Компас емоцій. Як зрозуміти свої почуття

Розділ 4. Прислухайтеся до делікатніших і вразливіших почуттів, що лежать в основі гніву

Нерідко мої клієнти посилаються на книги із саморозвитку, де зазначено, що стримувати гнів шкідливо. Дотримуючись цієї поради, люди іноді втягуються в конфлікти, які їх ще більше розлючують. Згідно з непорушним правилом, коли ви вихлюпуєте на когось свою злість, можете не сумніватися, що таким чином ви спровокуєте злість на себе. Гнів заразний.

У деяких ситуаціях це навіть добре. Можливо, вам якраз і потрібна здорова суперечка для того, щоб розставити все на свої місця і згодом посміятися з проблеми. Проте найчастіше нестриманий гнів може суттєво все погіршити.

Донедавна вважалося, що можна по­збутися гніву, виразивши його в якийсь спосіб, наприклад відгамселивши подушку. Однак коли ви «розряджаєтесь» тілесно, це справляє протилежний ефект, тобто ви тільки підтримуєте свій гнів або ще гірше — посилюєте його. Значно ефективніше в такій ситуації поговорити з кимось чи порелаксувати.

Часто за гнівом насправді приховано вразливість. Якщо ви можете встановити зв’язок зі своєю вразливістю, то матимете більше сил на потужнішу трансформацію і зцілення.

Іноді гнів є основною емоцією, і тоді його справді варто вихлюпнути. Однак зі свого досвіду я помітила, що гнів переважно все-таки вторинний. Він захищає глибші і важливіші почуття, що лежать під поверхнею і більше відповідають ситуації.

Причини гніву бувають різними. Якщо встановити, що саме провокує гнів, реагувати на нього буде легше. Ви побачите, що різні причини гніву породжують різні потреби. Причини гніву можна поділити на такі групи:

1. Хтось зачіпає ваше самолюбство словами чи діями. Судячи з мого досвіду, це найпоширеніша причина гніву. Ми гніваємося, тому що нашій самооцінці завдали удару.

2. Вам нав’язують близькість або співчуття, яких ви або не бажаєте, або не готові прийняти саме зараз. Гнів чи роздратування — це майже автоматичний захисний механізм проти нав’язаної близькості.

3. Дії інших людей суперечать вашим цінностям чи правилам.

4. Сталося або відбувається щось украй небажане для вас.

Нижче докладно розтлумачено ці причини.

Гнів, що виникає у відповідь на вражене самолюбство, називається нарцисичним. Якщо вашій самооцінці завдали удару, зазвичай вам хотітиметься висловитися про те, як сильно вас розсердили слова або вчинки іншої людини. Можливо, навіть забажається поквитатись із кривдником так, як це роблять діти, коли вигукують «сам такий!» у відповідь на критику. Най­імовірніше, ви знайдете для себе багато виправдань, мета яких — змінити враження опонента про вас. Насправді жоден із цих методів не працює! Ні вираження свого гніву, ані звинувачення опонента не змінять його уявлення про вас, тим більше на краще. Те саме стосується виправдань. Вони, навпаки, можуть роздратувати людину, яка хоче просто довіряти своїй інтуїції й підтримувати свою думку про вас без стороннього впливу.

Візьмімо для прикладу Ханса, який каже своїй дружині Інзі:

«Правда ж, ти трохи ледача?»

У відповідь розгнівана Інга поривається нагадати чоловіку, як багато вона встигає зробити. Однак це не спрацьовує, бо гнів вторинний і насправді він приховує дві інші емоції.

Перша — смуток через те, що Інгу сприймають не так, як вона хотіла б. У цьому разі було б доречно сказати, наприклад, таке: «Мені шкода, що ти мене так сприймаєш». І, можливо, додати: «Я себе сприймаю інакше».

У відповідь Ханс міг би сказати: «А як ти себе сприймаєш?»

Це дозволило б Інзі пояснити свої переконання після того, як Ханс висловив готовність їх вислухати.

