Ерагон. Найстарший

ПРАВДА МІЖ ДРУЗЯМИ

Отримавши згоду Насуади, вся рада старійшин аж засяяла, задоволена з того, що їхній план усе ж таки спрацював.

— Так, ми наполягаємо, — додав Джормандер, — бо це робиться задля твого добра й для добра варденів.

Решта старійшин сумлінно закивали своїми мудрими головами, на що Насуада тільки сумно посміхнулась. Сабрі кинула гнівний погляд на Ерагона, немовби докоряючи йому за те, що він не приєднався до загальної ухвали.

Під час усього цього дійства Ерагон пильно спостерігав за Арією, намагаючись помітити бодай якусь реакцію на новини, що їх ельфійці розповіла Сапфіра, або ж на рішення ради. Але дівчина залишалася геть незворушною.

— Вона поговорить із нами після засідання, — заспокоїв юнака дракон.

Ерагон навіть не встиг відповісти, коли Фальберд звернувся до Арії.

— А ельфи погоджуються з нашим рішенням? — запопадливо спитав він.

Дівчина так пильно глянула на вельможу, що той аж зіщулився під її поглядом, і мовила:

— Я не можу відповісти за свою королеву, але не бачу тут нічого протиправного. Я теж благословляю Насуаду.

— Як вона може так казати, знаючи те, про що ми їй розповіли! — обурився Ерагон. — Ні, нас таки загнали в глухий кут…

Схоже було на те, що рішення Арії неабияк втішило раду. Насуада подякувала ельфійці й спитала Джормандера:

— Від мене сьогодні ще щось потрібно?.. Я дуже стомлена…

— Ні-ні, — враз схаменувся Джормандер, — ми самі все приготуємо до похорону. Обіцяю, що тебе більше не турбуватимуть.

— Дякую, — кивнула дівчина. — А тепер чи не могли б усі покинути залу? На правах спадкоємиці я б хотіла на самоті обміркувати деякі справи.

Ерагонові здалося, що Умерт був незадоволений таким швидким розпуском ради, проте Фальберд махнув рукою, заспокоюючи обуреного вельможу, й мовив, схиляючись у поклоні:

— Авжеж, звичайно! Якщо знадобиться наша допомога, ми завжди поруч.

Набундючені члени ради повільно поплентались із зали, плутаючись у своєму пишному вбранні й киваючи на прощання новій обраниці.

— Ерагоне, чи не міг би ти залишитись? — раптом спитала Насуада.

Юнак із готовністю присів на свій стілець, не звертаючи уваги на насторожені погляди вельмож. Фальберд перемінився на лиці й хотів був затриматись у дверях, але все-таки знехотя покинув залу. Арія виходила останньою. Перед тим як зачинити двері, вона глянула на Ерагона, давши зрозуміти, що їй усе відомо про підступний план ради.

Насуада сиділа впівоберта до Ерагона із Сапфірою.

— От ми й зустрілися знову, вершнику, — мовила вона тихо. — Бачу, ти не привітав мене. Я чимось тебе скривдила?

— Ні, Насуадо, — заперечив юнак. — Я не став тебе вітати, бо не хотів поводитись, як дурень. Здається, тобі зараз зовсім не до привітань. — Раптом він згадав, що їх можуть підслуховувати, тож заговорив прадавньою мовою. — Атра носу вайсе вардо фра ельд хорніа, — тихо мовив Ерагон, даючи зрозуміти дівчині, що так буде безпечніше.

— Дякую, — посміхнулась Насуада, збагнувши, що завдяки закляттю їх ніхто не почує.

За Ерагоновим стільцем затупцяла Сапфіра. Вона обережно обійшла стіл і зупинилася перед Насуадою. Дракон несподівано схилив свою величезну голову так, щоб його погляд міг зустрітися з поглядом дівчини. Якийсь час Сапфіра зазирала в обличчя Насуади, потім м'яко зітхнула й, випроставшись, озвалась до Ерагона:

— Скажи їй, що я глибоко співчуваю, а також сподіваюсь, що вона добре послужить варденам, яким зараз так потрібен надійний ватажок.

Хлопець сумлінно переказав побажання Сапфіри, додавши від себе оповідь про останні хвилини Аджихада та його передсмертні слова.

— Він наказав мені, щоб я не дав варденам занепасти, — сумно мовив Ерагон. — Арія була свідком. І хоч нам достеменно невідомо, що саме твій батько мав на увазі, я завжди захищатиму народ варденів. Не думай, будь ласка, що я хочу відібрати в тебе владу.

