Бережа

31. Року Божого 50 нової ери

Великим князем землi української став Тар'я-Вол'ягн-Скiра. За його князювання волиняни давали лад усiй Тарiйськiй землi. Князь Скiра ходив з дружиною по дань до роксоланiв, сарматiв, слов'ян, волинян i галичан. Скрiзь сiяв мир. Народ був численний i трудився в полi, в лiсi i на випасах. Нiхто не смiв нападати на тар'ягнiв. пхнi мечi взялися iржею, бо Ягна послала на Українську землю великий мир. Венедськi володiння простяглися вiд Пiвнiчного Кавказу i до Балтiйського моря та Дунаю.

32. Року Божого 312

Готський король Германарекс iз долини рiки Рейн пройшов з мечем i вогнем по українськiй землi аж у Крим. Галичини, волиняни i слов'яни платили йому тяжку данину. Готи зрiвняли з землею столицю Малої Скiфiї Неаполь Скiфський i осiли в Криму.

Мудрiсть предковiчна

Хочеш миру – готуйся до вiйни.

Воїна годуй i бережи в мирний час, а в час вiйни посилай на бiй.

Якщо нема вiйська або золота, не сподiвайся на перемогу.

33. Року Божого 371

Роксоланськi мисливцi загнали чарiвного Оленя, i вiн перейшов через Сиваш у Крим. З того часу шлях Оленя став зватись «Переправа Бика» або «Боспор». За Оленем рушило плем'я роксоланiв-гунiв. Так вони знайшли пряму дорогу на Крим, а не в обхiд Меотiди (Азовського моря), як ранiше.

34. Року Божого 373

Старий король готiв Германарекс, який володiв Кримом, дiзнався, що за Переправою Бика у княгинi Гуни, жiнки покiйного князя Гуна, є прекрасна дочка Людмила. Вiн послав свого брата Велiмира i сина Рандвера, щоб посватали йому Людмилу, яку звали Прекрасна, бо кращої за неї не було в околишнiх князiвствах. Вона мала лебедину шию, великi синi очi i бiле-бiле густе волосся, яке сягало аж до п'ят. Дядько Вiнiтарiй пiдмовив Рандвера, щоб вiн висватав Людмилу-Лебiдку для себе, адже Герман-король вже мав бiля ста рокiв. Як тiльки Рандвер побачив Людмилу, вiн зразу закохався в неї i послухався ради свого дядька. Вони полюбили одне одного, але коли прибули в Германград, король Герман звелiв повiсити свого сина Рандвера. Коли Рандвера привели до шибеницi вiн попросив, щоб йому принесли мисливського сокола, обскуб йому пiр'я i звелiв послати в подарунок Германарексу. Рандвера повiсили. Коли ж Герман побачив того обскубаного сокола, зрозумiв, що так само як безпорадний обскубаний сокiл, така беззахисна його держава без молодого королевича, бо вiн старий i нема в нього сина. Одного разу Германарекс повертався з полювання зi своїми людьми i побачив Людмилу, яка сидiла на пеньку i вичiсувала коси. Король звелiв затоптати її копитами коней.

Як почула про це мати Людмили Гуна, то намовила своїх синiв Руса, Яса i Орида помститись за Людмилу. Для цього вона сплела їм залiзнi сорочки i викувала залiзнi шоломи. Також порадила, що коли приїдуть до короля Германа, щоб нападали на нього вночi. Рус i Яс будуть рубати йому руки i ноги, а Орид – голову. В дорозi брати запитали наймолодшого Орида, як вiн збирається їм допомагати. Вiн сказав, що пiдтримає їх, як рука ногу. Рус сказав, що нiколи такого не було, щоб рука була пiдтримкою для ноги. Також були вони сердитi на молодшого брата, бо вiн був у матерi пестунчиком i вона його найбiльше любила. I вони вбили Орида. Пiзнiше Рус посковзнувся i пiдперся рукою. Тодi вiн сказав: «Ось рука i пiдтримала ногу, краще б Орид залишився живим».

Коли прийшли в покої до короля Германа, вiдрубали йому руки i ноги. Вiн прокинувся i став кричати. Тут сказав Яс: «Злетiла б йому голова, якби Ор був живим». Збудилась челядь Германа, але не могла побити братiв мечами, бо в них був дуже мiцний бойовий обладунок i вони вправно володiли мечами. Тодi король Герман звелiв побити їх камiнням, i вони впали мертвими. Сам володар Германарекс теж помер. Як померли Рус i Яс, на них скiнчився родовiд князя Гуна i князем став юнак з роду Роксоланiв – Володимир.

