Байки харкiвськi

БАЙКА "ЧИЖ І ЩИГЛИК"

Чиж, ви­ле­тiв­ши на во­лю, зуст­рiв­ся з дав­нiм своїм при­я­те­лем Щиг­лем, i той спи­тав йо­го:

- Як ти, мiй дру­же, звiльнив­ся? Роз­ка­жи ме­нi!

- Дивом,- вiд­по­вiв по­ло­ня­нин. - Ба­га­тий ту­рок приїхав по­с­лан­ни­ком у на­ше мiс­то i, про­гу­лю­ючись зад­ля цi­ка­вос­тi по тор­го­ви­цi, зай­шов у наш пта­ши­ний ряд, де нас бi­ля чо­тирьохсот ви­сi­ло в клiт­ках од­но­го гос­по­да­ря. Ту­рок дов­го ди­вив­ся зi спiв­чут­тям, як ми од­не пе­ред од­ним вис­пi­ву­ва­ли, i спи­тав на­реш­тi:

- А скiльки хо­чеш гро­шей за всiх?

- Двадцять п'ять кар­бо­ван­цiв, - вiд­по­вiв той.

Турок, не ка­жу­чи й сло­ва, зап­ла­тив гро­шi, зве­лiв по­да­ва­ти со­бi по клiт­цi й ви­пус­кав нас на во­лю, тi­ша­чись i за­до­во­ле­но по­зи­ра­ючи, як ми роз­лi­та­ли­ся.

- А що ж те­бе, - спи­тав то­ва­риш, - за­ма­ну­ло в не­во­лю?

- Солодкий харч та гар­на клiт­ка, - вiд­по­вiв щас­ли­вець, - але те­пер, до­ки жи­ти­му, дя­ку­ва­ти­му Бо­го­вi та­кою пi­се­нь­кою: