Ілюзії

1. I прийшов на землю Учитель,

що народився на святих просторах Iндiани

й зростав на таємничих пагорбах

на схiд вiд Форт-Уейна.

2. Учитель пiзнавав цей свiт

у громадськiй школi Iндiани,

а коли пiдрiс, опанував професiю

автомобiльного механiка.

3. А втiм, Учитель мав знання

i з iнших рук, i з iнших шкiл,

i також iз попереднiх своїх життiв.

Вiн пам’ятав про це, i та пам’ять

робила його мудрим i сильним,

i люди вiдчували його силу

й приходили до нього за порадою.

4. Учитель вiрив у свiй хист

допомагати й собi i всьому людству,

а що вiн вiрив сам, то й iншi

бачили його силу i приходили до нього

з надiєю загоїти свої недуги

та позбутись життєвих злигоднiв.

5. Вiрив Учитель, що кожна людина має право

думати про себе як про сина божого,

щиро вiрив, що саме так i є, отож

у майстернях та гаражах, де вiн працював,

завжди товпилися тi, хто прагнув

його науки та дотику його руки,

а на вулицях чекали юрби тих, хто сподiвався,

що, коли вiн їх минатиме, на них впаде його тiнь

i життя їхнє одразу змiниться.

6. День крiзь день майстри та власники майстерень

плекали надiю, що Учитель покине свiй iнструмент

i подасться геть, бо юрмились навколо нього

такi гурти людей, якi не залишали нi йому,

нi iншим механiкам мiсця

для лагодження автомобiлiв.

7. Врештi, так i сталося: подавсь вiн поза мiсто,

i почали називати його Месiєю i чудотворцем;

а що всi у це вiрили, то так воно й було.

8. Коли пiд час його розмови з людьми налiтала буря,

на голови слухачiв не падало жодної краплини;

i останнiй у натовпi чув його слова так же ясно,

як i перший, незважаючи на блискавки чи грiм у небесах.

I вiн завжди повiдав людям притчi.

9. I сказав вiн їм: «У кожному з нас закладено

силу нашої згоди бути здоровими чи хворими,

багатими чи бiдними, вiльними чи рабами.

Ми самi господарюємо цим, а не хто iнший».

10. I озвавсь один фабричний робiтник: «Легко вам говорити,

Учителю, бо ви маєте дороговказ, а ми — нi,

i ви не мусите так тяжко працювати, як мусимо ми.

Людинi конче треба працювати, аби здобувати

у цьому свiтi хлiб свiй насущний».

11. I правив Учитель у вiдповiдь:

«Колись давно на днi кришталево чистої рiчки

iснувало поселення живих iстот.

12. Мовчки сунула могутня течiя над усiма ними —

молодими й старими, праведними й грiшними,

линула течiя призначеним їй шляхом,

знаючи лише своє кришталево прозоре «я».

13. Кожна з iстот у свiй власний спосiб

мiцно чiплялася за якусь галузку чи камiнь

на рiчковому днi, опираючись течiї,

як навчилися вiд самого народження.

14. Та ось урвався терпець в однiєї з iстот:

«Втомилась я чiплятися, i хоча не маю змоги

побачити це на власнi очi, проте вiрю,

що течiя знає, куди вона прямує. Треба рушати,

i хай вона несе мене, куди захоче,

бо отак чiпляючись, загину я вiд нудьги».

15. Хихотiли обережнi, глузували з неї:

«Дурна ти! Тiльки-но спробуй одчепитись,

як ця, така люба тобi течiя, закрутить

тебе колесом i жбурне на камiння,

i загинеш ти вiд неї швидше, нiж вiд нудьги!»

16. Не зважила iстота на пересторогу i, глибоко надихнувши,

зринула нагору; одразу ж закрутило її колесом,

пожбурило на камiння.

17. Одначе згодом, коли та смiлива iстота

знов перестала чiплятись, пiдняла її течiя

iз самого дна i не товкла бiльше, i шкоди не завдавала.

