Карибська таємниця

ЕПІЛОГ

Настав час від'їзду, і міс Марпл чекала в аеропорту свого літака. Багато людей прийшли провести її. Гілінґдони вже відлетіли. Ґреґорі Дайсон відлетів на один з інших островів, і поширилася чутка, що він закрутив роман із якоюсь аргентинською вдовою. Сеньйора де Каспеаро повернулася в Південну Америку.

Молі прийшла провести міс Марпл. Вона була бліда й худа, однак мужньо витримала потрясіння від того, що з нею трапилось, і з допомогою одного з повірених містера Рейфаєла, якому він телеграфував в Англію, і далі утримувала готель.

— Чим більше у вас буде клопоту, тим менше турбуватимуть вас спогади, — зауважив містер Рейфаєл. — Тож тримайтеся за цей готель.

— А ви не думаєте, що стільки вбивств…

— Людям подобаються вбивства, коли вони вже розкриті, — запевнив її містер Рейфаєл. — Працюйте, дівчино, і не занепадайте духом. І не сахайтеся всіх чоловіків, тому що вам трапився один негідник.

— Ви кажете те саме, що й міс Марпл. Вона завжди запевняє мене, що мій справжній обранець ще прийде.

Містер Рейфаєл усміхнувся — певно, йому сподобалося це порівняння. Отже, тут була Молі, були брат і сестра Прескоти і, звичайно, містер Рейфаєл і Естер — Естер, яка ніби постаріла й здавалася дуже сумною і з якою містер Рейфаєл був несподівано дуже ласкавий. Тут-таки крутився й Джексон, прикидаючись, ніби доглядає багаж міс Марпл. Цими днями він знай усміхався, і це свідчило, що він одержав добрі гроші.

У небі почулося гудіння — літак наближався. Посадка тут відбувалася без зайвих формальностей. Ніхто не пропонував пасажирам пройти до виходу восьмого чи виходу дев'ятого, усі просто виходили з невеличкого заквітчаного павільйону на злітне поле.

— До побачення, люба міс Марпл, — поцілувала її на прощання Молі.

— До побачення. Прилітайте ще навідати нас, — промовила, тепло потиснувши їй руку, міс Прескот.

— Ми з великою приємністю познайомилися з вами, — сказав канонік. — Я палко приєднуюся до запрошення моєї сестри.

— Усього вам найкращого, мем, — сказав Джексон, — і пам'ятайте: якщо вам знадобиться добрий масаж, телефонуйте мені, і ми з вами домовимося.

Лише Естер Волтерс відійшла трохи вбік, коли настав час прощатися. Проте міс Марпл не стала нав'язуватися. Містер Рейфаєл підійшов останнім. Він узяв її за руку.

— Ave Caesar, nos morituri te salutamus[8], — сказав він.

— Боюся, я не дуже добре знаю латину, — сказала міс Марпл.

— Але ви мене зрозуміли?

— Так.

Вона не сказала більше нічого. Вона добре знала, що він хотів їй сказати.

— Для мене було великою втіхою познайомитися з вами, — сказала вона.

Потім перетнула злітне поле й сіла в літак.