Дохристиянські вірування українського народу

Належно висвітлити дохристиянські вірування українського народу надзвичайно трудно, бо ще не маємо в потрібній кількості відповідного ціннішого матеріялу. В багатьох випадках доводиться користуватися матеріялом, який свідчить про вірування взагалі слов'ян, а не самого українського народу, та й матеріял той часто непевний і мало опрацьований. Скажемо, українська наука останніх літ цією важливою ділянкою займається мало.

ДЖЕРЕЛА 1. Найцінніші джерела

Писаних наших давніших пам'яток, в яких знаходимо матеріяли про дохристиянські вірування, досить багато, але сам матеріял цей часто малої ваги, бо не завжди певний, і часто подає самі тільки натяки, для нас тепер не все зрозумілі. Усі давні свідчення, які маємо, вийшли звичайно з-під рук осіб духовних, а вони в цій справі не могли бути об'єктивними: вони могли перебільшувати якесь явище, а то могли й зовсім замовчати про нього.

У всякому разі давнина не позоставила нам ані одного спокійного опису давніх вірувань, бодай так, як описувались звичайні події. Усе «поганське» нищилось і заборонялось, а коли про нього щось подавалось, то в викривленому освітленні. Ось через це дослідник стародавнього вірування завжди мусить бути дуже обережний зо своїм джерельним матеріялом, і піддавати його потрібній всебічній критиці.

Збірку давніх свідчень про наші стародавні вірування першим видав проф. С. Тихонравов у IV томі свого видання: «Літописи русской литературы й древностей», 1862 р., під назвою: «Слова й поученія, направленныя против языческих вѣрованій й обрядов». Усі ці Слова року 1897-го передрукував зо своїми цінними примітками проф. А. Й. Пономарев у 3-му випускові своїх «Памятники древнерусской церковно-учительской литературы» з передмовою проф. П. Владймирова, який перший дав тут загальний начерк нашої мітології. Але в цілому видання це було мало критичне й непильне.

До 1862-го року, до видання Тихонравівського збірника Слів, — а він видав їх аж сім, — дослідники не мали належного матеріялу. З бігом часу матеріял ріс, і Пономарев дав уже більшу збірку, появилося багато відповідного матеріялу й по інших виданнях. Але ввесь цей матеріял звичайно видавався малокритично, без належного досліду, і тільки року 1914-го появилася праця, присвячена головно критиці всього відомого матеріялу. Це була докторська дисертація проф. Є. В. Аничкова: Язичество й древняя Русь, в якій він піддавав науковому аналізу 27 давніх «Обличительних Слів», направлених проти нашого старого вірування (поганства). І це поважна заслуга Аничкова, бо з цього часу вже можна було науково й критично підходити до тих численних пам'яток, що їх заховала нам старовина. На жаль тільки, повного наукового видання цих цінних давніших пам'яток нема ще й тепер, а воно сильно потрібне, бо без нього ступити не можна.

Найцінніша група джерел, це власне й є оці «Обличительні (викривальні) Слова», направлені проти давнього поганства та його залишків і двоевір'я. Це Слова проповіді, серед яких е кілька дуже давніх; вік їх — головно XI — ХІІ-ий. Хоч географічно вони ще мало окреслені, але Є. Аничков справедливо зв'язує їх головно з Києвом, як центром тодішнього церковного й політичного життя. Усі ці Слова — основний джерельний матеріял для досліду дохристиянських вірувань. Це звичайно Слова перекладні з грецького, але наукове порівняння їх з оригіналами показало, що наші перекладачі часом додавали від себе й свої власні «гріхи», а саме — поганство й двоєвір'я своє, яких нема в оригіналах.

Подібні вставки, — це звичайна річ по наших давніх пам'ятках: списувачі чи перекладачі завжди додавали й своє; так постав наш Літопис, як показали глибокі досліди А. Шахматова.[300] Відомості, які подають ці Слова, завжди дуже короткі й неясні, а то й сумнівні, і дослідник мусить ставитися до них обережно; проте все таки, — це найцінніший наш джерельний матеріял. Глибокий дослідник В. гіч уважав, що перводжерелом для всіх них мусів бути Початковий Літопис, з чим погоджується й Аничков (ст. 227).

Серед усіх давніх Слів, що збереглися до нашого часу, найважливіші оці дві: «Слово нікоєго Христолюбця» та «Слово святаго Григорья, како погани кланялися ідолом», — вони цілі направлені проти поганства та двоєвір'я, тоді як інші написані на іншу тему, але при перерахуванні гріхів мають вставки проти нашого поганства. Я спинюся тут на цих двох головніших наших джерелах докладніш.

