Безмірна залежність

V — Квітень

«Це першоквітневий жарт?», — через кілька днів надійшла відповідь від Іллі. Я стрепенулася.

«Ні, ти мені дійсно подобаєшся».

«Малятко, ти просто майстер несподіванок. Так довго мені не писала, а тепер так неочікувано», — Ілля додав до цього повідомлення ще кілька милих і ніжних слів, але вони абсолютно не стосувалися того, подобаюся я йому чи ні, чи зателефонує він.

«Отже, ти не подзвониш?», — затамувавши подих, запитала я, але Ілля того дня так мені і не відповів. Але я звикла до його зникнень, тому продовжувала жити своїм життям. А життя моє тим часом кипіло. Я дуже інтенсивно готувалася до важливої аудиторської перевірки, від якої залежала подальша доля мого підприємства. Що казати, я сильно хвилювалась.

«Чого ж, можна і зателефонувати», — відповів мені Ілля за день до початку перевірки.

«О, як же я рада, що ти написав! — захоплено почала я писати, — завтра у мене такий складний день! Починається серйозна податкова перевірка, за результати якої відповім я особисто. Я так хвилююся!»

«А ти одягни завтра джинси, в яких твоя дупка буде класно обтягнута, і перевіряючі будуть від тебе у захваті!»

«Ілля! Зараз не час!» — обурилася я, і все-таки посміхнулася.

Ми трохи поговорили, як в старі добрі часи, а потім він знову зник. Добре було з ним, затишно, і я спокійно лягла спати. А, прокинувшись вранці, побачила від нього повідомлення:

«Моя мила дівчинко, зараз ти спиш і бачиш солодкі сни, а я пишу тобі, щоб вранці ти прокинулася і посміхнулася. Ти просто чудова, і я знаю точно, що сьогодні на роботі всі будуть від тебе в захваті. Ти обов'язково їх переможеш: і якщо не розумом, то своїм карколомним виглядом — це точно!»

— О, Ілля! — я вперше поцілувала екран телефону.

Звичайно, він зарядив мене енергією, радістю, позитивом. Вперше з тих пір, як пішов мій чоловік, я відчула, що не одна. Я готова була гори звернути.

Що я і зробила. Перевіряючі були налаштовані доброзичливо, і перевірка, як виявилося, не обіцяла нічого поганого. Я була щаслива! Після обіду я, нарешті, вирішила написати Іллі і подякувати йому за підтримку, але він випередив мене.

Коли мій телефон завібрував від вхідного повідомлення в месенджері і на екрані вперше висвітився мобільний номер Іллі, в моїй душі все перевернулося.

«Бейбі, як ти?», — просто написав Ілля, а для мене це були найголовніші слова в житті, тому що він турбувався про мене. І буквально через кілька хвилин він мені зателефонував у месенджері. Тремтячими руками я прийняла виклик.

— Бейбі, — перше слово, яке я почула з його вуст.

Обоє розсміялися, і більше ані слова одне одному не сказали. Нам двом було все в дивину, ми отримували велике задоволення, слухаючи сміх одне одного і не знали, що сказати. Але раптом до кабінету зайшов один з моїх керівників.

— Вибач, начальник прийшов, — прошепотіла я в слухавку.

Ілля скинув виклик, продовжуючи при цьому сміятися. О, скільки позитиву було в ньому! Він заряджав мене енергією.

«Бейбі… Тепер це моє улюблене слово», — написала я йому. Але Ілля не відповів.

Якщо чесно, я думала, що тепер він почне писати і телефонувати мені частіше, обговорювати зі мною своє життя, ділитися тим, як минув його день. Але коли я задавала банальні питання, такі як: «Що нового на роботі? Як справи?» — ніколи не отримувала на них відповіді. Він продовжував жартувати і зникати, тобто відповідав на мої повідомлення не одразу, а приблизно через день.

Так минув всього один тиждень, а я вже змучилася в очікуванні якоїсь конкретики. Незважаючи на свою несерйозність, Ілля завжди знаходив потрібні слова, щоб запалити мене, зробити комплімент, похвалити, і я літала в хмарах від кожного його повідомлення. І тепер мені хотілося більшого!

