Ерагон. Найстарший

КОРОЛЕВА ІСЛАНЗАДІ

Схилившись у поклоні перед королевою ельфів та її консулами, Ерагон від несподіванки заточився й ледь не полетів шкереберть, почувши слова Ісланзаді. Арія — принцеса! Тепер усе з'ясувалося, адже довкола ельфійки завжди панувала аура влади, і нині вона стане за нездоланну перешкоду між ними. Усвідомлення цього гнітюче вразило юнака. Тепер він згадав пророцтво Анжели щодо його кохання до шляхетної жінки й невизначений фінал цієї історії.

— То ми подорожували з принцесою? — відволікла юнака від сумних думок Сапфіра.

— Чому ж вона нічого не сказала? — відгукнувся той.

— Мабуть, щоб не наражатися на небезпеку.

— Ісланзаді Дротнінг, — мовила Арія офіційним тоном.

Королева різко відступила, ніби вжалена змією, а потім знову повторила прадавньою мовою:

— О, донечко моя, я була несправедлива! Відтоді як ти пішла, я майже нічого не їла й не спала. Я переживала за твоєю долею, не знаючи, чи ми коли побачимось. Моє відречення було найбільшою з усіх моїх помилок. Чи зможеш ти вибачити мені?

Присутні ельфи з острахом спостерігали за цією незвичною сценою.

— Сімдесят років поспіль я жила й любила, змагалася й убивала, не знаючи тебе, мою матір. Хоч наше життя й довге, але це немалий проміжок часу.

Ісланзаді випросталась. Вона тремтіла.

— Я не можу виправити минуле, Аріє, хоч би як я цього хотіла, — мовила вона.

— А я не можу забути того, що було, — відповіла Арія.

— Ти й не повинна цього робити, — зауважила королева. — Я ж люблю тебе, і ти — моя єдина родина. Іди, якщо хочеш, але поки ти не зреклася мене, я буду намагатися загладити свою провину.

Запала мовчанка, і якусь мить здавалося, що Арія не відповість або відмовиться від примирення. Ерагон бачив, як вона вагається. Урешті-решт ельфійка опустила очі додолу й рішуче мовила:

— Ні, мамо. Я не хочу йти!

Ісланзаді посміхнулася й обняла доньку. Цього разу Арія теж обняла матір, і гомін полегшення пробіг залою.

Білий ворон підстрибнув на місці, хрипко вигукнувши:

— І на дверях було висічене навіки, ставши родинним гаслом: «Давайте любити одне одного!»

— Тихо, Благдене, — цитькнула Ісланзаді на птаха. — Замовкни зі своїми віршами!

Відійшовши від Арії, вона звернулася до Ерагона й Сапфіри.

— Ви маєте вибачити мені нечемність і нехтування гостинністю! — вклонилася королева до них.

Ерагон торкнувся губ і привітально склав руки, як учила його Арія.

— Ісланзаді Дротнінг! Атра естерні оно тхелдуін, — сказав юнак.

— Атра ду еваринія оно варда, — приємно здивувалася королева Ерагоновому знанню їхніх звичаїв.

— Атра моранр ліфа унін хджарта онр, — закінчив Ерагон ритуал, краєм ока помітивши, як присутні вельможі з подивом перезирнулись між собою. Подумки він відчув, як Сапфіра повторила його привітання королеві.

Коли вона скінчила, Ісланзаді запитала:

— Як тебе звати, драконе?

— Сапфіра, — чемно відповіла та.

Від подиву королева звела брови, але стримала явний захват.

— Ласкаво просимо до Елесмери, Сапфіро, — з ґречністю запросила вона. — А як твоє ім'я, вершнику?

— Ерагон, Убивця Смерка, ваше величносте, — відповів юнак, і цього разу були вражені вже всі присутні ельфи.

— Ти маєш славне ім'я, — сказала Ісланзаді. — Ми рідко коли даємо його нашим дітям. Ласкаво просимо до Елесмери, Ерагоне, Убивце Смерка. Ми довго чекали на тебе. — Вона обернулась до Орика, привітавши його, а потім знову зійшла на трон, накинувши свою мантію. — З твоєї присутності, а також за перснем і мечем я зрозуміла, що Брома вже нема і що твоє навчання ще не завершене. Я хочу почути всю історію, включно з тим, як загинув Бром, як ти зустрівся з моєю донькою або як вона зустрілася з тобою. Потім я хочу знати про твою місію тут, гноме, і про твої пригоди, Аріє, від моменту твоєї засідки в Ду Вельденвардені.