2. «Слово Христолюбця» XI віку

«Слово нікоєго Христолюбця, ревнителя по Правої Вірі», це, певне, не перекладне Слово, бо грецького оригіналу його не знаємо. Воно відоме нам у трьох рукописах XIV і XV віків. Перший знайшов його ще А. Востоков.[301] Початкова редакція цього Слова була написана тільки проти пирів (бенкетів), гри, забав та пісень, а трохи пізніше в ньому появилися нові вставки вже проти поганства та двоєвір'я.

«Слово Христолюбця» — найдавніше Слово, яке постало в середині XI віку за князя Ярослава Мудрого. Є. Аничков, грунтовно дослідивши його, твердить, що це проповідь до Священиків, яка була виголошена на одному з їхніх з'їздів, а може на Соборі, при Софійській Катедрі. До Софійської Київської Катедри, як знаємо, щороку на «Збірну Неділю» збиралося Духовенство, й оце власне їм було сказане це Слово, що має, таким чином, і канонічний характер, як Слово Митрополита Соборові.

Подаю тут це Слово ціле з найширшої редакції — з Новгооодського Софійського рукопису XV віку (Аничков, ст. 374–379). Друкуючи, букву г упускаю, опускаю й надрядкові значки. А букву ѣ передаю через і, а букву ы через й, замість оу даю у. Початкове й передаю через і. На кінці слова чи складу даю и зам. й.

«Се же ізложено от многословесних книг ніким Христолюбцем, ревнителем по Правій Вірі, на раздрушение льсти неприязнині, на укор творящим таковая, на поучение правовірним і на причастьє будущаго віка, послушащим Книг сих Святих і творящих ділом повеления в оставлениє гріхов.

Яко же Ілия безвитінин, заклав Ієрея і жерьцї ідольския числом яко триисот, і рече: «Ревнуя по-ревновах по Господі Бозі моем Вседержители», тако і сей, не мога тьрпіти хрьстьян, двовірно живущих. І вірують в Перуна, і р Хьрса, і в Сима, і в Рьгла, і в Мокошь, і в Вили, іхже числом тридесяте сестрениць, глаголють оканьнии невігласи і мнять богинями, і тако кладуть ім треби і коровай им молять, кури ріжють, і огневи молять же ся, зовуще єго Сварожичьмь, і чесновиток, богом же творять, єгда же будеть у кого пир, тогда кладуть в відра і в чаші, і пьють, веселящеся о ідоліх своих.

І єгда же у кого их будеть Брак (Весілля), творять с боубьни, і с сопільми, і с многими чюдеси бісовьскими. І іно же сего горіе єсть: устроівше срамоту мужьскую і вкладивающе в відра і в чаші, пьють і, винемьше, осморкивають, і облизивають, і цілують. Не хужьше суть жидов і єретик і болгар, іже в Вірі і в Хрьщенії суще, а тако творять. Не токмо же то творять невіжі, но і віжі, Попове і книжници. Аще ли не творять того віжі, да пьють і ядять моленоє то брашно. Але ли не пьють, не ядять, да видять діяння та их злая. Але ли не видять, да слишать, і не хотять их поучити. О такових бо Пророк рече: «Окамені сердце людий сих, і ушима тяжко слишаша, і очи свои сгміжиша». І Павел к Римляном рече: «Откриється гнів Божій с Небесе на все бещестьє, і на неправду человічю ськривающим істину в неправьді, імь же разуміниє Божиє яві єсть, в них Бог бо яви».

Нт си не хотять учити. І Сам Господь рече: «Мнози пастуси погубиша виноград Мой». Пастуси суть Учители, Попове, а виноград Віра, а сущеє в винограді, в Вірі, человіци. Человіци в Вірі погибають лихими учители, безумними невігласи. Да аще тако творящим не лишаться проклятаго того моления і служби тої дьяволі, то достойни будуть огню невгасимому і смолі присноврющий. Си же учители под ними будуть, аще их не обратять от лица невірних людий, приходящих в Хрьщеніє і ученію добрих діл: «Да обратять ни боящиися Тебе і відущии свідінья Твоя». Се же молвить книжником, ти бо відять свідіния Божия, а не відающим свідінья не достоить Попом бити, тако бо і в Заповідех глаголеть: Аще невіжа будеть поставлен Попом, да ізвержеться. Павел бо рече: «Горе тому, імьже соблазна приидеть».

