Кафе на краю світу

Епілог

Після ночі в кафе дещо справді змінилося. Ці зміни не проявилися раптово, як грім серед ясного неба, але загалом вплинули на моє життя не менш драматично.

Як і Енн, я починав поволі. Я пішов із кафе з думкою: «Чому я тут?» — і міркував над цим запитанням до кінця відпустки. Відповіді надійшли не одразу. З’ясувалося, щоб знайти мету свого існування (чи свою МІ, як називала її Кейсі), треба не просто думати про неї всю відпустку, а тоді повернутися до своїх попередніх занять. Для того щоб довідатися те, що варто знати, треба докласти зусиль.

Кінець кінцем я відшукав її, поєднавши методи, про які розповідали Кейсі та Енн. Спочатку я щодня присвячував трохи часу заняттям, що мені подобались, а це було схоже на прийом Енн. Далі я спробував скористатися можливостями, про які говорила Кейсі, та шукав нагоди вивчити чи спробувати щось нове. Це допомогло мені розширити всесвіт можливих причин власного існування, тож він був не такий малий, як тоді, коли я розпочав свою подорож.

Урешті-решт моя МІ та способи, в які я хочу її досягти, стали очевидними. За іронією долі, це сталося тоді, коли я постав перед найважчим викликом із можливих. Коли людина оцінює два сценарії, один з яких — жити так, щоб досягти мети свого існування, а другий — просто жити, здається, що рішення просте.

Це не так.

З плином часу я помітив, що більшість людей на цьому закінчує свою подорож. Дивляться крізь дірку в паркані й бачать життя, якого їм би хотілось, але з якихось причин не відчиняють воріт і не входять у нього.

Попервах це неабияк засмучувало. Але, як казав Майк і як зрозумів я, люди роблять свій вибір у геть різні моменти життя. Хтось у дитинстві, хтось згодом, а хтось не робить узагалі. Із цим не можна квапити, це має бути лише їхнім рішенням.

Мені ж усвідомлення того, що «не можна боятися відсутності можливості щось зробити, якщо ви це робите чи вже зробили», допомогло відчинити ці ворота. Тепер це — один з принципів, за якими я живу.

У мене не минає й дня без думки про щось пов’язане з кафе. Я згадую Кейсі та її історію про зелену морську черепаху щоразу, коли відмикаю свою поштову скриньку та бачу купу реклами й пропозицій того, що мені непотрібно. Ця припливна хвиля завжди тут, готова забирати в мене час і сили. Але тепер я знаю, що вона існує, і бережу сили для відпливних хвиль.

Я часто згадую й Майкову історію про посиденьки на пляжі в Коста-Риці. У широкому контексті наші перевантаження, тривоги, перемоги та поразки мало що значать. Однак ми знаходимо в них сенс, зіткнувшись із власною гаданою неістотністю.

Якщо я й шкодую про щось через те, як змінив своє життя, то лише про те, що не вчинив так раніше. Гадаю, до тієї ночі в кафе я просто був не готовий.

Тепер, з’ясувавши, чому я тут, і живучи заради цієї мети, я нізащо не повернувся б до життя по той бік воріт.