Байки харкiвськi

БАЙКА "СОБАКА І ВОВК"

У Тіти­ра, пас­ту­ха, жи­ли Лев­кон та Фірідам, два пси, у ве­ликій дружбі. Во­ни прос­ла­ви­лись і се­ред ди­ких, і се­ред до­машніх звірів. Вовк, від зазд­рості на їхню сла­ву, ви­шу­кав хви­лю і став на­би­ва­ти­ся до них у друзі.

- Прошу ме­не лю­би­ти та жа­лу­ва­ти, па­но­ве мої,- ка­зав Вовк з уда­ва­ною чемністю.- Ви ме­не надз­ви­чай­но вщас­ли­ви­те, ко­ли доз­во­ли­те мені бу­ти третім ва­шим то­ва­ри­шем. Вва­жа­ти­му це собі за ве­ли­ку честь.

Потім по­на­роз­ка­зу­вав їм про слав­них і ба­га­тих предків своїх, про модні на­уки, в яких ста­ран­ня­ми батьків був ви­хо­ва­ний.

- Коли ж,- до­дав Вовк,- ро­дом та на­ука­ми хва­ли­ти­ся се­ред ро­зум­них вва­жається за дурість, то маю кращі гідності, щоб ви ме­не оціни­ли і по­лю­би­ли. Я на обох вас схо­жий, а го­ло­сом і во­ло­сом - на па­на Фіріда­ма… В од­но­му ли­ше не кри­юся, що маю хвіст ли­ся­чий, а пог­ляд вов­чий.

Левкон відповів, що хоч Тітир на них зовсім не схо­жий, од­нак є третім для них дру­гом, що він без Фіріда­ма ніяко­го діла не по­чи­нає. Тоді Фірідам ска­зав та­ке:

- Голосом і во­ло­сом ти справді на нас схо­жий, але сер­це твоє да­ле­ко стоїть. Ми сте­ре­же­мо вівці, за­до­во­лені вов­ною і мо­ло­ком, а ви з овець шку­ру зди­раєте і їсте їх замість хліба. Най­більше ж не по­до­бається нам дзер­ка­ло душі твоєї - хит­рий пог­ляд твій, що ско­са на ба­ран­ця по­зи­рає, який он­де хо­дить не­по­далік.

Сила: І рід, і ба­гатст­во, і чин, і споріднен­ня, і тілесні при­на­ди, й на­уки не спро­можні ут­вер­ди­ти друж­бу. Ли­ше сер­ця, дум­ка­ми єдині, й од­на­ко­ва чесність лю­дя­них душ, що у двох чи трьох тілах жи­вуть,- ось де справж­ня лю­бов і єдність…