Це знає тільки вітер

Благословення

Після багатьох років, проведених серед науковців, славнозвісний о. Генрі Ноуен вирішив пов’язати своє життя зі спільнотою «Ковчег». Якось до нього підійшла неповносправна дівчина і запитала: «Генрі, ти можеш мене благословити?»

Отець Генрі відповів на її запитання конкретною дією – він поставив знак хреста на її чолі.

Але дівчина, замість того, щоб подякувати, різко запротестувала: «Ні, це не діє. Я хочу справжнього благословення!»

Отець Генрі, зрозумівши, що відреагував автоматично і поверхово, сказав: «О, вибач, я уділю тобі справжнє благословення під час богослужіння».

Після богослужіння близько тридцяти осіб сиділо «колом» на підлозі, а отець Генрі сказав: «Жанет просила мене, щоб я уділив їй особливе благословення. Вона вважає, що це їй дуже потрібно».

Дівчина встала і попрямувала до священика який саме надягав на себе ризу з широкими довгими рукавами. Раптом Жанет обійняла отця поклала голову йому на груди. Отець Генрі, не вагаючись, також її обійняв – дівчина майже цілком заховалася під його ризою.

Коли вони стояли так, обійнявшись отець Генрі сказав їй: «Жанет, я хочу, аби ти знала, що ти – улюблена дочка Бога. Він любить на тебе дивитися. Твоя мила усмішка і лагідність до всіх членів нашої спільноти, все добро, що нам даруєш, свідчить про те, яким чудовим створінням ти є. Я знаю, останнім часом тебе огортає смуток, а на твоєму серці лежить якась тінь, однак я хочу нагадати тобі, ким ти є: ти –незвичайна людина, яку любить Бог і всі, що тут є разом з тобою».

Жанет підняла голову і подивилась на нього, широкий усміх був доказом того, що вона отримала справжнє благословення.

Коли Жанет повернулася на своє місце, решта також захотіли особливе благословення. І навіть один з приятелів спільноти, двадцятичотирьохлітній юнак, підняв руку і запитав: «А я?»

«Звичайно ж, - відповів отець Генрі. – Підходь і ти».

Він пригорнув хлопця до грудей і сказав: «Джоне, це так прекрасно, що ти з нами. Ти – улюблений син Бога. Твоя присутність приносить радість усім нам. Коли тебе зустрічають труднощі, й життя стає складним, пам’ятай, що тебе любить безмежна Любов».

Юнак поглянув на нього зі сльозами в очах і сказав: «Щиро дякую!»

Ми набагато глибше переживаємо прикрощі, з якими стикаємося, аніж благословення.

Треба наново відкрити для себе сенс і красу благословення.

Коли тобі важко, коли життя приносить прикрощі, не забувай, ким ти є: особливою і неповторною людиною, улюбленого Бога і всіх тих, хто є поруч з тобою.

«Правдиво бачити можна тільки серцем. Треба лишень йому більше довіряти.