Ерагонові вже доводилося розповідати про своє життя, тож тепер це було неважко. У тих випадках, коли пам'ять його зраджувала, підказувала Сапфіра. У деяких місцях він дозволяв розповідати драконові. А коли вони завершили, Ерагон дістав із торби сувій Насуади й передав його Ісланзаді.

Королева взяла пергамент, зламала червону воскову печатку й, перш ніж прочитати послання, на мить прикрила очі.

— Тепер я розумію своє безрозсудство, — мовила вона. — Моє горе не було б таким глибоким, якби я не знехтувала допомогою Аджихада, коли Арію схопили. Ні, я не звинувачувала в цьому варденів, але й довіритись їм не могла.

Усі довкола шанобливо примовкли, не наважуючись мовити ані слова, аби не розгнівати свою правительку.

— Але тепер, коли Арія повернулася, — раптом озвався Ерагон, — ви ж будете допомагати варденам? Інакше Насуада не матиме успіху, а я заприсягся їй вирішити цю справу.

— Моя сварка з варденами розвіялася за вітром, — сказала Ісланзаді. — Не переживай, ми підтримаємо їх, і не в останню чергу завдяки тобі. — Вона нахилилася до парубка й мовила: — Дай-но мені на хвильку Бромів перстень, Ерагоне!

Той, не вагаючись, зняв з пальця перстень і передав його королеві.

— Ти не можеш його носити, вершнику, бо він призначався не тобі, — сказала вона. — Утім, оскільки ти допоміг варденам і моїй родині, я визнаю тебе другом ельфів і дарую цей перстень. Відтепер, де б ти не був, ельфи завжди допомагатимуть тобі.

Ерагон подякував їй, беручи персня й відчуваючи на собі пильний погляд Ісланзаді. Юнак розумів, що королева знає наперед усе, що він хоче сказати чи зробити.

— Таких новин, як приніс ти, у Ду Вельденвардені не чули вже багато років. Ми звикли до більш розміреного життя, ніж решта мешканців Алагезії, і часом я хвилююся: раптом станеться щось важливе, а ми про це не знатимемо.

— А як же моє навчання? — спитав Ерагон, намагаючись збагнути, чи нема часом серед присутніх ельфів Тогіри Іконока, котрий подумки спілкувався з ним, урятував від прокляття Смерка й порадив їхати до Елесмери.

— Усьому свій час, — відповіла Ісланзаді. — Однак я боюсь, що твої тренування будуть марні, аж доки ти не одужаєш. Не перемігши прокляття Смерка, ти не звільнишся з-під його темного впливу. Отож зараз твоя поява для нас — лише тінь надії, яку ми плекали тисячу років.

Ісланзаді казала це без жодного докору, але її слова вдарили Ерагона, неначе молот. Він знав, що королева має рацію.

— Твій теперішній стан, — вела вона далі, — не твоя провина, і мені сумно про це говорити, але ти мусиш збагнути, скільки важить твоє безсилля для нас усіх.

По тому Ісланзаді звернулась до Орика:

— Відтоді, як тут востаннє бачили гномів, збігло чимало часу… Зрештою, Ерагон-фініарель пояснив, для чого ти прибув, але що ти можеш додати?

— Тільки вітання від короля Ротгара й велике прохання підтримати варденів, — озвався Орик. — Окрім того, я мушу переконатися, що Бромова угода про мир між ельфами та людьми ще чинна.

— Ми завжди дотримуємося своїх обіцянок, — кивнула королева. — Я приймаю вітання Ротгара й посилаю йому у відповідь свій уклін. — Нарешті Ісланзаді глянула на Арію й спитала: — А що сталося з тобою, донечко?

Арія докладно розповіла про те, як потрапила в полон і як її катували в Джиліді. Сапфіра й Ерагон свідомо уникали подробиць цієї пригоди, але Арія виклала абсолютно все. Згадка про жорстокість Смерка просто розлютила Ерагона, а решта ельфів мовчки слухали Арію, стискаючи руків'я мечів. По щоці Ісланзаді скотилася сльоза.

Після розповіді Арії один з лордів вийшов на вкритий мохом газон між стільцями.

— Я знаю, що говоритиму від усіх нас, Аріє Дротнінг, — сказав він. — Моє серце пече від болю. Цей злочин не можна виправдати чи спокутувати, тож Галбаторікс має бути покараний. Ми також у боргу перед тобою за те, що ти не виказала Смеркові розташування наших міст, бо мало хто з нас витримав би такі тортури.