35. Року Божого 375

Таким чином, внаслiдок намови Рандвера його дядько Вiнiтарiй став королем готiв замiсть Германа. Вiн пiшов вiйною проти волинян, якi перестали платити данину готам-германцям, i у першiй битвi був розбитий об'єднаними силами волинян, галичан i слов'ян.

36. Року Божого 378

Готський король Вiнiтарiй пiдступно напав на волинян у той час, як союзнi їм вiйська тар'ягнiв вiдiйшли, розбив венедського князя Божа, а його 70 старiйшин розiп'яв.

37. Року Божого 379

До князя роксоланiв Тар'я-Гуна-Володимира прийшли посли вiд iнших тарiйських земель – країнської, галицької, волинянської, слов'янської – i сказали:

– Великий княже Володимире, ось уже бiльше року, як готи-германцi чинять безчинства в Араянi, але ж вони твої данники, то чи не взяв би ти нас пiд свою звитяжну руку i не покарав зайд.

Цього ж року князь роксоланiв-гунiв Володимир у спiлцi з сарматським князем Язигом учинив з готами три битви. З перших двох боїв Вiнiтарiю удалося вивести готiв з уцiлiлим ядром вiйська, щоб знову сполчитись. На третю битву до роксоланiв i сарматiв приєдналися слов'яни, волиняни, галичани i країнцi. Князь Володимир, по давньому тарiйському звичаю, подiлив вiйсько на три частини. Наздогнав вiн готiв у верхiв'ях рiки Пiвденний Буг. По центру вiн поставив сарматську i слов'янську пiхоту на чолi з сарматським князем Язигом, з правої руки кiнних слов'ян i волинян на чолi з князем Мечиславом, а з лiвої руки став сам iз вершниками i козаками вiд галичан i країнцiв. Коли князi Язиг i Мечислав притисли короля Вiнiтарiя до його укрiпленого табору, вiн, залишивши заслону з важкої пiхоти, почав вiдступати вниз за течiєю Бугу по, здавалось, вiльному шляху, i коли вже готи радiли, що вийшли з битви, князь гунiв Володимир перетнув їм шлях iз свiжою кiннотою. Князь Володимир убив короля готiв Вiнiтарiя стрiлою у шию.

38. Року Божого 380

Упочив Великий князь київський Тар'я-Гун-Володимир, i сiв на отчому столi його старший син Данко.

39. Року Божого 399

Вокняжився в городi Києвi Милодух, син князя Данко, i був вельми недуж, i правила при ньому його жона Рада. Через рiк народила вона сина, названого Ахiлом, а що це був у неї з князем Милодухом єдиний довгожданий син, то звали його ще й Богом даним – Богданом.

40. Року Божого 411

Ходив князь роденський Улич з полками вiд гунiв, сарматiв, слов'ян, волинян, галичан i країнцiв у Грецьку землю по дань.

41. Року Божого 420

Пруги велiї найшли на землю Тарiйську вiд Карпат i до самого Днiпра i також на землю Деревську, Северську i на луги; був голод великий, i прийшла чума з країн полуденних, i забрала багато життiв.

42. Року Божого 422

Великим князем київським став молодший брат князя Данка – князь Рогволод.

43. Року Божого 438

Великим князем київським i всiєї землi Української став син князя Милодуха i княгинi Ради Ахiл-Богдан.

44. Року Божого 440

Вдруге прислали вiрмени послiв своїх у Тарiйську землю просити помочi. Iзрядив Великий князь київський Богдан-Ахiл рать велику, i пiшла вона пiд рукою слов'янського князя Поляна, i дiйшла до землi Гурартiйської, i зiтнулася з персами, але персiв не перемогли.

45. Року Божого 444

Бiлогорватськi i лужськi, i сарматськi, i слов'янськi, i галицькi, i країнськi князi ходили за Дунай i вернулися iз здобиччю i полоном великим.

