Безмірна залежність

III — Довіра

«Я бухгалтер у страховій компанії. А ти?»

«Ти ді-джей?»

«І все ж — ким ти працюєш?»

«Не сміши мене! Якщо тобі 18, то мені 40 років!»

«Так у тебе день народження в березні, липні або жовтні?»

З вами таке бувало, що ви нічого не знаєте про людину, але довіряєте їй безмежно? Я вважала Іллю своїм справжнім віртуальним другом. Не єдиним, звичайно, адже я вела листування з багатьма дівчатами, хлопцями. З Іллею ми могли обмінятися декількома повідомленнями на місяць, а могли і цілий день витратити на листування. Зазвичай він відповідав не одразу, іноді зникав на кілька днів, а на всі питання про себе відбивався жартами. Але мені було байдуже: він був просто віртуальним другом, з ним було весело, але не більше.

До того ж, були моменти, які мене в ньому коробили: вживав багато нецензурних слів, матюкався по повній програмі. Міг бути навіть вульгарним. Міг запросто написати коментар стосовно моєї фігури, і мене це дуже бентежило, він не мав права виявляти таку нестриманість відносно мене. Але листування з ним припинити я не могла. Мене притягували його внутрішня сила, мудрування, впевненість, мені імпонували його настанови. Здебільшого ми обговорювали фільми і музику, іноді замислювалися і над сенсом життя.

До речі, дещо про себе він все ж розповів: мав медичнуосвіту, і йому було 37 років! Можливо, тому мене до нього й тягнуло — він був дорослим, хоча потяг цей був не як до чоловіка. Ні в якому разі! Адже я була щасливою в шлюбі.

— Любий, чим займемося на вихідних? Так хочеться відключити телефони і просто піти погуляти. Поїхали до річки чи до лісу, будемо гуляти, тримаючись за руки.

— Це, звичайно, класно, — відповідав мені чоловік, — але сьогодні я зустрічаюся з друзями.

Ця фраза завжди різала мене боляче по серцю, бо означала тільки одне:

— Отже, ти знову повернешся невідомо коли? І чому ти не попередив заздалегідь? Я б теж кудись з подругами пішла.

— Так домовся зараз, у чому проблема?

Не було жодної проблеми. Просто мені хотілося проводити вільний час з коханим, а він хотів бути з друзями. Але минали дні, місяці, і мені починало подобатися проводити вечори на самоті, і відсутність чоловіка вдома все менше і рідше викликала у мене сум.

«Щоб ти здохла!»

«Воу-воу-воу! Прошу, полегше!», — відповіла я на коментар Олени до мого посту в Іллі на сторінці.

Це вперше Олена написала мені гидоту. Мене це збентежило і трохи напружило, адже ми з Іллею просто флудили у нього на «стіні».

«Слухай, Олено, закрий рота!», — написав Денис, але раптом всі коментарі зникли.

«Ілля, що все це означає?», — написала я йому.

«Не звертай уваги, це моя колишня. Я видалив всі коментарі».

«Ого, вона тебе досі кохає і не може забути? Це так мило».

«Ти знаєш, не так вже й мило. Якщо вона тобі буде ще щось писати, додавай її одразу в чорний список, добре?»

«Гаразд».

Минав час. Кожен жив своїм життям. Я змінила роботу. Кумедний випадок стався зі мною, коли я проходила медогляд при влаштуванні на нове місце. Мені призначили зробити кардіограму. Цю процедуру проводив зовсім юний хлопець (мабуть, інтерн), чия молодість і гарненька зовнішність мене трохи збентежили. Але що поробиш, кардіограму потрібно було зробити. І дивна річ: коли він доторкнувся до мене руками, я чомусь згадала про Іллю, адже я знала, що він лікар або був ним колись. Я уявила його в білому халаті, такого веселого бабія, що доглядає за своїми пацієнтками. Мені стало весело, і я вирішила обов'язково поділитися цим враженням з ним. Це я і зробила ввечері, після чого отримала ще одну порцію гидот від Олени (так уже збіглося, що в цей вечір вона знову про мене згадала) і безліч жартів від Іллі. Мене це лише потішило. Так життя минало далі.

Як я жила? Що відбувалося в моїй долі? Як моя найміцніша, чиста і невинна любов до чоловіка докотилася до того, що я почала скаржитися на неї Іллі? А він лише слухав і співчував, не даючи порад, був обережний. Коли намагався фліртувати, я все різко обривала, і ми поверталися до колишнього жартівливого спілкування.

Коли жінка живе з чоловіком, який її не цінує, вона згасає. Він може любити її, але якщо він нею не захоплюється, а лише дорікає і повчає, вона втрачає себе. Не можна цього допускати. Одного разу, коли я в черговий раз була на самоті вдома, я раптом відчула, що дуже сумую за чоловіком і хочу повернути ті дні, коли ми разом проводили вечори, дивилися фільми, гуляли. І я написала йому:

«Ти скоро повернешся додому?»