Інше почуття, що може ховатися під нарцисичним гнівом, — страх або тривога. У згаданій ситуації Інга може запитувати себе: чи захоче Ханс далі жити з нею, якщо в нього склалася така думка про неї? Чи існує ризик, що Ханс її покине?

Інга може дослідити, наскільки обґрунтований її страх, запитавши Ханса: «Якщо в тебе складається таке враження, чи означає це, що я тобі менше подобаюся?»

На це він може відповісти: «Аж ніяк. На мою думку, чудово, що ти вмієш насолоджуватися життям, поки я працюю. Отже, ти будеш спокійною і щасливою, коли я повернуся додому». У результаті гнів і страх Інги відразу ж зникнуть (що особливо корисно для вразливих людей). Суперечка за цих обставин тільки змарнувала б час.

Коли ситуація протилежна і це ви своїми висловлюваннями чи вчинками викликали в когось нарцисичний гнів, варто зосередитися не на ньому а на прихованому смуткові або страху. Якщо ви покажете іншій людині, що здатні бачити її в позитивному світлі, і вона вам повірить, це допоможе розрядити ситуацію. Скажімо, я вказала своєму співрозмовнику на те, що він здається мені дуже чутливою і вразливою людиною. Його це розсердило. Так сталося або тому, що я помиляюся, або тому, що він не хоче, щоб його так сприймали. Можливо, мій співрозмовник пов’язує чутливість зі слабкістю і вважає, що варто бути незворушним, інакше його покинуть.

Замість того щоб сперечатися, я спершу врахую, що можу й помилитися. Потім скажу, що для мене вираження почуттів є рисою сміливців і що я вважаю свого опонента сильною особистістю і приємним співрозмовником. Таким чином я послаблюю його страх і полегшую біль. Можливо, тепер він здається мені ще вразливішим, але про це я промовчу. Імовірно, з часом мій співрозмовник навчиться краще приймати й контролювати цю сторону своєї особистості.

Натомість я могла б висловити своє роздратування, адже наразилася на гнів тільки тому, що поділилася своїми думками. Я б могла розказати, наскільки мені це неприємно. Однак тоді я лише підсилила б його страх і смуток, приховані під гнівом, і мій співрозмовник знавіснів би ще більше.

Чи означає це, що я ніколи не висловлюватиму свого роздратування? Ні, я можу зробити це у щоденнику або виказати прямо, коли емоції вщухнуть. На щастя, більшість із нас із віком вчиться приймати свої почуття, не висловлюючи їх відразу. Це добре, адже так ми уникаємо багатьох конфліктів і не стикаємося з образами і злістю в ситуаціях, які можна розв’язати мирно, якщо тримати свої реакції при собі. Хоч замовчування почуттів — не завжди найкращий вихід, і часом це призводить до інших проблем, усе-таки добре мати вибір.

Має значення, на що саме спрямовані слова, які вражають ваше самолюбство: на вас особисто чи на ваші дії. Вас засуджують за вчинки чи за те, якими ви є? Якщо критикують поведінку, ви можете її змінити. Наприклад, колега зауважує, що ви замало встигаєте зробити. Якщо це щира правда і вам є куди рости, це нагода підвищити ефективність своєї роботи. Для початку треба змінити свою поведінку. Можливо, внаслідок цього ви будете більше задоволені собою.

Розгляньмо таку ситуацію. Лона повертається додому після відмови в підвищенні. Удома на неї чекає чоловік Пер. Лона почувається вразливою і не може впоратися зі своїм розчаруванням. Вона йде на кухню й починає готувати. Коли Пер намагається обійняти дружину, Лона раптом відштовхує його і критикує через «не такі» продукти, які він купив.

Тут, знов-таки, гнів є вторинним. Це прикриття або форма захисту. Небажання спілкуватися в таких ситуаціях абсолютно нормальне, і варто було б казати про це вголос. Наприклад, можна почати так: «Зараз я не хочу ні про що говорити. Тому поки охолону, доведеться трохи віддалитися і від тебе». Можна додати: «Ти тут ні до чого, і ми повернемося до розмови, щойно я буду готова».

