Життя за життям

11 листопада 1918 року

— О, Кларенсе, — сказала Сильвія, відкриваючи задні двері. — А з Бріджит, боюся, сталася прикра пригода. Вона спіткнулася і впала. Просто литку потягнула, але, боюся, до Лондона не зможе поїхати.

Бріджит сьорбала бренді, умостившись на місці місіс Ґловер у кріслі із високою спинкою при грубці. Одну ногу вона виклала на стільчик, драматична ситуація її тішила.

— Я саме в кухню йшла, ну так. Білизну розвішувала сушитися, хоча чого й морочилася, бо знову вперіщив дощ, а тоді відчула, як мене ніби у спину штовхнули. І ось я вже лежу на землі, біль страшний. Маленькі ручки мене штовхнули, — додала вона. — Ніби привид дитяти.

— Та невже? — спитала Сильвія. — У цьому домі привидів нема, ані дитячих, ані ніяких. Ти нічого не бачила, Урсуло? Ти ж була у саду?

— Та ця дурепа просто спіткнулася, — бурчала місіс Ґловер. — Ви ж знаєте, яка вона незграба.

І додала не без зловтіхи:

— Ось і кінець твоїм лондонським гулькам.

— Нізащо, — відрубала Бріджит. — Щоб я — і пропустила такий день? Ходімо, Кларенсе, давай руку. Якось дошкутильгаю.

Темрява, і так далі.