Чужий

VI

У лазареті Кейна обережно поклали на медичну платформу з розширеними функціями. Позаду нього на стіні знаходився набір приладів і засобів управління, які відрізнялися від інших пристроїв на борту. З метрової ніші виглядав стіл.

Даллас натиснув на потрібні кнопки, активувавши автолікаря. Він підійшов до шухляди і вийняв малюсіньку трубку, зроблену із сяючого металу. Переконавшись, що вона повністю заряджена, він знову підійшов до Кейна. Еш стояв поряд на підхваті, доки Ламберт, Паркер і Бретт скупчилися в коридорі, зазираючи крізь вікно з товстого скла.

Даллас торкнувся кінця трубки — і на іншому кінці з’явився короткий промінь різкого світла. Капітан зробив усі необхідні налаштування, щоб звузити і скоротити промінь без втрати потужності. Він акуратно торкнувся променем нижньої частини шолома Кейна і почав його розрізати уздовж. Потім Даллас провів променем по товстому шву, від чого шолом розпався на дві частини.

Даллас вимкнув промінь і прибрав шолом.

Істота не подавала жодних ознак життя, окрім постійної пульсації, і ніяк не реагувала на те, що шолом прибрали і тепер її було добре видно.

Даллас завагався. Потім простягнув руку, торкнувся істоти і одразу ж відсмикнув руку. Істота продовжувала пульсувати, не реагуючи на доторк капітана. Він повторив спробу, помацавши її прохолодну суху спину, і відчув повільну пульсацію. Далласа ледь не знудило, і він ледь стримався, щоб не відсмикнути руку. Коли капітан побачив, що істота зовсім не опирається, то якнайміцніше схопив її й потягнув за гумоподібне тіло.

Це не допомогло, що й не дивно. Істота не рухалася сама і не відпускала Кейна.

— Давай я спробую, — промовив Еш, який стояв біля полиці з немедичним інструментарієм, узяв товсті кліщі й підійшов до столу. Він обережно взявся за істоту і потім позадкував.

— Не допомагає. Потягни сильніше, — з надією запропонував Даллас. Еш налаштував кліщі для щільнішого затиску, потягнув і нахилився.

Даллас підняв руку, бо помітив, що по щоці Кейна стікає кров.

— Стій. Ти здираєш йому шкіру.

Еш послабив затиск.

— Це не я, це ця тварюка.

У Далласа був хворобливий вигляд.

— Це не спрацює. Воно злізе лише разом із його шкірою.

— Згоден. Хай машина спробує, можливо, в неї вийде краще.

— Так.

Еш по черзі клацнув декількома вимикачами. Автолікар загудів, і в отворі на другому кінці платформи з’явилося світло. Платформа тихо заїхала в стіну, і скляна пластина зачинила отвір, надійно захищаючи Кейна. На стіні загорілося світло, тому тіло Кейна було добре видно крізь скло. На найближчій панелі управління увімкнулося декілька відеомоніторів. Еш пішов до них, щоб проаналізувати показники. Він мав найбільше відношення до медицини на «Ностромо», чудово це розумів, знав свої обов’язки і надзвичайно хотів вивчити усі дані, які машина надасть про поточний стан Кейна, не кажучи вже про невідоме створіння.

У коридорі з’явилася нова постать. Ріплі підійшла до трьох спостерігачів. Ламберт зміряла Ріплі довгим похмурим поглядом.

— Ти хотіла нас там усіх залишити з Кейном. Ти хотіла, щоб ми просиділи там цілу добу проти ночі з цією тварюкою в нього на обличчі.

Вираз її обличчя був набагато переконливішим за слова.

Паркер був, напевно, останньою людиною, яка прийшла б на захист ворент-офіцера. Але зараз він вороже подивився на Ламберт.

— А якщо так треба було? Ріплі просто не порушує правил, — і він вказав на мигаючий інтер’єр автолікаря й на його пацієнта: — Хто в біса знає, що та тварюка може вчинити? Кейн трішки імпульсивний, але він не дурень. Він не міг захиститися від неї, і не виключено, що ми на черзі.

— Атож, — погодився Бретт.

