Дім Аїда

XXVII Хейзел

Хейзел любила прогулянки на природі... але дертись на двохсотфутову скелю по сходах без перил та зі сварливим тхором на плечі? Не дуже. Особливо, коли верхи на Аріоні можна забратися нагору лише за кілька секунд.

Джейсон ішов позаду, щоб зловити її, якщо вона раптом впаде. Хейзел була вдячна йому за це. Усе ж його присутність анітрохи не робила урвище менш страшним.

Вона глянула праворуч. Це було помилкою. Її нога зісковзнула, з виступу посипався гравій. Ґейл на плечі тривожно пискнула.

— Усе гаразд? — запитав Джейсон.

— Так. — Серце Хейзел несамовито калатало. — Гаразд.

Місця було замало, щоб озирнутись до нього. Вона просто мусила повірити, що він не дозволить їй розбитися на смерть. Здатність літати робила Джейсона єдиним розумним вибором для цього. І все ж, їй було б спокійніше з Френком, чи з Ніко, чи з Пайпер, чи з Лео. Чи навіть... ну, гаразд, можливо, не з тренером Хеджем. Хай там як, Хейзел не могла прочитати Джейсона Грейса.

Вона чула розповіді про нього від самого прибуття до Табору Юпітера. Легіонери з великою повагою говорили про сина Юпітера, який піднявся зі скромних лав П’ятої когорти до посади претора, привів їх до перемоги в битві при горі Тем, а потім зник. Навіть тепер, після всіх подій минулих тижнів, Джейсон більше здавався їй легендою, ніж звичайною людиною. Хейзел важко було звикнути до цих крижаних блакитних очей і розважливої стриманості в поведінці, так наче він ретельно обдумував кожне слово, перш ніж щось сказати. А ще вона не могла забути того, що він був ладний відмовитись від її брата, коли дізнався, що того тримають ув’язненим у Римі.

Джейсон уважав, що Ніко — приманка в пастці. І він не помилявся. Тож тепер, коли Ніко вже був у безпеці, Хейзел розуміла, що Джейсонова обережність була слушною. Проте вона не знала, що думати про цього хлопця. Раптом нагорі вони потраплять у халепу, а Джейсон вирішить, що рятувати її — не на користь усьому походу?

Хейзел підвела очі. Звідси грабіжника видно не було, але вона відчувала, що він десь там, чекає. Вона не сумнівалась, що зможе викликати достатньо самоцвітів та золота, аби вразити найжадібнішого грабіжника. Та, цікаво, чи принесуть скарби нещастя? Вона досі не знала, чи залишило її прокляття після того, як вона померла. Ця ситуація здавалась чудовою нагодою, щоб з’ясувати. Той, хто грабує невинних напівбогів та нацьковує на них велетенську черепаху, безперечно заслуговує на кілька кепських проклять.

Ґейл зістрибнула з її плеча і побігла вперед. Дорогою вона озирнулася і нетерпляче гаркнула.

— Швидше не можу, — пробурмотіла Хейзел.

Вона не могла позбутися відчуття, що тхір жадає подивитись на її падіння.

— Це твоє... керування Туманом, — промовив Джейсон. — Щось виходить?

— Ні, — зізналась Хейзел.

Їй не подобалось думати про власні невдачі... про чайку, яку вона не змогла перетворити на дракона, про тренерову битку, що вперто відмовлялась обертатися на хот-дог. Вона просто не могла змусити себе повірити, що бодай щось із цього можливе.

— У тебе вийде, — промовив Джейсон.

Його тон здивував її. Це не було звичайною люб'язною фразою, вимовленою мимохіть. Він здавався твердо переконаним у своїх словах. Вона продовжила підніматись, але уявила, як він дивиться на неї своїми пронизливими блакитними очима, з упевнено здійнятою головою.

— Чому ти так певен? — поцікавилася вона.

— Просто певен. У мене природне відчуття щодо того, на що здатні люди, чи напівбоги, байдуже. Геката не обрала би тебе, якби не вірила, що в тебе є сила.

Можливо, це мало б підбадьорити Хейзел. Але не підбадьорило.

У неї теж було природне відчуття людей. Вона розуміла, що спонукає на вчинки більшість її друзів — навіть її брата Ніко, прочитати якого було зовсім нелегко.

Але Джейсон? Жодної зачіпки. Усі говорили, що він природжений ватажок. І вона вірила в це. От він іде зараз за нею, запевняє її, що вона важливий член команди і здатна здолати будь-які перешкоди. Але на що здатний він?

Вона ні з ким не могла поділитися своїми сумнівами. Френк боготворив Джейсона. Пайпер, авжеж, не тямилась від свого хлопця. Лео був його найкращим другом. Навіть Ніко ні на мить не сумнівався в його рішеннях.

