Дім Аїда

XLII Пайпер

Лео витріщився на кинджал.

— Гаразд... отже, твої здогади подобаються мені менше, ніж я думав. Ти гадаєш, один з нас переможе Гею, а інший помре? Або один з нас помре під час битви з нею? Або...

— Народе, — промовив Джейсон, — у нас дах поїде, якщо ми будемо занадто багато про це думати. Самі знаєте, як буває з пророцтвами. Герої завжди наражаються на небезпеку, намагаючись суперечити їм.

— Еге, — буркнув Лео. — Так не хотілося б потрапити в біду. Усе ж так добре йшло.

— Ти розумієш, про що я. Рядок із «на краю могили» може бути не пов’язаним з «бурею чи полум’ям». Тим паче ми, можливо, навіть і не буря та полум’я. Персі вміє викликати урагани.

— А я завжди можу підпалити тренера Хеджа. Тоді він стане полум’ям.

Думка про палаючого сатира, що з криком «Помри, відьмо!» мчить на Гею, ледве не змусила Пайпер розсміятись.

— Сподіваюсь, що помиляюсь, — невпевнено промовила вона. — Але усе почалося з нас: з пошуків Гери та пробудження Порфіріона. Маю передчуття, що ми й завершимо це все. На лихо чи на добро.

— Гей, — промовив Джейсон, — особисто мені подобається це «ми».

— Згоден, — промовив Лео. — «Ми» — мої улюбленці.

Пайпер удавано посміхнулася. Вона дійсно любила цих двох. Якби ж можна було використати чаромовство на Мойрах, описати їм щасливий кінець та змусити втілити його в життя.

На жаль, було важко уявити щасливий кінець з усіма цими похмурими думками в голові. Пайпер хвилювалась, що велетень Клітій з’явився на їхньому шляху, щоб усунути загрозу в подобі Лео. Якщо її припущення правдиві, то це означає, що Гея спробує позбутися Джейсона. Без бурі та полум’я їхній похід приречений на невдачу.

А ще її бентежив цей мороз... Вона відчувала, що його спричиняє не тільки скіпетр Діоклетіана. Холодний вітер і суміш криги з дощем здавались ворожими і, незрозуміло чому, знайомими.

Цей запах у повітрі, густий запах...

Пайпер мала раніше зрозуміти, що відбувається, але більшість свого життя вона провела у Південній Каліфорнії, де погода майже не змінювалась. Вона не зростала із цим запахом... запахом наближення хуртовини.

Кожний м’яз у її тілі напружився.

— Лео, бий на сполох!

Пайпер не одразу збагнула, що користується чаромов-ством, але Лео миттю опустив викрутку і вдарив по аварійній кнопці. Коли нічого не трапилось, він нахмурився.

— А, я ж від’єднав, — пригадав він. — Фестус вимкнутий. Дайте хвилину ввімкнути систему.

— У нас немає хвилини! Вогонь... нам потрібні пляшки з грецьким вогнем. Джейсоне, клич вітри! Теплі південні вітри.

— Стривай, що? — Джейсон розгублено витріщився на неї. — Пайпер, що сталось?

— Це вона! — Пайпер схопила свій кинджал. — Вона повернулась! Ми повинні...

Перш ніж вона встигла закінчити, корабель нахилився ліворуч. Температура знижувалася так швидко, що вітрила тріщали, охоплені кригою. Бронзові щити вздовж борта лопались, наче бляшанки із содовою від тиску.

Джейсон дістав меч, але було запізно. Вал крижаних уламків укрив його з голови до п’ят, наче глазурований пончик, і приморозив на місці. Під шаром криги можна було розгледіти його широко розплющені від подиву очі.

— Лео! Вогонь! Зараз! — закричала Пайпер.

Права рука Лео спалахнула, але вітер завирував навколо нього і загасив полум’я. Сніговий вихор вхопив Лео за ноги й потягнув угору, але хлопець встиг вчепитись за Архімедову сферу.

— Гей! — заволав Лео. — Гей! Відпусти!

Пайпер кинулась до нього, але голос у хуртовині промовив: «О, так, Лео Вальдесе. Я відпущу тебе назавжди».

Лео стрімко злетів у небо, так наче його запустили з катапульти, і зник у хмарах.

— Ні! — Пайпер здійняла кинджал, але нападати було ні на кого. Вона з надією подивилась на сходи, але друзі не квапились на допомогу. Уламок криги запечатав люк. Уся нижня палуба, можливо, була заморожена.

Їй потрібна була краща зброя — щось краще за її голос, чи тупий кинджал для ворожіння, чи ріг достатку, що стріляв шинкою та свіжими фруктами.

Вона встигне до балісти?

І тоді з’явились її вороги. Пайпер зрозуміла, що жодна зброя їй не допоможе.

Посеред палуби стояла дівчина в довгій сукні з білого шовку. Довгі чорні пасма були прибрані назад і прикрашені діадемою з діамантами. Її очі були кольору кави, але в них не відчувалося жодної краплі тепла.

Позаду неї стояли її брати — двоє парубків з пурпуровими пір’ястими крилами, цілковито білим волоссям та зазубреними мечами з небесної бронзи.

— Так приємно знову тебе зустріти, ma chère[16], — промовила Хюна, богиня снігу. — От і настав час нашого дуже холодного возз’єднання.