Бережа

Пiдчас виносу тiла мерлеця з хати хтось iз близьких рiдних голосить, або, як ще кажуть, приплакує. Пiд час походу процесiї на цвинтар вона зупиняється перший раз у дворi, вдруге на першому ж роздорiжжi i так на кожному роздорiжжi, яке трапляється на шляху. Як правило, голосить хтось один з близьких родичiв чи двоє-троє поперемiнно: мати, дочка, тiтка.

ГОЛОСIННЯ ГОСПОДИНI ЗА ГОСПОДАРЕМ

Господарю мiй, порадонько ж ти моя, хто ж менi тепер порадить, хто ж мене пожалiє, хто ж мене приголубить, хто ж мене втiшить? Що ж менi робити з дрiбними дiтьми без тебе?

Таку ж тобi хату збудували. Сонце там не зiгрiє, не освiтить, вiтер на тебе не дихне.

Ти ж мене не бив, не сварив, в господi порядкував. На кого ж ти нас покидаєш, горенько ж ти моє?

ДОЧКИ ЗА МАТIР'Ю

Мамцю наша ласкавая, мамцю наша гарная, на кого ж ви нас покидаєте? Хто ж нас в голову поцiлує, хто ж нас приголубить, хто ж нам одежину справить?

Та ми ж вас бiльше не дiждемо, та ми ж вас бiльше не побачимо. Та з якої ж сторони вас виглядати, та на що ж нам бiльше сподiватись?

Сонечко вас не зiгрiє, вiтер не обвiє, нiхто не погукає. Та як же вам у сирiй землi бути, самiй-саменькiй для всiх нас милiй?

Та хто ж нас до ладу доведе, замiж видасть, в люди пустить, поженить?

МАТЕРI ЗА ДИТИНОЮ

Дитино ж моя солоденька, щебетушка моя! Людськi дiти жиють, а моє пропадає. Порадонько ж моя, потiхо ж ти моя. I чого ж ти на мене розгнiвалась, чого мовчиш, словечка не вимовиш?

Чи я ж тебе не годувала, а чи я ж тебе не доглядала? А чи я ж за тобою нiченьки не досипала?

Дитино ж моя нерозважливая, голубко моя сизая. Та чого ти собi вибрала таку хату смутную, та таку невеселую, та таку безнадiйную? Що туди зайти, а назад нема вороття?

Ой, Боже ж мiй, Боже, як же менi тепер бути, як же менi тепер жити, без моєї ластiвки, без мого щастячка, без моєї надiї, без моєї розваги?

МАТЕРI ЗА ДИТИНОЮ

Дитяточко моє милеє,

да куди ж ти убираєшся,

да куди ж ти споряджаєшся?

Вiдкiль тебе виглядати, вiдкiль тебе,

визирати?

Чи тебе соловейки одщебетали,

Чи тебе зозулi одкували?

Яка ж твоя дорiженька смутна та невесела,

яка твоя хатина темна, непроглядна.

Що нi дверей, нi оконечка, нi праведного

сонечка.

Як яблучко вiд яблунi вiдкотилося,

так i ти вiд мене вiдродилося.

Звiдки ж ти тепер iтимеш,

звiдки тепер звiстку даси?

Донечко, моя ягiдко (Синочок, мiй

колосочок).

На кого ж ти нас покидаєш,

на який догляд сподiваєш?

Приймай мене до себе,

пригортай мене до себе.

Де тобi мiстечко знайшлось, що мене

покидаєш?

Серце моє зажурилося,

серце моє одiрвалося.

Чи ж ти зозулею прилетиш, чи соловейком,

чи ти нам перекажеш, чи листа пришлеш?

Не почую тебе i не побачу,

моє соколятко, моє голуб'ятко,

моя кришечка, моя кровиночка.

ЗА ДОРОСЛОЮ ДОЧКОЮ

Донечко моя, князiвна моя! Ой, куди ж ти вбралася, куди уквiтчалася? Яке ж я тобi сумне та невеселе весiлля справляю. Куди ж оце я тебе виряджаю?

Я ж не сподiвалася, я ж не готувалася. Я ж тiшилась, що виправлю весело до вiнця, до шлюбу, а прийшлося до темної могили.

Хто ж менi тепер буде помiч давати, по дворi походжати, у городi лад давати? Чого ж ти мовчиш, слова не зрониш, не засмiєшся? Хата твоя темная, доля моя нещасная, ой!

ЗА НЕЖОНАТИМ СИНОМ

Ой, сину ж мiй, сину, куди ж ти вбрався такий молоденький? Який же з тебе князь сумний, що нам суму-горя наробив. Я ж iз тобою надiю стратила, радiсть збавила, горечка зазнала.

Хто ж тепер нам допоможе, дров нарубає, водицi принесе? Яка ж твоя дорога тяжка, яка ж наша доля смутна, яка ноша страшна.

Устань та подивися, якi твої товаришi iзiйшлися. Скажи ж їм слово, подякуй за дружбу. Ти ж менi нiколи згiрдного слова не сказав.

