Безмірна залежність

X — Вересень

Ілля мовчав. Мені було дуже складно в ці дні. Кожного дня я плакала і намагалася відігнати ті солодкі спогади, які нас пов'язували, натомість намагалася згадати все те погане, що він зробив, але щоранку я поверталася до однієї і тієї ж думки — можливо, варто було йому тоді відповісти, спробувати поговорити?

— А хіба ти не намагалася? — питала тітка. — Хіба ж не він кинув слухавку, коли ти зажадала пояснень?

— Може, треба було з ним м'якіше поводитись? — невпевнено питала я.

— Ти що! Згадай: він не привітав тебе з днем народження, в цей час він був у Римі з іншою. Він ніколи не думав про реальну зустріч, йому подобалися компліменти, які ти йому казала. От і все. Що ти взагалі про нього знаєш?

— Ти маєш на увазі, де він працює? Де він живе? Нічого не знаю.

— Тому що він не хотів пускати тебе в своє життя — все дуже просто.

Боляче. Дуже боляче було від цих слів. Але потрібно було змиритися, що все було грою, Ілля ніколи не сприймав мене серйозно.

Спочатку було боляче від того, що він посміявся наді мною. Але боляче було і тоді, коли я думала про те, що Ілля невинуватий, а я сама своїми руками все зруйнувала. А ще іноді я уявляла, що Ілля страждає без мене, проте гордість не дозволяє йому зробити крок назустріч. Але мені страшно було писати йому: боялася повторення всього того жаху знову, і відчувала, що Ілля все одно не скаже правду. Який сенс продовжувати?

Іноді мені ставало легше. Варто визнати, що в цілому мені було спокійніше в ці дні: постійне хвилювання у грудях зникло. Так, мені було сумно і самотньо, але я жила, усвідомлювала, що мені потрібно просто пережити цей період, і все налагодиться, а головне — все мине, і мені не доведеться більше жити надіями і випрошувати у Іллі увагу.

Життя тривало… Шкода, що я не могла дізнатися правду, так було б легше. Шкода, що я пам'ятала його номер телефону напам'ять. Шкода, що Олена з'явилася і все зруйнувала. Але тепер я сумнівалася, чи наша зустріч відбулася б, навіть якби Олени не було. Я була ніким в житті Іллі, лише розвагою на час нудьги. Саме ці думки я постійно намагалася відігнати від себе.

Все відбувалося хвилями: то я про нього не згадувала і здавалося, що моє життя тепер налагодиться, то я починала себе звинувачувати і плакала, все здавалося порожнім і безнадійним, немов я втратила кохання всього свого життя. До того ж, мій страх, що Ілля і Олена в змові і дійсно опублікують наше листування, теж не давав спокою.

Так минуло майже два тижні, але довгоочікуване полегшення не приходило. Вранці в неділю я прокинулася в особливо тужливому стані; душа дуже боліла, і майже весь день я плакала не в силі знайти розраду. Вирішивши хоч трохи відволіктися, я включила комедію, відключила звук в телефоні і занурилася в фільм. Не скажу, що у мене вийшло повністю відволіктися, але я не плакала протягом двох годин. Проте фільм закінчився, і я знову потягнулася до телефону. Нічого.

Я закрила очі, намагаючись впоратися з емоціями, а коли відкрила їх, то побачила пропущений відеодзвінок від Іллі й одне видалене повідомлення. Поговорити він не хотів, адже припинив виклик буквально через секунду. Та й повідомлення своє одразу ж видалив. Але він пам'ятав про мене — тільки це мало значення, він хотів звернути на себе увагу. Мій настрій моментально покращився. Ще через півгодини Ілля створив секретний чат, надіслав повідомлення в ньому і знову видалив. Ілля завжди майстерно грав, в цьому йому не було рівних. Щоб відповісти йому що-небудь, навіть не йшлося, але того дня він мене врятував.

Наступного дня вранці він повторив свої дії, тільки цього разу я встигла побачити, що саме він надіслав: фото пустельного пляжу. Тобто Ілля не про любов мені писав, а просто грався.

А ще він змінив свою аватарку. Його обличчя… воно було таким самовдоволеним, пихатим, жорстоким, немов він казав: «Подивимося, чия візьме». Я боялася його.

Радість від того, що Ілля мене не забув, поступово ставала тугою, тому що в душі почала зароджуватися надія. Може, він сумує, може, одного разу він все ж зрозуміє… Єдине, що я знала точно: його дії виправдати неможливо. Він дійсно був з Оленою, дійсно брехав. Врятувати ситуацію могло тільки щире каяття, і більше нічого.

