Хіппі

Епілог

лютому 2005 року, коли він уже був відомим усьому світу автором, Пауло мав прочитати велику доповідь в Амстердамі. Уранці того дня один із центральних голландських телеканалів узяв у нього інтерв’ю в колишній нічліжці, перетвореній тепер на готель для некурців із високими цінами та маленьким, але відомим розкішним рестораном.

Він більше ніколи не мав звісток від Карли. Путівник «Європа за п’ять доларів на день» перетворився на «Європу за тридцять доларів на день». «Парадізо» був зачинений (його відчинять знов за кілька років, уже як місце проведення концертів), площа Дам обезлюдніла — це була просто площа з тим загадковим обеліском посередині, про який він так ніколи й не дізнався — і далі не прагнув знати, — що він символізує.

Пауло відчув спокусу прогулятися вулицями, якими вони колись прямували до дармового ресторану, але із ним завжди був хтось із організаторів. Тому вирішив повернутися до готелю й підготуватися до вечірнього виступу.

Була слабка надія, що Карла, знаючи про його перебування в місті, прийде, аби знов зустрітися. Він гадав, що вона не затрималася надовго в Непалі, як і він відмовився від ідеї стати суфієм, хоча витримав майже рік і навчився речей, якими користатиметься до кінця життя.

Під час виступу він розповів частину історії, про яку йдеться в цій книжці. І якоїсь миті не стримався й запитав:

— Карло, чи ти тут?

Ніхто не підвів руку. Можливо, вона й була там, можливо, навіть не чула про його перебування в місті, а можливо, і прийшла, та воліла не повертатися в минуле.

Воно й на краще.

Женева, 3 лютого 2018 року