Гумовий Київ рожевих мрій

Епілог

Тридцять п'ять років по тому, рабин Ізраїль Мойсейович Лівензон, був розстріляний загоном есесівців на одній з вулиць Берліна. Це трапилось 9 листопада 1938 року, в «Ніч розбитих вітрин» або, як її ще називають, «Кришталеву ніч».

Обличчя Оптимізму, що певний час виглядало замисленим, вмить просвітліло і він одразу ж зарядив з ходу, наче нічого й не трапилось:

— Адольфа я знав — ще той був оптиміст. Я йому особисто протегував. Гарненька історія, еге ж? Щодо рабина… Ну, що я можу сказати?…У нього, мені здається, не було іншого виходу, ніж як врятувати малого — в цьому полягає добро, однак він знав, що гинутимуть люди, якщо хлопчик залишиться живим, і не завадив лиху — це вже зло. Що тут розбиратись? Що тут незрозуміло? Історія ця про палицю, що має два кінці.

— Дурень! — гаркнув дід Мудрик, що мав зуб на занадто оптимістичного молодика. — Дегенерат! Вона хоче цим сказати, що на світі все дуже відносно і пізнається безпосередньо в порівняннях. Немає нічого абсолютного на землі. Абсолютна лише Доля — вона згущує фарби і там, де, витає аромат, до непристойності радісний і добрий, вона, наприклад, підкидає злого смороду і, навпаки, де дихає жаром розпечене каміння зла, поливає доброю джерельною водицею, щоб пара підійнялась до гори — продукт реакції. Тобто результат, якого ти так і не зміг допетрити. Немає нічого абсолютного — вона про це подбала ще до твого народження.

— Ось я не розумію ніяк: Доля, доля…