Записи в щоденнику того періоду:

Разом з батьками я поїхала до столиці — в гості до тітки. Була розбита. Ілля не відповідав мені вже два дні. Мені було важко зрозуміти його поведінку: якщо я йому подобаюся, то невже складно приділити мені увагу хоч на п'ять хвилин?

Ми сиділи за столом, а у мене всередині сидів ком. Мені хотілося плакати, але як пояснити ці сльози батькам, тітці: що я менше ніж за два тижні закохалася в хлопця з Німеччини, з яким, можливо, ми ніколи не побачимось? Так, саме через це я плакала. Для Іллі це все був жарт, і я знала, що це захоплення роз'ятрить мені душу, після себе не залишивши нічого. Він був занадто далеко, щоб все могло стати реальністю.

Поскаржившись на головний біль, я пішла в іншу кімнату. Просто лежала на ліжку і дивилася в стелю, просто чекала, коли ж зникне ниюче почуття у грудях.

— Люба, що з тобою? — тітка зайшла до кімнати і сіла на ліжко.

Сльози вмить бризнули з моїх очей, і я кинулася в її обійми.

— Пам'ятаєш, я розповідала тобі про хлопця з Німеччини? Я розумію, що це нерозумно, але я плачу через нього, точніше, через те, що це все так нереально.

— Чому нереально? — запитала вона, посміхаючись. — Все реально. Розкажи мені про нього.

Тітка заспокоїла мене, зарядила спокоєм, надією. Дійсно, адже Ілля мені нічого не винен, мені потрібно просто насолоджуватися нашим спілкуванням, а все інше відбудеться само собою. Я знову почала посміхатися.

Коли ми вийшли прогулятися, я купила собі заспокійливі пігулки, і мені остаточно полегшало. А ввечері Ілля написав мені. Як завжди свої жарти. В очікуванні від нього порції компліментів, я надіслала йому свою фотографію.

«Боже, яке невдале фото! Ти на ньому якась зелена», — написав Ілля, а у мене аж серце стислося від образи.

«Ти грубий і жорстокий!», — написала я.

«Тоді ти коза», — просто відповів він, і я знову розплакалася. На ці слова мені не було чого відповісти, і я відклала телефон якнайдалі від себе.

Поверталися ми додому поїздом. Вночі я прокинулася від повідомлення:

«От і добре! Не хочеш спілкуватися, не треба!»

Перебуваючи в напівдрімоті і тому не контролюючи себе, я відповіла:

«Люблю тебе, а ти так зі мною», — після чого я відключила інтернет і заснула.

Вранці все постало переді мною в іншому світлі. Можливо, це пігулки подіяли, але вся образа на Іллю зникла. Адже він завжди був жартівником і буркотуном, чому він повинен був змінитися зараз? Приїхавши додому, я написала йому повідомлення:

«Ілля, вибач і розслабся. Щось мене не в той бік понесло. Про яку любов може йти мова? Це було хвилинне запаморочення, але воно вже минуло. Просто мені не вистачає близькості, ось і все».

Через деякий час мій телефон завібрував.

«Справді? Мила, я теж тебе люблю! О, хоча… Це вже втратило актуальність. Адже любов по-українськи, вона така: сьогодні є, а завтра немає. Надовго ж тебе вистачило… Сподіваюся, той мужик, якого ти зустріла, тебе задовольнив».

Я завмерла від цього повідомлення. Невже йому було неприємно? Хоча… Навряд чи. Напевно, він жартував.

«Я знаю, що ти зараз тільки робиш вигляд, що ревнуєш, але мені приємно. Не було ніякого чоловіка, просто я відчула, що починаю до тебе прив'язуватися, ось і вирішила припинити цю романтичну нісенітницю, щоб не втратити тебе. Це якщо бути абсолютно щирою».