Я ж на тебе надiю покладала. При кому ж я тепер свої костi зложу! Я ж гадала, що ти мене будеш вiдправляти, а не я тебе.

ВДОВЦЯ ПО ЖIНЦI

Господине наша, господине! Ой! Ти ж то вже не журишся, ти ж то вже нас не жалуєш. Хто ж про дiтей буде дбати, хто ж їх буде пестити?

Хто ж їм голiвки помиє, кiсоньки розчеше, по голiвцi погладить, слiзоньки витре? Хто їх догляне, сорочки справить, приголубить?

Сироти ви мої, хто ж вас у свiтi привiтає, як доброї мами тепер немає? Голубонько наша, надiя наша безнадiйна! На кого ж ти нас полишаєш, до темної могили вiд'їжджаєш, ой!

СЕСТРИ ЗА СЕСТРОЮ

Ой, сестричко рiдна, ластiвко моя дорогенька, та на кого ж ти нас покинула, та за що ж ти на нас прогнiвалась?

Смерте неймовiрна, смерте нагла, чого ж ти в лiсi не заблудилась, в болотi не втопилась. Мене з рiдного сестрою розлучаєш, горе-сум на душу накладаєш?

Ти ж менi, сестро, порадоньку давала, ти ж мене змалечку любила. Тепер же ми та й не зустрiнемось, тепер же ми та й не обнiмемось, i не пожуримось, i не порадiємо, зозулько моя.

СЕСТРИ ЗА БРАТОМ

Братику мiй любий, срiбний, солодкий! Чим я тебе вразила, чим прогнiвала, що ти зi мною не радишся, добрим словом не дiлишся? Обрав собi хату-тiснину – домовину.

Тепер нас розлучають, тепер тебе проводжають. Товаришi i сестри, i батько i мати. Тепер повiк не побачимось, не привiтаємось.

Чи ж я тобi сорочки не прала, чи ж тобi кучерiв не пiдтинала? Чи я тобi пiсень не спiвала, чи я ж тобi правду не казала, соколику мiй?

А ти все одно нас покидаєш, ти в цiм свiтi себе не лишаєш. Оборона моя, надiя моя, радiсть моя, прощавай!

ЗА БАБОЮ

Бабуню моя рiдна, та навiщо ти нас покинула. Хто нас буде на ум настановляти, хто ж нам буде тепер порядок давати? Сива голубко, наша порадо, наша матусе!

Та було ж ти i в лiто i в зиму за всiм доглядаєш, да за всiм пильнуєш, та всьому лад даєш. А тепер без тебе хата сумуватиме, внуки сумуватимуть, дiти сумуватимуть.

Та хто ж внукiв по голiвцi погладить, та хто дiтей у скрутi добрим словом втiшить? Нащо ж ви нас покидаєте, та чого ж це ви вiд'їжджаєте? Там сонце не свiтить, вiтер не вiє, дощик не сiє. Ой!

ЗА ДIДОМ

Дiдуню наш бiленький, дiдуню наш рiдненький! Та куди ж ви вiд нас вибираєтесь, та куди ж ви вiд нас виряджаєтесь? Що то за горе, що то за сум, що то за жаль?

Чи ж ми вам, дiдуню, надоїли, що ви з нами жити не захотiли? Хто ж нас тепер приголубить, хто приласкавить, хто пожурить?

Хто ж нас, дiдуню, буде учити, як у свiтi жити? Нi на якiй дорозi вже вас не стрiнемо, нi на якiй стежцi не спiткаємо. Горе нам без вас, сум i печаль! Ой!

Весiлля – це найбiльше свято для українцiв, це вишнiй закон живого, який успадкували Лада i Ладо, i за їхнiм прикладом дiвчина i хлопець прагнуть взаємної любовi.

Пiсля свята урожаю 23 вересня i свята весiлля Свiчки в нiч з 23 на 24 вересня починається сезон весiль, який тягнеться аж до 21 грудня. За рiк, починаючи з Рiздва, на Великдень i на Зеленi свята молодi люди, якi досягли певного вiку, пiдшуковують собi пари, i коли засилають сватiв, то вже, напевне, знають, що матимуть згоду. Дiвчина може виходити замiж у 16 рокiв, а хлопець женитись у 18. Проте бажано, щоб дiвчина брала шлюб у 18, а хлопець у 25-30 рокiв. Перед одруженням юнак повинен вiдслужити в армiї, здобути професiю, завдяки якiй зможе утримувати сiм'ю. До взяття шлюбу молодi (i хлопець i дiвчина) повиннi з усiх сил утримуватись вiд зайвого пиття хмiльного i курiння. Перед самим шлюбом треба пройти медичне обстеження з аналiзами кровi.

Найкраще весiлля, коли молодий з молодою вже випробували одне одного в любощах, знають, що пiдходять одне одному, що їх вабить одне до одного, що їм подобається запах тiла одне одного, що вони люблять одне одного i, обнiмаючись та цiлуючись, вiдчувають любовне збудження. Арiйський шлюб не передбачає уведення у вищий закон незайманостi дiвчини а чи парубка перед шлюбом.

