Ерагон. Найстарший

ДАРИ

Ерагон рішуче зібрав речі й осідлав Сапфіру. «Я чекатиму тебе на тренувальному полі!» — у захваті вигукнула та й полетіла собі геть над верхівками дерев.

З ельфійською спритністю юнак гайнув до Орика й застав того за грою в руни.

— Ерагоне! — радісно здивувався гном. — Що привело тебе сюди так рано? Я гадав, ти тренуєшся з Ваніром!

— Ми із Сапфірою летимо, — сказав Ерагон. Від подиву Орик аж рота роззявив, але швидко схаменувся й спитав:

— Є якісь новини?

— Розкажу пізніше. То що, ти з нами?

— Куди? До Сурди?

— Авжеж, — ствердно кивнув юнак.

— Тобі довелося б закувати мене в кайдани, намагаючись зупинити, — посміхнувся гном. — У цій Елесмері я тільки погладшав і став багато пити. Тож мені не завадило б повоювати. Коли вирушаємо?

— Якомога швидше. Збери речі й мерщій на тренувальне поле. І візьми харчів на тиждень.

— Як це, на тиждень? — сторопів Орик. — Адже шлях триватиме значно довше!

— Ми полетимо туди на Сапфірі, — пояснив Ерагон.

— На Сапфірі? — відсахнувся Орик. — Ми, гноми, не любимо висоти. Давай краще на конях.

— Це забере надто багато часу. До того ж, тобі нічого боятися! Навіть якщо ти впадеш, дракон усе одно встигне тебе підхопити.

Орик розгублено кивнув і подався геть, а Ерагон побіг на тренувальне поле до Сапфіри, звідки вони рушили до Оромисової оселі.

Коли Ерагон зіскочив із Сапфіри, ельф та Глаедр уже чекали на галявині перед хатиною.

— Отже, ви вирішили повертатись до варденів? — зупинив його голос Оромисового дракона.

— Так, вирішили, — озвалася Сапфіра.

— Чого ви приховували правду? — крикнув юнак. — Невже наш вишкіл такий важливий, що мусите дурити нас? На варденів скоро нападуть, а ви мовчите!

— Хочеш знати, чому? — незворушно мовив Оромис.

— Так, Майстре! — відповіла Сапфіра, з докором глянувши на розгніваного Ерагона.

— Ми мовчали з кількох причин. По-перше, через те, що донедавна й самі не знали, що відбувається в Імперії, бо хтось дурив наших шпигунів.

— Це вас не виправдовує, — не вгавав юнак. — Чому ваша Ісланзаді не послала ельфів на допомогу варденам? Хіба ми не союзники?

— А хто тобі сказав, що вона не послала? — здивувався вчитель. — Прислухайся, увесь наш край збирається на війну. Ми вперше за багато століть вийдемо з Ду Вельденвардена на бій з Галбаторіксом. Схоже, в тебе кепсько зі слухом?

— Пробачте, Майстре, я був сліпий, немов кажан, — зніяковів Ерагон, згадавши свого ранкового гостя Благдена.

— Ні, Ерагоне. Ти добре попрацював, і в посланні від Насуади, яке отримала наша королева, згадується насамперед про тебе. Але я не став тобі про це казати, аби ти встиг навчитися найважливішого. Інакше б ти відразу поспішив їм на допомогу. Чи не так?

— Але чи буде варта бодай чогось ваша наука, вчителю, якщо варденів знищать? — зітхнув юнак.

— Не знищать, — запевнив Оромис. — Цьому завадиш ти. Учити варденів уже запізно, ми б не встигли цього зробити, тож єдина надія на тебе. Якщо там буде Галбаторікс, тобі доведеться битися з ним самотужки.

— Я розумію, — обміркувавши почуте, сказав Ерагон. Він уже не гнівався на вчителя. — Присяга на вірність Насуаді вимагає, аби я був із варденами. Але зараз я не готовий протистояти самому Галбаторіксу.

— Нам варто зробити так, — пожвавився ельф. — Якщо там буде Галбаторікс, ти просто відволікатимеш його увагу, але не більше. Прямого бою з ним тобі слід уникати, розумієш? І ще, Ерагоне, пообіцяйте, що коли у вас буде можливість, ви із Сапфірою повернетесь на навчання.

— Ми повернемось, — озвалася Сапфіра.

— Так, звісно ж, повернемось, — ствердно кивнув юнак.

З недовірою похитавши головою, Оромис зняв зі спини свою торбу, звідки дістав срібну пляшку.

— Чекаючи на тебе, я дещо приготував, — сказав він. — Це напій, який підтримає тебе в скрутні хвилини. Коли тобі буде зовсім кепсько, розумієш? Не витрачай його намарно, тут лише кілька ковтків.

Ельф передав пляшку Ерагонові, а потім витягнув з торби ошатно сплетений ремінь. Він був цупкий і прохолодний на дотик. Смикнувши за китичку, ельф показав ошелешеному юнакові дванадцять барвистих діамантів, що виблискували всередині ременя, наче коштовна веселка.

— Вчителю! — вражено відсахнувся Ерагон. — Ви справді збираєтесь віддати це мені?

— Бережи його, щоб не вкрали, — тільки й мовив Оромис. — Це пояс Белотха Мудрого, про якого ти читав у наших літописах, це найбільший скарб вершників, гаптований найкращим коштовним камінням, що в них було. Деякі з них ми купили в гномів. Інші ж завоювали в битвах або видобули самотужки. Звісно, ці діаманти не мають магічної сили, але можуть ‘її зберігати. Вони поєднаються з рубіновим руків'ям твого Зарока й віддадуть тобі накопичену енергію, коли ти будеш зовсім виснажений.