46. Року Божого 447

Мiсяця березоля Великий князь київський Тар'я-Богдан-Ахiл прийшов на Дунай з великою раттю i незлiченними лодiями, перед тим потрощивши грецькi тамги ущент коло Херсонеса Сарматського. За три тижнi вiн одбив у Схiдної Римської iмперiї область Сiрмiю, взяв приступом Нiшаву, могутню Сардику i усi городи мiж Дунаєм i Гемськими горами. Всю Тракiю i Мезiю разом. Похiд спричинила несплата Вiзантiєю 230 лiврiв золота, яке Вiзантiя платила щорiчно ще з 411 року, коли на них ходив походом Великий князь київський Данко.

47. Року Божого 448

У стольний город Київ уступило вiзантiйське посольство. Учасник цього посольства грек Прiск писав, що не тiльки гуни, сарми, слави, венеди, галичани i країнцi, але i iншi народи Скiфiї любили Ахiла– Богдана, цього дивного мужа, за його великi доброчинностi i за правосуддя. Багато грекiв i римлян служили йому. Нiхто з дотеперiшнiх князiв Скiфiї та iнших земель не вчинив бiльше великих справ за Ахiла. Його володiння простяглись за острови на океанi, i не тiльки народи Скiфiї, але i греки та римляни – його данники.

У зазначений час ми, посли Захiдної Римської iмперiї, стали перед Ахiлом при входi свiтлицi, в сiнях. Тут кравчi за звичаєм землi цiєї пiднесли нам келихи, але перед трапезою ми помолилися за їхнього царя. Випивши, ми зайшли у свiтлицю i сiли на вказанi нам мiсця. Лави стояли попiд стiнами свiтлицi i навколо довгих столiв. Посерединi, за окремим столом, сидiв Ахiл в крiслi з золотими лев'ячими головами. Позад нього, вище на кiлька схiдцiв, було його царське мiсце з пологом iз рiзних дорогих тканин. Первоповажнi мiсця були суть за столом управоруч. Ми сидiли з лiвого боку. Вище нас, але нижче князя Ахiла, усiвся Борич, найзнатнiший серед скiфiв воєвода. Конюший мостився праворуч царського мiсця. Навпроти Ахiла сидiли обидва його сини – старший Богдан i менший Роксолан.

Вишуканi страви подавались на срiбних тарелях, а перед Ахiлом була поставлена дерев'яна миска. Вiн був у всьому стриманий. Гостям пiдношено золотi i срiбнi келихи, а в нього була дерев'яна братина. Одiж на ньому також була проста. Лише висячий при боцi меч i пiхви були оздобленi золотом i дорогоцiнним камiнням, як у всiх знатний скiфiв, проте нi шнурки черевикiв, нi комонна збруя не були оздобленi золотом, так як у всiх знатних скiфiв.

З настанням сутiнок, коли були запаленi свiчки, тарiйцi заспiвали гiмн. Спiвали дуже гарно, пiсня звучала могутньо i злагоджено, аж вiд її звучання терпла спина i вiдчувалося корiння волосся на головi:

Приспiв:

Приспiв:

Приспiв:

Спiвали всi злагоджено i мелодiйно, з насолодою й утiхою. Потiм прийшли три спiвцi i почали спiвати про подвиги Ахiла i його богатирiв. Багато хто стиха їм пiдспiвував, декотрi жваво говорили про його вiйськовi походи, дiди ж, виснаженi лiтами i розморенi медом, просльозились, згадуючи молодiсть свою, i силу, i звитягу, яка перейшла у пiсню. За спiвцями виступили скоморохи з рiзними викрутасами, кривляннями, танцями i жартами

48. Року Божого 447

Греки пiдiслали шпигуна, щоб отруїти Богдана-Ахiла, але це їм не вдалося.

49. Року Божого 451

Великий князь київський Богдан-Ахiл, якого римляни називали Атгiлою Бичем Божим, зiбрав пiд своє жовто-блакитне знамено гунiв-роксоланiв, сарматiв-аланiв, слов'ян-русiв, волинян-склавiв, кiмарiйцiв-галичан, країнцiв-тиверцiв, лемкiв, карпiв, чорних горватiв, подолян, трокiв та букачiв. Такою могутньою Україна була хiба що за князя Кияна. Князь Богдан-Ахiл розбив об'єднанi сили римлян, галiв i германцiв на Каталунських полях у Францiї i почав громити Пiвнiчну Iталiю. Римська iмперiя змушена була вдвоє збiльшити данину золотом Українi. Замiсть трьохсот лiврiв золота рiчно – сiмсот лiврiв золота рiчно.