Трапляються ситуації, коли ви відчуваєте гнів мало не як вимушену неконтрольовану реакцію. Можливо, ви прагнете більшої близькості й глибоко в душі не хочете, щоб цей (можливо, вибуховий) гнів створював таку дистанцію між вами та іншими. У такому разі я раджу поговорити про це із професійним терапевтом. Ви марнуєте свою енергію, віддаляючись від людей не із власної волі. Цю проблему можна подолати, звернувшись до фахівців.

Якщо ви гніваєтеся через чужі вчинки, це може бути пов’язано з тим, що дехто живе за іншими правилами. Можливо, деякі люди роблять те, що ви собі заборонили. Наприклад, мене дратують люди, які безперестанку говорять і не дуже переймаються тим, чи цікаво це їхнім співрозмовникам. Я можу відреагувати на це двома способами. По-перше, можна попросити людину змінити свою поведінку. По-друге, є нагода вплинути на власну. Скажімо, в майбутньому теж можна спробувати говорити трохи спонтанніше й менше перейматися рівнем зацікавленості співрозмовника.

Якщо ви до себе дуже вимогливі, вас дратуватимуть люди, які дозволяють собі часто розслаблятися. Можливо, вам слід переглянути свої принципи й замислитися над тим, щоб змінити деякі з них?

Однак із цінностями ситуація зовсім інакша. Якщо одна з ваших цінностей — потреба захищати природу й диких тварин, мабуть, ви розлютитесь, коли хтось забруднюватиме довкілля. У такому разі я не радила б вам спокійніше ставитися до пестицидів. Навпаки, ви почуватиметеся комфортніше, якщо боротиметеся за свої цінності, наприклад, увійшовши до організації, учасники якої їх поділяють.

У цій категорії ситуацій ви непокоїтеся не через уражену гордість, бажання дистанціюватися від інших чи невідповідність чужих вчинків вашим правилам і цінностям. Сюди належать усі інші ситуації, що суперечать вашим прагненням і бажанням. Наведу кілька прикладів:

Щось затримує вас або не дозволяє вчасно завершити задумане.

Ви не отримуєте бажаного (натомість відчуваєте розчарування, змішане почуття, що значною мірою складається зі злості. Докладніше про змішані почуття можна прочитати в розділі 1).

Хтось порушує межі приватності, переставляє ваші речі або танцює, притулившись до вашого партнера. Останній приклад може викликати територіальний гнів, який виразно виявляється у тварин.

У всіх згаданих ситуаціях гнів первинний. Він наче створений для того, щоб окреслювати межі та усувати перешкоди. Наприклад, якщо ви побачите, що ваш сусід припаркувався перед вашим гаражем, імовірно, ви відчуєте, як роздратування перетворюється на силу, що спонукає діяти. Ви можете розповісти сусіду, наскільки він вас розгнівав і як це було неввічливо з його боку. Висловлення гніву може лишити по собі приємні відчуття. Ви ніби зітхаєте з полегшенням. На жаль, відчуття радості швидкоплинне, адже можна не сумніватися, що вихлюпнувши на когось свій гнів, ви отримаєте його назад.

Найімовірніше, сусід поскаржиться на те, що з ним так розмовляють.

Зазвичай я раджу клієнтам і слухачам курсів виражати гнів як побажання. Якщо ви сердиті, це означає, що вас турбує невиконане бажання. Якщо ви знатимете про нього й наважуватиметеся висловлювати його, замість того щоб гніватися, найімовірніше, отримаєте кращі результати. Наприклад, ви могли б сказати своєму сусідові: «Я дуже хотів би, щоб ти паркував свій автомобіль на півтора метра лівіше від мого гаража. Тоді мені буде легше виїжджати». Найімовірніше, сусід із задоволенням виконає прохання.