Урешті-решт Оромис витяг ошатний футляр з тонким пергаментом усередині. Розгорнувши його, Ерагон несподівано побачив вірш, який він читав на Агаеті Блодхрен. Оромис написав його своїм гарним почерком і прикрасив кольоровими ілюстраціями. Рослинний світ сплітався тут із тваринним у перших літерах кожної строфи, а на берегах рукопису звивався химерний візерунок.

— Я гадав, — якось сором'язливо мовив ельф, віддаючи рукопис, — ти захочеш мати власну копію.

Ерагон розгублено тупцяв з безцінним поясом в одній руці й дорогим йому рукописом в іншій і просто-таки не знав, як йому бути.

— Дякую, вчителю, — нарешті розчулено прошепотів він.

— Нехай тобі щастить, юначе, — відказав Оромис. — І нехай у ваших серцях буде мир, — завершив ельф, вклонившись до Ерагона із Сапфірою. — Благословляю вас.

— Я також, — додав Глаедр, витягнувши шию й торкаючись носом Сапфіриної морди.

Та вдячно загарчала у відповідь.

Попрощавшись, Ерагон із драконом полетіли над лісом, і юнак ще довго озирався на Оромисову хатину. Адже після Карвахола це було перше місце, де він почувався майже як удома.

«Я відлітаю звідси іншою людиною», — подумав він, притискаючись до Сапфіри.

Перед зустріччю з Ориком вони зупинилися в Тіальдар Холі. Сапфіра приземлилася в садку, намагаючись не зачепити хвостом квітів, а Ерагон, майже не чекаючи, спритно скочив на землю.

Вартовий ельф шанобливо привітався й спитав про мету їхнього візиту. Юнак попрохав зустрічі з королевою, й вартовий пішов доповідати. Невдовзі Ісланзаді вийшла до прибульців в оточенні придворного панства.

— Оромис розповів, що ви збираєтесь нас покинути, — мовила вона. — Звісно, я невдоволена, але затримувати вас не можу.

— Спасибі, ваша величносте, — вклонився Ерагон. — Ми хотіли подякувати народу ельфів за прихисток і чудовий вишкіл. Ми в боргу перед вами.

— Про жоден борг не може бути й мови, вершнику, — сказала Ісланзаді. — Це ми в боргу перед людьми й драконами через той занепад, тож зараз просто намагаємось віддячити. Коли дістанетесь Сурди, переказуйте вітання леді Насуаді та королю Орину. Скажіть їм, що наші воїни невдовзі атакують Імперію з півночі, і якщо нам посміхнеться доля, то ми заскочимо Галбаторікса зненацька й розділимо його сили навпіл.

— Авжеж, скажемо.

— До речі, я вислала до Сурди дванадцять наших найкращих чаклунів, вони постійно вас захищатимуть, і ви можете розраховувати на їхню допомогу.

— Дякую, ваше величносте, — шанобливо вклонився Ерагон.

— Я знаю, Оромис дещо подарував тобі, — додала королева, беручи з рук дворецького довгу дерев'яну скриньку. — Я теж маю дещо для тебе. Хай це нагадує тобі про наші діброви.

Ісланзаді відкрила скриньку, й Ерагон побачив на оксамитовій подушечці бойовий лук, ошатно прикрашений карбуванням, а також сагайдак зі стрілами.

— Тепер, коли в тобі пульсує сила ельфів, ти обов'язково мусиш мати саме таку зброю. Це чудовий лук, він ніколи не схибить.

— Навіть не знаю, що сказати, — розчулився юнак. — Я приймаю дарунок із ваших рук, і для мене це велика честь.

Ісланзаді стримано кивнула й звернулася до Сапфіри:

— Тобі я нічого не дарую, бо не знала, що припаде тобі до смаку. Скажи, чого тобі треба, і я виконаю будь-яке твоє бажання.

— Драконам не треба подарунків, щоб бути щасливим, — озвалась Сапфіра. — Досить уже того, що ви ощасливили мого господаря.

— Ну що ж, гаразд, — відповіла королева, помовчавши хвильку. — І ще, Ерагоне. Коли зустрінеш Арію, перекажи, що нам дуже бракує її в Елесмері.

— Так, ваше величносте.

Потому, як королівська процесія зникла в затінку зеленого коридора, Ерагон і Сапфіра помчали до тренувального поля, де на них уже чекав Орик із клунками та бойовою сокирою в руках.

— Майже вчасно, — буркнув гном, незадоволено зиркнувши на дракона. — І як мені в біса на нього залізти?

— Ось так, — загарчала Сапфіра, лягаючи на траву.

Сплюнувши, гном сяк-так виліз драконові на спину, протиснувся між кістяними шипами й усівся в сідло. Слідом за ним заліз Ерагон, примостившись у сідлі позаду.

— Нічого собі! — аж зойкнув гном, коли Сапфіра здійнялася в повітря. — Мене зараз знудить! Ні, це не для мене! Гноми ж ніколи не літали на драконах!

— Та невже? — весело гукнув Ерагон. — Щось мені не віриться!

Натовп ельфів, зібравшись на тренувальному полі, сумно спостерігав за їхнім відльотом. Напруживши м'язи, Сапфіра змахнула крилами й швидко набрала висоту, прямуючи на південь, до Хадарацької пустелі.

Крізь шум вітру Ерагон розчув прощальну пісню ельфів: