Джеймс і гігантський персик - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Роальд Дал (14) #15

14

— Рушаємо! — зарепетував хтось. — Нарешті рушаємо!

Джеймс рвучко прокинувся й роззирнувся. Усі істоти вже покинули свої гамаки і збуджено гасали по кімнаті. Раптом долівка здригнулася, мовби від землетрусу.

— Почалося! — крикнув Старий-Зелений-Коник, підстрибуючи від хвилювання. — Тримайтеся міцно!

— Що сталося? — вигукнув Джеймс, зіскакуючи з гамака. — Що відбувається?

Зозулька, напрочуд добре й лагідне створіння, підійшла і стала біля нього. — Якщо ти ще цього не знаєш, — мовила вона, — то ми зараз назавжди покинемо верхівку цього бридкого пагорба, на якому ми так довго жили. Ми покотимося всередині цього гігантського чудового персика у напрямку країни… країни… країни…

— Якої країни? — не втримався Джеймс.

— Немає значення, — відповіла Зозулька. — Бо немає нічого гіршого за цей нещасний пагорб і тих твоїх злючих тіток…

— О звичайно, звичайно! — заволали всі. — Свята правда!

— Ти міг цього не зауважити, — вела далі Зозулька, — але увесь цей сад росте на стрімкому схилі гори. А персик цей ще й досі не покотився донизу лише тому, що своїм хвостиком-стеблинкою він пов’язаний з деревом. Але варто цей хвостик перерізати, як ми зірвемося з місця!

— Обережно! — вигукнула пані Павучиха, бо кімната знову несамовито здригнулася. — Ми вирушаємо!

— Ще ні! Ще ні!

— Саме в цю мить, — пояснила Зозулька, — наша Стоніжка, чиї щелепи гострі, як бритва, сидить угорі на персику й перегризає цей хвостик. І, судячи з того, як нами хитає, їй залишилося вже зовсім небагато. Узяти тебе під своє крильце, щоб ти не впав, коли ми покотимося?

— Це дуже люб’язно з вашого боку, — подякував Джеймс, — але я думаю, що й сам упораюсь.

І тут крізь отвір у стелі зазирнула усміхнена Стоніжка і закричала:

— Готово! Рушаємо!

— Рушаємо! — озвалися всі решта. — Рушаємо!

— Мандрівка починається! — залементувала Стоніжка.

— І хтозна, чим вона закінчиться, — буркнув Черв’як, — якщо її затіяла ти. Знову якоюсь халепою.

— Дурниці, — заперечила Зозулька. — Ми зараз побуваємо в найпрекрасніших місцях і побачимо найчудовіші речі! Правда, Стоніжечко?

— Хто його зна, що ми там побачимо! — вигукнула Стоніжка.

Можливо, Почвару, що гріє під снігом

Свої сто із гаком голів.

Коли в неї нежить, то шмарки течуть їй

З усіх ста із гаком носів.

А може, Рожевого в Цяточку Хрума,

Що хрумати любить людей:

П’ятьох зазвичай він підсмажує зранку,

А ще десятьох їсть удень.

Можливо, Дракона чи Змія, а може,

Там з’явиться Єдиноріг.

Чи, може, побачимо Монстра Серьожу,

В якого живіт замість ніг.

Побачимо, може, і Курочку Рябу,

Що тихо на яйцях сидить;

Якщо їх зварити, вони вибухають,

І вам голова відлетить.

Побачимо Гну, Гносорога і Гнуску,

ГнидкогоГніганта і Гняку.

Аж з вуха вам вилізе Гнусове жало,

Коли він вас вкусить за… руку.

Нехай ми від спеки й морозу помремо

Чи від скорпіона з під склепу,

Або ще страшніше — з розгону пірнемо

В глибоку глибоку халепу.

Але нам начхати — апчхи і апчих! —

Мерщій в океан, до водички!

Подалі від тіток бридких і старих!

Рятуймось від Шкварки і Шпички!

І в цю мить… величезний персик поволі, підступно і ледь помітно почав хилитися набік і рухатись. Ціла кімната теж нахилилася, а меблі рушили з місця й гупнулися в протилежну стіну. Об цю стіну гупнулися також і Джеймс, і Зозулька, і Старий-Зелений-Коник, і пані Павучиха, і Черв’як, і навіть Стоніжка, котра перед тим зірвалася зі стіни додолу.