— Дякую, Датедре-водхр, — уклонилась ельфійка.

Потім у розмову вступила Ісланзаді, її голос задзвенів, мов дзвіночок серед дерев.

— Годі, шановні, — звеліла вона своїм придворним. — Наші гості стомилися, і ми надто довго говоримо про неприємні речі. Я не хочу, аби ця подія була затьмарена спогадами про темне минуле. — Щаслива усмішка знову засяяла на її обличчі. — Моя донька нарешті повернулася, з'явився дракон та його вершник, тож нам треба як слід це відсвяткувати! — Королева звелася з трону, плеснула в долоні, і весь павільйон вкрили квіти, сповнюючи повітря п'янким ароматом.

— Вона не скористалася магічним закляттям, — із подивом завважив Ерагон, помітивши те, на що решта не звернула уваги.

Ісланзаді ніжно торкнулася плеча Арії й прошепотіла:

— Якби ти слухалась мене, тобі не довелося б стільки страждати. Я недарма була проти твого рішення прийняти яве.

— Але це було моє рішення, — відповіла Арія.

Королева заспокійливо кивнула й мовила:

— Благдене!

Змахнувши крильми, на її ліве плече злетів ворон. Висока рада вклонилася, коли Ісланзаді рушила до виходу, аби привітати всіх, хто стояв надворі. Вона коротко проказала вітання прадавньою мовою, з якого Ерагон не збагнув жодного слова. Ельфи вибухнули радісними вигуками й подалися геть від павільйону.

— Що вона їм сказала? — пошепки спитав Ерагон у Нарі.

— Вона наказала відкрити барильця з найкращим вином і розтопити печі, — посміхнувся той. — Адже сьогодні в нас велике свято. Ходімо! — Він схопив Ерагона за руку й потяг за королевою, яка пішла між соснами крізь зарості папороті. Надворі вже сутеніло, сонце сідало за обрій, вкриваючи ліс золотаво-коричневим сяйвом.

— Гадаю, ти зрозумів, що Евандар, про якого згадував Лифаєн, насправді — батько Арії? — несподівано озвався дракон.

— Та невже? — аж шкопиртнув Ерагон. — Адже це той, кого вбив Галбаторікс і клятвопорушники!

Вони зупинилися на верхівці пагорба, де ельфи накривали довгий стіл і розставляли стільці. Довколишній ліс аж гудів від бурхливої діяльності його мешканців. Коли на землю спустилися густі сутінки, по всій Елесмері запалали веселі багаття.

Ерагонові передали кубок, зроблений з того самого дивного дерева, на яке він звернув увагу ще в Церисі. Він випив якийсь прозорий напій, і від незвички йому аж перехопило подих. За смаком трунок нагадував змішаний з медом сидр. Усе єство юнака сповнилося блаженства.

— Що це? — спитав він у Нарі.

— Фаельнивр! — розреготався той. — Ми виготовляємо його з ягід бузини й місячного сяйва. Якщо є потреба, то можна мандрувати цілих три дні, живлячись тільки цим напоєм.

— Сапфіро, ти маєш його скуштувати, — гукнув Ерагон.

Та обнюхала кубок і вилила трунок собі в пащеку.

— Яка смакота! — вигукнув дракон, завилявши хвостом. — А ще є?

Ерагон не встиг відповісти, бо до нього підбіг Орик.

— Донька королеви… — буркнув він, похитавши головою. — Як тобі? Хотів би я розповісти про це Ротгару й Насуаді.

Ісланзаді, сівши на стілець із високою спинкою, знову плеснула в долоні. Тієї ж миті з'явився квартет ельфів, два з них мали арфи, зроблені з вишневого дерева, третій грав на флейті, а четверта ельфійка виводила свою веселу партію прекрасним голосом.

Ерагон майже не розумів, про що вони співають, але деякі слова змусили його посміхнутись. Це була історія про оленя, який не міг напитися зі ставка, бо йому заважала сорока.

Слухаючи, Ерагон розглядав присутніх, аж раптом помітив маленьку дівчинку, котра бавилася за спиною королеви. Її густе волосся не було сріблястим, як у більшості ельфів, а здавалося геть сивим. Дівчинка мала висохле й зморшкувате, немов печене яблуко, обличчя: вона не була ані ельфом, ані гномом, ані людиною. Несподівано істотка посміхнулася йому, показавши свої гострі зубки.