Але Хейзел не могла забути про те, що Джейсон став першим кроком Гери у війні проти велетнів. Цариця Олімпу кинула Джейсона в Табір Напівкровок, чим розпочала весь цей ланцюг подій, спрямованих проти Геї. Чому Джейсон? Щось підказувало їй, що ним, саме ним усе й закінчиться.

У полум'ї чи бурі світ гине знову[10]. Так було зазначено в пророцтві. Як би Хейзел не боялась вогню, але буря лякала її більше. Джейсон Грейс був здатен викликати досить лячні грози.

Вона на мить підвела очі й побачила край скелі. Той був лише за кілька ярдів угорі.

Діставшись вершини, вона ледве дихала та обливалась потом. Перед нею тягнулась вдалечінь похила долина, вкраплена чахлими оливковими деревцями та валунами вапняку. Жодних ознак цивілізації.

Ноги Хейзел тремтіли після підйому. Ґейл прагнула йти далі. Тхір гаркнув, зіпсував повітря та помчав у найближчі кущі. Далеко внизу, у каналі, виднівся «Арго II», що скидався тепер на іграшковий човник. Хейзел навіть уявити не могла, як хтось здатен влучно стріляти з такої висоти, ураховуючи вітер та сліпучий відблиск сонця від води. На вході в затоку блищав, наче відполірована монета, величезний черепашачий панцир.

Джейсон піднявся за нею. Він мав такий вигляд, ніби він нікуди й не видирався.

— Де... — почав було він.

— Тут! — відповів голос.

Хейзел здригнулась. Лише за десять футів від них з’явився чоловік. На плечах лук і сагайдак, у руках два старовинні кремінні пістолети, що використовували для дуелей. На ньому були високі шкіряні чоботи, шкіряні штани і сорочка, як у пірата. Його чорні кучері були розпатлані, наче в дитини, зелені очі привітно блищали, але нижню половину обличчя закривала червона хустка.

— Вітаю! — крикнув бандит. — Гроші або життя!

* * *

Хейзел була абсолютно впевнена, що секунду тому його там не було. Він просто матеріалізувався, наче вийшов з-за невидимої завіси.

— Хто ти? — запитала Хейзел.

Бандит розсміявся.

— Скірон! Хто ж іще?

— Хірон? перепитав Джейсон. — Як кентавр?

Бандит пустив очі під лоба.

— Скі-рон, друже. Син Посейдона! Першокласний лиходій! Відпадний хлопчина з усіх боків! Але це зараз неважливо. Я не бачу жодних коштовностей! — скрикнув він так, наче то були чудові новини. — Гадаю, це означає, що ви хочете померти?

— Стривай, — промовила Хейзел. — У нас є коштовності. Але якщо ми їх віддамо, звідки нам знати, що ти нас відпустиш?

— Ох, завжди оце їм потрібно запитати, — поскаржився Скірон. — Присягаюсь Стіксом, що щойно ви віддасте мені все, чого я хочу, я не стрілятиму у вас і відряджу назад, просто в оте урвище.

Хейзел насторожено поглянула на Джейсона. Стікс чи ні, але те, як Скірон сформулював свою клятву, її не тішило.

— А якщо ми нападемо? — запитав Джейсон. — Ти не зможеш одночасно стежити за кораблем і би...

Бам! Бам!

Це сталось так швидко, що мозку Хейзел знадобилась ще мить, аби все усвідомити.

Біля Джейсонової голови заклубився дим. Просто над лівим вухом простягнулась смуга, наче на треку для перегонів. Один з пістолетів Скірона досі був націлений на його обличчя. Інший вказував униз, через стрімчак, наче другий постріл Скірон зробив у бік «Арго II».

У Хейзел стиснуло горло від запізнілого шоку.

— Що ти зробив?

— О, не переймайся! — розсміявся Скірон. — Якби ти так далеко бачила (а ти не бачиш!), то побачила б дірку в палубі між черевиками кремезного парубка, того що з луком.

— Френк!

Скірон знизав плечима.

— Як скажеш. Це була тільки демонстрація. Але, боюсь, вона може стати значно серйознішою.

Він крутнув пістолетами. Куркй повернулись на старе місце. Хейзел підозрювала, що зброя чарівним чином перезарядилась.

Скірон багатозначно смикнув бровами у бік Джейсона.

— Отже! Щодо твого запитання — так, я можу одночасно стежити за кораблем і битись із вами. Кулі з небесної бронзи. Смертельні для напівбогів. Ви двоє помрете першими — бам, бам. Потім я зможу неспішно розібратись із вашими друзями на кораблі. Вправлятися в стрільбі значно веселіше, коли цілі живі та бігають і репетують!

Джейсон торкнувся борозни, яку проклала куля в його волоссі. Уперше він здавався не таким упевненим, як завжди.