Ріплі уважно дивилася на Ламберт. Штурман не рухалася і дивилася у відповідь.

— Можливо, я вчинила неправильно, а, може, й правильно. Сподіваюся, що помилилася. У будь-якому разі я просто робила свою роботу. Проїхали.

Ламберт, вагаючись, не зводила погляду з Ріплі, потім злегка кивнула.

Ріплі зітхнула, розслабившись.

— Що у вас там трапилося?

— Ми зайшли до аварійного корабля, — почала розповідати Ламберт, одночасно спостерігаючи за двома чоловіками, які працювали в боксі автолікаря. — Там не було жодних ознак життя. Сигнал міг передаватися вже декілька років. Ми подумали, що знайшли передавач.

— А екіпаж?

— Жодних слідів.

— А Кейн?

— Він самотужки вирішив перевірити нижній поверх, — Ламберт скривилася. — Кейн шукав діаманти, а замість цього знайшов якісь яйця. Ми йому наказували не чіпати їх. Але, напевно, вже було пізно. Там щось трапилося, але ми цього не бачили. Коли ми його витягнули, то оця потвора вже була в нього на обличчі. Вона якось розплавила його шолом, а ти ж знаєш, що він доволі міцний.

— Цікаво, звідки воно прилетіло? — запитала Ріплі, не дивлячись у бокс автолікаря. — Таке ж мертве, як і цей планетоїд. Можливо, на кораблі інопланетян.

— Хтозна, — м’яко відповів Паркер. — Я теж хотів би дізнатися.

— Навіщо? — запитала Ріплі, різко поглянувши на нього.

— Буду знати ще одне місце, якого слід уникати.

— Амінь, — промовив Бретт.

— А я б хотів знати, як він дихає, — із цікавістю промовив Даллас. — І чи дихає він узагалі.

Еш вивчав показники.

— Фізичний стан Кейна в нормі. Він не лише живий, незважаючи на відсутність нормального повітря на зворотному шляху, а й усі його показники життєдіяльності досить стабільні. Весь той азот і метан, який він вдихнув, повинен був його вбити одразу ж, там, на кораблі. Згідно ж із показниками автолікаря, він у комі, але всі внутрішні органи працюють нормально. Чорт забирай, він виглядає набагато здоровішим, аніж повинен. Я не можу сказати, як він дихає, але його кров насичена киснем.

— Але яким чином? — Даллас нахилився і зазирнув у автолікар. — Я досить ретельно все оглянув. Його рот і ніс повністю заблоковано.

Еш натиснув три кнопки.

— Ми знаємо, що назовні. А тепер зазирнемо всередину.

Загорівся чистий екран, який почав наводити різкість. На ньому з’явився кольоровий рентген голови та верхньої частини тіла Кейна. Завдяки високій роздільній здатності всі змогли побачити, як по його артеріях та венах тече кров, пульсують легені й б’ється серце. Але зараз спостерігачів більше цікавила внутрішня будова маленької округлої істоти на обличчі в старпома.

— Я не біолог, — тихо сказав Еш. — Але це тварина з найхимернішою будовою, яку я коли-небудь бачив, — він захоплено розглядав заплутану мережу форм і труб. — Я не знаю призначення і половини цього.

— Таке ж огидне, як і зовні, — прокоментував Даллас.

— Поглянь, які в нього м’язисті щупальця й хвіст, — наполегливо промовив Еш. — Воно виглядає досить вразливим, але це не так. Не дивно, що ні ми, ні він, не могли його зняти. Гадаю, що в Кейна був на це час перед тим, як він втратив свідомість.

До якоїсь міри стало зрозуміло, що ця істота робить із Кейном. Залишалося тільки дізнатися, для чого. Рот старпома залишався відкритим. З «долоні» істоти стирчала довга й гнучка трубка, яку вона вставила йому в горло. Кінець трубки сягав стравоходу Кейна. Трубка не рухалася. Від цього Далласа нудило найбільше.

— Воно щось робить у його горлі, — зробив висновок Даллас, стискаючи кулаки з блискавичною швидкістю. — Що в біса воно робить? Так не чесно і, чорт забирай, Еше, — нечисто.

