Це знає тільки вітер

Ланцюжок і гребінець

В одному глухому закутку світу жило подружжя, в якому з першого дня шлюбу взаємні любов не тільки не маліла, а постійно росла. Обоє були з бідних сімей, і кожен носив у своєму серці одне велике, але, мабуть нездійсненне бажання. Чоловік мав золотого годинника – дарунок від батька – і завжди мріяв про золотий ланцюжок до нього. А в жінки було чудове довге волосся, і вона мріяла про перламутровий гребінець, щоб укладати і прикрашати його. Вони знали про потаємну мрію один одного.

З роками їхні бажання не згасали, однак чоловік уже мріяв про груб енець для жінки, а жінка – про золотий ланцюжок для чоловіка.

Вони вже дано навіть не розмовляли про це, проте кожен продовжував носити і серці свою потаємну мрію.

Настала десята річниця їх шлюбу. Вранці, розплющивши очі, чоловік побачив усміхнене лице своєї дружини. Вона була коротко підстрижена – де й ділася розкішна довга коса!

- Що ти зробила з волоссям? Вражений запитав він.

- Жінка розтулила долоню – на ній виблискував золотий ланцюжок.

- Я продала волосся, щоб купити ланцюжок до твого годинника.

- О, кохана, - промовив чоловік і відкрив свою долоню, в якій лежав чудовий перламутровий гребінець. – А я продав годинника, щоб купити тобі гребінець.

Вони кинулися в обійми, щасливі з того, що мають одне одного.

«Поклади мене печаттю на твоїм серці,

печаттю на твою руку;

любов бо, як смерть, сильна.

Водам великим любови не вгасити,

Ані рікам її не затопити.

Якби хто за любов віддав скарби свого дому,

Зазнав би лиш погорди великої» (П. п. 8, 6-7)

У житті є тільки одне велике щастя: любити і бути любленим.