Готи-германцi спiвали у своїх сагах: «Ахiле, мудрiстю рiвний Соломону! Але Соломон, при всiй своїй величностi не мав поряд себе стiлькох витязiв, скiльки їх бачив Бiтерольф при дворi можновладного Ахiла».

Готський лiтописець Йордан писав:

«Ахiл, володар усiх гунiв, можновладець небачений у свiтi племен цiлої Скiфiї, достойний подиву в його невiродайнiй славi серед усiх. Любитель вiйни, сам був людиною помiркованою, вiдзначався свiтлим розумом, був приступний для тих, хто потребував допомоги, i прихильний до кожного, в кого раз повiрив».

Грецький лiтописець Прiск писав: «Великий князь великого народу, господар досi нечуваної могутностi, царств Скiфiї та Германiї самодержець, вражаючий жахом Захiдну i Схiдну Римськi iмперiї, незлiченнi пiдкоренi ним мiста не пiддавав пограбуванню, а милостиво обкладав щорiчною даниною».

50. Року Божого 454

Помер Тар'я-Ама-Роксолан-Гун-Милодух-Богдан-Ахiл. Готи вiдпали вiд його держави.

51. Року Божого 489

Великим князем землi Тарiйської – України – став Тар'я-Вол'ягн-Троян. Вiн упорядкував землю тар'ягнiв, обмеживши її лише заповiтними землями вiд Дунаю до Кавказу. Ходив походом на Вiрменiю i примусив грекiв вiзантiйських платити дань. Його правлiння було благодатне для українського народу i залишилось у пам'ятi народнiй як золоте правлiння князя Трояна, який пiкся за благо народу свого, був справедливий, мало ходив на вiйну. 523 року Великий князь Троян помер.

52. Року Божого 527

Великим князем київським i всiєї Української землi став Тар'я-Слов'ян-Ант. Вiн зiбрав дружину i ополчення в похiд за Дунай, у Тракiю, але був розбитий Германом – римським намiсником у Тракiї.

53. Року Божого 531

Рим призначив полководця Хiльбудiя (венеда за походженням) охороняти кордони Римської iмперiї по рiцi Дунай. Хiльбудiй неодноразово переходив Дунай i забирав українцiв у полон, щоб потiм продати в рабство. 534 року Великий князь Ант зiбрав князiв з дружиною i ополчення воїв, перебив римськi полки, якi перейшли на цей бiк Дунаю, у тому числi i перевертня Хiльбудiя убив. Дружина билася на конях i в повному бойовому обладунку при панцирах, двох списах, луках i мечах; вої – у тих обладунках i при зброї, яку хто собi надбав, а чи одержав у спадок вiд дiда-прадiда; козаки ж – при повнiй зброї, але лише в шароварах – голi по пояс i без шоломiв, бо їхньому стану не страшна була смерть, а люба лише бойова звитяга.

54. Року Божого 535

Великий князь тар'ягнiв Ант з усiм вiйськом перейшов на римський берег Дунаю, напав на Тракiю i багато римлян пограбував i обернув у рабство, женучи поперед себе додому.

55. Року Божого 540

Великим князем землi Української став Тар'я-Слов'ян-Склавин. У 546 роцi римський iмператор Юстинiан послав посольство до князя Склавина, щоб, вiддавши йому мiсто Турин-на-Дунаї, домовитись, аби українцi оберiгали пiвнiчний римський кордон, але князь Склавин не пристав на цю угоду. У 547 роцi українцi на чолi з князем Склавином захопили Iлiрiю аж до Епiдамана, вбиваючи i обертаючи в рабство всiх на своєму шляху. Начальник Iлiрiї з 15-тисячним вiйськом стежив за ними, але в бiй вступати побоявся. 551 року князь Склавин з 30-тисячним вiйськом перейшов Дунай. Начальники римського вiйська Iлiрiї i Тракiї вступили з ним у розгорнутий бiй, але були розбитi i ганебно втекли. Князь Склавин змусив до ганебної втечi також кiнний загiн Асбада, взяв приступом приморське мiсто Топер, де разом з гарнiзоном зiбралося 15 000 вiйськ. Року 552-го Великий український князь Тар'я-Слов'ян-Склавин з вiйськом наблизився на один денний перехiд до Константинополя, проти нього iмператор вислав вiйсько на чолi з синами покiйного полководця Германа, але воно не наважилось вступити в бiй. Українцi взяли величезну здобич i повернулись додому. 581 року, коли Великий київський князь Склавин лаштувався в похiд за Дунай, за вiйськом знялося багато слов'ян, i венедiв, i країнцiв з сiм'ями i домашнiм скарбом. Вони пройшли через усю Елладу, i по країнi Фесалонiка, i по Фракiйських провiнцiях. Взяли багато фортець i мiст, завоювали країну, сiли як у своїй власнiй. Вони стали багатi, нажили багато золота й срiбла, табуни коней i багато зброї. Вони навчилися воювати краще за римлян.