18. А iстоти на днi, що мали її за чужу, заволали:

«Погляньте на чудо! Iстота, така ж, як i ми, а лiтає!

Ось Месiя, що прийшов нас усiх врятувати!»

19. I мовила пiдхоплена течiєю iстота:

«Не бiльший за вас я месiя. Рiка залюбки

зробить вас вiльними, тiльки насмiльтеся вiдчепитись,

тiльки насмiльтеся рушити з нею.

Наше справжнє покликання — вирушати в цю подорож,

зважитись на цю пригоду!»

20. Та ще гучнiше волали вони: «Спаситель!» —

i водночас ще мiцнiше чiплялися за камiння,

а коли поглянули вгору, то за тiєю iстотою i слiд пропав,

i, лишившись на днi самi, складали вони легенди про Спасителя».

21. I сталося так: коли Вчитель побачив,

що гурти людей навколо нього день у день

стають дедалi бiльшi числом i несамовитiшi,

вимагаючи, щоб вiн безперервно зцiляв їх,

повсякчас частував чудесами

i навiть пiзнавав їх та жив їхнiм життям,

вiн того ж таки дня подавсь на вершину гори

i там заходився молитись.

22. I мовив вiн у серцi своєму: «Боже осяйний,

коли воля твоя, хай ця чаша обминає мене,

звiльни мене вiд цього нездiйсненного завдання.

Не в змозi я жити життям бодай однiєї душi,

а їх десять тисяч волає, щоб чинив я так.

Я винен, що сам допустив таке.

Коли воля твоя, дозволь повернутися до моїх двигунiв

та моїх iнструментiв i дай менi змогу

жити так, як живуть iншi люди».

23. I прорiк йому голос на вершинi гори,

голос не чоловiчий i не жiночий,

не гучний i не тихий, але безмежно лагiдний:

«Не моя воля, а твоя хай здiйсниться.

Яка твоя воля, така й моя для тебе буде.

Iди своєю дорогою, як iншi люди,

i хай щастить тобi на землi».

24. Почувши це, зрадiв Учитель i красно подякував.

Спустився вiн з гори, мугикаючи собi пiд нiс

веселу пiсеньку механiкiв. А коли натовп

накинувся на нього iз своїм лихом i нещастям,

благаючи зцiлення, розради й чудес,

вiн тiльки всмiхнувся i лагiдно мовив: «Я йду од вас».

25. На мить занiмiв увесь той натовп з подиву.

26. I провадив Учитель: «Якщо людина повiдала Богу,

як хоче вона над усе помагати стражденному свiту,

хоч би чого їй це коштувало, i коли Бог прорiк їй

у вiдповiдь, що вона має робити, то чи повинна

людина чинити так, як їй було сказано?»

27. «Звiсно, що так, Учителю! — заволали люди. —

Втiхою буде для неї страждання вiд усiх тортур пекла,

коли так сказав сам Бог!»

28. «Навiть байдуже, якi це тортури чи

яке неймовiрно важке таке завдання?»

29. «Бути повiшеним — це честь, бути прибитим цвяхами

до дерева або спаленим живцем —

це слава, коли так сказав Бог», — вiдповiли вони.

30. «А як ви вчинили б, — кинув Учитель у натовп, —

коли б вам просто в обличчя прорiк Бог:

«Воля моя — бути тобi в цьому свiтi щасливим,

хоч як довго ти житимеш». Що тодi?»

31. I мовчав натовп, анi голосу, анi звуку не чути було

на схилах гори i в долинах, де вiн зiбрався.

32. I мовив Учитель у цю тишу: «На стежинi нашого щастя

вiднайдемо знання, заради якого обрали саме цей

час для свого життя. Ось чого я навчився сьогоднi,

тож i вирiшив нинi покинути вас,

аби йшли ви своєю стежиною, як вам заманеться».

33. I попрямував вiн своєю дорогою крiзь натовп,

i покинув їх, i повернувся до буденного свiту

людей i машин.