Кафе на краю світу

XIX

Я поглянув на меню.

«Чому ви тут?»

«Чи боїтеся ви смерті?»

«Чи вдоволені ви?»

Це були глибокі запитання. Якби хтось поставив їх мені на день раніше, я б подумав, що ця людина трохи несповна розуму. А тепер, сидячи тут і читаючи останню сторінку меню, я не уявляв собі, як міг не знати їх.

Кейсі підійшла до столика, поклала на стіл рахунок і вручила мені контейнер.

— Це останній шматочок полунично-ревеневого пирога. Прощальний дарунок від Майка. А це від мене, — додала вона та простягнула мені меню.

На першій сторінці, під словами «Кафе “Чому ви тут?”», Кейсі написала мені послання. Я прочитав його раз, потім іще раз.

— Невеличкий подарунок на згадку, — промовила вона й усміхнулася.

— Дякую, Кейсі. Дякую за все.

— Немає за що, Джоне. Ми тут саме для цього.

Я залишив на столику гроші, взяв меню та контейнер з пирогом і вийшов з кафе на вулицю, де починався новий день.

Сонце тільки-но з’явилося над деревами за полем навпроти посипаної гравієм автостоянки. У повітрі трималися залишки нічної тиші, яку от-от розкрають звуки нового дня.

Я почувався відпочилим і живим. Переклавши контейнер з руки в руку, я відчинив дверцята машини.

«Чому я тут? — подумалося мені. — Чому я тут?..»

Це й справді починався абсолютно новий день.