— Утім, влада буде не зовсім моя, хіба не так? — зауважила Насуада. Її колишня стриманість кудись випарувалась, натомість з'явився спокій і впевненість майбутньої володарки. — Я знаю, чому тебе викликали до мого приходу і на що сподівається рада. Невже ти гадаєш, що я ніколи не думала про таку розв'язку? Ні-ні. Я чудово знала, що можна чекати від цих підступних старійшин, тому завжди була готова очолити варденів, якщо виникне така потреба.

— То ти не дозволиш їм маніпулювати собою? — спитав Ерагон.

— Звісно ж, ні. Але зберігай у таємниці останні слова Аджихада, гаразд? Буде недобре, якщо народ подумає, що він мав на увазі саме тебе, а я забрала в тебе владу… — дівчина на мить замислилась. — Я спробую гідно завершити справу мого батька, нехай навіть це коштуватиме мені життя. І ти маєш це знати, вершнику. Я зроблю все, що він замислив. Я вірю, що Імперія невдовзі буде знищена, що Галбаторікса скинуть із трону, а до влади прийде законний уряд.

Коли дівчина закінчила, по її щоці пробігла сльоза. Ерагон дивився на Насуаду й думав про те, як їй зараз важко і яку треба мати силу волі, щоб гідно витримати всі випробування долі.

— А як же я, Насуадо? — нарешті спитав він. — Що мені робити в цьому місті?

Дівчина пильно глянула Ерагонові прямісінько в очі.

— Ти вільний робити все, що побажаєш. І члени ради не зможуть контролювати тебе. Адже ти герой для варденів і гномів! Навіть ельфи привітають тебе з перемогою над Смерком, коли про це дізнаються. І якби ти виступив проти мене або проти ради, усім нам довелося б поступитися, бо люди підтримують тільки тебе. Зараз ти — найвпливовіша особа серед нас. Але якщо тебе влаштовує моя влада, я продовжу справу, що її розпочав Аджихад. А ти, відповідно, поїдеш разом із Арією до ельфів на військовий вишкіл, а потім повернешся до варденів.

«Чому вона така відверта з нами? — раптом засумнівався Ерагон. — Може, мені слід відхилити вимоги ради?»

«Ні, надто пізно, адже ти погодився на її владу, — подумки підказала Сапфіра. — А відверта вона тому, що твоє закляття дозволило їй не ховатись від тутешніх шпигунів. А можливо, вона теж хоче завоювати нашу довіру».

«Як ти гадаєш, їй можна довіряти? — спитав юнак, у якого несподівано виникла одна цікава ідея. — Це дуже важливо».

«Так, — погодився дракон. — Вона була цілком щирою».

Ерагон швидко переказав свій план Сапфірі, й вона миттю його схвалила. Потім юнак підійшов до Насуади, на ходу виймаючи меча. Дівчина злякано потяглась була рукою до свого вбрання, намацуючи сховану зброю, але Ерагон уже зупинився й став на одне коліно.

— Насуадо, — заспокійливо мовив юнак, простягуючи Зарок дівчині, — ми пробули тут із Сапфірою зовсім недовго. Але за цей час ми встигли вшанувати Аджихада, а тепер схиляємось перед тобою. Ти боролася під прапором Фартхен Дура навіть тоді, коли всі інші втекли, включно з двома членами ради, і говорила з нами відверто, а не дурила нас. Тому я присягаю своїм мечем на вірність тобі!

Ерагон виголосив свою промову, чудово розуміючи, що ніколи б не зробив цього до битви. І тільки побачивши, стільки людей загинуло поруч із ним, юнак зважився на цей крок. Протистояння Імперії вже не було його особистою справою — тепер він робив це задля варденів і задля всіх людей, які перебували під владою Галбаторікса. Немає жодного значення, як довго триватиме це протистояння, він готовий битися до останньої краплі крові! І найкраще для нього зараз — вірою й правдою служити цій дівчині.

Звісно, і він, і Сапфіра дуже ризикували, присягаючи на вірність Насуаді. Адже раді було відомо тільки те, що він погодився присягнути варденам. Але кому саме — цього він не казав. До того ж, не було жодної гарантії, що Насуада зможе впоратись із владарюванням.

— Ну що ж, — вирішив Ерагон, — краще присягнути чесному дурню, аніж брехливому розумнику!

