Джеймс і гігантський персик

20

— Є одна річ, яку ми, здається, можемо випробувати, — поволі вимовив Джеймс Генрі Троттер. — Я не знаю, чи це спрацює…

— Кажи вже! — вигукнув Черв’як. — Швидше кажи!

— Ми виконаємо все, що ти накажеш! — пообіцяла Стоніжка. — Тільки мерщій, мерщій, мерщій!

— Та вгамуйтеся, дайте хлопцеві сказати! — гаркнула Зозулька. — Ану-ну, Джеймсе…

Усі поставали довкола нього. На хвильку запала тиша.

— Ну ж бо! — знову заволали вони. — Ну ж бо!

Вони чекали відповіді, а тим часом було чути, як люто борсаються у воді акули. Від цього легко було збожеволіти.

— Ану, Джеймсе, — не вгавала Зозулька.

— Я… я… я боюся, що з цього нічого не вийде, — забурмотів Джеймс, хитаючи головою. — Мені страшенно прикро. Я забув. Адже ми не маємо мотузки. А нам для цього потрібна довга-предовга мотузка.

— А яка саме? — миттєво спитав Старий-Зелений-Коник.

— Та будь-яка, аби тільки була довга й міцна.

— Любий мій хлопче, та це ж саме те, що в нас є! Ще й скільки завгодно!

— Як це? Звідки?

— У Шовкопряда! — вигукнув Старий-Зелений-Коник. — Ти що, не бачив Шовкопряда? Він же й досі там унизу! Він зовсім не рухається! Цілісінькими днями лежить собі і спить, але ми зараз його розбудимо і змусимо прясти!

— А про мене що, забули? — втрутилася пані Павучиха. — Я можу прясти не згірше за будь-якого Шовкопряда. Крім того, я можу виплітати візерунки.

— І багато ви зможете напрясти? — поцікавився Джеймс.

— Та скільки завгодно.

— А швидко?

— Звичайно! Авжеж!

— І ця мотузка буде міцна?

— Найміцніша в світі! Завтовшки як твій палець! Але для чого? Що ти надумав зробити?

— Я хочу витягти персик з води! — рішуче відповів Джеймс.

— Та ти здурів! — крикнув Черв’як.

— Іншого виходу немає.

— Цей хлопчина, на жаль, збожеволів!

— Він жартує!

— Ну-ну, Джеймсе, — лагідно мовила Зозулька. — І як же ти гадаєш його витягати?

— Мабуть, гачками з неба, — почала глузувати Стоніжка.

— Чайками, — спокійно відповів Джеймс. — Та ж тут їх повно. Самі погляньте!

Усі задерли голови й побачили над собою безліч чайок, що кружляли в небі.

— Я думаю взяти довгу шовкову мотузку, — пояснив Джеймс, — зробити зашморг і закинути його на шию однієї з тих чайок. А другий кінець мотузки я прив’яжу до персикового хвостика. — Він показав на хвостик, що стирчав з персика, наче товста коротка щогла посеред палуби корабля.

— Потім я зроблю те саме з другою чайкою, тоді з третьою і так далі…

— Якась дурня! — зарепетували всі.

— Абсурд!

— Нісенітниця!

— Маразм!

— Божевілля!

А Старий-Зелений-Коник сказав:

— Хіба зможуть кілька чайок підняти в повітря таку велетенську річ разом з усіма нами? Для цього потрібно сотні… тисячі чайок…

— Тут чайок не бракує, — відповів на це Джеймс. — Самі подивіться. Можливо, нам вистачить чотириста чайок, а може, п’ятсот, шістсот… чи навіть тисячу… важко сказати… але я прив’язуватиму їх до хвостика, аж доки вони витягнуть персик. Рано чи пізно вони його витягнуть. Це як з повітряними кульками. Дайте комусь потримати достатньо велику кількість кульок, тобто справді достатньо велику, і він злетить у повітря. А чайки набагато сильніші за повітряні кульки. Тільки б нам вистачило часу. Щоб тільки ці жахнючі акули не встигли нас утопити…

— Та в тебе просто в голові замакітрилося! — вигукнув Черв’як. — Як же ти збираєшся закидати ці мотузки на чайчині шиї? Хіба що ти задумав злетіти в небо й ловити їх там!

— Цей хлопець з’їхав з глузду! — прорекла Стоніжка. © http://kompas.co.ua

— Нехай договорить, — сказала Зозулька. — Ну ж бо, Джеймсе. То як ти це зробиш?

— За допомогою наживки.

— Наживки! Якої ще наживки?

— З черв’яка, звичайно. Хіба ви не знали, що чайки люблять черв’яків? А ми, на щастя, маємо тут найбільшого, найжирнішого, найрожевішого і найсоковитішого в світі Черв’яка.

— Далі ані слова! — різко урвав його Черв’як. — Цього цілком досить!

— Ні, не досить! — відверто зацікавилися всі. — Кажи далі!

— Чайки вже давно його помітили, — вів далі Джеймс. — Ось чому їх так багато тут кружляє. Але вони не наважуються злетіти сюди, бо тут стоїмо ми. Тому ось, що треба…

— Стоп! — закричав Черв’як. — Стоп, стоп, стоп! Я цього не допущу! Я відмовляюся! Я… я… я… я…

— Та тихо ти! — гаркнула Стоніжка. — Не лізь не в свої справи!

— Отакої!

— Любий мій Черв’яче, тебе ж однак з’їдять, то яка різниця, хто це зробить — чайки чи акули?

— Я не згоден!

— Давайте хоч дослухаємо до кінця увесь задум! — порадив Старий-Зелений-Коник.

— А мені начхати на цей задум! — не вгавав Черв’як. — Я не хочу, щоб мене задзьобала до смерті зграя дурнуватих чайок!

— Ти станеш великомучеником, — сказала Стоніжка. — Я згадуватиму тебе ціле своє життя.

— Я теж, — підтримала її пані Павучиха. — Про тебе напишуть усі газети. Черв’як пожертвував життям для порятунку друзів…

— Але ж йому не треба жертвувати життям, — заперечив Джеймс. — Послухайте мене. Ось що нам треба зробити…