— Ми не знаємо, на жаль, чи воно протистоїть йому або інакше шкодить, — з голосу Еша було зрозуміло, що ситуація збиває його з пантелику. — Згідно з даними приладів медичного контролю, він почувається добре, просто не може нам нічого відповісти. Можливо, це прозвучить безглуздо, але все ж послухайте: істота може бути якимось безневинним симбіонтом. Можливо, вона якимось химерним чином намагається йому допомогти.

Даллас невесело засміявся:

— Воно любить його і не відпустить.

— Напевно, та трубка постачає йому кисень.

Науковий співробітник налаштував контрольний прилад, щоб наблизити і покращити якість зображення. На екрані було видно, що легені Кейна нормально працювали без будь-яких проблем, незважаючи на перешкоду в горлі. Еш знову переключився до попереднього зображення.

— Який кисень? — запитав Даллас. — На зворотному шляху в нього був розбитий шолом. Ця тварюка не прикріплена до балонів, тому весь кисень зі скафандру повинен був просочитися крізь відкритий регулятор за лічені хвилини.

Еш задумався.

— Припускаю, що там в атмосфері є трішки вільного кисню, також він є в оксидах азоту. Ця істота може розщепляти ці оксиди і видобувати з них кисень. І поза сумнівом, вона здатна передавати його Кейну. Гарний симбіонт може швидко визначити, що потрібно його партнеру. Деякі рослини також володіють здатністю передавати кисень або інші гази. Таке можливо.

Він знову повернувся до екранів.

— Можливо, це все через наші земні упередження, і ця істота — більше рослина, ніж тварина. Або в неї є здатності та ознаки, притаманні як рослинам, так і тваринам.

— Маячня.

Еш глянув на нього.

— Чому?

— Воно паралізувало Кейна, загнало його в кому, а тепер працює як навіжене, підтримуючи в ньому життя. — Даллас поглянув на екран. — Я гадав, що воно харчується Кейном. Його положення типове для годування, але, згідно з показниками приладів, він робить протилежне. Я нічого не розумію. Але в будь-якому випадку, не можна його залишати на обличчі в Кейна. Воно може робити з ним, що завгодно, як на користь, так і на шкоду. Але одне ми знаємо точно: для людини це не природно.

У Еша був замислений вигляд.

— Зараз не думаю, що це гарна ідея.

— Чому ні? — Даллас запитально подивився на науковця.

— На даний момент ця істота підтримує його життя, — пояснив Еш, не образившись на виклик у голосі Далласа, адже він і сам підступався до потвори з кліщами. — Якщо ми приберемо її, то можемо втратити Кейна.

— Треба скористатися цим шансом.

— Що пропонуєш? Ми ж не можемо віддерти її.

— Отже, треба її відрізати. А чим скоріше ми це зробимо, тим краще це буде для Кейна.

Еш хотів сперечатися далі, але, вочевидь, передумав.

— Мені не подобається ця ідея, але я тебе розумію, напевно, таки доведеться це зробити. Ти візьмеш на себе відповідальність? Це пов’язано з моєю професією, але ти збираєшся взяти на себе цей обов’язок і ризики.

— Згоден.

Даллас вже одягав одноразові хірургічні рукавички. Він швидко перевірив, чи прилади автолікаря не були прикріплені до тіла Кейна, щоб, у разі їх відключення, старпом не постраждав. Даллас натиснув кнопку, і Кейн виїхав із пристрою. Швидкого огляду було достатньо, аби переконатися, що істота не рухалася і не послабила затиск.

— Лазерний різак? — Еш вказав на лазер, яким Даллас зрізав шолом Кейна.

— Ні. Я хочу зробити це обережно без будь-якого поспіху. Можеш знайти мені тонший лазер?

Еш почав порпатися в наборі інструментів, швидко знайшов лазерний скальпель і передав його Далласу.

Він оглянув тонкий пристрій, покрутив у руці, щоб міцно і зручно затиснути тонкий лазер, схожий на олівець, а потім увімкнув його. На іншому кінці з’явилася мініатюрна копія когерентного променю.