Коли ж співачка закінчила пісню, а музики припинили грати, до Ерагона посунули ельфи, які бажали познайомитись з ним і з Сапфірою.

Вони називали себе, кланялися й торкалися пальцями своїх губів, на що Ерагон відповідав так само, додаючи привітання прадавньою мовою. Ельфи розпитували Ерагона про його подвиги, не обминаючи увагою й дракона.

Спочатку Ерагон тішився з того, що Сапфіра говорила сама, оскільки раніше він завжди виступав посередником. Та незабаром юнакові це обридло, бо він звик, що люди завжди слухали саме його. Збагнувши те, що він надто вже звик до людської уваги, Ерагон сумно посміхнувся й став просто насолоджуватися святом.

За якийсь час до галявини долинули пахощі страв, і безліч слуг понесли підноси з наїдками гостям. Окрім теплого хліба й круглих медових тістечок, були страви з овочів та фруктів. Тут переважали ягоди, що були майже скрізь — від супу до соусу й желе. Миски з порізаними яблуками, залитими сиропом і посипаними лісовими суницями, стояли поруч із прикрашеними шпинатом, чебрецем і смородиною пирогами.

А от м'ясних страв узагалі не було, навіть риби чи якої іншої дичини, що неймовірно дивувало Ерагона. У Карвахолі та в інших частинах Імперії м'ясо вважали за символ добробуту. Чим більше в тебе грошей, тим частіше ти дозволяєш собі шматок яловичини або телятини. Навіть пересічні городяни щодня їли м'ясо, інакше б їх уважали бідняками. Утім, народ ельфів не поділяв цієї філософії, незважаючи навіть на те, що в них було безліч дичини, яку б вони легко могли вполювати за допомогою магії.

Ельфи, які спочатку оточили їх із Сапфірою, тепер поспішили до столу, що неабияк здивувало Ерагона. Незабаром усі зручно влаштувались: Ісланзаді зі своїм вороном сіла на чолі столу, Датедр — ліворуч від неї, Арія та Ерагон — праворуч, а Орик — навпроти. Наприкінці столу стільця не було, проте стояла величезна миска для Сапфіри.

Коли вечеря була саме в розпалі, ельфи стали весело гомоніти поміж собою. Ерагон так захопився святом, що зовсім утратив відчуття часу, чуючи довкола себе лише сміх та малозрозумілу мову, котра дзвеніла в голові, задурманеній усілякими трунками. Ледь чутно грали арфи, викликаючи приємний трепет у всьому тілі. Час від часу він помічав на собі пильний погляд тієї дивакуватої дівчинки, яка так і продовжувала витріщатись на гостя.

Коли розмови за столом трохи вщухли, Ерагон повернувся до Арії, котра за весь цей час вимовила всього кілька слів, і поцікавився, хто ж вона така насправді.

— Навіть Аджихад не знав, що я донька Ісланзаді, — пояснила ельфійка. — За межами Ду Вельденвардена я нікому про це не розповідала. Хіба тільки Бромові, але він тримав це в таємниці, бо я його попрохала.

Ерагон спитав, чи вона пояснює йому це, бо так треба, чи просто з почуття провини перед ним та Сапфірою.

— Бром казав, — мовив парубок, — що ельфи часто мовчать про найважливіше, говорячи натомість про якісь дрібниці.

— Він добре нас розумів, — знизала плечима Арія.

— І все ж таки, — не вгавав Ерагон, — якби хтось знав про твою таємницю, від цього б щось змінилося?

— Коли я покинула Елесмеру, мені не хотілося дотримуватись статусу принцеси, — пояснила ельфійка. — Це не грало жодної ролі в моєму спілкуванні ані з варденами, ані з гномами. Відтоді все було так, як було.

— Але ж ти могла розповісти бодай нам із Сапфірою, — з докором мовив юнак.

— Я не збиралася миритись з Ісланзаді, тож розповідати не було про що! — обурилась Арія. — Моє життя, Ерагоне, належить тільки мені!

Юнак почервонів, зрозумівши, куди вона хилить. Справді, чому це Арія — дипломат, принцеса, ельфійка, значно старша за його батька з дідом на додачу — мусить звітувати перед ним, шістнадцятирічним шмаркачем?

— Принаймні, — гірко посміхнувся Ерагон, — ти помирилася з матір'ю.

— А хіба в мене був вибір? — тут-таки пролунало у відповідь.