56. Року Божого 602

Не було богатирiв i пророкiв на Українськiй землi. Бусурмани на чолi з ханом Аваром прийшли з-за Волги, напали спочатку на гунiв-роксоланiв, тодi на сарматiв-аланiв i розбили їх. У 603 роцi роксолани-гуни i сармати-алани об'єдналися в одну країну, яка називалась Вартанiя, iз стольним мiстом Варта на рiцi Варданi. Країнцi i галичани об'єднались у країну Славiю iз стольним мiстом Переяслав-на-Дунаї. Слов'яни i волиняни об'єднались у країну Куявiю iз стольним мiстом Києвом на Днiпрi. Аварам вони платити дань i терпiли вiд них велику наругу.

57. Року Божого 635

Київський князь Тар'я-Слов'ян-Дiр очолив боротьбу українцiв проти аварiв i об'єднав Куявiю i Вартанiю.

58. Року Божого 700

Великий київський князь Тар'я-Дiр-Рус об'єднав усю державу Троянову, тобто Вартанiю, Куявiю i Славiю, в одну державу, яка стала називатись Рус. Руси розбили аварiв i прогнали їх з українських земель за Дунай.

59. Року Божого 860

Великий київський князь Тар'я-Слов'ян-Оскольд з князями, дружиною i воями ходив походом на Вiзантiю вимагати дань. Був обплутаний константинопольськими церковниками i тайно прийняв євангелiзм. 880 року ходив князь Оскольд iз князями чернiгiвським, переяславським, деревлянським дружиною i воями у похiд до Хвалинського (Каспiйського) моря на Арабський халiфат, але повернувся без здобичi. У 882 роцi була у Тарiйськiй землi велика смута i печаль. Кияни, а за ними i весь український народ дiзналися, що їхнiй Великий князь Оскольд тайно сповiдується грецькому попу. Вся люднiсть, боячись гнiву Перуна, повстала, i князь Оскольд був побитий камiнням. На київський стiл кияни запросили новгородського князя Олега.

60. Року Божого 882

Великим київським князем став Олег. У 907 роцi пiшов Великий київський князь Олег з дружиною i воями усiєї української землi, всього вiйська 80 тисяч, походом на Вiзантiю. Вiзантiя заплатила одноразову плату по 12 гривен на кожного воїна та ще данину городам земель тарiйських, якi споряджали воїв у похiд. У 909-910 роках ходив Великий київський князь Олег з князями, дружиною i воями у землю роксоланiв. Там разом з роксоланами побудував кораблi на Каспiйському морi i поплив разом з ними в похiд на пiвденне узбережжя Хвалинського моря. Взяв здобич велику i через два роки повернувся в Київ. 912 року Великий князь київський i всiєї Русi помер.

61. Року Божого 922

Великим київським князем i всього українського народу став Iгор. Князь Iгор пiдкорив повсталих деревлян i наклав на них бiльшу данину, нiж за князя Олега. У 923-925 роках воював князь Iгор проти волинського князя Улича, який сидiв з родами в низах Днiпра. Великий київський князь Iгор взяв приступом столицю венедiв-уличiв Пересiчен. Частина венедiв з князем Уличем вiдступила на корiннi волинськi землi по рiцi Буг, а тi, якi залишились, стали платити дань князю Iгорю. У 944 роцi Великий київський князь i усiєї Української землi Iгор з князями, дружиною i воями пiшов на Вiзантiю. Iмператор вислав назустрiч послiв з дарами, але договiр про дань з Вiзантiєю пiдписали менш вигiдний, нiж за князя Олега. 943 року здiйснив князь Iгор морський похiд на царство Грузинське. Взяв городи Дербент i Бердаа i повернувся у Київ зi здобиччю. 945 року Великий київський князь з дружиною пiшов по Руськiй землi по дань. Зiбрав дань i повернув на Полоцьк, а тодi подивився, i здалося йому, що мало зiбрав з деревлян, i захотiв ще взяти. Деревлянськi визначнi мужi сказали: «Внадиться вовк до овечок, то, поки всю отару не винесе, не забуде». Повстали деревляни, полонили князя Iгоря, нагнули двi берези i прив'язали князя за одну й другу ноги, а потiм берези вiдпустили.