Ноги Хейзел затремтіли. Вона не знала кращого лучника за Френка, але цей бандит Скірон був не по-людськи вправним.

— Ти син Посейдона? — насилу запитала вона. — Я би подумала, що Аполлона, зважаючи на твою стрільбу.

Очі бандита задоволено блиснули.

— Ох, дякую! Але це лише завдяки тренуванням. Велетенська черепаха — от це вже заслуга мого походження. Такого не навчишся, якщо ти не син Посейдона! Я міг би перекинути ваш корабель хвилею, але це дуже складно. І не так весело, як улаштовувати засідки та стрілянину.

Хейзел намагалася зібратись з думками, тягнути час але це зовсім нелегко робити, коли на тебе дивляться два стволи пістолетів.

— Ем... а навіщо хустка?

— Щоб ніхто мене не впізнав!

— Але ж ти відрекомендувався, — промовив Джейсон. — Ти Скірон.

Бандит витріщив очі.

— Як ти... О. Так, дійсно. — Він опустив один пістолет і почухав голову іншим. — Як недбало з мого боку. Вибачте. Боюсь, я трохи передав куті меду. Розумієте, повернення з мертвих і таке інше. Дайте ще раз спробую.

Він націлив на них свої пістолети.

— Гаманець, або життя! Я анонімний бандит, і вам не треба знати мого імені!

Анонімний бандит. Хейзел осінило.

— Тезей. Він убив тебе.

Плечі Скірона опустилися.

— Ну от нащо було його згадувати? Ми ж так добре ладнали!

Джейсон насупив брови.

— Хейзел, ти щось знаєш про нього?

Вона кивнула, хоча подробиці були розпливчастими.

— Тезей зустрів його на шляху до Афін. Скірон убивав своїх жертв, гм...

«Щось там ішлося про черепаху», — Хейзел не могла пригадати.

— Тезей був таким шахраєм! — поскаржився Скірон. — Не хочу про нього говорити. Тепер я повернувся з мертвих. Гея пообіцяла, що я зможу жити на узбережжі та грабувати всіх напівбогів, яких тільки захочу. Саме цим я збираюсь займатися! А тепер... про що ми там говорили?

— Ти збирався нас відпустити, — ризикнула Хейзел.

— Гм... — промовив Скірон. — Ні, я певен, що ми не про це говорили. А, точно! Гаманець або життя. Де ваші коштовності? Немає? Тоді мені доведеться...

— Стривай, — перервала Хейзел. — У нас є коштовності. Принаймні я можу їх дістати.

Скірон націлив пістолет Джейсону в голову.

— Ну, тоді, дорогенька, поквапся із цим, або мій наступний постріл позбавить твого приятеля чогось більшого за волосся!

* * *

Хейзел навіть не довелося зосереджуватися. Вона так розхвилювалась, що земля під ногам загриміла і миттєво вивергнула справжній урожай — коштовні метали повискакували на поверхню, так наче ґрунт тільки й чекав нагоди від них здихатись.

За мить Хейзел уже по коліна загрузла в скарбах — римські денарії, срібні драхми, старовинні золоті прикраси, блискучі діаманти, топази і рубіни, — достатньо, аби заповнити кілька великих мішків.

Скірон захоплено засміявся.

— Як, у дідька, ти це зробила?

Хейзел не відповіла. Вона пригадала всі монети, що з’явились на роздоріжжі Гекати. Тут їх було навіть більше — цілі століття втрачених багатств кожної імперії, яка коли-небудь володіла цими землями — грецької, римської, візантійської і багатьох інших. Ці імперії давно канули в небуття, залишивши по собі тільки безплідну берегову лінію для бандита Скірона.

Від цієї думки Хейзел почувалася незначною та безсилою.

— Просто забирай скарби, — промовила вона. — І відпусти нас.

Скірон пирхнув.

— О, але ж я сказав усі цінні речі. Я знаю, що ви тримаєте дещо дуже особливе на кораблі... одну статую із золота та слонової кістки десь так, скажемо, футів сорок заввишки?

По шиї Хейзел побігла цівка холодного поту, а спиною пройшов дріж.

Джейсон зробив крок уперед. Попри дуло пістолета, націлене просто йому в обличчя, його очі залишалися холодними, наче блиск сапфірів.

— Статуя не обговорюється.

— Ти маєш рацію, не обговорюється! — погодився Скірон. — Ви повинні її віддати!

— Гея сказала тобі про неї, — здогадалась Хейзел. — Наказала, щоб ти її забрав.

Скірон стенув плечима.

— Можливо. Але ще вона сказала, що я можу залишити її собі. Важко відмовитись від такої пропозиції! Я не збираюсь знову помирати, друзі мої. Я маю намір прожити довге життя дуже заможної людини!

— Якщо Гея знищить світ, — промовила Хейзел, — від статуї тобі не буде жодної користі.