Або якщо колега позичив ваш комп’ю­тер без дозволу, ви можете сказати: «Я хотів би, щоб наступного разу ти попросив у мене дозволу перед тим, як сісти за мій комп’ютер. Тоді я зможу зберегти всі дані й пересвідчитися, що нічого не зникне». Найімовірніше, і до цього побажання прислухаються.

Окрім висловлення побажань, існує ще один спосіб змінити ситуацію, яка вас не влаштовує. Ви можете змиритись із тим, що ваше бажання лишиться невиконаним. Коли ви відмовляєтеся від боротьби, гнів перетворюється на смуток. Зі смутку, на відміну від гніву, частіше народжуються життєва енергія й рух. Смуток не статичний — він поступово послаблюється і зазвичай рано чи пізно зникає. Після цього ви, імовірно, виявите інші бажання й можливості.

Скажімо, колега, який позичає ваш комп’ютер без дозволу, відмовляється виконувати ваше прохання. Можна почати з ним суперечку або змиритись і приготуватися до такої ситуації. Звичайно, ви почуватиметеся розчарованими через те, що не отримали бажаного, але згодом ви звикнете до такої поведінки і привчите себе зберігати всю інформацію перед тим, як устати з-за столу.

Коли гнів вторинний, варто знайти вразливіші почуття, що лежать під поверхнею. Коли гнів первинний, буде доцільніше висловити його у вигляді побажання. Або ж змиритися з ситуацією. Як це зробити, читайте далі.

Модель чотирьох причин гніву і відповідних знарядь. Категорії, про які йдеться, заштриховано.

Скажімо, ваш друг останньої миті скасував зустріч. Такі ситуації насамперед належать до четвертої категорії «невідповідність бажанням». Утім, навіть якщо ви відчуваєте полегшення, бо не мали енергії для цього візиту, інші категорії теж можуть накласти відбиток.

Можливо, у вас є правило, що забороняє скасовувати домовленості, і через це ви вважаєте, що ваш друг учинив неправильно (третя категорія). Імовірно, ваша самооцінка зазнала удару, бо в такі моменти ви відчуваєте, що ваш друг не поважає й не цінує вас, особливо якщо при цьому він не перепрошує щиро. Якщо ситуація підпадає під кілька категорій, ви маєте більше інструментів на вибір.

Інструменти з першої комірки (коли ваша самооцінка зазнала удару): проаналізуйте, чи є підстави вважати, що вас менше цінують. Запитайте в друга, чи часто він скасовує зустрічі, чи це, можливо, якось пов’язано з вами. Якщо стане зрозуміло, що зустріч не відбулася, тому що ваша дружба не є для нього пріоритетом, можна висловити свій смуток словами: «Мені шкода, що я не важу для тебе більше» або «Я хотів би бути вище у списку твоїх пріоритетів».

Інструменти з третьої комірки (цінності і правила): поміркуйте, чи можна попрацювати з вашим правилом і зробити його менш суворим. Якщо правило звучить так: «Скасовувати зустріч або домовленість заборонено», — можливо, його вдасться перефразувати на: «Допустимо скасовувати зустріч лише з поважних причин». Можливо також, що вас влаштовує правило, і ви насправді не хочете його змінювати.

Варто поговорити з другом про ваші правила чи цінності й запитати, які правила й цінності має він. Імовірно, ваші погляди відрізняються. Однак обговорення допоможе краще розуміти реакції одне одного.

Ви також можете спробувати змінити поведінку друга шляхом безпосереднього прохання, наприклад, такого: «Для мене важливо бути впевненим у планах, які я погоджую із друзями. Іншого разу, якщо в тебе виникне потреба змінити домовленість, повідом про це якомога раніше».

Інструменти із четвертої комірки (невідповідність бажанням): наполягайте на своєму бажанні і висловіть його, наприклад, так: «Чи не міг би ти переглянути своє рішення? Я дуже хотів із тобою зустрітись і думаю, що ми могли б чудово провести час».