62. Року Божого 946

Княгиня Ольга, жiнка Iгоря, разом з дружиною зробила похiд на Коростень. Взяла його приступом i багатьох скарала на смерть. На деревлян же наклала данину ще бiльшу, нiж за князя Iгоря. 956 року княгиня київська Ольга, яка тимчасово замiщала свого сина Святослава Iгоровича, на київському столi, вiдвiдала з посольством Константинополь. З нею було 20 бояринь, 42 купцi i 40 чоловiк прислуги. Взяла княгиня Ольга на себе, а разом i на всю Українську землю, великий грiх перед Ягною – прийняла євангелiзм. Греки ж скупо дiлили милостi руським купцям, а данини i не думали платити.

63. Року Божого 965

Великим князем київським став Святослав Iгоревич. Вiн не прийняв вiри євангелiстiв, вигнав їх з українських городiв i поруйнував їхнi храми. Це був останнiй найбiльший князь Тарiйської землi.

Великий князь Святослав об'єднав у одну державу всi землi, якi пiдлягали Києву за князя Трояна. Спершу пiшов у сарматськi землi i примучив в'ятичiв, тодi примучив роксоланiв-гунiв, пiдкоривши всi їхнi городи аж до Кавказьких гiр; розбив державу Хазарський каганат, столиця якої була в гирлi рiки Волги. Пiдкорились йому також кiмарiйцi, якi населяли Кримський пiвострiв.

За намовою вiзантiйського iмператора Никифора, який платив Русi дань по договорах з Вiзантiєю ще за Олега i Iгоря, Великий князь київський i всiєї Української землi Святослав 967 року завоював усю Болгарiю, чи як її називали греки – Мiсiю. Пiдступивши до мiста Фiлiополь, чи як його пiзнiше вiзантiйцi назвали Адрiанополь, вiйсько Святослава зустрiло впертий опiр жителiв, якi були схильнi до вiзантiйцiв. Взявши його штурмом, Святослав навiв жах на всi околицi, знищивши багато жителiв, всiх оборонцiв. Iмператор Вiзантiї Iоан прислав до Святослава послiв, якi радили йому покинути Болгарiю, але Святослав зажадав великого викупу, погрожуючи вигнати ромеїв на Азiйський материк i розбити свої куренi пiд стiнами Вiзантiя, чи, як ще його греки називали, Константинополя. Вiзантiя почала готуватися до вiйни. Святослав не встиг зробити заслони в Гемських горах, в ущелинах-проходах, бо в цей час печенiги обступили Київ i кияни прислали гiнцiв. Вiдiгнавши печенiгiв вiд Києва, Святослав повернувся на Дунай лише на початку лiта, в той час як iмператор ромеїв Iоан вже проник з вiйськом через проходи в Гемських горах пiд стiни болгарської столицi Преслави. До того ж прихiд ромеїв був такий несподiваний, що вони зненацька пiд стiнами Плиски застали загiн у 8 тисяч чоловiк тарiйцiв, якi вправлялись у веденнi бою. Не чекаючи пiдходу основних сил, вiйсько ромеїв напало на цей загiн, але вiн зiмкнутим строєм, при пiдтримцi воїнiв з города, якi, хапаючи зброю, вибiгали на допомогу вiдступаючим, замкнувся в городi Плиска. В оборонi Плиски болгари почали переходити на бiк ромеїв, i коли ромеї вдерлися в мiсто i взяли в полон царя болгар Бориса, роси у кiлькостi 8000 чоловiк зiбралися в царському укрiпленому палацi, залишивши вiдкритими ворота. Всi намагання ромеїв увiйти в цi ворота виявились марними. Бачачи, як даремно гинуть його кращi воїни, iмператор наказав закидати палац вогнем. Коли почалися пожежi, тарiйцi зiмкнутим бойовим порядком, з щитоносцями попереду, якi закривали воїнiв аж до колiн, вийшли з замку i, незважаючи на тяжкi втрати, пробилися за город, через лави ромеїв, вiдiйшли до вiйська Святослава, який наближався до Преслави з головними силами. За дванадцять верств вiд Доростола вiйсько Святослава, яке налiчувало близько 30 тисяч чоловiк, зустрiлося з вiйськом iмператора Iоана, яке налiчувало 30 тисяч гоплiтiв (важкої пiхоти) i важко озброєних вершникiв, крiм обозу i облогової технiки з обслугою, яка рухалася за вiйськом. Крiм того, морем до Доростола рухалася вiйськова флотилiя iмператора. Дiзнавшись вiд воїнiв, якi вiдступили з Преслави, про зраду болгар, Святослав наказав обезголовити 300 болгарських заложникiв. Почалась битва, яка тяглася цiлий день, не визначивши переможця.