Проте деякi юнаки i дiвчата занадто сором'язливi, не можуть самi вiдшукати собi пари. Доля не звела їх на Купальськi свята, але вони хотiли б жити сiмейним життям. Український звичай дозволяє для цього змовини за допомогою батькiв, дядькiв, свах. При чому, сватiв може засилати дiвчина до хлопця або хлопець до дiвчини. Ранiше переважав звичай, коли сватiв засилала дiвчина, тепер переважно сватiв засилає парубок. Старшим у новостворенiй сiм'ї може бути i жiнка i чоловiк, в залежностi вiд розуму, твердостi характеру i снаги. Головне, щоб у сiм'ї була любов.

СВАТАННЯ

Юнак, який вирiшив одружитись, запрошує двох поважних чоловiкiв у свати. Старшим сватом, зазвичай, береться хтось iз двоюрiднiх братiв молодого, старший за нього, другий сват теж бажано, щоб був iз близької рiднi i середнього вiку. Проте можна брати за сватiв i добрих знайомих чи сусiдiв, щоб цi двоє чоловiкiв були легкими на язик i, частуючи потiм гостей на весiллi, веселили гостей дотепними примовками.

Вони беруть з собою великi палицi-патерицi, хлiбину, обсипану сiллю, i надвечiр разом з молодим iдуть до дому бажаної дiвчини. Старший сват стукає в дверi i питає:

– Чи є мир у цьому домi?

– Є.

– Якщо є, то просимо пустити до хати на пильну розмову.

– З миром приймаємо добрих людей, просимо заходити.

Зайшовши всi троє в хату, скидають шапки, кажуть «Добрий день», хрестяться тричi на покуть. Господар чи господиня, наперед знаючи, що це свати, це видно i по патерицях, i по хлiбовi у старшого свата, питають:

Що ви за люди i звiдкiля вас Бог принiс? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви мисливцi, а може, козаки?

Старший сват:

Ми люди свої. Iдемо з села ближнього, з кутка Березанщини. Бо ж була впала пороша. Я й кажу товаришу, що по припорошенiй землi добре видно слiди i птаха, i звiра. Ходiмо, може, що вполюємо. От ми iшли та й iшли, аж назустрiч нам князь. Вiн нам i каже: «Бачу, що ви мисливцi-молодцi, пояснiть менi слiди оцi». Ми стали до слiду приглядатись, до вашої хати наближатись. Аж до ваших дверей привiв слiд, так i втрапили до вас на обiд. Признайтесь, чи у вас живе куниця – красна дiвиця. Як по-нашому, то видно, що цей звiр та пiшов у ваш двiр, а з двору в хату, та й засiв у кiмнату. Оце ж нашому слову кiнець, а ви дайте дiлу вiнець. Кажiть же дiлом: чи вiддасте, чи нехай пiдросте.

Пiсля цих речей батько а чи мати iдуть у свiтлицю на перемову з дiвчиною. Отримавши згоду, батько з донькою виходять iз свiтлицi. Батько каже:

– Хлiб-сiль приймаємо, доброго слова не цураємось.

Бере у свата хлiб, цiлує хлiбину i кладе на стiл. Старший сват бере юнака правою рукою за праву руку i з'єднує з правою рукою дiвчини. Батько молодої говорить:

– Щоб ви нас не лякали, що ми перетримуємо дiвку, ми вас рушниками пов'яжемо. Чуєш, дочко, давай чим оцих мисливцiв пов'язати.

Дiвчина iде в свiтлицю i на тарiлцi виносить два рушники i червону хустку. Старости беруть рушники i один одного перев'язують з правою плеча пiд лiву руку. Дiвчина затикає за пояс юнаку хустку. Пiсля цього батько молодої каже:

– Просимо сiдати.

Всi сiдають за стiл. Молодий з молодою. Молода вiд молодого з правої руки. пм на двох ставлять одну чарку. Першу чарку всi п'ють до молодих. Сват говорить:

Будьмо здоровi! Дай нам, Боже, щасливо того дня дожити, щоб наших дiтей на все життя порiднити, щоб вони одне одного поважали та щоб одне одному догоджали.

Чарку пiднiмає молодий, випиває половину i вiддає молодiй. Вона випиває, i бiльше молодi на цiй вечiрцi не п'ють вина. Всi iншi пригощаються за бажанням. Не засиджуючись довго, старший чи молодший сват заводять:

Пiсля цiєї пiснi свати дякують за все i йдуть до хати молодого оповiстити про те, як закiнчилось сватання. Там їх ще частують за добре почату справу. На прощання батьки молодої дають сватам по своїй хлiбинi.

Сватання може вiдбуватись за тиждень до весiлля, за мiсяць i за пiвроку. Проте за тиждень до весiлля молодий i молода визначають кожен собi гурт, який буде виконувати на весiллi головнi звичаї. Пiснi, примовляння i порядок ведення весiлля треба вивчати в школi.

Якщо дозволяють статки, молодий купляє двi каблучки i чоботи молодiй. Молода готує молодому вишиту сорочку, три великi подушки, ковдру, двоє простирадл i рушник. Всi iншi подарунки робляться згiдно звичаю в цьому селi i достатку батькiв молодих.