Якщо людина не йде вам назустріч, бо ви не в пріоритеті, варто задуматися, наскільки цінна ця дружба. Схоже, за неї доведеться платити: ваш друг скасує вашу зустріч, щойно отримає запрошення від когось важливішого. У такому разі ви можете відмовитися від спроб змінити поведінку свого друга і змиритися, якщо не хочете його втратити.

Напевно, у більшості ситуацій ви спершу висловите своє побажання, сподіваючись на зміни. Якщо це неможливо, доведеться або припинити стосунки, або перестати сподіватися, що вони зміняться. Нерідко можна відразу визначити, що ситуація безнадійна, а наслідки втручання будуть надто важкими: тоді варто просто змиритися.

Якщо ви вважаєте свого друга шляхетною й цікавою людиною, імовірно, ви просто змиритеся з ситуацією і звикнете до думки, що часом за дружбу потрібно платити. Якщо ж дійдете висновку, що ця людина не така вже й цінна для вас, варто висловити ультиматум: або вона дотримує слова, коли про щось із вами домовляється, або ви більше не матимете з нею справ.

Модель чотирьох причин гніву та відповідних інструментів взаємодії. Категорії, про які йдеться, заштриховано.

Модель 2

Розгляньмо приклад, у якому задіяно кілька категорій. Скажімо, ваш сусід стверджує, що ви несправедливі. Це завдає удару вашій самооцінці (тобто є ознаки першої категорії). Якщо сусід не висловлюватиметься спокійно, а гриматиме на вас чи повчатиме у присутності свідків, імовірно, цю ситуацію можна зарахувати до четвертої категорії (невідповідність бажанням) і, можливо, третьої (правила або цінності).

Якщо ситуація належить до кількох категорій, можна використати інструменти з різних комірок.

Інструменти з першої комірки (загроза самооцінці): висловіть ваш смуток, наприклад, такими словами: «Мені шкода, що ти вважаєш мою поведінку різкою». Можна додати: «Мабуть, ти маєш рацію» або «Я сприймаю це інакше». Ви також можете дослідити, як ця ситуація вплине на ваші подальші стосунки, зауваживши: «Сподіваюся, це не означає, що ми не зможемо разом ходити на футбол».

Інструменти з третьої комірки (правила або цінності): ви здатні змінити ваше правило, якщо воно звучить приблизно так: «Не можна надокучати людям, гаркаючи або огризаючись до них» або «Якщо ти хочеш зробити комусь зауваження, потрібно робити це віч-на-віч». Імовірно, ви розповісте сусідові про ваші цінності, попросите його враховувати межі, які ви встановлюєте у спілкуванні.

Інструменти із четвертої комірки (невідповідність бажанням): знов-таки, варто висловити прохання ставитися до вас із повагою. Можливо, варто відмовитися від того, щоб впливати на комунікативні манери співрозмовника.

Імовірно, найкращий метод — змиритися з поведінкою опонента, надто якщо це літня людина або якщо співрозмовник схильний до психічних розладів чи функціональних захворювань, що впливають на спосіб спілкування.

Модель чотирьох причин гніву та відповідних інструментів узаємодії. Категорії, про які йдеться, заштриховано

Модель 3

Як уже згадувалося, нерідко наш гнів приховує інші почуття, з якими можна працювати значно конструктивніше. У них закладено шлях до більшої щирості, життєрадісності й щастя. Приховані емоції важко усвідомити уповні, бо гнів забирає більше уваги.

У люті закладено приховану надію на те, що дійсність можна змінити. Гнів — це сильний вид енергії, здатної усувати перешкоди на нашому шляху. Гнів допомагає боротися з труднощами, адже людина (не завжди усвідомлено) наміряється щось змінити.

