Джеймс і гігантський персик

16

І ось персик викотився з саду і з шаленою швидкістю помчав пагорбом униз, підстрибуючи на стрімкому схилі. Він котився дедалі швидше й швидше, а натовпи людей, що дряпалися вгору, раптово побачивши цього гігантського монстра, який насувався на них, почали верещати й розбігатися хто куди.

Сягнувши підніжжя гори, персик перетнув дорогу, збив телеграфний стовп і розчавив дві припарковані там машини. Тоді завзято потолочив мало не з двадцять городів, трощачи на своєму шляху паркани й живоплоти. Розметав на всі боки ціле стадо породистих корів, а тоді ще й цілу овечу отару, потім цілий табун коней, а потім цілий хлів зі свинями — невдовзі довкола, куди сягало око, скрізь аж рябіло в очах від переляканих тварин, що розбігалися, куди бачать очі.

А персик і далі мчав з неймовірною швидкістю, навіть не думаючи її сповільнювати, і за якусь милю на його шляху вигулькнуло село.

Він покотився центральною вуличкою села, і люди ледве встигали відсахнутися хто ліворуч, хто праворуч. Наприкінці вулички персик пробив стіну величезної будівлі й викотився з другого боку, залишивши по собі цегляний мур, що зяяв двома круглими отворами.

З’ясувалося, що це була знаменита шоколадна фабрика, і майже одразу з пробоїн у фабричних мурах шугонула ціла річка гарячого рідкого шоколаду. Хвилиною пізніше ця коричнева липка маса розтеклася кожнісінькою вуличкою села, проникаючи під двері будинків і заливаючи крамниці й садочки. Діти чалапали по коліна в шоколаді, а дехто навіть намагався в ньому плавати, і всі вони поглинали його величезними жадібними ковтками й захоплено пищали.

А персик і далі не зупинявся — він котився й котився, залишаючи по собі суцільні руїни. Корівники, конюшні, стайні, клуні, хліви, стодоли — все, що траплялося йому на дорозі, розчавлювалося, наче іграшкове. Якомусь дідуганові, що рибалив на березі струмочка, персик вирвав з руки вудку, а тоді промчав так близько від жінки на ім’я ДейзіЕнтвисл, що обчухрав шкірку на кінчику її довжелезного носа.

Коли ж він мав нарешті зупинитися?

Але як тут зупинишся? Будь-який круглий предмет котитиметься схилом аж донизу, а в нашому випадку земля була похила аж ген до самого океану — того океану, про подорож до якого ще недавно благав своїх тіток Джеймс.

Ось, може, тепер він там і побуває. Персик щосекунди наближався до океану і білих височенних круч, що нависали над ним.

Ці кручі, заввишки з десятки метрів, відомі на всю Англію. Під ними вирує глибоченна, холоднюща й ненаситна морська безодня. Не один корабель розбився і пропав навіки на цьому узбережжі разом з усіма моряками. Персикові лишалося до кручі якихось сто метрів… тоді п’ятдесят… двадцять… десять… п’ять… а коли він докотився нарешті до краєчка кручі — підстрибнув у небо і завис там на кілька секунд, не перестаючи обертатися і в повітрі…

А потім він почав падати…

Униз…

Униз…

Униз…

Униз…

Униз…

ШУБОВСТЬ! Він хлюпнувся у воду, здійнявши море бризок, і каменем пішов на дно.

Проте минуло кілька секунд і персик виринув з води, легенько загойдавшись на хвилях.