Даллас став навпроти голови Кейна. Він намагався бути дуже обережним, підносячи промінь до істоти. Далласу довелося б обережно і швидко прибирати лазер, якби вона зреагувала; будь-який невірний рух міг позбавити Кейна голови настільки ж легко, як поганий звіт — пенсії.

Істота не рухалася. Даллас торкнувся променем сірої шкіри і занурив його углиб на кілька міліметрів, доки не переконався, що цей скальпель легко розрізає інопланетну плоть. Промінь із легкістю увійшов у спину істоти, але вона все одно ніяк не реагувала на таку попередню біопсію. З рани почала крапати жовтувата рідина, стікаючи по гладкому боці.

— Починає кривавити, — діловито зазначив Еш.

Рідина почала стікати на матрац поруч із головою Кейна. З піддону почав підійматися невеликий димок, який Даллас спочатку сприйняв за випари. Він вперше бачив такий темний газ, який почав із шипінням виділятися з платформи.

Даллас припинив різати й уважно подивився на пляму, яка шипіла все голосніше. Капітан подивився вниз. Рідина вже роз’їла матрац і металеву медичну платформу. Вона стікала, утворивши маленьку шиплячу калюжу. Коли вона почала роз’їдати підлогу, Далласу здалося, що він бачить локальну замальовку пекла. Метал під калюжкою збурено забулькотів. Газ починав заповнювати лазарет. Капітанові він нагадав сльозогінний газ, який був не особливо болючим, але вивертав нутро. У нього почалася паніка, коли йому спало на думку, що ця речовина може зробити з його легенями.

У Далласа сльозилися очі й текло з носа. Він панічно намагався прикрити рану, стиснувши її. Внаслідок цього частина рідини, яка не припиняла текти, потрапила йому на рукавички, які почали диміти.

У нестямі Даллас кинувся від платформи коридором, намагаючись зняти рукавички до того, як рідина роз’їсть міцний полімерний матеріал і потрапить йому на руки. Нарешті йому це вдалося і він кинув їх на підлогу. Краплі досі активної рідини, стікаючи з рукавичок, утворювали нові збурені заглиблення в металі.

У Бретта був божевільно-переляканий вигляд.

— Лайно. Воно проїсть усі поверхи разом із корпусом.

Він повернувся і побіг до найближчого тамбуру. Даллас вихопив аварійний ліхтар із тримача і побіг услід за інженером. Усі інші бігли позаду.

На стінах коридору поверху «B» нижче висіло безліч приладів та трубок. Бретт вже оглядав стелю під лазаретом. Рідина повинна була пройти ще за декілька рівнів сплавів перекриттів.

Даллас посвітив на стелю, почав панічно оглядати її, а потім зупинився на одному місці.

— Ось.

Над ними почав з’являтися дим і пляма жовтуватої рідини, навколо якої почав шипіти метал. Рідина утворила краплю, впала і одразу ж почала булькотіти на підлозі. Даллас і Бретт безпорадно спостерігали, як невеличка калюжа почала збільшуватися і роз’їдати перемичку.

— Що під нами?

— Коридор поверху «C», — повідомив Паркер. — Там немає приладів.

Паркер та Ріплі побігли до наступного тамбуру, поки інші витріщались на заглибину в підлозі, яка розширювалася і заглиблювалася.

— Що ж можна під неї підкласти? — Еш, як завжди, холоднокровно розмірковував над проблемою, хоча чудово розумів, що за декілька хвилин корпус «Ностромо» вірогідно буде продірявлено. У такому випадку доведеться герметизувати всі відсіки, доки пошкодження не буде усунено. А може бути й гірше. У головному корпусі було прокладено багато важливих схем гіпердвигуна. Якщо рідина пошкодить їх, то скромних можливостей інженерів буде недостатньо, щоб це полагодити. Більшість тих схем було вбудовано в конструкцію корабля і їх неможливо було полагодити у звичайному доці з нульовою гравітацією.

Ніхто не знав, як зупинити невпинний потік.

Унизу Паркер та Ріплі обережно пробиралися нетрями коридору «С», який був вужчим та темнішим. Уся їх увага була прикута до стелі.