Насуада була неабияк здивована палкою промовою Ерагона. Вона обережно торкнулась його меча й прикипіла поглядом до темно-червоного клинка. Потім, узявши до рук зброю, торкнулася нею голови хлопця.

— Я приймаю твою присягу, вершнику, — урочисто мовила дівчина. — Але ти мусиш усвідомити весь тягар обов'язків, які береш на себе. Тож устань, мій васале, і візьми свого меча.

Ерагон підкорився:

— Тепер я зізнаюсь тобі як своїй королеві… Знай, що рада примусила мене присягнути на вірність варденам. Тільки так ми із Сапфірою могли їх обдурити.

— Ну що ж, це навіть добре, — несподівано посміхнулась Насуада. — Бачу, ти швидко опанував правила тутешньої придворної гри. Але чи згодишся ти привселюдно присягнути на вірність мені?

— Звісно, — кивнув юнак.

— Гадаю, це заспокоїть раду, — замислилась дівчина. — А тепер залиш мене. Мені треба багато чого зробити. До того ж, я мушу підготуватися до похорону… Та пам'ятай, Ерагоне, що зобов'язання, які ми взяли на себе, поєднують нас. Я відповідатиму за тебе тільки тоді, коли ти вірно мені служитимеш. Дивися, не зрадь мене!

— Я тебе не зраджу, — вклонився юнак.

Насуада трохи помовчала, а потім зазирнула йому в очі й лагідно додала:

— Прийми й ти мої найщиріші співчуття, Ерагоне. Я чудово розумію, що, не тільки мене, а й інших людей спіткають гіркі втрати. Я втратила батька, а ти — свого найліпшого та найвідданішого друга. Повір, мені дуже подобався Мертаг, і я страшенно шкодую, що він загинув… До побачення, Ерагоне.

Ерагон кивнув, і вони разом із Сапфірою вийшли. У коридорах їм не трапилася жодна людина. Юнак заклав руки за шию, потягнувся й різко видихнув. День щойно почався, а вій уже був знесилений, адже на раді йому довелося добряче понервувати.

— Нам сюди, — раптом торкнулась його плеча Сапфіра, і вони тут-таки почали спускатись до тунелю.

— Куди це ми йдемо? — роззирнувся навсібіч хлопець і миттю отримав легкого ляпаса драконячим хвостом. — Ні, справді!

Сапфіра мовчки йшла поруч.

— Розумію, я часом втрачаю голову, але не ревнуй, — мовив Ерагон. — Ситуація змінюється щодня, і я вже не знаю, чого мені чекати завтра, крім горя і втрат.

— Усе не так уже й погано, — за деякий час озвався дракон. — Ми виграли велику війну, тож треба відсвяткувати.

— Сумніваюсь, що це допоможе забути про той абсурд, який нас оточує, — похнюпився юнак.

Дракон зневажливо пирхнув, несподівано вистріливши тонким струменем вогню, що обпік Ерагонові плече.

— Ой, вибач! — гукнула Сапфіра, потрусивши головою, аби розвіяти дим.

— Вибач? — обурився хлопець, потираючи своє плече. — Та ти ж ледь мене живцем не підсмажила!

— Я й не думала, що так станеться! — засоромлено виправдовувався дракон. — Я весь час забуваю, що можу дихати вогнем. Уявляєш? Мабуть, це від мене не залежить… Це… як блискавка, що б'є в землю. Як ти її контролюватимеш?

— Мабуть, твоя правда, — буркнув Ерагон. — Вибач, що нагримав.

— Та нічого, буває, — кліпнула Сапфіра своїм велетенським оком. — Я просто хотіла, аби ти зрозумів, що тобі, як вершнику, навіть Насуада не може наказувати.

— Але ж я дав слово вершника! — заперечив Сапфірі юнак.

— Ну то й що? — знову пирхнув дракон, відвівши голову вбік. — Якщо буде потрібно, ти маєш право забрати його назад. Або я наполягатиму, і ти вже нічого не вдієш. Ми ж пов'язані з тобою, хіба ти забув? Наприклад, я тебе викраду, і тоді твоїй непокорі буде виправдання.

— Гадаю, цього не станеться, — посміхнувся юнак. — Якщо ми так схитруємо, то вардени знову втратять свою єдність.

Тим часом Сапфіра несподівано зупинилась. Тепер вони стояли перед аркою, висіченою біля входу до бібліотеки Тронжхейма. Величезна зала здавалась порожньою, хоч за рядами книжкових шаф цілком могли ховатися шпигуни. Настінні світильники заливали м'яким світлом ніші, призначені для читання. Обережно маневруючи між полицями, Сапфіра привела Ерагона туди, де на них уже чекала Арія. Від несподіванки хлопець зупинився як укопаний. Ельфійка виглядала стурбованою, тримаючись за руків'я меча.

