Життя за життям

11 лютого 1910 року

Крижаний вітер обпікає шкіру, уперше підставлену повітрю. Вона без попередження опиняється зовні нутряного простору, зовні знайомого, вогкого, зниклого тропічного світу. Відкрита до стихій. Вилущена креветка, розбитий горішок.

Подиху немає. Від цього залежить цілий світ. Від одним-одного подиху. Маленькі легеньки, як крила бабки, відмовляються розправитися у незнайомій атмосфері. Повітря не потрапляє до передушеного горла. У крихітній звивистій мушельці вушка — дзижчання тисячі бджіл.

Паніка. Дівчинка під водою, птах у падінні.

— Де доктор Фелловз? — простогнала Сильвія. — Чому його досі немає?

На шкірі — великі перлисті росини поту, як у коня під кінець виснажливого забігу. Грубка у спальні натоплена, як паливня пароплава. Тяжкі гаптовані завіси щільно зсунуто, а за ними чигає чорний кажан — то ворог-ніч.

— Мабуть, застряг у снігах, пані. Там страшна завія. Дороги перекрили.

Сильвія і Бріджит лишилися сам-на-сам із цим випробуванням. Еліс, їхня покоївка, поїхала навідати хвору матір. А Г’ю вистежував свою блудну сестру Ізобель à Paris. Сильвія не збиралася втягувати в це місіс Ґловер, що хропіла в себе на горищі, як роха. Вона й не сумнівалася, що та взялася б керувати справою, як фельдфебель на параді. Дитя попросилося на світ зарано. Сильвія думала, що воно не квапитиметься, інші-бо не квапилися. Але, як то кажуть, не так сталося, як гадалося.

— Ой лишенько, пані, — раптом зойкнула Бріджит, — та вона ж геть синя.

— Дівчинка?

— Пуповина обмоталася навколо шийки. Ой Маріє, матінко господня… Задихнулося маляточко.

— Не дихає? Давай її сюди, ми мусимо щось зробити. Що робити?

— Ой, місіс Тодд, пані, відійшла вона. Померла, так і не поживши. Так шкода її, так шкода. Вона зараз — янголятко на небесах, це я вам точно кажу. Якби ж то містер Тодд був тут… Мені так шкода. Розбудити місіс Ґловер?

Маленьке сердечко. Безпорадне маленьке сердечко шалено калатає. А тоді — зупинка, неждана, мовби падіння птаха. Одним-єдиний постріл.

Запала темрява.