— Не ставай під ним, — попередив Паркер. — Якщо він так добре роз’їдає сплав підлоги, то мені навіть страшно подумати, що він зробить з твоїм гарненьким обличчям.

— Не переживай, я сама подбаю про своє гарненьке обличчя, а ти дивися за своїм.

— Здається, речовина поступово таки втрачає активність, — Даллас зі слабкою надією вдивлявся у дірку в підлозі поверху «В».

Бретт та Еш стояли навпроти, скрючившись над темною западиною під ногами. Еш дістав зі свого експертного набору металевий щуп діагностичного пристрою і поштрикав у свіжоутворене заглиблення. Зовнішня металева оболонка щупа почала злегка булькотіти, ніби ртуть під дією вуглекислоти, а потім випарувалась, залишивши легку пляму на блискучій поверхні. Науковий співробітник продовжував штрикати в заглиблення, але отвір не був наскрізним.

— Глибина западини — три сантиметри. Рідина більше не просякає.

Внизу на рівні «С» Паркер дивився на Ріплі в тьмяному світлі.

— Щось видно?

Вони продовжували оглядати стелю. Під ними був невеликий службовий з’єднувальний тунель, потім зовнішня оболонка «Ностромо», а далі — лише атмосфера чужої планети.

— Нічого не видно, — нарешті відповіла Ріплі. — Слідкуй за стелею, а я підіймуся нагору.

Ріплі розвернулася і побігла коридором до сходів.

Перше, що вона побачила на поверсі «В», це як члени екіпажу скоцюбилися над отвором у підлозі.

— Що ви там робите? Рідина ще не проїла перекриття.

— Гадаю, вона припинила випаровуватись, — Еш схилився над западиною в металі. — Або постійна реакція зі сплавами послабила дію рідини, або вона сама втратила свої їдкі властивості за деякий час. У будь-якому випадку, вона вже неактивна.

Ріплі самостійно перевірила отвір у підлозі, який досі дещо димів.

— Хіба тут сплав міцніший, аніж поверхом вище? Може таке статися, що тепер ця рідина роз’їдає підлогу по горизонталі, шукаючи слабке місце, де може знову просочитися вниз?

Еш похитав головою:

— Не думаю. Судячи з того, що я знаю про конструкцію корабля, усі основні перекриття та корпус «Ностромо» виготовлені з одного матеріалу. Думаю, можна припустити, що рідина вже не шкідлива.

Він збирався покласти щуп до кишені, тримаючи його за неушкоджений край, але потім вирішив, що краще тримати його в руці.

Ріплі помітила його вагання і вишкірилася:

— Якщо рідина вже нешкідлива, то чому ж ти не поклав інструмент назад до кишені?

— Не слід втрачати голову. Мені ще треба провести дослідження, аби переконатися, що ця речовина вже неактивна. Те, що вона не роз’їдає підлогу, ще не означає, що вона не викликає серйозних опіків.

— Як ти гадаєш, що це? — Даллас перевів погляд від невеличкого «кратера» в підлозі на стелю. — Жодного разу не бачив, щоб так роз’їдало сплав. Принаймні не так швидко.

— Я теж, — зізнався Еш. — Певна річ, деякі молекулярні кислоти високої очистки досить сильні, але вони вступають у реакцію лише з певними матеріалами, і їх загальна сфера застосування є досить обмеженою.

— З іншого боку, це універсальна корозійна речовина. Ми вже переконалися, як вона з легкістю роз’їдає різні матеріали, незалежно, чи це сплав корпусу, хірургічні рукавички, медичний піддон, матрац у лазареті. Вона розчиняє все з приблизно однаковою силою.

— І це те, що тече в жилах у цього бісового монстра. Міцний горішок, — Бретт із повагою відгукнувся про істоту, незважаючи на огиду, яку відчував.

— Ми не впевнені, чи ця рідина виконує функції крові, — під впливом цієї ситуації Еш міркував на декілька кроків уперед. — Це може бути складова її окремої серцево-судинної системи, призначена для змащування порожнини, або ж частиною внутрішнього захисного шару, щось на кшталт ендотелію. Це може бути аналогом людської лімфи.