Але в очах оточуючих я виглядала веселіше, ніж зазвичай. Мені багато хто казав, що у мене, нарешті, з'явилася посмішка на обличчі. З однією з моїх колег ми взагалі влаштували фотосесію, зробили безліч красивих і смішних фото, на яких я виглядала абсолютно безтурботною. Одну з них, на якій я висунула язика, я поставила на аватарку в своєму месенджері. Я зробила це того дня, коли мені було особливо сумно.

Вже минуло більше двох тижнів як ми припинили спілкування, а я тільки зараз замислилася над одним питанням. Коли Ілля телефонував мені останнього разу наприкінці серпня, і я опівночі йому передзвонила, у нього було зайнято. Цікаво, він побачив пропущений виклик від мене?

Щоб з'ясувати це, я провела кілька експериментів зі своїми колегами і з'ясувала: так, він бачив, що я телефонувала. Отже, він побачив, але не зателефонував знову. Це відкриття мене дуже засмутило, я відчула себе в черговий раз приниженою, обдуреною…

Раптом мій телефон завібрував… Ілля надіслав мені смайлик з висунутим язиком. Що вже тут сказати! У цей момент він мене врятував від усіх похмурих думок.

Ці «об’явлення» Іллі надавали мені сили, але після них наставали дні, сповнені сумнівів і переживань. Раптом потрібно його пробачити, на все закрити очі? Що, якщо це все було лише непорозумінням? Тоді чому він так нічого не пояснив? За ці тижні без нього я наплакалась вдосталь. Якщо я десь чула фразу «Потрібно боротися за своє кохання», моє серце болісно стискалося. Але хіба я недостатньо боролася? І тоді я згадувала ті моменти, коли розкривала Іллі душу, а він зникав.

Сенс брехати самій собі? У липні щось сталося, Ілля припинив мене поважати і цінувати, він принижував мене і навіть відкрито знущався, а я все терпіла. Але у мене в голові не вкладалося, чому тоді в серпні він був поруч цілих три тижні? Весь час був на зв'язку, писав, телефонував, відповідав, заспокоював мене. Потім переді мною з'являлася Олена з нашим листуванням. Звідки воно у неї? Від відповіді на це питання залежало все, але мені не судилося її дізнатись. І все ж я не вірила, що Ілля був з нею у змові, це було б занадто. Хіба що вони дійсно були разом, у них була донька, як Олена мені писала, і я лише забавляла їх, задовольняла їх хвору уяву. Але і це було якось нелогічно. Що ж виходить? Ілля просто був інертним і не хотів будувати зі мною стосунки? Йому подобалося мріяти і слухати мої оди про кохання? Отже, одного разу він покохає когось по-справжньому і буде готовий заради неї гори звернути? А ким тоді була для нього я? У такі моменти я просто вмирала, а потім думала: Іллі майже сорок років, а він ніколи, судячи з усього, не кохав? Ця думка мене заспокоювала, і тоді з'являлася інша: як я можу говорити про любов до нього, якщо я така егоїстка і не бажаю йому кохання і щастя? А чи заслуговує він на щастя?

З такими суперечливими думками я боролася кожного дня. Бували моменти коли мені здавалося, що я отримала довгоочікувану свободу, але потім знову з'являвся страх. Так я і жила. У будь-якому випадку, зараз краще, аніж коли я цілодобово чекала від Іллі звісточки.

Щоб якось відволіктися, я почала заповнювати свої дні, особливо вихідні, подіями: театри, кіно, зустрічі з друзями, батьками. Але не завжди це допомагало.

Я була на техно-фестивалі. Він тривав два дні з ранку до вечора. Здавалося б, це прекрасний спосіб відволіктися на вихідних, але ось уже неділя, я сиджу в залі і дивлюся на виступи лекторів, зліва від мене сидить хлопець і щось захоплено мені розповідає, а мені так сумно, всередині щось стискається, давить у грудях, що навіть страшно додому повертатися. Від смутку я вирішила змінити свої аватарки в месенджерах на більш спокійні, адже висунутий язичок не відповідав моєму настрою. А може, я чекала, що Ілля якось відреагує на цю зміну?

Коли через півгодини після цього мій телефон завібрував, я зрозуміла — це він.

«А де твій милий язичок?», — запитав Ілля.

По моєму тілу розлилося тепло, і страх кудись зник.

— Я мушу йти, — сказала я хлопцю зліва від мене, і ми попрощалися.

На вулиці я зателефонувала тітці. Причина моєї радості була зрозумілою: вперше за три з невеликим тижні Ілля мені написав повноцінне повідомлення і не видалив його.

— Тільки не кажи, що тепер ти його пробачила, — невдоволено сказала тітка.

— Ні, звичайно, я не буду йому відповідати. Просто ділюся з тобою. Не хочу накоїти дурниць.