Сватання може бути i пишнiше. Буває, родичi домовляються про одруження своїх дiтей, ще коли вони малi, або сiм'ї живуть близько i знають про дружбу молодят давно. Тодi, за попередньою домовленiстю, в недiлю родичi молодого: батько, мати, їхнi рiднi брати i сестри, а також юнак, який має женитися, iдуть пiшки а чи їдуть до дому нареченої. Везуть iз собою напої. Рiдня нареченої готує закуски i теж запрошує на цей день найближчих родичiв. Проводять спiльну бесiду за святковим столом, домовляються про те, де молодi будуть жити, чим їм можна допомогти в першу чергу. Пiсля сватання родичi молодого звертаються до родичiв молодої словами «свахо», «свате».

Пiсля весiлля один тиждень молода живе у молодого, а тодi вони починають жити там, де для них є мiсце: в новiй хатi чи в молодої. Тому хiд весiльного дiйства вiдбувається так, що молодий у недiлю веде молоду до свого дому.

П'ЯТНИЦЯ

Вранцi в п'ятницю десь на дев'яту годину до хати i молодої i молодого збираються запрошенi перед цим коровайницi та почет.

Почет молодого складається з двох сватiв, перев'язаних рушниками, старшого боярина (хороший нежонатий товариш молодого по молодiжних iграх або брат у других чи в третiх), який вiдзначається великою червоною квiткою на вилозi пiджака, i ще шiстьох бояр з червоними квiтками меншого розмiру. Також двi свiтилки – сестри молодого вiком до 12-ти рокiв.

Почет молодої складається з двох сватiв, старшої дружки, яка носить трохи не такий пишний вiнок, як молода, а всього три стрiчки, i шiстьох дружок, якi вiдрiзняються великими бiлими паперовими квiтами з червоними бантами, пришпиленими до грудей. Також два брати вiком до 12-ти рокiв.

У МОЛОДОГО

Зранку грає музика. Бояри встановлюють в хатi столи так, як будуть розмiщуватися гостi, але в першу чергу той стiл, за яким сидiтимуть молодi. Двоє старост лаштують снiп жита, пшеницi або збiрний iз всiх хлiбних рослин. На покутi лаштують посад – встановлюють лавку i застеляють вивернутим догори вовною кожухом. Позад лавки прилаштовують снiп так, що коли молодi будуть сидiти на покутi, снiп виглядав помiж їхнiх голiв.

Молодий iз старшим боярином у цей час знаходиться в коморi чи iншiй кiмнатi: одягається до весiлля, чепуриться. Вiн може бути вдягнений або в загальнонацiональний костюм, або в мiсцевий народний костюм, або в цивiльний костюм.

Зайшовши у хату зi снопом i кожухом, старший сват вiтається:

- Слава Богу!

Йому вiдповiдають:

– Навiки Богу слава!

– Пане господарю, дозвольте добре дiло починати.

Батько а чи мати молодого вiдповiдають:

– З Богом.

Старости ставлять снiп i стелять кожух. Всi бояри i свати сiдають за стiл снiдати, а коровайницi їх частують. Пiсля недовгого частування старший сват встає i говорить:

- Пане господарю, дозвольте слово мовити.

Батько вiдповiдає:

– Радi слухать.

– Благословiть батьки вести князя до шлюбу. .

– Бог благослови.

– Благословiть батьки вести князя до шлюбу.

– Бог благослови.

– Благословiть батьки вести князя до шлюбу.

– Бог благослови.

Старший боярин i двi свiтилки iдуть у комору. Свiтилки дають молодому хустку, вiн за неї береться, а свiтилки тримають хустку одна за один, а друга – за другий кiнець. Попереду рушає боярин з патерицею (патериця – це довга обстругана палиця з червоним бантом на вершку) за ним свiтилки ведуть молодого. Пiдiйшовши до порога свiтлицi, боярин тричi стукає патерицею об порiг. Всi коровайницi, бояри i свашки встають. Боярин каже:

- Доброго дня!

Всi вiдповiдають:

- Будьте здоровi.

Боярин:

– Шановнi батьки, благословiте князя на посад.

– Бог благословить.

– Благословiте князя на посад.

– Бог благословить.

– Благословiте князя на посад.

– Бог благословить.

Свашки (сестри i тiтки молодого) заводять:

Батьки вiдповiдають:

– Бог благословить.

Пiсля цього молодий сiдає на посад i мати розчiсує йому чуба, розчiсують також сестри. Позад молодого в той час, як його розчiсують, стоять двi свiтилки i тримають над головою в молодого пiдсвiчник з трьома запаленими свiчками.