— Гарний захисний механізм, нічого не скажеш, — зауважив Даллас. — Такого й не вб’єш.

— Принаймні не на борту герметичного корабля, — тихо прокоментувала Ріплі.

— Так, — погодився Еш. — Ми можемо витягнути Кейна з «Ностромо» і спробувати відрізати цю присоску. Єдина проблема — можливо, саме вона підтримує в ньому життя.

— Коли ми відріжемо потвору і витягнемо цю трубку з горла, можна забезпечити Кейнові подачу кисню, — запропонувала Ріплі. — Термонакидка зігріватиме його. Для цього ми можемо розкласти намет, і хай ця рідина стікає на поверхню планети.

— Ідея непогана, але є дві проблеми, — визнав Еш.

Ріплі з нетерпінням чекала на його відповідь.

— По-перше, як вже говорилося, у разі примусового видалення цієї істоти може статися фатальне переривання процесу підтримки життєдіяльності, Кейн може померти від шоку. По-друге, де гарантія, що в разі глибшого поранення в порядку захисної реакції ця істота не почне розбризкувати свою рідину довкола?

Еш зробив паузу, аби присутні змогли обдумати його слова.

— Якщо навіть не враховувати, що рідина може зробити із тим, хто почне відрізати цю істоту, то я не хочу відповідати за те, що залишиться від обличчя або голови Кейна.

— Добре, — сказала Ріплі. У її голосі відчувалась легка образа. — Отже, не така це вже й гарна ідея. Що ж ти запропонуєш? — Вона вказала нагору, де знаходився лазарет. — Ти хочеш везти його всю дорогу з тією тварюкою на голові?

— Не бачу тут ніякої небезпеки, доки його показники життєдіяльності в нормі, — Еш не оцінив її сарказм. — Це розумний варіант. Звичайно, якщо його стан погіршиться, то доведеться спробувати щось інше. Можу лише сказати, що зараз видалення цієї істоти скоріше нашкодить Кейнові, але не врятує.

З найближчого тамбуру з’явився Паркер.

— Тієї речовини досі не видно. Вже не протікає? — Паркер переводив погляд від похмурої Ріплі на Далласа.

— Так. Урешті, воно просочилося майже через два поверхи, — відповів Даллас, досі вражений силою невідомої рідини.

Ріплі отямилась і почала роззиратись.

— Ми всі тут, а що там Кейн? Ніхто не дивиться за ним… І за прибульцем!

Усі гуртом поспішили до сходів. Першим до лазарету дістався Даллас і швидко зазирнув всередину. Нічого не змінилося. Кейн досі нерухомо лежав на платформі, як його й залишили. Істота теж не зрушувала з місця.

Даллас сердився сам на себе. Він повів себе як нерозумна дитина. Поза сумнівом, рідина мала несподівані та небезпечні властивості, але це не виправдовує його тотальної паніки. Йому треба було залишити поруч кілька помічників, щоб вони спостерігали за істотою. На щастя, за час їх відсутності нічого не сталося, ніхто не рухався. Тепер, незалежно від того, що станеться, у лазареті завжди має хтось чергувати. Проблем і так вистачало, і бракувало ще, щоб у Чужого (так він уперше подумки назвав небезпечного прибульця) з’явився шанс діяти без нагляду.

— На нього не потрапила кислота? — Паркер з’явився на порозі. Він конче хотів побачити Кейна, але остерігався підходити близько.

Даллас підійшов і став біля платформи, щоб ретельно оглянути голову старпома.

— Не думаю. Виглядає нормально. Рідина його не зачепила, — відповів Даллас.

Тепер Бретт затулив собою дверний прохід і видав тривалу для нього тираду:

— Воно ще капає? У нас в інженерному відсіку є така кераміка, яка може витримати практично усе. Щодо цієї штуки — не знаю, але можна спробувати, якщо доведеться. Я можу зварганити контейнер із відходів.

— Не турбуйся, — відповів Даллас. — Уже не капає.

Еш перевірив рану лазерним ножем.

— Загоїлось так, що не видно й сліду. Першокласна здатність до регенерації. Ніхто б не сказав, що його було поранено.