Нт се є пришла і расплодилася всюду. І паки рече Господь: «Іже кто добре научить, гь велик наречеться в Царствії Небесном». Аще би кто хотіл научити, да прочії невігласи не дадять зависти ради, і на убийство попущаються, яко же на Ісуса жидовьстії Архиєреї і книжьници. І паки рече Павел к Римляном: «Аще і многи наставники имате о Христі, нь немноги Отці. О Христі бо Ісусі Євангильємь аз ви родих, молю же ви ся, подобьници ми будете». То і вам, Попом, молвить Павел, моля.

Будете же ви, книжници-попове, подобьници Павлу, великому учителю, учите же люди на добро і обращайте от льсти тої дьяволі к Вірі істиньній, служити Єдиному Богу, да і ви речете пред Богом пророчьским гласом: «Се аз і діти моя, єже ми дал Господь», аз родих ученьем.

Аще ли ни то, что имаши отвіщати, а слишиши: «Єму же буде дано много, много от него і істяжють». І паки рече: «Связавше ему руці і нозі, въверзіте ліниваго раба в тьмоу кромішнюю, скрившаго талант». Талант єсть ученьє. Того бо ради пьєте і ясте, і дари емлете у них. А аще ли поучити іх не хочете, і аще тако діюще есте, да не примішайтеся к ним, ни дружьби с ними держите, по еуагельскому слову, іже рече: «Аще імаєши око твоє лукаво, ісгіни є, аще ли руку, то отсіщи ю. Луче бо єсть, да єдин уд погибнеть, неже все тіло». Не можеть бо погибнути праведник про безаконьника. «Кое причастье світу к тьмі, коє ли причастьє Христосу с бісом?» Тако же і служащим Христосу, коє причастьє к служащим бісом і угодья бісом творящим?

Павел Коренеом рече: «Братіє, писах вам Посланья не примішатися вам к блудником і к лихоємьцемь, рекше: К резоимьцем, і к грабителем, і к корчемитом, і ідолослужителем, і к клеветником». Коє же суть ідолослужители? То суть ідолослужители, іже ставять тряпезу Рожяницям, коровай молять Вилам, і огневи под овином (клунею), і прочеє их проклятьство.

І паки рече: «Не должни есте от мира сего ізити, рекше умрети, нині писах вам, не примішайтеся, аще ти єсть брат так, ли блудник, ли різоимець, ли корчьмит, ли пьяниця, ли служитель кумиреск, с таковими ні ясти, ні пити». Ізверзіте таковаго, «таковії бо не наслідять Царства Божья», окамені бо сердце іх в неистовом пьянстві, і биша слуги кумиром. Яко же пишеть: «Сідоша бо людиє ясти і пити, не в Закон, но в упоі, і биша пьяни,і вьсташа іграть і сьблудиша со ближники своіми, і того дни погибе их 23000 за своє неистове пьянство.

Того ради не подобаєть хрьстьяном в пирех і на свадьбах бісовьских ігр іграти, аще ли то не Брак (Весілля) наричеться, нь ідолослужениє, іже єсть пляска, гудьба, пісни мирьския, сопіли, бубьни, і вся жертва ідольска, іже моляться огневи под овином, Вилам, Мокошьи, Симурьглу, Перуну, Волрсу, скотью богу, Хьрсу, Роду, Рожаницям і всім проклятим богом іх.

Се же оучениє нам написася на конець вік. Тім же мьняися стояти, да ся не падеть. Вьзлюбленії, бігайте жьртви ідольскоі і требокладенья, і всея служьби ідольския, да не в лжю будем рекли, крьщающеся: Отрицаємься сатани, і всіх діл єго, і всіх ангел єго, і всіх служеб єго, і всего студа єго. Тако же і обіщахомся Христови. Да аще ся обіщахом Христови слоужити, то чему не служим Єму, нь бісом служим і вся угодья ім творим на пагубу души своєї?

Не токмо же простотою зло творим, нь і смішаєм нікия чистия Молитви с проклятим молениемь ідольским, трьсвятия Богородиця с Рожаницами, іже ставять лише кутья, іни трапези законьнаго обіда, іже наріцається беззаконьная трапеза, мінимая Роду і Рожаницам в прогніваниє Богу. Сам бо Господь рече: «Не всяк вьнидеть в Царствиє, река Ми: Господи, Господи, нь творяй Волю Отця Моего». І Павел рече: «Видіх облак кровав простьрт надо всім миром. І вг, просих, глаголя: Господи, что єсть? І рече ми: Се єсть Молитва человічьска, смішено с безаконьем». Того ради рече Господь: «Не можеть раб один работати двома господинома: єдинаго вьзлюбить, а дрогаго вьзненавидить». Тако й ми, братіє, вьзненавидим дьявола, Христоса вьзлюбим, в Онь бо хрьстихомся, і Єго Хліб ями, і Єго Чашю пьєм, і оумираєм, і здрави биваєм о Немь, рекуще: Слава Тобі, Господи, о всім данім нам Тобою, не токмо в сесь вік, нь і в будущий паче.