По тому як молодого прихорошать, свiтилки гасять свiчки. Знову дають молодому хустку i за два кiнцi виводять iз-за столу надвiр. Попереду iде боярин з патерицею, за ним двi свiтилки ведуть молодого, за ними два свати, а тодi всi iншi бояри. Пiд час виходу з хати свашки спiвають:

У МОЛОДОЇ

Все вiдбувається так, як i в молодого, аж до моменту введення молодої у свiтлицю. Доки дружки вбирають молоду в коморi чи окремiй кiмнатi у весiльну одежу, iншi дружки разом з матiр'ю лаштують вiнок. Паперовi вощенi квiти, барвiнок i смуга вербової кори для основи вiнка заготованi заздалегiдь. Вiнок починає шити мати, тодi передає дружкам. До вiнка, крiм квiток, причеплюється ще багато довгих рiзнокольорових стрiчок. Кольори переважають червонi. Коли вiнок готовий, його кладуть перед посадом на столi, на хлiбину, обсипану сiллю. Дружки спiвають:

До молодої iдуть два її братики, старша дружка i два свати. Брати дають молодiй у руки хустку. Попереду старша дружка з патерицею, за нею брати ведуть молоду, за ними двоє сватiв рушають у свiтлицю. Пiдiйшовши до порога, дружка тричi стукає патерицею об порiг. Тодi всi заходять у свiтлицю. Дружка говорить:

- Добрий день.

Всi вiдповiдають, уставши:

– Будьте здоровi.

– Шановнi батьки молодої, благословiть князiвну на посад.

– Бог благословить.

– Благословiть князiвну на посад.

– Бог благословить.

– Благословiть князiвну на посад.

- Бог благословить.

Дружки спiвають:

Батьки вiдповiдають:

– Бог благословить.

Пiсля цього молода сiдає на посад. Мати перша починає її розплiтати, тодi батько, брати i сестри, дружки починають прихорошувати молоду. Перед покладанням вiнка дружки спiвають:

В цей час прибуває молодий з боярами. При входi в двiр «запорожцi» його не пускають i вiн дає їм пляшку горiлки. В двiр виходять батько i мати молодої i трохи дружок. Молодий їм кланяється i вiтається:

Боярин попереду з патерицею, а свiтилки за ним ведуть молодого за кiнцi хустки в сiни. Перед порогом у свiтлицю при вiдчинених дверях зупиняються. Боярин ставить праву ногу на порiг iз сiней, а дружка ставить праву ногу на порiг iз свiтлицi i мiняються патерицями. Тодi всi заходять у хату, i молодий хоче сiсти поряд з молодою, але на тому мiсцi сидить один з її братiв. Старший боярин кладе на тарiлку перед братом три карбованцi i просить звiльнити мiсце для молодого. Брат каже, що сестра йому дуже дорога, i перелiчує скiльки довелося стратити харчiв, доки вона виросла. Називає: три вози бурякiв, скирту сiна, сто овечок i таке iнше. Боярин накидає по карбованцю. Торг умовний. Не затягуючи довго торгу, брат звiльняє мiсце. Молодий сiдає поряд з молодою з правої руки (бо вiн у хатi молодої, а коли вони запишуться, то вже молода сiдає з правої руки вiд молодого). Двоє братикiв i двоє свiтилок тримають над головами молодих запалену Трiйцю (пiдсвiчник на три свiчки). До молодих, навпроти через стiл, наближається мати молодої з хлiбиною, обсипаною сiллю. Торкається хлiбиною спершу голови молодого, а тодi молодої зi словами:

– Благословляю на шлюб щасливий.

Молодi тихо сидять, трошки схиливши голови. Тодi батько молодої бере в матерi хлiбину i так само благословляє молодих. Пiсля цього всi встають. Свiтилки ведуть за хустку молоду, за нею iде, тримаючись за руку, молодий, далi всi iншi, хто з ким, беруться за руки у вервечку i за ходом сонця тричi обходять стола, на якому лежить той хлiб, яким батьки благословляли. Вiдтак виходять у двiр, а мати обсипає їх зерном. У дворi, щоб iти до машин а чи пiшки до дому урочистостей, шикуються у такому порядку. Попереду двоє сватiв молодої з патерицями. За ними двоє бояр ведуть попiдруки молоду, за ними двоє дружок ведуть попiдруки молодого, тодi бояри з дружками попарно попiдруки i також свiтилки з молодшими братиками молодої. Позаду двоє сватiв молодого з патерицями.

Пiсля запису шлюбу в Храмi, а чи в Палацi урочистостей молодi виходять вже парою, молодий тримає молоду пiд руку, двоє сватiв попереду, двоє позаду, а дружки з боярами теж пiд руку. При входi у хату молодої мати знову обсипає їх зерном, а батько кропить водою. Посадивши молоду на посад, молодий зi своїм почтом iде додому i бере участь у обрядi печiння Короваю, а молода в себе.

КОРОВАЙ-ДИВЕНЬ

Бгати i пекти Коровай-Дивень треба в п'ятницю. Для цього мати молодого i молодої запрошують поважних жiнок з благополучних сiмей. Розведенi або вдови не запрошуються бгати Коровай. Число коровайниць має бути непарним: три, п'ять, сiм. Залежно вiд звичаю в цьому селi, борошно i приправи для короваю зносять коровайницi, а чи заготовляють батьки.