— Правильно. Ти повинна пам'ятати, що ця людина нічого для тебе не зробила і…

— Стривай, він ще щось написав, — сказала я тремтячим голосом.

— Читай!

— «Що ж, якщо тобі все одно, то і мені також. Можеш не відповідати. Я завжди обіцяв тебе любити, і я завжди виконую свої обіцянки. Така вже я людина», — зачитала я.

— Що ти думаєш з цього приводу? — запитала тітка.

— Він, певно, знущається. Це він виконує свої обіцянки?

— Саме так! Він навіть платівку тобі не купив!

Ми почали згадувати всі обіцянки, які Ілля не виконав, і я вирішила йому написати «Ти не виконав жодної своєї обіцянки». Але тільки я вирішила відповісти, як побачила, що Ілля ще щось пише.

«Я зрозумів, чому у нас так все вийшло, — писав він, — в червні я вже хотів приїхати, але через твою поведінку зустріч не відбулася. Зараз ти також все зіпсувала, і я знаю, чому, — ти просто гралася мною і моїми почуттями. Для тебе я був лише віртуальною розвагою. Це боляче, і це залишиться на твоїй совісті».

— Як майстерно написано, — сказала тітка. — Що б ти йому відповіла? Я особисто за те, щоб не відповідати.

— Я не можу мовчати, читаючи такі слова. Хочу пояснити йому, що це не так, що справа в Олені, але я не хочу починати з ним листуватися. Я хочу, щоб він пояснив, що ж сталося тоді в серпні.

Порадившись з тіткою і мамою, я написала Іллі відповідь:

«Ти так нічого не зрозумів. Вітання Олені».

Відповідь надійшла майже одразу:

«Я зрозумів все крім одного: кому вітання? Мене не цікавлять сторонні люди, мене цікавиш тільки ти».

Знову порожні слова. Ілля знову мене підвів. Замість того, щоб пояснити, він завів свою власну платівку. Я не відповіла йому, видалила всі повідомлення і знову спробувала забутися. Тепер потрібно було починати все спочатку.

Звичайно ж, я мучилася, що так і не відповіла йому. Але муки мої тривали недовго.

«Поліно, почитай цю статтю про маніпуляторів-нарцисів, — написала мені подруга, — мені здається, тобі буде корисно про це дізнатися».

Я перейшла за посиланням. У цей день мій світ перевернувся. Ось, що я дізналася:

— таких хлопців, як Ілля, дуже багато: вони в усьому звинувачують інших, особливо, коли самі винуваті;

— йому подобається дивитися на те, як ти страждаєш;

— тобі не можна казати йому про свій біль, тому що він звинуватить у ньому тебе;

— «якби не ти, у нас все було б добре» — він завжди це повторює;

— ухиляється від розмов про майбутнє;

— його неможливо змінити або зцілити своїм коханням, він ніколи не зміниться, єдиний вихід — утікати;

— спочатку все ідеально, ви немов споріднені душі, він заповнює твій світ собою, а потім починається пекло;

— у ваших стосунках правила гри постійно змінюються, тому під нього неможливо налаштуватися;

— справа не в тобі, будь-яка дівчина може потрапити в залежність від такої людини;

— він не здатний кохати нікого і ніколи;

— він сам створює проблеми у ваших стосунках, але не своїми руками (в моєму випадку це робилося руками Олени);

— всі його колишні, за його словами, просто жахливі люди.

Я зіставила все прочитане з Іллею, і ось що у мене вийшло. У всіх конфліктах Ілля виявляв благородство, мовляв, так і бути, я тебе вибачаю. Що б не трапилося, я була винна, навіть на свій день народження. Коли я висловила йому своє невдоволення, він просто зник. І це при тому, що Ілля любив повторювати, що для нього не проблема вибачитися перед людиною, якщо він дійсно не правий. Він ніколи не міг чітко сказати, коли ми зустрінемося. Що й казати, я до сих пір не знала, чим він займається в Німеччині. Раніше він телефонував мені кожного дня, а потім почав зникати. А Олена?

Вперше за весь цей час мені стало її шкода по-справжньому, адже вона теж його жертва. Всі вважали її навіженою, а вона просто потрапила в залежність, божеволіє без нього, тому що він, напевно, навіть зараз каже їй про кохання, але звинувачує в тому, що через її поведінку у них нічого не вийшло.

Усвідомлення всього цього просто підірвало мій світ. Я насправді весь цей час звинувачувала себе, а виходить, що я нормальна людина. Як же добре мені стало на душі, коли все в голові склалося в одне ціле. Якби я прочитала цю статтю місяць назад, нічого б не змінилося, але зараз я була готова прийняти цю інформацію. І, нарешті, я почала дихати вільно.