— Що ти накоїв? — напалась на юнака Арія, коли той усівся перед нею за мармуровий стіл.

— А що ти маєш на увазі? — здивовано запитав той.

— Що ти пообіцяв варденам? — не вгавала дівчина. — Ти хоч сам розумієш, що наробив?

— Здається, ми просто зробили те, що мусили зробити, — відповів Ерагон, дивуючись із того, як легко ельфи втрачають контроль над собою. — Я майже необізнаний із вашими традиціями, але якщо мої дії якось образили ельфів, то…

— Дурбецало! — зненацька урвала його Арія. — Ти нічого не знаєш про мене. Я вже сімдесят років представляю тут свою королеву! П'ятнадцять років поспіль я носилася з яйцем Сапфіри від варденів до ельфів. І весь цей час я боролася за те, щоб вардени могли мати гідних лідерів, які зможуть протистояти Галбаторіксові… Так, Бром вигадав угоду, згідно з якою новий вершник допомагатиме ельфам, тобто мені! А тепер ти заодно з радою старійшин? Ти погодився, щоб вони контролювали нещасну Насуаду, чи не так? Що ти накоїв, юначе?

Якийсь час вражений Ерагон сидів мовчки. Потім, сяк-так стримавши своє обурення, він коротко пояснив ельфійці, чому саме погодився пристати на вимоги ради і як вони із Сапфірою обдурили старійшин.

— Це добре, — трохи заспокоїлась Арія.

— Гаразд, — міркував собі Ерагон. — Але ж цілих сімдесят років… — Ні, він знав, що ельфи живуть дуже довго, але щоб дівчині, якій на вигляд років двадцять, насправді було сімдесят!.. Єдиною ознакою віку на її молодому обличчі лишались смарагдові очі. Глибокі, проникливі й завжди сумні…

— Тепер я бачу, що ти кращий, аніж я думала, — нарешті мовила ельфійка, допитливо поглядаючи на Ерагона.' — Вибач, що була надто різкою. Гадаю, ельфи погодяться на цей компроміс, але й ти не забувай про свій обов'язок перед нами. Я маю на увазі Сапфіру… Адже без наших зусиль вершників би не існувало.

— Обов'язок тече в моїй крові й випалений на моїй долоні, — з гідністю відповів юнак. Після цього запала довга мовчанка, яку він не наважувався порушити, позираючи на ельфійку. — Ти так довго не була вдома, — нарешті зважився Ерагон. — Чи ти сумуєш за Елесмерою? Чи змогла б жити деінде?

— Елесмера була й завжди буде моєю домівкою, — сумно відповіла Арія, глянувши кудись удалечінь. — Я не живу з родиною відтоді, як приїхала до варденів. Після того я лише вряди-годи навідувалась додому.

Юнак несподівано помітив, що вона пахне сосновою хвоєю. Це був слабкий аромат, який паморочив йому голову.

— Мабуть, важко було жити серед цих гномів і людей, не маючи поруч нікого з рідних, — сумно сказав Ерагон.

— Ти так говориш, ніби сам не такий, як вони, — глянула на нього ельфійка.

— Можливо, — почервонів хлопець. — Але віднедавна я вже не знаю, хто я насправді. Розумієш, ми так зблизилися із Сапфірою, що ніби живемо одне в одному. Ми ділимось думками й почуттями… Так, ніби маємо один розум на двох.

Улещена Сапфіра закивала головою, ледь не вдарившись об стіл.

— Так і має бути, — стомлено посміхнулась ельфійка, — Ви пов'язані угодою, що давніша за будь-які земні речі. Просто ти ще не збагнув до пуття, що значить бути вершником. Це триватиме до кінця твого вишколу, а потім ти все зрозумієш. А зараз нехай оберігають тебе зірки.

По цих словах Арія підвелася з-за столу й пішла собі геть, швидко зникнувши в темному нутрі бібліотеки.

— Сьогодні всі такі дивні чи тільки я? — сумно зітхнув Ерагон їй услід, — От Арія, скажімо. Щойно гримала на мене, а тепер благословляє…

— Ніхто не матиме спокою, доки все не повернеться в нормальне річище, — мудро сказала задоволена Сапфіра.

— А що таке нормальне річище? — спитав юнак.