Коровай – це обрядова страва для всiх спiвучасникiв весiлля. Перед тим як почати мiсити Коровай, двоє сватiв стають па протилежних кiнцях кiмнати, i молодший сват говорить:

- Пане старосто.

Старший сват вiдповiдає:

– А ми радi слухать.

– Благословiть Коровай бгати.

– Бог благословить.

– Благословiть Коровай бгати.

– Бог благословить.

– Благословiть коровай бгати.

– Бог благословить.

Тодi коровайницi спiвають:

Пiсня Друга.

Так з пiснями коровайницi виставляють дiжу посеред хати i починають мiсити:

Замiшене тiсто ставлять сходити в тепле мiсце. Коли тiсто сходить, в хатi не говорять голосно, не грюкають, не рипають дверима, не спiвають – поводяться дуже урочисто. Коровайницi також допомагають батькам молодих готувати iншi страви до весiлля. Коли тiсто готове, з нього лiплять Коровай, шишки, книшi, калачi. Ранiше Коровай мостили на житню солому, яку укладали навхрест i садили на виметену гарячу черiнь. Коли Коровай дiлили, нижню його частину не розрiзували. Тобто пiдошву залишали цiлою i вiддавали її «запорожцям», парубкам, якi стовбичили в сiнях. Зараз Коровай мостять на залiзне деко розмiром 70x70 см, змазане тоуком. Будується Коровай таким чином. Частину дозрiлого тiста розкачують, щоб вийшов корж товщиною 10 сантиметрiв на величину дека. Це пiдошва. В пiдошву мати втикає три монети. Кому, при розподiлi, потраплять цi монети, той буде щасливий. На пiдошвi в чотирьох мiсцях (згiдно чотирьох сторiн свiту) кладуться навхрест по два колоски пшеницi. Тодi на кожен криж iз колоскiв кладеться зварене i облуплене куряче яйце. Потiм розкачується ще один такий корж i накладається зверху. Робиться з тiста двi довгi качалки i з кутка в куток дека викладається косий криж. Посерединi двох протилежних трикутникiв, якi утворилися внаслiдок покладення качалок з тiста, втикається двi вишневi гiлки, якi б височiли над поверхнею Короваю на 21 сантиметр. Боковi гiлочки на цих двох гiлках попередньо обрiзуються, залишаються лише по три сучки довжиною три сантиметри. Тодi двi гiлки разом з сучками обмотуються тiстом. Вся iнша поверхня Короваю вбирається гребiнками i шишками, лише помiж двох гiлок садиться два голуби з тiста дзьобами один до одного. Коли Коровай-Дивень спечеться, цi двi вишневi гiлочки перев'язуються-з'єднуються червоною стрiчкою, а на сучки чiпляються яскравi червонi паперовi квiточки iз зеленим листям. Пiд час дiлення Короваю в першу чергу вирiзуються цi двi гiлки з голубами i кладуться на одну тарiлку перед молодим i молодою.

Перед садiнням Короваю в натоплену пiч черiнь промiтає хтось iз братiв молодої (молодого), норовлячи обмазати лиця чи ноги коровайницям тим вiником, яким вимiталася пiч. За це коровайницi вимазують йому лице борошном. Щоб нести Коровай на припiчок i поставити деко на лопату, за деко беруться чотири коровайницi, коли ж Коровай лопатою садять у пiч, за лопату беруться всi коровайницi, примовляючи:

– Свiти жар в печi ясно, печись, печись, Дивень, красно, гостям на велике диво, молодим на щастя, на долю, на родину. Печись, Дивень, не схилися, не пригори, молодим серце не зсуши.

Тодi коровайницi починають мити стола i дiжу. Воду пiсля миття мати у вивернутому кожусi виносить з хати i виливає пiд плодове дерево. Помивши руки вiд тiста, коровайницi пiдходять до молодої (молодого) i теплими чистими руками гладять лице молодої, нiби умиваючи. Сват висмикує з Дiдуха (снопа пашницi) по два колоски, затикає кожнiй коровайницi за намiтку, цiлуючи її у щоку.

Коли все прибрано, а Коровай у печi, господарi частують коровайниць. Коровайницi спiвають:

Це гуляння чисто жiноче, присутнiй лише музикант i то коли коровайницi вже почастувались i захотiли потанцювати. Коли Коровай готовий, його виносять у комору. Виставляють на стiл тодi, коли вiдбувається урочистий обiд всiх гостей з дарами. Шишки подають на стiл як бiле солодке печиво i обдаровують ними дiтей, якi ходять за дорослими.

Увечерi, якщо молодий з цього ж села, вiн iз сватами i боярином їде або йде до молодої з книшем. Книш – це довгий бiлий хлiб, обвинутий рушником i перев'язаний стрiчкою. Несе його сват у кошику з пляшкою вина. Заходячи в хату, сват говорить:

Молодички-коровайнички, будьте здоровi при доброму дiлi.

Їм вiдповiдають:

– Будьте здоровi й ви.

Сват дає кошика з книшем матерi молодої, а вона йому дає кошика з калачем – кругла бiла хлiбина з дiркою посерединi. Свати i боярин вгощаються, молодий, якщо хоче, вечеряє, але хмiльного не п'є. Потiм молодий iз сватами iдуть додому.