Проблема виникає тоді, коли є спроби змінити незмінюване. Наприклад, якщо ви сердитеся на партнера, сподіваючись, що він змінить фундаментальні риси своєї особистості після того, як ви покритикуєте або повиправляєте кілька разів. У такому разі ви ускладнюватимете життя не лише йому, а й собі. Марні зусилля. Фундаментальні риси особистості рідко піддаються змінам.

Інший приклад — коли ви злитеся на своїх стареньких батьків. Поки ви сердитеся, ви за щось боретеся, можливо, навіть не усвідомлюючи цього. Під гнівом жевріє надія, що щось можна змінити на краще. Що ви якимось дивним чином зможете отримати те, чого недоотримали в дитинстві. Чи принаймні якусь компенсацію. Що мама і тато врешті-решт зміняться, і ви житимете довго і щасливо.

Ми часто сердимося доти, доки не наберемося сил осмислити нашу втрату і прийняти дійсність такою, якою вона є. Того дня, коли ви наважитеся відмовитися від безнадійної боротьби, гнів перетвориться на смуток. А у смутку, на відміну від гніву, є перевага: він викликає співчуття в інших. Ви отримаєте допомогу. Крім того, у смутку закладено відчуття руху. Здоровий смуток триватиме якийсь час, поки ви не «оплачете» свою втрату й не будете готові втерти сльози й пошукати нові можливості. Натомість гнів може перетворитися на озлобленість і тривати все життя.

Модель гніву, що приховує надію, спостерігається в багатьох типах стосунків: наприклад, між колишніми партнерами, братами і сестрами або між колегами. Якщо ви усвідомите цю надію, вам буде легше знайти вихід і рухатися далі. Знайдіть надію у своєму гніві і змініть дійсність там, де це можливо, а там, де ні, — змиріться і «виплачте» свій емоційний тягар, тоді ви будете готові розпочати нове життя.

Коли ви оплачете те, чого не отримали від батьків у дитинстві або у старшому віці від партнера, то зможете побачити ваших близьких такими, якими вони є, — з усіма перевагами й недоліками. І хоч не можна отримати нового дитинства чи повернути час назад, щоб почати романтичні стосунки наново, характер взаємин може змінитися після того, як ви припините вимагати з інших те, чого вони не мають, і відмовитеся від свого бажання змінити дійсність та інших людей.

Якщо ви зіткнетеся із гнівом з боку, наприклад, ваших дорослих дітей, у розмові можна апелювати до безпорадності: «Я хотів (-ла) б дати тобі нове дитинство». Другові, який скаржиться на зіпсований день народження через те, що ви рано пі­шли додому, можна сказати: «Я хотів (-ла) б повестись інакше».

Слова «ти мав (-ла) б» добре використовувати для повчань. Повчати можна себе чи інших. «У мене мало б бути більше енергії для дітей» — це приклад морального самоосуду. Ви спрямовуєте гнів на себе. Можна також докоряти іншим: «Ти мала б більше думати про мене», — або ще гірше: «Після всього, що я для тебе зробила, тобі слід було б хоч трохи виявляти вдячність». Якщо вам подобається накручувати себе, саме час роздавати «моральні оцінки» собі чи іншим.

Існує різниця між бажанням і надією. Надія повинна узгоджуватися з дійсністю. Якщо те, на що ми сподіваємося, існує лише в примарному світі, можна змарнувати багато часу та енергії на те, що, по суті, є мертвим. Прикладом цього є жінки, які перебувають у невдалому шлюбі, сподіваючись, що одного дня їхні чоловіки кардинально змінять свої погляди на життя. Таким дружинам краще було б відмовитися від надії. Без марних сподівань буде легше тверезо обміркувати ситуацію й вирішити, що краще: прийняти все як є чи вийти із цих стосунків.

Бажання — це зовсім інше. Можна запросто прагнути чогось нереалістичного. Наприклад, мріяти, щоб дорога померла людина на мить повернулася. Вам не до снаги керувати такими емоціями. Ви не здатні змусити себе любити жовтий колір більше, ніж синій. Ви лише можете дослухатися до свого внутрішнього «я», щоб збагнути, який же колір вам подобається найбільше. Певною мірою можна сказати, що ви — це ваші бажання.

