Джеймс і гігантський персик

15

А саме в цей час тітка Шкварка і тітка Шпичка вишикувалися перед ворітьми, тримаючи в руках по пачці квитків, а вдалині вже було видно юрбу перших ранкових відвідувачів, які дряпалися вгору, щоб побачити гігантський персик.

— Нині ми заробимо море грошей, — зраділа тітка Шпичка. — Поглянь, скільки народу!

— Цікаво, що сталося вчора з нашим дурноверхим малявчиком? — сказала тітка Шкварка. — Він так і не повернувся, га?

— Мабуть, послизнувся в темряві й зламав собі ногу, — припустила тітка Шпичка.

— Або шию, — з надією мовила тітка Шкварка.

— Пожди, пожди, я ще до нього доберуся, — пригрозила тітка Шпичка, розмахуючи ціпком. — Дам йому такої прочуханки, що йому вже ніколи не закортить тинятися ночами. Ой, матінко! Що то за страшний гуркіт?

Обидві жінки озирнулися.

А це, звісно ж, гуркотів гігантський персик, що проламав огорожу й котився садом, набираючи швидкість, прямісінько до того місця, де стовбичили тітка Шкварка й тітка Шпичка.

Тітки аж зойкнули. Заверещали. Кинулися навтікача. Запанікували. Почали навзаєм плутатися між ногами. Відштовхували одна одну, думаючи лише про власний рятунок. Дебела тітка Шкварка перечепилася об принесену з собою коробку для грошей і хряпнулася долілиць на землю. Тітка Шпичка спіткнулася об тітку Шкварку й гепнулася на неї зверху. Вони лежали на землі, борсалися, дряпалися, лементували й намагалися звестися на ноги, та не встигли цього зробити, бо величезний персик тут-таки накотився на них.

Щось хруснуло.

А тоді запала тиша.

Персик покотився далі. А тітка Шкварка й тітка Шпичка так і лежали собі, розмазані по траві, тонюсінькі, пласкі й нерухомі, неначе паперові ляльки, вирізані з якоїсь кольорової книжечки.