Несподівано Благден зістрибнув із плеча Ісланзаді й пурхнув прямо на середину столу. Він повагом пройшовся між гостями, покрутив на всі боки головою й, глузливо кланяючись, зупинився перед Сапфірою. Потім, прокашлявшись, він сказав:

Ельфи нажахано вклякли, прикипівши поглядами до Сапфіри. Після тривалої мовчанки та відірвалася від пирога з айвою й дмухнула на зухвальця димом.

— І маленьких пташок теж, — проказав дракон так, аби його всі почули.

Присутні з полегшенням розсміялися, а ображений ворон, вимахуючи крилами, подріботів собі назад до хазяйки.

— Я маю перепросити за жахливі віршики Благдена, — сказала Ісланзаді. — Я ніяк не впораюся з його вибриками.

— Вибачення приймаються, — озвалась Сапфіра, повертаючись до свого пирога.

— Що це за птах? — спитав Ерагон, намагаючись повернути прихильне ставлення Арії.

— Це Благден, — пояснила вона. — Колись він урятував життя моєму батькові. Евандар бився з ургалами, а потім спіткнувся й упустив меча. Але перш ніж ургал устиг напасти, ворон дзьобнув його прямо в око. Ніхто не знає, чи навмисно він це зробив, чи ні, але батько врятувався. Тому ворона й ушанували закляттям мудрості й довгого життя. Утім, він утратив через це природний колір, хоч і набув магічної сили пророкувати майбутнє.

— То він може бачити майбутнє? — перепитав вражений Ерагон.

— Бачити? — посміхнулась ельфійка. — Та ні, тільки відчувати. Зазвичай він говорить віршами, як правило, геть безглуздими. Проте, якщо він прилетить до тебе з якимось жартом, я б радила до нього прислухатись.

Щойно скінчився бенкет, Ісланзаді підвелась. Ельфи також миттю посхоплювались зі своїх місць, і королева сказала:

— Уже пізно, я стомилася й повертаюся до своїх покоїв. Сапфіро й Ерагоне, ви проведете мене, і я покажу вам, де влаштуватися на нічліг. — Королева махнула рукою Арії, і та теж пішла слідом за нею.

Виходячи з-за столу, Ерагон зупинився біля загадкової дівчинки, яка не зводила з нього очей. Усе в її вигляді здавалося юнакові до болю знайомим.

— Ти кіт-перевертень, чи не так? — таки здогадався Ерагон, і дівчинка підморгнула йому у відповідь. — Я знав одного, на ім'я Солембум. Це було в Тейрмі й Фартхен Дурі.

— Так, він гарний, — посміхнулась дівчинка. — Мені самій люди обридають уже доволі швидко, але йому подобається подорожувати з тією відьмою Анжелою.

Вона захоплено глянула на Сапфіру.

— Як тебе звати? — спитав дракон.

— Навіщо ці імена? — зітхнула дівчинка. — Так, у Ду Вельденвардені вони, безперечно, щось важать. Гаразд… Ельфи називають мене Наглядачем, Швидкою Лапою або Замріяною Танцівницею, а ти можеш звати мене Мод. Тільки вам треба поквапитись, бо королева не чекатиме.

— Було дуже приємно познайомитися з тобою, Моде, — вклонився Ерагон, і Сапфіра так само схилила голову. Ідучи, хлопець глянув на Орика, намагаючись зрозуміти, де ж саме той ночуватиме.

Вони наздогнали королеву, коли та підходила до велетенського дерева. У його стовбурі були видовбані акуратні сходи, які вели до кількох помешкань нагорі.

— Тобі доведеться туди злетіти, Сапфіро, — показала Ісланзаді. — Наші сходи не призначені для драконів. — Потім вона озирнулася до Ерагона: — Ось тут буде мешкати вершник Дракона, перебуваючи в Елесмері. Я називаю тебе так, тому що ти законний спадкоємець цього титулу.

Доки хлопець збирався подякувати, Ісланзаді велично відійшла разом з Арією.

— То що, подивимось, як живуть ельфи? — весело гукнула Сапфіра, злетівши в повітря.

Підіймаючись сходами, Ерагон помітив, які вони гладесенькі, вичовгані ногами ельфів, а також на диво круті. Він швидко захекався. Ноги юнакові вже боліли й гули, коли перед ним нарешті постало його помешкання. У передпокої височіла скульптура з двох сплетених рук. Далі було видно простору їдальню, потім комору, а на додаток — спальню, звідки можна було бачити весь Ду Вельденварден.