І паки рече Павел: «Что убо треби кладоуть страни бісом, а не Богу? Не велю же вам обьщником бити біср.м. Не можете бо пити Чаші Господні і чаші біс, не можете бо причаститися Тряпезі Господни і трапезі біс», да не розгнівим Бога. Таже рече: «Аще кто повість вам, яко се трьбно кумиром, не ідите того діля повідавьшаго». Аще бо пьєте і аще їсте, все в Славу Божию творите». «Господня бо єсть земля, ісполненіє і конци ея». Таже рече: «Все ми леть єсть, нт> не все на пользу; аще чрево брашну, і брашьно чреву, і ть Бог да уразни».

І паки Павел рече: «Братіє, очистим собе от всякия скверьни шгьтьния і душевния, творяще Святиню в'страсі Божії». Всім бо нам подобаєть стати пред Судищем Христосовим, да приимемь кождо нас противу ділом, яко же єсми створили: ли добро, ли зло. Відуще убо страх Господень, почто не вьспримаєм разумно глаголющая ни богоумним ученьєм в спасеньє? Надіюжеся на ваше спасенне і на свідіньє, яко не вѣтщє глаголю. Віді бо яко приобрітенье хощеть бити вашего же і моєго спасенья. «Аще бо бихом сами ся осужали, не бихом осужени били. Судими же от Господа наказани єсми, да не с ненаказаними осужени будем».

Братіє, не велю вам не відіти бесіди сея, н і інім будіте на пользу, хотящим поучитися во спасенне, да бисте многи исторгше от сітии дьяволь, привели к Пречистому Світу Господа нашего «Іисуса Христа, і прияли милость, неж ети, они і ви.

І к Тимоеею рече: «Вім, яко добр Закон, аще кто законьні творить, яко правьду Закон не лежить». Беззаконьним же і непокоривим і противящимся здравому ученью і нечьстивим, хулящим Святая Писанья і раздрушающим Заповіди Святих Отец Слави Божія не наслідити. Хвала си єсть сьвідіния нашего в простини і в чистоті Божиї, а не в мудрости пльтнеі».

«Молю же ви іменем Господа нашего Іисуса Христа, да то же глаголете вси, да не будуть в вас разори, да будіте свершени в том же умі і в том же разумі». Возвісти бо ми ся о вас і пред вами Благодать і мир от Бога і Отца Господа нашего Іисуса Христа.

Хвалю Бога моєго о вас і о Благодати Божії, данії вам, яко вам не лиховати нікоєго же дара, яко свідіниє Христово ізвіститися в вас, чающе пришьствия Господа нашего Іисуса Христа, іже посадить ви в дворіх жизни вічния со всіми служащими Єму всегда і ніні і присно».

3. «Слово, як погани кланялися Ідолам» XI віку

Друге великої ваги джерело, це «Слово, како погани кланялися ідолом». Основа цього Слова — грецьке «Слово на Богоявлення» Григорія Богослова, відоме в нас уже в перекладі XI віку й видане А. Будиловичем 1875-го року (в цьому виданні Слово десяте). Автор нашого Слова скоротив Слово Григорія Богослова, але поробив до нього цінні свої вставки десь, може, в 60-ті роки XI століття.

Постало воно так само, як і Слово Христолюбця, в Києві, може вже в Печерському манастирі. Для вияснення дохристиянських вірувань це Слово дуже важливе, — це перша основна праця з української мітології. Слово відоме з кількох рукописів XIV–XVII віків, і кількох редакцій. Найповніша редакція — з Новгородського Софійського рукопису XV віку, в якому повносив до тексту всі попередні пояснення — глоси.

Подаю повністю цей текст за виданням Є. Аничкова (ст. 384–386). Повний титул такий: «Слово святого Григорья, ізобрітено в толціх о том, како первоє, погани суще, кланялися ідолом і треби им клали, то і нині творять». Слово подано з тими ж правописними змінами, як і перше.