Перед тим як розходитись по домiвках, коровайницi спiвають:

СУБОТА

У суботу о дев'ятiй годинi ранку старша дружка вбирає молоду. Тодi вони удвох iдуть запрошувати родичiв i сусiдiв на весiлля в недiлю i подружок та друзiв на «Деревце» у суботу на вечiр. Молодий так само запрошує на подiл Короваю в недiлю i на «Деревце» в суботу вдвох з старшим боярином.

Молода з дружкою заходять у двiр, господарi запрошують їх у хату. Вони вiтаються ще й у хатi, тодi молода кланяється i каже:

– Просили батько й мати i я прошу до нас на весiлля в недiлю.

Господарi дякують i запрошують сiдати. Молода з дружкою або сiдають, або кажуть, що їм ще багато ходити, i йдуть далi.

У суботу о 18 годинi у молодої збирається почет молодої i молодого: бояри i дружки. На цей вечiр родина молодої готує наїдки, а молодий приносить з собою напої. Молодий приносить також двi верхiвки сосни, ялини а чи вишнi. Бояри з дружками сiдають за стiл, де розкладений кольоровий папiр, пiр'я, ножицi i м'який дрiт. Дружки спiвають:

На вершок обох деревець дружки чiпляють по великiй червонiй квiтцi. Вона робиться з калини, пiвнячого пiр'я, колоскiв. Молода стоїть бiля свого деревця, а молодий бiля свого i дякують кожному, хто почепив на деревце квiтку. Потiм всi разом прибирають. Дружки спiвають:

На стiл ставлять закуски i напої, щоб дружки i бояри повечеряли. Дружки спiвають.

В цей час на подвiр'ї, а чи на дорозi бiля двору молодої грає музика i сюди збирається неодружена молодь вiком 16 i бiльше рокiв потанцювати. Тодi до молодi виходять дружки з тацями, на яких стоять холоднi закуски i весiльнi шишки, за ними йдуть бояри з тацями, на яких стоять чарки i пляшки з мiцними i солодкими нехмiльними напоями. Наливають по чарцi всiм бажаючим. Через якусь годину з хати виходить старший боярин з деревцем, за ним молодi. Дружки з боярами знову всiх частують, молодi танцюють разом з усiма. Бiля дванадцятої години почет молодого разом з деревцем їде або йде додому. Музика грає стiльки, скiльки замовляє молодий, який її наймав. Молодий залишається в домi молодої. Дiвич-вечiр закiнчується.

НЕДIЛЯ

В недiлю на дванадцяту годину дня у домi молодої i молодого збираються їхнi родичi – гостi. У молодого десь о першiй годинi сiдають за столи. Свати їм наливають, припрошують закушувати. Гуляють лише замiжнi пари i дiти до 16 рокiв. Десь пiсля третього частування свати запрошують гостей танцювати. У дворi грає музика, i танцюють всi бажаючi, в хатi свашки спiвають весiльних пiсень, чекають молодих. О четвертiй годинi дня всi виходять з-за столу. Куховарки прибирають столи, миють посуд i починають знову накривати столи. Вносять Коровай, кладуть на столi перед посадом i накривають навхрест двома рушниками.

У молодої гостi теж о першiй годинi дня сiдають за стiл. Молодi поряд сидять на посадi, молода вiд молодого з правої руки i далi бiля неї старший боярин, з другого боку бiля молодого – старша дружка. Свати наливають гостям, боярин наливає молодим сухого вина а чи шампанського. Головний волхв а чи бережа з громади парубкiв читає речення No27. Батько й мати молодої в цей час стоять з повними чарками (горiлки чи води) перед столом молодих. Пiсля закiнчення читання мати каже:

- Бажаємо молодим щастя, здоров'я, мiцної сiм'ї, гарних дiтей, а гостям хороше погуляти.

Батько продовжує:

– Хай молодi живуть дружно, люблять одне одного, прощають одне одному, хай буде у їхнiй сiм'ї лад. Вип'ємо, люди добрi, за це по чарцi.

Всi п'ють, а дружки спiвають:

Через певний час свати наливають по другiй. Свати з першого ж слова слухають гостя, якщо вiн каже налити йому пiвчарки, наливається половина, якщо вiн наливає собi замiсть горiлки воду, сват цього не помiчає. Можуть бути загальнi припрошування: «Пийте, люди добрi, закушуйте на здоров'я», але не можна силувати гостя пити хмiльне. Дружки спiвають:

За третiм частуванням менший брат молодої вiком до 12-ти рокiв пiдходить до Короваю i знiмає з нього рушники. Бiля нього стають обоє сватiв. Брат перев'язує сватам ще по одному рушнику навхрест. Дружки спiвають:

Спершу вирiзується колом середина Короваю з двома гiлочками вишнi i двома голубами i кладеться молодим на одну тарiлку. Тодi Коровай розрiзують навхрест i рiжуть на шматки так, щоб вистачило всiм. Якщо шматок виходить малий, до нього ще кладеться шишка. Дружки спiвають:

Старший сват бере тарiлку з шматком Короваю в обидвi руки, пiднiмає на рiвень свого лоба i гукає:

– Десь тут у нашого молодого i молодої є дiд Славко i баба Оляна.

