Дім Аїда

LXVII Френк

Френк не дуже знався на привидах, але, вочевидь, мертві легіонери поголовно страждали на СПАУ.

Вони видирались з ями, а потім безцільно блукали довкола, натикались одне на одного без причини, звалювались назад у прірву, пускали стріли кудись угору, наче намагались убити мух, і час від часу, абсолютно випадково, кидали спис, меч або свого ж поплічника в напрямку ворога.

Тим часом армія чудовиськ ставала дедалі численнішою та злішою. Земленароджені пускали залпи валунів, що обрушувались на зомбі-легіонерів і розривали їх, як папір. Демониці з несиметричними ногами та полум’яним волоссям (Френк припускав, що це емпуси) блищали іклами та викрикували накази до інших чудовиськ. Дюжина циклопів просувалась напіврозваленими мостами, а схожі на тюленів гуманоїди — тельхіни, як ті, яких Френк бачив в Атланті, — жбурляли через розколину пляшки з грецьким вогнем. У тому безладі були навіть дикі кентаври. Вони випускали з луків палаючі стріли і топтали менших союзників копитами. Більшість ворогів була озброєна вогняною зброєю. Незважаючи на свій новий вогнетривкий мішечок, Френк був зовсім не в захваті від цього.

Він почав проштовхуватись крізь натовп мертвих римлян, розстрілюючи чудовиськ з лука, поки не наблизився до друзів.

Дещо запізно він збагнув, що варто було перетворитись на когось більшого та сильнішого, наприклад ведмедя або дракона. Але щойно це спало йому на думку, руку охопив біль. Френк похитнувся, опустив очі та побачив, що з плеча стирчить ратище стріли. Рукав швидко просякнув кров’ю.

Від побаченого у Френка запаморочилось у голові. Але значно більше його це розлютило. Френк спробував перетворитись на дракона, але марно. Біль занадто заважав зосередитись. Може, він не здатен перетворюватись, поки поранений?

«Приголомшливо, — подумав Френк. — Чудове відкриття».

Він відкинув лук і підняв меч полеглого... ну, власне, невідомо кого — якоїсь змієподібної жіночки-воїна зі зміїними тулубами замість ніг, почав прорубувати собі шлях, намагаючись не зважати на біль та кров, що капала з руки.

Приблизно за п’ять метрів від Френка Ніко однією рукою розмахував чорним мечем, а другою здіймав скіпетр Діоклетіана. Він не припиняв викрикувати накази легіонерам, але ті не звертали на нього уваги.

«Авжеж ні, — подумав Френк. — Він грек».

Джейсон і Пайпер стояли спиною до Ніко. Джейсон, керуючи вітром, відкидав убік списи та стріли. Він переправив пляшку грецького вогню просто в горлянку грифона, і той, спалахнувши, полетів у яму. Пайпер чудово давала раду своєму новому мечу, одночасно вільною рукою розстрілюючи чудовиськ їжею з рога — шинка, курчати, яблука та апельсини проносились, наче ракети літака-винищувача. Повітря над розколиною перетворилось на справжнє видовище з палаючих снарядів, валунів та свіжих харчів.

І все ж друзі не могли триматись так вічно. Джейсоновим обличчям уже стікали краплі поту. Він усе кричав латиною: «Шикуйся!» Але мертві легіонери не слухали і його. Деякі зомбі допомагали принаймні тим, що стояли на шляху чудовиськ та приймали на себе вогонь. Але якщо їх так скошуватиме і надалі, то незабаром уже нікого буде шикувати.

— Розійтись! — крикнув Френк.

Мертві легіонери розступились перед ним. Найближчі повернулись і втупили в нього свої порожні очі, ніби чекаючи подальших розпоряджень.

— О, чудово... — промимрив Френк.

У Венеції Марс попередив, що справжнє випробовування його лідерських якостей тільки попереду. Френків примарний пращур спонукав його стати головним. Але якщо ці римляни не слухають Джейсона, чому б їм слухати його? Тому що він дитина Марса або...

Правда буквально рухнула йому на голову: Джейсон вже не був римлянином. Місяці в Таборі Напівкровок змінили його. Рейна побачила це. Вочевидь, побачили і мертві легіонери. Якщо від Джейсона більше не випромінюється потрібна аура римського ватажка...

Френк дістався до друзів тієї миті, коли на них налетіла зграя циклопів. Він здійняв меч і відбив удар кийком, а потім простромив вістрям ногу чудовиська та відправив його назад у безодню. Інший циклоп кинувся в напад. Френкові вдалось заколоти ворога, але через втрату крові він сильно ослаб. В очах розпливалось. У вухах дзвеніло.

Крізь полуду в очах він бачив, як ліворуч від нього Джейсон відбиває снаряди вітром. Пайпер, праворуч, викрикувала зачаровані команди — підбурювала чудовиськ нападати одне на одного або стрибати в прірву.

— Буде весело! — запевняла вона.

Дехто корився, але емпуси на іншій половині печери протидіяли Пайпер. Вочевидь, вони теж володіли чаромовством. Чудовиська збились у таку густу масу навколо Френка, що він ледве бачив власний меч. Самого лише смороду від їхніх тіл та подихів було достатньо, аби хлопець знепритомнів навіть без пульсуючої рани у плечі.

І що робити?. У Френка був план, але думки починали затуманюватись.

— Тупі привиди! — крикнув Ніко.

— Вони не слухаються! — погодився Джейсон.

Зараз, або ніколи. Френк мав змусити привидів слухатись.

Він закликав усі свої сили й прогорланив:

— Когорти, зімкнути щити!

Зомбі заворушились. Вони вишикувались перед Френком та зімкнули щити в нерівному захисному строю. Але їхні рухи були дуже повільними, наче у сновид. Не всі відреагували на його голос.