«Мила моя, ти дивовижна. Ти дійсно існуєш у цьому світі? Справжня жінка повинна бути саме такою: щирою і відкритою. Це її природа, сутність. Ти квітка, яку потрібно берегти, щоб вона розцвіла. І ти мене не втратиш».

Хіба це були не найпрекрасніші слова в моєму житті, які я коли-небудь чула? Я була на сьомому небі від щастя. Ілля виявився саме таким, яким я його уявляла. До мене повернулися колишня впевненість і почуття гумору, і ми продовжили наше спілкування вже весело, без напруги.

«Коли ж я почую твій прекрасний голос?», — написала я, жартуючи, але в глибині душі сподіваючись, що він зателефонує.

«Скоро, ось тільки кілька сирих яєць вип'ю, щоб голос гарно лунав».

Я розсміялася. Я як раз виходила з магазину, коли побачила, що Ілля мені телефонує. Хвилювання, передчуття, радість.

— Слухаю.

І знову його сміх. І я теж розсміялася. Це була наша перша повноцінна розмова. Ми спілкувалися легко, немов знали одне одного тисячу років. Він смішив мене, розповідав веселі історії зі свого життя, повчав мене.

– І що ж ти придбала в магазині? — запитав він.

— Чіпси.

— Чіпси? О боги! Ти себе не бережеш.

— Тільки не кажи, що ти за здоровий спосіб життя!

— Взагалі-то так!

– І ти навіть не п'єш?

— Рідко, хоча не приховую — я б хотів бути тією чіпсиною, яку ти з'їси.

Це звучало надто добре, аби бути правдою. Але це відбувалося насправді. Чари. Ми пробалакали цілу годину, а потім ніжно попрощалися. О, скільки енергії я отримала в той вечір, якою щасливою я була!

Спілкування з Іллею тепер стало легким. Ми обмінювалися кількома повідомленнями на день, і мені було цього достатньо. Я просто знала, що він у мене є, що саме йому я можу написати в скрутну хвилину, і він буде поруч. Хоча коли він не відповідав мені дуже довго, я трохи хвилювалася. Напевно, він багато працював і втомлювався, тому не завжди відповідав одразу. Але хто я йому, щоб вимагати уваги? Потрібно навчитись насолоджуватися тим, що є.

Я мало не впустила телефон з рук, коли побачила, що Ілля мені телефонує. Минув тиждень з нашої останньої розмови, і ось він дзвонить знову. Без моїх прохань, натяків. Він просто захотів почути мій голос!

Ми говорили чотири години! Мені здається, я ще ні з ким так довго не спілкувалася по телефону, хіба що коли ми разом з найкращою подругою разом робили домашні завдання в школі.

Розмови були про все і ні про що одночасно. З Іллею завжди так було, і той факт, що тепер я чула його голос, а не читала повідомлення, нічого не змінював.

Я до сих пір не знала, де і ким він працює, хоча він охоче розповідав про своє минуле: про сім'ю, навчання, як він покинув Росію, про свою першу роботу в Іспанії, роботу в Швейцарії, своїх колишніх дівчат, життя в Німеччині. Але з усіх його оповідань я дізналася тільки одне: йому сподобалося жити в Німеччині, недалеко від нього жила сестра з чоловіком і дітьми. А ще я зрозуміла, що у нього не було справжніх друзів: він спілкувався з чоловіком сестри і двома студентами Михайлом і Алісою — кращими друзями його колишньої дівчини Олени. Саме вони його з нею і познайомили.

— Так ви з нею вже не зустрічаєтеся?

— Ні, але якби я захотів, вона була б не проти. А ти? Чому ви розійшлися з чоловіком?

— Не знаю. Так вийшло, — я намагалася говорити невимушено, — мабуть, минуло кохання. Ми розійшлися друзями, іноді спілкуємося, бачимося по роботі.

— А дітлахи у вас є?

— Ні, на щастя.

— А чому? Не виходило або не хотіли? Ви все-таки довго разом були.

— Так вийшло. Спочатку не були готові до дітей, а потім розлучилися. Загалом, я тепер самотня вовчиця.