— Ми повинні якось його зняти, — Ламберт пересмикнуло. — Мене нудить, коли я бачу, як воно лежить на ньому з тією трубкою в горлі.

— Тебе б ще більше нудило, якби ти була на місці Кейна, — уїдливо промовила Ріплі.

— Не смішно, — стримано відповіла Ламберт.

— Скажу ще раз: не думаю, що видаляти цю істоту — гарна ідея, — промовив Еш, не дивлячись на капітана. — Минула спроба закінчилася не дуже вдало.

Даллас кинув на Еша різкий погляд, але потім пом’якшав. Еш, як завжди, намагався бути об’єктивним. Він не був схильний до сарказму.

— Отже, що робимо? — запитала Ламберт.

— Нічого, — нарешті відповів Даллас. — Ми нічого не можемо вдіяти. Ми намагалися, але, як і зазначив Еш, ледь не продірявили корабель. Тому… Відправимо його назад у автолікар. Можливо, він вигадає щось краще.

Капітан натиснув кнопку, і платформа з Кейном заїхала назад до автолікаря. Даллас клацнув ще якимись вимикачами, подивився на непритомного старпома і відповідні схеми та таблиці. Нічого нового він там не побачив, як і шляхів вирішення проблеми.

Еш порівняв показники:

— Його організм функціонує нормально, але нові дані свідчать про те, що його тканини починають руйнуватися.

— Отже, воно йому шкодить, — промовила Ламберт.

— Не обов’язково. Він уже певний час нічого не їсть і не п’є. Ці показники можуть свідчити про природне зниження ваги. Немає жодних ознак того, що він досить ослаблений цією істотою або під впливом зовнішніх факторів. Усе ж по можливості слід підтримувати його в максимально гарному стані. Слід розпочати внутрішньовенне годування, поки я достеменно не визначив, чи прибулець висмоктує білок з організму Кейна.

Еш увімкнув блок управління. У лазареті залунали нові звуки: це автолікар почав активно годувати безпорадного Кейна і переробляти відходи життєдіяльності.

— Що це? — Ріплі вказала на зображення внутрішніх органів, яке повільно рухалося. — У Кейна якась пляма на легенях?

— Не бачу жодної «плями».

Даллас теж подивився на зображення.

— Здається, я зрозумів, що вона має на увазі. Еше, треба наблизити зображення дихальної системи.

Науковець виконав наказ. Тепер маленька пляма, яку помітила Ріплі, виглядала як чітка темна латка з нерівними краями в грудині Кейна. Вона зовсім не просвічувалася.

— Ми точно не знаємо, чи воно дійсно знаходиться в легенях, — Еш натискав кнопки. — Це може бути несправність сканера або це через область на лінзі, пошкоджену радіацією. Таке часто трапляється.

— Додай більше енергії, — наказав Даллас. — Можливо, зможемо збільшити чіткість.

Еш налаштував прилади, але, як не намагався, чорна пляма так і залишилась незрозумілою темною ділянкою.

— Я не можу далі збільшувати чіткість, інакше радіація почне йому шкодити.

— Знаю, — Даллас вдивлявся в загадкову пляму. — Якщо ми зараз не зможемо просвітити його, то як у біса ми знатимемо, що там відбувається всередині?

— Зараз я з цим розберуся, — запевнив науковий співробітник. — Гадаю, я зможу почистити лінзу. Її треба лише трішки відполірувати.

— Але доки це триватиме, ми взагалі нічого не будемо бачити.

— Я не можу позбутися цієї плями, не розібравши сканер, — промовив Еш із винуватим виглядом.

— Добре, потім. Головне, щоб ніщо не заважало нам бачити загальну картину.

— Як скажете, сер, — Еш повернувся до індикаторів.

У Бретта був збентежений вигляд.

— Що ж зараз відбувається? Ми просто сидимо й чекаємо? — пригнічено промовив він.

— Ні, — відповів Даллас, згадавши, що йому треба ще керувати зорельотом, а не лише піклуватися про Кейна. — Це ми будемо сидіти й чекати, а ви йдіть працювати…