БАЙКИ ХАРКІВСЬКІ

БАЙКА "ЖАЙВОРОНКИ"

У дав­ни­ну, ко­ли ще че­ре­па­хи вчи­ли­ся в орлів літа­ти, мо­ло­дий Жай­во­ро­нок сидів не­да­ле­ко від то­го місця, де од­на зі зга­да­них че­ре­пах, як у байці муд­ро­го Езо­па роз­пові­да­є­ться, нав­ча­ючись літа­ти, впа­ла з ве­ли­ким шу­мом і грю­ко­том на камінь. Жай­во­ро­нок зля­кав­ся і, трем­тя­чи всім ті­лом, ска­зав своєму батькові:

- Батечку! Біля тієї го­ри, ма­буть, сів орел, про яко­го ти мені роз­повідав ко­лись, що то най­ст­рашніший і най­си­ль­ні­ший з усіх птахів…

- А чо­му тобі так зда­ло­ся, син­ку? - спи­тав ста­рий.

- Батечку! Ко­ли він сідав, я та­кої швид­кості ще не ба­чив і шу­му та гур­ко­ту та­ко­го ніко­ли не чув.

- Любий мій син­ку,- ска­зав ста­рий,- ти маєш мо­ло­де­нь­кий ро­зу­мець… Знай, дру­же мій, і завж­ди співай ота­ку пі­се­нь­ку:

Сила: Ба­га­то лю­дей без при­ро­ди по­чи­на­ють ве­ликі спра­ви, та по­га­но кінча­ють. Доб­рий намір і кінець - всякій спра­ві є вінець.