Знявши ліхтар із гачка на стелі, Ерагон увійшов до спальні, де помітив у стіні й отвір для дракона. Посередині стояло ліжко, з якого відкривалося зоряне небо. Камін, зроблений з дерева, на дотик виявився холодним, наче сталь. Поруч стояло величезне низьке ложе, прикрите м'якими ковдрами, де мала спати Сапфіра.

Доки юнак роздивлявся своє нове помешкання, дракон усівся на край отвору в стіні, виблискуючи лускою. Останні промені сонця за його спиною накривали ліс золотавими кольорами, через що хвоя на соснах наче палала, проганяючи зловісні тіні вглиб лісу. Звідси місто ельфів, що розляглося далеко на захід та на північ, здавалося Ерагонові затишним островом у бурхливому океані.

— Вершникам можна тільки позаздрити, якщо їхнє буденне життя було саме таким, — озвався юнак.

— Ми ще побачимо, як воно буде у Вройнгарді, — буркнула Сапфіра, принюхуючись до свого ліжка. Утім, було схоже на те, що вона теж задоволена.

Коли Ерагон зачиняв двері, то помітив іще одні кручені сходи, які тяглися вгору. Тримаючи перед собою ліхтар, він обережно пішов ними. Невдовзі юнак опинився в кабінеті, де стояв письмовий стіл, заставлений письмовим приладдям, і ще одне ліжко для дракона. А в стіні зяяв отвір, крізь який можна було вилетіти з кімнати.

— Сапфіро, ти тільки поглянь на це, — гукнув юнак.

— Де саме? — озвався дракон знизу.

— Ззовні, — підказав Ерагон і скривився від скреготу, з яким дракон видерся на дах кабінету. — Ну, як тобі?

— Я оце подумала, — мовила Сапфіра, роздивляючись кімнату, — як же ти мешкатимеш тут, якщо все воно не захищене від вітру й дощу?

— Не знаю, — байдуже відповів хлопець, у захваті обмацуючи дерев'яні візерунки на стіні. Аж раптом він зупинився, знайшовши край прозорої плівки, яка закривала отвір у стіні. У кімнаті відразу ж потеплішало.

— А ось і відповідь на твоє питання, — втішився він, відпустивши край плівки, яка миттю згорнулася назад.

Коли вони повернулися до спальні, Ерагон розпакував речі, а Сапфіра тим часом вкладалася на своєму ложі. Він обережно вийняв щит, нарукавники, решту обладунків і шолом, потім стягнув туніку й скинув свою кольчугу.

— Ну, ось ми й у Елесмері, — зітхнув юнак, сідаючи на ліжко.

— Нам пощастило, що дорога минула без пригод, — відгукнувся дракон.

— Можливо, воно того варте, — продовжував Ерагон. — Але іноді мені здається, що краще було б залишатися з варденами.

— Ерагоне! — відповіла на те Сапфіра. — Ти ж знаєш, яке для нас важливе твоє подальше навчання! Гадаю, Бром був би задоволений. Та й сама Елесмера варта того, аби глянути на неї.

— Може, й так, — відповів юнак. — І як тобі все побачене?

— Важко сказати, — позіхнув дракон, клацнувши зубами. — Ельфи зберігають більше таємниць, ніж Бром, і можуть виробляти завдяки магії такі речі, про які ти й гадки не маєш. Я, наприклад, навіть не уявляю, як вони примушують дерева набувати потрібної їм форми. Та й не лише це.

Ерагон полегшено зітхнув, зрадівши, що не тільки він зачарований умінням ельфів.

— А як тобі Арія? — спитав він.

— А що таке?

— Ну, ти ж чула, хто вона насправді?

— Вона не змінилася, от тільки змінила твоє ставлення до неї, — дракон поклав голову на лапи.

У небі вже мерехтіли зірки, а над Елесмерою лунало приглушене ухкання сови. Нарешті все заспокоїлося аж до самого ранку.

Ерагон заліз під пухові ковдри й хотів був загасити ліхтар, але потім завагався. Він перебував у столиці ельфів, за сотню футів над землею, лежачи там, де раніше спочивав Врейль…

Це було щось незбагненне.

Підвівшись, він захопив ліхтар, а заразом і меча, і прокрався до Сапфіри. Та задоволено гмукнула, накривши крилом свого хазяїна, котрий скрутився в неї під боком.

І вони міцно заснули разом у чарівній Елесмері.