«Видите ли оканьную сию і скверненую службу, стваряєму от скверних язик? Єлени оканьнії! Бля-дивия жертви! Ученієм дьяволим ізобрітено, потвореньєм темнаго біса і кощюною злим бісом крадрм. Зловірниї, мняще суєту істиною, служаще і кланяющеся ідолом, нікоє ухищренье творят. Ми же сих, чада, отметаемгся нечестивих жертв, і Диєва служенья, і кладенья треб Критьскаго оканьнаго мучителя, і Мамеда проклятаго, сарациньскаго жерца, єленьския любви, бубеньнаго плесканья, свирілнаго звука, плясанья сотонина, фряжьския слоньница і гуслі мусикійския і замора, іже бісятся, жруще матері бісовьстії Афродиті богині, і Коруні, Коруна же будеть Антіихрисця мати, і Артемиді проклятії Деомиссі, стегнороженію. І недоношений пород, і бог мужежен.

І фивійскоє безумноє пьянство почитают, яко бога, і Семелино требокладеньє грому і моланьям, і Вилам, іже єсть бил ідол, нарицаємий Вил. єго же погуби Данил Пророк в Вавилоні. Тім же богом требу кладуть і творять і словеньский язик: Вилам і Мокошы, Диві, Перуну, Хьрсу, Роду і Рожаницам, Упирем і Берегиням, і Переплуту, і верьтячеся пьють ему в розіх. І огневи Сварожицю молятся, і навьм мьвь творять, і в тесті мости ділають, і колодязі і іна многая же. У тіх Фали каци же, і фюфюли чгуться, срамния уди, і в образ створени,і кланяються им і треби ім кладут.

Словіне же на свадьбах вькладиваюче срамоту і чесновиток в відра пьют. От нихже от фюфильских же і от арвитьских писаній болгаре научившеся, от сромних уд істекшую скверну вкушають, рекуще, яко же сим вкушеньєм оціщаються гріси. І суть всіх язик скврьнійше проклятійше таверьская діторізанья ідоли, от первенець, лаконьская требищьная кров, просяжаємая ранами, то іх епитимья, єюже мажют Екадью, богиню, сию же Діву вміняют. І Мокошь чтіт, і Килу, і Малакию, іже єсть ручний блуд, велиї почитают, рекуще Буякини. Пенелоповоє темноє мясотвореніє, ім же насищают боги, і творя є «ілчнп. Ли трипода Дельфичьскаго ворожа і розгометания, писаная в книгах, іли Кастелино запоіство чьтуть яко бога, волхвованиє, і волшебная проповід, наузи смраднії, от них же никий же язик ганьзул, халдійская остронумія, і родопочитанье, іже єсть мартолої, і фрячьския сни, і чари, і устрічі, і ктшь, Ефропови скверния басни, яже і всюда суть, і кощуни, Митрофа мука, нарицаемая праведная, проклятого же Осирида рожениє, мати бо єго рожающа 'оказися, і того створища богом собі, і треби ему силни творяхуть окаяньнії.

От тих ізвикоша древле халдеї, начаша треби їм творити великия своима богома Роду і Роженицам по роженію проклятаго і скверьньнаго бога Осира. Сего же Осирида скажють книги лживия і скверния, сороциньския срачиньскаго жьрца Мао-меда і Бахмита проклятаго, яко не ліпим проходом пройде, рожаяся, но смердящим, того ради і богом єго нарекоша, того ради сороцини, миють оход, і болгаре, і гьркмени, і комли, і олико їх єсть в вірі той, і омисте то впливають в рт. Оттуда же ізвикоша елени класти треби Артемиду і Артемиді, рекше Роду і Рожениці, тації же ігуптяне, таже римляне.

Тако же і до словін доїде се слово. І ти почаша треби класти Роду а Роженицам преже Перуна, бога іх, а преже того клали треби упирем і Берегиням. По Святім же Крещеньи Перуна отринуша, а по Христа, Бога нашего, яшася. Но і ноне по украінам молятся'єму, проклятому богу Перуну, і Хорсу, і Мокоши, і Вилам, то творят отаі. Сего же не могуть ся лишити, наченше в поганьстві, даже і доселі, проклятаго ставленія втория трапези, нареченния Роду і Роженицам на велику прелесть вірним крьстьяном і на хулу Святому Крьщенію і на гнів Богу.

По Святім Креіденії череву роботни Попове уставиша Трепарь прикладати Рожества Богородици к Рожаничьні тряпезі, оклади діюче. Таковии нарицаются кормогузьци, а не раби Божы. І Неділі день і кланяються, написавше жену, в человічьск образ, тварь.

Паки же се єще Єгуптяне чтуть і треби кладуть Нилу і огневі, рекше: Нил плододавец і раститель класом. А огонь творят, спориню сушить, егда сьзрієть. Того ради окаяньниї полуденье чтуть і кланяються на польдень обратившеся.

Си же повість велика єсть, но ми, літописи ради, от многа мало избрахом».