Хіппі

оли вони вийшли в легенький дощ і тишу, у їхніх вухах гуло від музики. Треба було кричати одне до одного.

— Ти будеш тут завтра?

— Буду на тому ж місці, де ти мене знайшов уперше. Потім мені треба йти туди, де продають автобусні квитки до Непалу.

Знову Непал? Автобусні квитки?

— Можеш поїхати зі мною, якщо хочеш, — сказала вона, ніби роблячи йому велику ласку. — Але я хотіла б повести тебе на якусь прогулянку поза Амстердамом. Ти вже бачив вітряки?

Вона сама засміялася зі свого запитання — отакою решта світу уявляла собі її країну: сабо, вітряки, корови, вітрини з проститутками.

— Зустрінемося на звичайному місці, — відповів Пауло, напівтужливо й напівзадоволено, тому що вона — цей взірець краси, з квітами у волоссі, у довгій спідниці, корсеті, вишитому дзеркальцями, дбайливо зачесаним волоссям, ароматом пачулі, сама досконалість — хотіла знову з ним зустрітися. — Буду тут десь о першій годині. Маю поспати трохи. Але ж ми збиралися сходити до якогось Дому висхідного сонця?

— Я сказала, що покажу один. А не те, що піду з тобою.

Вони пройшли менше двохсот метрів до якогось завулка, де були двері без жодного напису й не чулося ніякої музики.

— Наприклад, тут. Хотіла б дати тобі два напучення. — Вона подумала спочатку про слово «порада», та це був би найпомилковіший у світі вибір. — Нічого звідти не винось: поліція, якої ми не бачимо, спостерігає з одного із цих вікон, хто відвідує заклад. І, як правило, обшукує тих, хто виходить. І той, хто виходить звідти з якоюсь річчю, потрапляє прямісінько до в’язниці.

Пауло згідно кивнув і спитав, яким же є друге напучування.

— Не пробуй.

Сказавши це, поклала йому поцілунок на губи — невинний цілунок, який обіцяв багато, але не давав нічого, — повернулась і попрямувала до свого готелю. Пауло лишився там сам, питаючи себе, чи повинен був увійти, чи ні. Мабуть, було краще повернутися до свого нічлігу й почати припасовувати на куртку металеву аплікацію у формі зірки, яку купив цього вечора.

Однак цікавість була сильнішою, і він рушив до дверей.