— Френку, як тобі це вдалось? — прокричав Джейсон.

У Френка наморочилося в голові, але він насилу зберіг свідомість.

— Я римський офіцер, — відповів він. — А ти... Ну, тебе вони не визнають. Мені шкода.

Джейсон поморщився, але особливого здивування не виказав.

— Чим ми можемо допомогти?

Френк ледве щось тямив від болю. Над ним пронісся грифон і ледве не обезголовив своїми кігтями, але Ніко вдарив по ньому скіпетром. Чудовисько відлетіло у стіну.

— Orbem formate! — наказав Френк.

Приблизно дві дюжини зомбі послухались і почали незграбно утворювати оборонне кільце навколо Френка та його друзів. Цього було достатньо, аби перевести дихання, але попереду було забагато ворогів. Більшість примарних легіонерів досі блукали безцільно.

— Моє звання, — усвідомив Френк.

— Цим чудовиськам начхати на твоє звання! — закричала Пайпер і проколола дикого кентавра.

— Я лише центуріон, — промовив Френк.

Джейсон лайнувся латиною.

— Він хоче сказати, що не може управляти цілим легіоном. Його звання недостатньо.

Ніки рубанув мечем ще одного грифона.

— Ну так підвищ його!

Френків мозок кипів. Він не розумів, що має на увазі Ніко. Підвищити? Як?

Джейсон загорланив, що було духу:

— Френку Чжане! Я, Джейсон Грейс, претор Дванадцятого легіону, віддаю тобі свій останній наказ: я складаю із себе обов’язки і передаю тобі посаду претора разом з усіма повноваженнями. Приймай командування легіоном!

Френкові здалось, що десь у Домі Аїда розчинились двері та крізь тунелі увірвалося свіже повітря. Стріла в руці раптом припинила його турбувати. Думки прояснились. Зір загострився. Марс та Apec твердо та злагоджено промовили до нього: «Зламай їх!»

Френк не впізнав власний голос, коли вигукнув:

— Легіон, agmen formate!

Тієї самої миті кожний мертвий легіонер у печері оголив меч та здійняв щит. Розштовхуючи та рубаючи чудовиськ, воїни рушили до Френка. Уже за кілька митей вони стояли пліч-о-пліч з товаришами, утворивши квадрат. Каміння, списи та вогонь обрушились згори, але тепер у Френка був дисциплінований оборонний стрій, що вкривав його та друзів стіною з бронзи та шкіри.

— Лучники! — крикнув Френк. — Eiaculare flammas!

Він не дуже сподівався, що ця команда подіє. Навряд чи старовинні луки були в належному стані. Але на подив кілька дюжин примарних стрільців в унісон вклали стріли в луки. Наконечники водночас спалахнули і згубним вогняним дощем зметнулись над строєм легіонерів. Шквал обрушився на ворогів. Циклопи попадали. Кентаври захитались. Один тельхін заверещав і почав бігати колами з палаючою стрілою в чолі.

Френк почув сміх позаду. Він озирнувся і не повірив власним очам: Ніко ді Анжело всміхався.

— Оце вже діло, — промовив Ніко. — Гайда переломимо хід цієї битви!

— Cuneum formate! — заволав Френк. — Пілуми в наступ!

Стрій мерців ущільнився в центрі та утворив клин для прориву. Легіонери опустили списи й колючою стіною рушили вперед.

Земленароджені завивали та жбурляли каміння. Циклопи обрушували кулаки та кийки на зімкнуті щити, але мертві легіонери більше не були паперовими мішенями. Вони мали нелюдську силу і під найлютішими атаками навіть не здригались. Незабаром усю підлогу вкривав пил чудовиськ. Стрій списів, наче велетенська щелепа, прогризався крізь ворожі ряди, змітаючи зі шляху огрів, змієподібних жінок і пекельних хортів. Френкові лучники збили всіх грифонів угорі та спричинили хаос у кістяку ворожої армії за розколиною.

Френкове військо захопило контроль над своєю половиною печери. Один з кам’яних мостів обвалився, але ще більше чудовиськ почало дертися по іншому. Френк мусив зупинити це.

— Джейсоне, — вигукнув він, — можеш перенести кількох легіонерів через яму? Лівий фланг ворога слабкий — бачиш? Розбий його!

Джейсон усміхнувся.

— Залюбки.

Три мертві римляни здійнялись у повітря й перелетіли через розколину. Потім ще троє приєдналися до своїх товаришів. Зрештою Джейсон сам перелетів на інший бік. Його загін почав пробиватись крізь дуже здивованих тельхінів, поширюючи паніку поміж ворожих рядів.

— Ніко, — промовив Френк, — продовжуй викликати мертвих. Нам потрібне більше військо.

— З радістю! — Ніко здійняв скіпетр, що запалав ще більш темним відтінком пурпуру. Нові примарні римляни виповзли зі стін, щоб приєднатися до бою.

На іншому боці емпуси викрикували команди невідомою Френкові мовою, але суть була очевидною. Вони тримали військо в шорах — дбали про те, щоб чудовиська й надалі неслися через міст.

— Пайпер! — крикнув Френк. — Розберися з ем-пусами! Нам потрібен безлад.

— Я вже гадала, що ніколи не попросиш. — І вона взялася задирати демониць: — Це макіяж у вас чи бруд? Твоя подруга сказала, що ти потворна! А ця кривляється за твоєю спиною!

Незабаром вампіриці вже були занадто зайняті чварами між собою, щоб викрикувати якісь команди.

Легіонери продовжували атаку. Вони мусили захопити міст до того моменту, як Джейсона переможуть кількістю.

— Час керувати з перших рядів, — вирішив Френк. Він здійняв позичений меч і наказав іти в наступ.