Ілля розсміявся.

— Це добре. Було б гірше, якби в свої 28 років ти була незайманою.

— О, починається! І що в цьому поганого?

— Незайманість в такому віці — це ознака психічних відхилень.

— Ось ще! Ні, це ознака того, що чоловікам подобаються стерви, а не нормальні дівчата. Порядність нині не в моді.

– І знову ти увімкнула своє шаблонне мислення. Порядність — це зовсім не те, що важливо в стосунках. Чоловікові від жінки потрібно тільки дві речі: щоб вона його кохала і була гарячою в ліжку. Все інше, що ви собі вигадуєте, особливо щодо щирості, внутрішнього світу, розуму, — це маячня.

Я слухала Іллю із захватом. Він був таким мудрим, знав відповіді на всі запитання, у нього була своя думка про все. Він подобався мені все більше і більше.

— Ти такий розумний, — сказала я, — і серйозний.

— Так і є.

– І дуже хороший. Із того, що ти розповідав мені про свою роботу, я це зрозуміла. Ти м'який.

— До речі, так, на відміну від тебе! Ти жорстка.

— Що ти маєш на увазі?

— Пам'ятаєш, як ти не писала мені і не відповідала? Я б так не зміг, а ти просто ігнорувала мене. Поводила себе, як стерво.

— У мене був складний період в житті.

— Ти могла хоча б з ввічливості щось написати.

— Я не думала, що для тебе це має значення. Я взагалі не розумію, чому для тебе такі важливі смайлики, лайки, коментарі. Це якось не в'яжеться з тобою справжнім.

— А що в цьому поганого? Один лайк може підняти комусь настрій.

— А розсилка однакових повідомлень всім?

— Ну, це вже моє право. Якщо хочу, розішлю всім однакові, якщо ні, то кожному щось особливе напишу. Тут немає рецепту. Як хочу, так і роблю.

Це була пуста розмова, але вона не вкладалася в моїй голові. Як Ілля, якому було 39 років, так серйозно про це розмірковував? Але я не могла заглянути йому в душу і дізнатися, жартує він чи ні, і чому він дружить зі студентами, а не своїми ровесниками. Чому він був самотнім, я здогадувалася: він не був гарним і багатим, важко і багато працював, у нього просто не було часу на відносини.

— У мене взагалі зазвичай перше побачення воно ж і останнє, — казав він, — після нього мені не передзвонюють, ось і я мовчу. Напевно, в цьому сенсі я трохи лінивий.

Я багато дізналася з цієї чотирьохгодинної розмови, і Ілля після цього почав мені подобатися ще більше. Тому що він був щирим і не боявся проявити свою слабкість.

Після нашої розмови Ілля знову зник на декілька днів, але мене це не турбувало, адже все тільки починалося. Його не було онлайн, отже, він працював, і я йому теж не писала, щоб не турбувати. Але через три дні вже сумувала за ним дуже. Особливо після того, як втратила свідомість, чого зі мною не траплялося років сім-вісім.

Це сталося після зустрічі з подругою, коли я їхала додому в автобусі. Було спекотно, і я розв'язала шарфик, але вже через мить отямилася на підлозі автобуса. На щастя, люди навколо виявилися дуже добрими і турботливими: мені поступилися місцем, надали першу допомогу, провели додому.

Коли ти закоханий, тобі хочеться ділитися печалями і радощами з коханою людиною, ти відчуваєш себе захищеним, тому що ти не один. Це відчуття і робить тебе щасливим. Тому тільки-но я прийшла до тями, мені захотілося поділитися тим, що сталося, з Іллею, хотілося, щоб він пожалів мене, підтримав. І я написала йому про те, що трапилося. Але він нічого не відповів — його не було в мережі.

Наступного дня він з'явився в соцмережі приблизно опівдні. Почав розміщувати у себе на сторінці нові записи, ставити лайки, активно коментувати записи своїх друзів. Але мені він нічого не відповідав. Я заходила в мережу кожних п'ять хвилин, а то й частіше, хоча була в цей час в гостях у батьків. Мама жваво мені щось розповідала, а я з хвилюванням дивилася в телефон.