Стволи пістолетів Скірона опустились.

— Перепрошую?

— Гея використовує тебе, — відповіла Хейзел. — Ми не зможемо її перемогти, якщо ти забереш статую. Вона збирається знищити всіх смертних і напівбогів, віддати цей світ велетням та чудовиськам. І на що ти тоді витрачатимеш своє золото, Скіроне? Якщо Гея взагалі залишить тебе живим.

Хейзел зробила паузу, щоб Скірон це усвідомив. Вона здогадувалась, що йому, як бандиту, легко буде повірити в такі виверти богині землі.

Він мовчав не менше десяти секунд.

А потім його очі знову весело блиснули.

— Ну гаразд! — промовив він. — Я не жадібний. Залишайте статую собі.

Джейсон кліпнув очима.

— Ми можемо піти?

— За хвилину. Я завжди вимагаю, аби мені виявили пошану. Перш ніж мої жертви підуть, вони мають помити мені ноги.

Хейзел не певна була, що добре його розчула. Тоді Скірон скинув один за одним свої чоботи. Огиднішого видовища за ці ноги Хейзел ніколи не бачила... а бачила вона достатньо дуже огидних речей.

Ноги Скірона були опухлими і зморшкуватими, а ще білими, наче тісто, ніби їх тримали у формальдегіді протягом кількох століть. На скрючених пальцях росли пучки коричневого волосся, а обламані нігті були жовто-зеленого кольору, наче панцир черепахи.

Потім у носа вдарив сморід. Хейзел не знала, чи в батьковому Підземному палаці є їдальня для зомбі, але якщо є, то тхнути там мало б не гірше, ніж від ніг Скірона.

— Ну! — Скірон поворушив своїми огидними пальцями. — Хто хоче ліву, а хто праву?

Джейсонове обличчя набуло майже того самого кольору, як оті ноги.

— Ти... ти, певно, жартуєш.

— Зовсім ні! — відповів Скірон. — Помийте мої ноги — і ви вільні. Я відпущу вас назад униз. Присягаюсь Стіксом.

Обіцянка далась йому так легко, що в голові Хейзел задзвенів сигнал небезпеки.

«Ноги. Відпущу назад униз. Черепашачий панцир...».

Повна легенда зринула в її голові. Відсутні частинки повернулися на свої місця. Вона пригадала, як саме Скірон убивав своїх жертв.

— Можна нам хвилинку порадитися? — запитала бандита Хейзел.

Скірон примружив очі.

— Навіщо?

— Ну, це неабияке рішення. Ліва нога чи права. Треба обговорити.

Вона помітила, що під маскою він усміхається.

— Звісно, — промовив розбійник. — Я великодушний, у вас дві хвилини.

Хейзел видерлась зі своєї купи скарбів. Вона відвела Джейсона настільки далеко, наскільки наважилась — приблизно на п’ятдесят футів сходами вниз — і сподівалась, що тут їх буде нечутно.

— Скірон зіштовхує своїх жертв в урвище, — прошепотіла вона.

Джейсон нахмурився.

— Що?

— Коли ті нахиляються, щоб помити його ноги. Так він убиває. Жертва втрачає рівновагу від смороду його ніг, тоді він зіштовхує її зі скелі просто в пащу велетенської черепахи.

Джейсону знадобилась секунда, щоб це збагнути. Він глянув униз, де саме блиснув під водою величезний черепашачий панцир.

— Отже, треба битись, — промовив хлопець.

— Скірон занадто швидкий. Він уб’є нас обох.

— Тоді я просто полечу. Коли він зіштовхне мене, я зупинюсь на півшляху до води, а потім спіймаю тебе.

Хейзел похитала головою.

— Якщо він ударить сильно і несподівано, ти не встигнеш оговтатись і злетіти. А навіть якщо встигнеш, у Скірона соколине око. Він дивитиметься на твоє падіння. Якщо зависнеш у повітрі, то підстрелить тебе.

— Тоді... — Джейсон стиснув рукоятку меча. — Сподіваюсь, у тебе є інша ідея?

За кілька футів від них вискочила з кущів Ґейл. Вона оголила свої ікла і впилась у Хейзел очима, мовляв: «Ну? Є ідея?»

Хейзел намагалася заспокоїтись, щоб не витягнути із землі ще більше золота. Вона пригадала сон з батьком. Голос Плутона: «Померлі бачать те, що очікують побачити. Так само, як і живі. У цьому прихована таємниця».

Вона зрозуміла, що мусить зробити. І це подобалось їй не більше, ніж тхір, який псує повітря чи ноги Скірона.

— На жаль, так, — промовила Хейзел. — Нам треба дати можливість Скірону перемогти.

— Що? — випалив Джейсон.

Хейзел розповіла йому план.