Коли я хочу дізнатися, що за людина переді мною, я запитую про її бажання. Відповідь чимало розповідає про співрозмовника.

Відчувати свої бажання — означає бути близьким до самого себе. Коли ви наважуєтеся відчувати і приймати свої бажання, ви справді щирі з собою. Якщо ж ви водночас готові чути бажання інших, то зможете створити міцні і плідні відносини.

Бажання людині не підвладні. Можна спробувати їх пригасити, але ціна за це буде непомірно високою. За приглушення бажань доведеться заплатити втратою життєрадісності, почуттям беззмістовності або смутком.

Бажання сповнюють життям. Бажати чогось боляче, коли реальність суттєво розходиться із мріями. Відчуваючи суть ваших бажань, ви встановлюєте зв’язок зі смутком і глибинним «я». Щодо мене, то я волію підтримувати хороший контакт зі своїм смутком, щоб відчувати, що живу. Це краще, ніж переживати порожнє, безбарвне відчуття, що виникає, якщо стримувати забагато болісних думок.

Коли ви повчаєте себе або інших, то контактуєте зі своїм гнівом, спрямовуючи його назовні або всередину. Під час контакту зі своїм бажанням вам боляче, якщо втілити омріяне неможливо, і радісно, якщо задумане справджується.

Установку «Я повинен бути так само вправним, як і інші» можна замінити на: «Я хотів би бути настільки вправним, як інші». У другому реченні усунуте відчуття вини і є більше місця для смутку. А фразу «Ти мав би більше мені допомогти» є сенс замінити на: «Я хотіла б, щоб ти допомагав мені більше», — або навіть конкретніше: «Мені бракувало твоєї допомоги».

Сподіваюся, читачі усвідомлять, наскільки змінюються відчуття, коли людина говорить на основі бажань, а не на основі повчань і установок «мав би». Спробуйте вибрати одне з ваших типових суджень про себе чи інших і перефразувати його за допомогою слів «Я хотів (-ла) б» або «Мені не вистачає». Відчуйте внутрішню зміну. Зверніть увагу, що ви відчуєте більше спокою, хай навіть із присмаком смутку.

Гнів — це зазвичай поверхове почуття. Чимало людей довго злиться, замість того щоб дозволити собі перейти до більш глибоких вразливих почуттів. Існує кілька причин такої ситуації. Можливо, вам не вдається впоратися зі смутком, прихованим під гнівом. Можливо, вам болить відчуття безпорадності, що приходить з усвідомленням неможливості щось отримати чи на щось уплинути. Коли людина розгнівана, це озна­чає, що вона за щось бореться. Що сильніша боротьба, то менше відчуттів вам потрібно переживати.

Деяким людям приємніше спрямовувати свій гнів на старі невдалі стосунки замість того, щоб змиритися. Але минулого не повернути й не змінити! Якщо ви пережили втрату, залишаться шрами, з якими вам доведеться жити. Щойно ви сприймете це як даність, ваш гнів перетвориться на смуток.

У смутку криється зцілення. Смуток — це процес, для якого потрібен час. Коли ви сумуєте, вам набагато легше отримувати любов інших, аніж тоді, коли ви розгнівані. У такій ситуації шансів викликати у когось співчуття значно менше. Гнів віддаляє, а смуток зближує.

Якщо гнів зумовлений тим, що хтось перейшов ваші межі, можна висловити свої думки як побажання. Тим, хто звик виражати гнів у таких ситуаціях, можна спробувати новий підхід: відшукайте приховане бажання й поговоріть про нього. Якщо гнів приховує інші вразливі почуття, відверта розмова про них сформує набагато кращий зв’язок. Обговорення безпорадності, тривоги або смутку замість гніву підкаже вам новий підхід чи тактику, яка зробить ваші відносини теплішими.