І, о диво, коли мама махнула на мене рукою і вийшла з кімнати, я, нарешті, побачила довгоочікуване повідомлення від нього. Це була картинка з написом «Привіт, bitch!»

Мене накрило хвилею розчарування. Що це взагалі за ставлення до мене? Друге слово було затемнено, але це не завадило мені його прочитати. Яка неповага — звертатися до мене такими словами!

Цілий день Ілля був в мережі, активно лайкав, коментував і, напевно, спілкувався з іншими дівчатами, а на моє повідомлення зумів написати тільки це? У пориві гніву я відповіла:

«Що це за нешанобливе ставлення до мене? Ти занадто несерйозний. Не очікувала від тебе такого. Тобі потрібна дівчина простіша. Не пиши мені більше, якщо це все, що ти можеш мені сказати».

«ОК», — надійшла коротка відповідь, і я миттєво опустилася з небес на землю. Мій колишній чоловік теж завжди так відповідав, коли ми сварилися, я ненавиділа це слово. Залишок дня був остаточно зіпсований, а ще вранці було стільки надій.

Заспокоєння не прийшло і наступного дня. Я прокинулася вранці й одразу — в телефон, а там нічого. Хвилювання здавлювало груди, я не хотіла втрачати Іллю, адже він розумів мене, робив щасливою, і сам він потребував тепла і ніжності. О, як же я хотіла все виправити. І я написала йому листа:

«І все ж я не можу відповідати на твою байдужість байдужістю. Краще я буду слабкою, але подарую тобі всю ту ніжність, яку відчуваю до тебе. Ти мені подобаєшся, Іллюша. Твої очі і перші зморшки під ними, твої щічки і брови, ніжні губи, сильні руки, твої доброта і зворушливість, вихованість, порядність і щось ще: якийсь біль, недовіра, такий сильний контроль себе і своїх емоцій. Ти постійно у захисті. Або я взагалі вже нічого не розумію в цьому житті! Я стільки разів намагалася викликати в тобі емоції, але весь час натикаюся на стіну. Звичайно, я тебе трохи ідеалізую, але я хочу цього, а ще хочу, щоб ти знав, наскільки ти дивовижний. І я не хочу втрачати тебе хоча б як друга, з яким можна бути самою собою.

Ти сильний, а сильний ніколи не скривдить слабшого. Тому ти мене не ображаєш, намагаючись залагодити всі гострі кути, перевести делікатні теми на жарти. Але, напевно, краще просто дружити, аніж фліртувати з жалю. Тому ми можемо все це залишити, забути, і все буде як раніше. Я не хочу втрачати таку прекрасну людину у своєму житті. Я хочу, щоб ти посміхався, радів.

Ти, напевно, знову віджартуєшся, і все буде як раніше, тільки краще тоді без романтики, я заспокоюся рано чи пізно, і все налагодиться.

Тобі все це можна писати, тому що ти не з тих, хто насміхатиметься. Ти завжди будеш в тій ролі, яку сам для себе обереш. А я буду захоплюватися тобою в будь-якому випадку, доки ти будеш мені це дозволяти. Тільки, будь ласка, будь щирим. Не бійся завдати біль, прогнати, не жалій. Ти розумієш зараз, що я маю на увазі, ти все завжди розумієш. Пробач мене, Іллюша, якщо я тебе вчора образила».

З нетерпінням я чекала, коли ж Ілля з'явиться в мережі і прочитає мого листа. І це сталося! Коли я побачила, що він набирає повідомлення, то вся затремтіла.

«Мила, — написав він, — ти просто ангел, але зараз я їду до сестри, вже стою на порозі. Цілую тебе сильно і ніжно. І з добрим ранком, рідна!»

Знову купа смайликів, порожніх слів. Ілля так мене і не почув або взагалі не читав моє повідомлення, тому що поспішав.

Тепер мені залишалося тільки чекати.