Відповідь надійшла швидко:

«А навіщо мені додому? Щоб знову слухати твої дурні розмови?»

Саме в цей момент я зрозуміла, що це кінець нашого кохання. Я проплакала всю ніч, а коли мій чоловік повернувся додому, на нього чекала вже інша я — байдужа, розчарована жінка, яка відпустила його, яка більше не кохала…

Звичайно, він не помітив цієї зміни, ми спілкувалися, були навіть близькі, ось тільки я більше нічого не відчувала. Мою любов знецінили, а разом з нею — і жінку в мені.

Напевно, тому мене немов струмом ударило, коли одного ранку я отримала від Іллі повідомлення: він надіслав мені пісню і написав: «Не знаю чому, але цілий ранок я слухаю її і думаю про тебе».

Це була пісня про кохання, секс, про чудову дівчину, від якої головний герой був у захваті. І слухаючи її, Ілля думав про мене? Невже я могла викликати в когось подібні почуття? Жінка, загнана у кут моєї душі, раптом стрепенулася, вона підняла голову і з надією подивилася на мене. В той день Ілля мене врятував, сам того не усвідомлюючи.

Пісня була відверта, з матами, але справжня, душевна, жива. Я вийшла на кухню і поставила її на повтор, насолоджуючись собою і своєю красою.

— Господи, що ти слухаєш? — чоловік увійшов на кухню з похмурим обличчям.

— Пісню про кохання, — відповіла я, посміхаючись, але зменшуючи гучність.

— Щось ти все більше і більше деградуєш, — сказав він зі сміхом.

Неприємно. Але ні, цього разу йому не вдалося потрапити в ціль.

— В чому ти бачиш деградацію? — запитала я різко.

— Матюки на всю квартиру, вульгарності. Де тут така витончена, інтелектуальна музика, яку ти зазвичай слухаєш? Ти ж у нас поціновувач піднесеного, — із сарказмом запитав він.

— Так, я, нарешті, відкрила очі. Головне, щоб душа була в усьому, і не має значення, в які слова це огортається. Важливо, щоб серце співало і тепло розливалося по тілу. А щодо деградації: людина, яка пізнала життя, не потребує красивих слів, їй нема необхідності нічого нікому доводити, вона живе в гармонії зі собою, і інших не чіпає.

— Зрозуміло, — сказав чоловік тихо і подивився на мене з докором, — ось тільки коли я з тобою ділюся тим, що мені подобається, ти лише кривишся.

— Стривай, ти взагалі мене соромишся, боїшся, як би я не зганьбила тебе — такого ділового і класного — в компанії твоїх друзів.

— Так ти поводь себе нормально!

— Я нормальна! — закричала я на всю квартиру, але він вже мене не слухав і вийшов з кухні. О, він умів залишати мене наодинці з моїми проблемами. Мені залишилося тільки вимкнути музику, тому що тепер вона завдавала болю, і я просто розплакалася.

«Ілля, благаю, будь в мережі. Ти мені зараз так потрібен!»

Був ранок наступного дня. Я як завжди була одна. Зайшла в соцмережу і побачила в повідомленнях дуже багато бридких слів на свою адресу від… Іллі! Хтось створив фейкову сторінку з його ім'ям і фотографіями, і, судячи з усього, зробив розсилку нібито від його імені не тільки мені одній. Я зробила скріншоти цієї сторінки і отриманих повідомлень і, затамувавши подих, чекала, коли в мережі з'явиться справжній Ілля.

«Я тут, крихітко! Що трапилося?»

Побачивши скріншоти, Ілля сторопів, але не втратив самовладання і почуття гумору.

«Так, з боку Олени це вже конкретний перебір», — просто написав він.

«А мені її шкода, вона любить тебе».

«Навряд чи таку поведінку можна назвати любов'ю».

«Любов — це взагалі жахлива річ. Вона приносить лише біль і страждання. Одному жити набагато краще. Коли я розлучуся з чоловіком (а це станеться, судячи з усього, вже скоро), я більше ніколи не полюблю».

«Бачу, в тебе зовсім вже безнадійний випадок. Ти настільки шаблонно розмірковуєш».

«Шаблонно?», — я здивувалася такому зауваженню Іллі, але він все пояснив:

«Всі кажуть подібні слова в надії на те, що їх переконають у протилежному, а ти скажи правду, будь щирою з собою і тільки спробуй заявити, що тобі не потрібне кохання!»

«Хм. Ти правий. Потрібне, ще й як! Хочу єднання душ, споріднення, вічної любові».

«Ось бачиш! І це абсолютно нормальне бажання для будь-якої жінки».

На мій подив, ми листувалися з Іллею кілька годин поспіль. Такого з нами ще не було. Він допоміг мені в цей день, підняв мені настрій, зарядив енергією.

«Як шкода, що він далеко, ми могли б стати близькими друзями. Він дивовижний», — вперше промайнула в моїй голові така думка, але я швидко її відігнала від себе і повернулася до своєї реальності.