Названi гостi встають, щоб їх бачили. Старший сват несе їм на тарiлцi Коровай, а молодший iде за ним. Дiд чи баба говорить:

– Даруємо нашим любим дiтям ковдру. Щоб тепло спали та дiтей дбали.

Пiсля цих слiв кладуть подарунок на тацю сватовi. Викликати починають з рiдної баби i дiда, тодi Божатих батькiв i далi по списку, який складає мати. Рiдних батькiв не викликають, бо вони дарують дiтям весiлля. Всi iншi гостi в цей час слухають: кого викликають, що хто дарує, п'ють i закушують, пiдкидаючи жарти до побажань. Дружки спiвають:

О п'ятiй годинi вечора прибувають бояри вiд молодого, з ними кiлька рiдних тiток i сестер (кiлькiсть гостей може бути обумовлена). пх садовлять за тiльки-но накритий стiл. Пiсля недовгого пригощання вони встають, i їхнi свати кажуть, щоб молодi з приданим збиралися до дому молодого. З боку батькiв молодої не може бути нiякого зволiкання, бо на молодих чекають гостi у батькiв молодого. Дружки спiвають:

Молода починає прощатися з дружками. Частує їх, примовляє, цiлує. Вони спiвають:

Старший боярин виводить молоду за руку з-за столу, за руку молодої тримається молодий. Мати з батьком сидять. Молодi стають перед ними i кланяються. Мати пiднiмає в двох руках хлiбину, посипану сiллю, i каже:

- Дай, Боже, щасливо доїхати.

Дає молодiй хлiбину, молодий бере деревце, яке стояло перед ними на весiльнiм столi, i вони рушають з хати. Мати посипає їх i дорогу перед ними зерном i дрiбними грiшми. У воротях розстеляють куль соломи i запалюють. Вони виходять на дорогу через вогонь. Дружки пiднiмають молодiй весiльне плаття. Бояри, ще до виходу молодої, винесли придане i вклали на вiз. Виносячи придане, бояри, жартуючи, норовлять взяти ще щось: корито, дiжку, але дружки i свашки не дають. Пiдводи чи машини рушають, а дружки лишаються i спiвають:

З молодою їде лише старша дружка i стiльки родичiв, скiльки приїздило вiд молодого. Весiлля у молодої, пiсля вiд'їзду, продовжується до 12-ї години ночi. Тодi музика грає марш, а це знак розходитись.

Як зачують родичi молодого, що вiн везе молоду, виходять зустрiчати за ворота. У воротях розстелюють куль соломи i запалюють. Молодi i весь поїзд переїжджають або переходять через жар. Свашки спiвають:

Батько i мати зустрiчають їх хлiбом-сiллю. Мати дає молодiй свiй хлiб, а молода матерi свiй. Тодi свiтилка дає молодiй кiнець хустки i веде за стiл, за руку молодої тримається молодий, а за ним всi гостi вiд молодої, а за ними всi гостi молодого, якi їх тут чекали.

Молодi сiдають на посад. Свiтилки запалюють Трiйцю i пiднiмають у них над головами. До молодих, навпроти через стiл, наближається мати молодого з хлiбиною, посипаною сiллю. Торкається хлiбиною спершу голови молодої, а тодi голови молодого зi словами:

– Благословляю на життя щасливе.

Молодi тихо сидять, трошки схиливши голови. Тодi батько молодого бере в матерi хлiбину i так само благословляє молодих. Потiм Головний волхв, а чи бережа з громади парубкiв читає речення No 27. Тодi свати наливають усiм бажаючим по чарцi, мати i батько теж беруть у руки чарки. Мати каже:

– Бажаємо молодим щастя, здоров'я, мiцної сiм'ї i гарних дiтей.

Батько продовжує:

– Хай молодi живуть дружньо, люблять одне одного, прощають одне одному, хай буде у їхнiй сiм'ї лад. Вип'ємо, люди добрi, за це.

Пiсля першої чарки до Короваю пiдходить брат молодого вiком до 12 рокiв i два свати. Сват оголошує:

– Пане господарю, дозвольте Коровай дiлити.

– З Богом, дiлiть.

– Пане господарю, дозвольте Коровай дiлити.

– З Богом.

– Пане господарю, дозвольте Коровай дiлити.

– З Богом.

Дiлять Коровай у такому ж порядку, як i в молодої. Пiсля подiлу Короваю пiдпилi гостi кричать «гiрка», молодi встають i цiлуються. Пiсля поцiлунку гостi кричать «солодка». Об одинадцятiй годинi вечора молодий i молода беруть кожен своє деревце i виходять у двiр. Посеред двору запалюється куль соломи, вони кидають туди кожен своє деревце. Разом з гостями беруться в коло i ведуть його за ходом сонця навколо вогню. По тому молодi iдуть спати, а гостi гуляють до 12-ї години. Коли музика заграє марш, гостi розходяться.