Дім Аїда

LXXI Аннабет

— Що відбувається? — зашипів володар безодні. — Навіщо ти прийшов, мій опальний сину?

Дамасен поглянув на Аннабет. У його очах було чітке послання: «Ідіть. Негайно».

Він повернувся до Тартара. Меонійський драгон затупотів ногами й загарчав.

— Батьку, ти хотів гідного супротивника? — спокійно запитав Дамасен. — Я один з-поміж тих велетнів, якими ти так пишаєшся. Ти хотів, щоб я був більш войовничим? Гадаю, я почну з того, що вб’ю тебе!

Дамасен націлив піку й кинувся в напад.

Чудовиська роєм налетіли на нього, але меонійський драгон нищив усе на своєму шляху, розмахуючи хвостом та випускаючи фонтани отрути, тоді як Дамасен колов Тартара пікою, змушуючи бога задкувати, як загнаного лева.

Боб, хитаючись, відступав з поля бою. Шаблезубий Малий Боб ні на крок не відставав від господаря. Персі прикривав їх як міг, змушуючи судини на землі вибухати одна за одною. Деякі чудовиська розчинялись у водах Стікса. Інші отримували душ Кокіта і падали навколішки, не в змозі стримати ридання. Третіх обливало Летою. Вони розгублено дивились навсібіч без жодного уявлення, де вони та навіть хто вони.

Боб дочовгав до Брами. Золотий іхор стікав з його ран на руках і на грудях. Уніформа прибиральника звисала лахміттям. Він згорбився так, наче Тартар зламав не тільки спис, але й щось усередині самого титана. Попри все це, Боб широко всміхався, а його сріблясті очі випромінювали радість.

— Ідіть, — наказав він. — Я потримаю кнопку. Персі витріщився на нього, роззявивши рота. — Бобе, ти не в тому стані...

— Персі! — голос Аннабет ледве не надривався. Вона ненавиділа себе за те, що не зупиняє Боба, але розуміла, що іншого вибору немає. — Ми повинні.

— Ми не залишимо їх отак!

— Ти мусиш, друже. — Боб плеснув Персі по плечу й ледве не звалив його з ніг. — Я досі в змозі натиснути кнопку. І мене захищає чудовий кіт.

Шаблезубий Малий Боб гаркнув на знак згоди.

— До того ж, — промовив Боб, — твоя доля повернутись у світ. Поклади край божевіллям Геї.

Над їхніми головами з вереском пролетів укритий шиплячою отрутою циклоп.

За п'ятдесят метрів від них по чудовиськах топтався меонійський драгон. Його ноги видавали противні звуки «шльоп-шльоп», наче чавили виноград. На спині змія сидів Дамасен, викрикуючи образи й штрикаючи Тартара пікою, він відводив бога все далі від Брами.

Тартар біг за сином, утворюючи в землі кратери своїми залізними черевиками.

— Тобі мене не вбити! — горланив він. — Я сама безодня. З тим самим успіхом можеш спробувати вбити землю. Ми з Геєю вічні. Ти наша власність, тілом і душею!

Бог обрушив свій масивний кулак, але Дамасен ухилився й простромив пікою його шию.

Тартар заревів, швидше від злості, аніж від болю. Він повернув до велетня своє вируюче обличчя, але той вчасно відскочив убік. Натомість дюжину інших чудовиськ засмоктало у вир.

— Ні, Бобе! — з благаючим поглядом промовив Персі. — Він знищить тебе назавжди. Ти не повернешся. Не відродишся.

Боб знизав плечима.

— Хто знає, що буде? Ви повинні йти. В одному Тартар має рацію. Нам його не перемогти. Ми можемо тільки виграти для вас час.

Двері спробували зачинитись, але Аннабет зупинила їх ногою.

— Дванадцять хвилин, — промовив титан. — Це я можу вам пообіцяти.

— Персі... потримай двері.

Аннабет стрибнула і стиснула в обіймах титанову шию. Вона поцілувала здорованя в щоку. Сльози застелили їй очі. Щетинисте обличчя Боба пахло мийними засобами: поліроллю для меблів з ароматом свіжого лимону та паркетним милом.

— Чудовиська вічні, — промовила вона, ледве стримуючись від того, щоб не розридатись. — Ми пам’ятатимемо тебе та Дамасена як героїв, як найкращих титана й велетня. Ми розповімо про вас своїм дітям. Подбаємо про те, щоб історія про вас жила. Одного дня ви відродитеся знову.

Боб скуйовдив їй волосся. У куточках його очей з’явились щасливі зморшки.

— Це добре. А поки той день не настане, друзі мої, вітайте сонце та зорі за мене. І будьте сильними. Це може бути не останньою жертвою у війні з Геєю.

Він лагідно відштовхнув її.

— Уже час. Ідіть.

Аннабет схопила руку Персі й потягнула його в кабіну ліфта. Вона встигла востаннє поглянути на меонійського драгона, який трусив огра, наче ляльку, і Дамасена, який штрикав пікою Тартарові ноги.

Володар безодні вказав на Браму Смерті й заволав:

— Чудовиська, спинити їх!

Шаблезубий Малий Боб присів і загарчав, готовий до дії.

Боб підморгнув Аннабет.

— Тримайте двері зачиненими на своєму боці, — промовив він. — Вони чинитимуть опір. Тримайте...

Панелі зімкнулись.