Тим часом, 28 вересня минув рівно місяць, як я припинила з ним спілкування. Я вирішила відзначити цю подію, накупивши різної смакоти і подивившись гарну комедію. Вже кілька днів я зовсім не страждала, а якщо і згадувала про Іллю, то вже без болю. Напевно, факт того, що справа не в мені, а в ньому, заспокоїв мене, і я знову відчула себе нормальною людиною. Моя самооцінка почала відновлюватися.

Я сиділа на дивані, їла, дивилася фільм, коли мій телефон завібрував. І я вже знала — це він. Я підвелася з дивана, але підійшла не до телефону, а до вікна:

— Господи, навіщо ти так зі мною? Адже все тільки почало налагоджуватися.

А потім я взяла до рук телефон.

«Я прилетів», — написав Ілля.

Душа зрадницьки стрепенулася, але я її заткнула. Почалася телефонна конференція з мамою і тіткою.

— Ти ж розумієш, що він не приїхав?

— Звичайно. Якби приїхав, то, по-перше, попередив би заздалегідь, по-друге, він повідомив би про це інакше. Але мені потрібно йому відповісти, бо потім він напише, що я мовчала, і він змушений був полетіти назад.

— Ти права. Запитай його, чи він з Оленою приїхав?

Ми розсміялися. Я так і зробила.

Хвилин через двадцять Ілля відповів:

«Ні, один. Тільки не роби вигляд, що не знаєш, як сильно я кохаю тебе».

— Нісенітниця, — сказала я, — знову тільки слова.

— А іншого і не буде, — сказала мама.

— Він ніколи не хотів нічого серйозного, — підтвердила тітка.

Зізнаюся, мені було трохи сумно, що його слова виявилися брехнею. Я не могла вступити з ним зараз в діалог, адже він так і не відповів на запитання, яке я задала йому в серпні — звідки в Олени наше листування?

Через півгодини Ілля написав знову, і це було вже не миле повідомлення:

«Подобається вдавати з себе стерву? Відмінно, продовжуй сидіти зі скривдженим обличчям, але знай — тільки ти винна в ситуації, що склалася. Це твій вибір. Ти могла обрати нас, і зараз ми б обіймалися і кохалися, але ти вирішила ображатися. Що ж, справа твоя, тільки не кажи, що винен хтось інший».

Мене почало трясти від хвилювання. Як він міг звинувачувати мене, коли все було так очевидно: адже Олена… Але я вже так втомилася пояснювати йому.

— Ти впевнена, що хочеш йому відповісти? — запитала мама.

— Так, — відповіла я сумно, — я не хочу вступати з ним в діалог, але він повинен знати, що справа в Олені.

— Він і так це знає.

— Так, але… я повинна відповісти.

«Твій вибір — Олена», — відповіла я Іллі і затамувала подих. Його останнє повідомлення мене засмутило, позбавило впевненості, посіяло сумнів.

«Це вже не смішно, — написав Ілля, — це ти вирішила ображатися».

Було близько опівночі, я втомилася, фільм раптом став нецікавим, апетит зник. Ні, я не хотіла продовжувати це безумство, тому вимкнула інтернет і лягла спати.

Вранці я побачила ще одне повідомлення від Іллі. Воно було ще більш грубим:

«Що ж, якщо ти настільки хвора, що ладна ображатися через таку дрібницю, то будь ласка. Всім все одно плювати на таких стерв, як ти. Продовжуй в тому ж дусі і жодному чоловікові ти не будеш потрібна. Справжньому чоловікові потрібна справжня жінка, а не така дурепа, як ти. Така правда життя, нічого особистого».

А ближче до обіду Ілля додав:

«Ось, що означає любов по-українськи: ти продажна жінка, знайшла собі когось багатшого і залишила мене. Що ж, напевно, це не твоя провина. Швидше за все, у тебе це на генетичному рівні закладено».

Якщо вранці я і була засмучена, то останнє повідомлення мене швидше розсмішило, аніж засмутило. Його заяви були настільки безглузді, що я знову переконалася — зі мною все в порядку, а з ним — не впевнена. І все ж у глибині душі я розуміла, що насправді Ілля не думає так, як пише. Питання було в одному: він ненавидів мене і хотів заподіяти біль або хотів повернути мене, викликавши мене подібними повідомленнями на діалог? У будь-якому випадку, я мовчала: після таких образ не могла з ним спілкуватися. Ілля мав вибачитися.

Вночі він зателефонував, коли я, ясна річ, вже спала. Наступного дня в суботу він надіслав мені повідомлення і знову видалив. Це було смішно, але я розуміла, що такими діями він мене задобрює, а я не хотіла давати слабину. Я повинна бути сильною. Більше ніяких принижень.