БАЙКИ ХАРКІВСЬКІ

БАЙКА "ВІТЕР І ФІЛОСОФ"

- А щоб те­бе чор­ти заб­ра­ли, прок­ля­тий!…

- За що ти ме­не лаєш, па­не Філо­со­фе? - спи­тав Вітер.

- За те,- відповів Муд­рець,- що як тільки я відчи­нив вікно, аби ви­ки­ну­ти час­ни­ко­ве луш­пин­ня, ти так війнув своїм прок­ля­тим ви­хо­ром, що все роз­си­па­ло­ся по сто­лу і сві­т­ли­ці. Окрім то­го, ти пе­ре­ки­нув і роз­бив ос­тан­ню чар­ку з ви­ном, не ка­жу­чи вже про те, що, вид­мух­нув­ши з папірця тю­тюн, засмітив усю стра­ву, яку я зби­рав­ся по праці з'їсти…

- Та чи знаєш ти,- ска­зав Вітер,- хто я та­кий?

- Ще б пак не знав та­ко­го! - ви­гук­нув Фізик.- Хай про те­бе се­лю­ки бай­ки скла­да­ють. А я після вив­чен­ня не­бес­них пла­нет навіть не звер­ну на те­бе ува­ги. Ти ли­ше по­рож­ня тінь…

- А ко­ли я,- ка­же Вітер,- тінь, то є при мені й тіло. Се дос­те­мен­но, що я тінь, а не­ви­ди­ма в мені си­ла - є справжнє тіло. Як же мені не віяти, ко­ли ме­не ру­хає наш все­за­га­льний тво­рець і не­ви­ди­ме всевмісти­ме єство.

- Знаю,- ска­зав Філо­соф,- що в тобі є жи­ве єство і во­но не­вин­не, оскільки ти всього-на-всього вітер.

- І я знаю,- мо­вив Вітер,- що в тобі стільки ж ро­зу­му, скі­льки у тих двох се­люків, з яких один на­хи­лив­ся, за­дер­ши оде­жу, і привітав ме­не за те, що я роз­ду­вав пше­ни­цю, ко­ли він віяв її. Дру­гий та­кий же комплімент зро­бив мені, ко­ли я не да­вав йо­му ви­вер­ши­ти стіг сіна. Ти в них го­ден бу­ти го­ло­вою.

Сила: Хто на по­го­ду чи на вро­жай сер­диться, той за­мі­ря­є­ться на все­осяж­ну при­ро­ду.