БАЙКИ ХАРКІВСЬКІ

БАЙКА "ЖАБИ"

Коли ви­сох­ло озе­ро, жа­би пост­ри­ба­ли шу­ка­ти собі но­ве жит­ло. На­решті усі за­гу­ка­ли:

- Ох, яке ве­ли­чез­не озе­ро! Бу­де во­но нам довічним жит­лом!

І стриб­ну­ли ра­зом у нього.

- А я,- ска­за­ла од­на з них,- виріши­ла жи­ти в од­но­му із дже­рел, що на­пов­ню­ють ва­ше озе­ро. Он­де ба­чу за­рос­лий лі­сом горб, який по­си­лає сю­ди ба­га­то струмків, сподіва­юся знай­ти там для се­бе дже­ре­ло.

- А навіщо, тітонько? - спи­та­ла мо­ло­денька жа­ба.

- А то­му, го­лу­бонько моя, що стру­моч­ки мо­жуть по­тек­ти в інший бік, а ва­ше озе­ро мо­же так са­мо ви­сох­ну­ти. Дже­ре­ло ж для ме­не завж­ди надійніше од ка­люжі.

Сила: Вся­ка розкіш мо­же зу­божіти і ви­сох­ну­ти, як озе­ро, ли­ше чес­не ре­мес­ло за­без­пе­чить не­пиш­не, але спокійне існу­ван­ня… Скільки ба­гатіїв щод­ня ста­ють жеб­ра­ка­ми. В цьо­му єди­ним спасінням є ре­мес­ло…Най­бідніші ра­би не­рі­д­ко по­хо­дять від предків, що жи­ли в ка­люжі ве­ли­ких при­бутків.