Святослав з вiйськом вiдступив до Доростола, проте ромеї не приступали до облоги, бо ще морем не пiдiйшов у Дунай, пiд стiни Доростола, грецький флот. Отже, перед Доростолом грецьке вiйсько побудувало укрiплений табiр. Кожного дня Святослав виходив з Доростола, шикував своє вiйсько у бойовi ряди i починав бiй. На шостий день боїв, здiйснивши з двохтисячним загоном вдалий рейд по Дунаю на лодьях за продовольством, Святослав згодився на переговори, але за умови, що завтра вони дадуть ромеям сьомий, рiшучий, бiй. Святослав сказав:

– Слов'яни! Чи ви думаєте, що Слава, яка iшла за полками росiв до цих пiр, вiдмовилась вiд нас, своїх дiтей? Адже ми легко перемагали сусiднi народи i навiть без кровопролиття пiдкоряли цiлi країни! Якщо ми зараз ганебно вiдступимо перед ромеями, Слава нас покине. Переймiмося мужнiстю, яку нам заповiдали предки, згадаймо про те, що могуть тар'ягнiв до цих пiр була непоборна, i в жорстокому бою будемо боротися за своє життя. Ми або переможемо, або помремо зi Славою, здiйснивши подвиги, достойнi ратних людей. Хай iмператор не думає, що має справу з ополченцями, якi заробляють на життя рiзними ремеслами а чи оратайством. Ми вигодуванi з вiстря мечiв! Слава!

Могутнє «Слава!» сколихнуло околицi Доростола. Українцi вийшли з города, вишикувались у бойовий порядок, маючи попереду колони щитоносцiв i воїнiв, озброєних довгими списами, i приготувались до бою. Святослав наказав замкнути ворота, щоб нiхто не думав, що вiн порятується втечею. Тар'ягни почали свою навальну, вперту ходу на ряди ромеїв. Пiвдня лiнiя бою стояла майже на мiсцi, дванадцять разiв доля бою схилялась то на один, то на другий бiк, нарештi ромеї, якi у вузькому фронтi, затиснутому горою i стiнами города, не могли ввести у бiй всю свою кiнноту, за наказом iмператора почали поступово вiдступати на рiвнину. Тут iмператор зробив спробу вiдрiзати слов'ян вiд города, але це йому не вдалося. День закiнчувався, ромеї i слов'яни, втомленi боєм, почали роз'єднувати ряди. Обидва вiйська отаборилися в полi.

Роси почали збирати своїх убитих i палити їх на великих вогнищах перед крiпосною стiною, серед убитих тарiйських воїнiв були жiнки. Приносили в жертву, на очах у ромеїв, їхнiх полонених – вiдсiкаючи голову разом з плечем.

На другий день почали мирнi переговори. За умови, що Святослав вiдступить вiд Доростола за Дунай, iмператор видав на кожного воїна Святослава по 20 кiлограмiв хлiба, зобов'язався сприятливо приймати руських купцiв. Харчiв ромеї видали на 22 тисячi чоловiк. Близько восьми тисяч росiв погинуло в цiй вiйнi.

969 року на островi Хортиця на Днiпрi у бою з печенiгами загинув останнiй Великий київський князь, який молився Ягнi, Святослав Iгоревич.

64. Року Божого 969

Великим князем у Києвi став Ярополк Святославович.