4

— Де ви всього цього навчилися, Доне? Ви так багато знаєте! Чи, може, менi це тiльки здається? Нi. Знаєте ви багато. I все завдяки досвiду? Чи вас якось готували на роль Учителя?

— Тобi дають книгу, i ти читаєш.

Я повiсив на розчалку щойно випрану шовкову хустину i витрiщився на нього:

— Книгу?!

— «Пiдручник Спасителя». Це — своєрiдна бiблiя для Вчителiв. Десь у мене був примiрник, якщо вас цiкавить.

— Так, звiсно! Ви маєте на увазi звичайну книгу, що пiдказує вам?..

Якусь хвилю вiн порпався в багажнику — у «Тревел-ейра» вiн одразу ж за пiдголiвником — i видобув звiдти невеличку книжку в оправi, що мала вигляд замшевої.

Посiбник Месiї Нагадування для розвиненої душi

— Що ви мали на увазi, коли сказали:«Пiдручник Спасителя»?Це ж «Посiбник Месiї».

— Що так, що так — хiба не однаково?

Вiн почав збирати порозкиданi довкола лiтака речi, наче настав час збиратися в полiт.

Я гортав сторiнки книжки. То була збiрка афоризмiв i стислих приписiв.

Перспектива —

скористайся нею або облиш її.

Якщо ти звернувся до цiєї сторiнки,

значить ти забуваєш: усе, що

дiється навколо тебе, не є

реальнiстю.

Подумай про це.

Пам’ятай, звiдки ти прийшов,

куди йдеш, а передовсiм — чому ти

створив халепу, в яку втрапив.

Пам’ятай, що конатимеш жахливою смертю.

Все це — добра пiдготовка, i ти дiстанеш

вiд неї бiльше втiхи, якщо

зберiгатимеш цi факти у своїй

свiдомостi.

А проте, сприймай свою смерть досить поважно.

Якщо ти смiятимешся дорогою до мiсця твоєї страти —

це, як на загал, буде незрозумiлим для менш розвинених

створiнь, i вони називатимуть

тебе божевiльним.

— Ви прочитали оте — про втрату перспективи, Доне?

— Нi.

— Там говориться, що людина має сконати жахливою смертю.

— Це зовсiм не обов’язково. Залежить вiд обставин. I вiд того, чи вiдчуває людина бажання залагоджувати справи.

— А ви конатимете жахливою смертю?

— Не знаю. В цьому не так багато сенсу, особливо тепер, коли я покинув те дiло. Невеличке спокiйне вознесiння — цього має бути досить. Вирiшу за кiлька тижнiв: коли завершу те, заради чого прийшов.

Я сприйняв це за жарт — адже Дон не раз уже так жартував. Не знав я тодi, що вiн говорив про тi кiлька тижнiв цiлком серйозно.

Я знову заглибився в книжку: менi здавалося, що саме такого знання потребує Вчитель.

Пiзнавати —

це навчатися того,

що ти вже знаєш.

Дiяти — це демонструвати,

що ти це знаєш.

Навчати iнших — це нагадувати їм,

що вони знають усе так само, як i ти.

Всi ви — учнi, виконавцi,

вчителi.

Єдиний твiй обов’язок

у будь-якому з життiв — бути

праведним перед самим собою.

Бути праведним перед кимось або чимось iншим

не тiльки неможливо —

це ознака фальшивостi

месiї.

Найпростiшi запитання —

водночас i найглибшi.

Де ти народився? Де твiй дiм?

Куди ти йдеш? Що ти робиш?

Замислюйся над цим

час вiд часу

i спостерiгай за тим,

як змiнюються вiдповiдi.

Найкраще

ти навчаєш того,

чого найбiльше потребуєш

навчитися сам.

— Рiчарде, вам наче мову одiбрало, — сказав Шiмода, так нiби йому кортiло поговорити зi мною.

— Еге ж, — озвався я не полишаючи читати. Якщо ця книга призначена тiльки для Вчителiв, я не мав намiру вiдриватися вiд неї.

Живи так,

щоб нiколи не соромитись, як

щось сказане чи зроблене

тобою стане вiдомим

у свiтi —

навiть, якщо тi вiдомостi

будуть неправдивi.

Твої друзi

пiзнають тебе краще

в першi хвилини зустрiчi,

анiж твої знайомi зможуть

пiзнати тебе

за тисячу рокiв.

Найкращий спосiб уникнути

вiдповiдальностi —

це сказати: «На менi лежить

вiдповiдальнiсть».

Я завважив у тiй книжцi ще одну дивину.

— Доне, на сторiнках немає номерiв.

— Немає, — пiдтвердив вiн. — Просто розгортаєш її — i там саме те, що тобi потрiбно.

— Чарiвна книга!

— Нi. З будь-якою книгою можна так. Навiть iз старою газетою, якщо читати досить уважно. Хiба не траплялося, що замислившись над якоюсь проблемою, ви розгортали першу-лiпшу книгу, яка тiльки була напохватi, i раптом прозрiвали од того, що вона вам говорила?

— Нi.

— Ну то спробуйте колись.

Я спробував. Заплющив очi i намагався уявити собi, що ж зi мною станеться, якщо я й надалi подорожуватиму з цим дивовижним чоловiком. Його товариство тiшило мене, але я не мiг позбутися вiдчуття, нiби щось аж нiяк не втiшне має скоїтися з ним найближчим часом, i менi дуже не хотiлося бути цьому свiдком. З такою думкою я розгорнув книжку, все ще не розплющуючи очей, потiм розплющив їх i прочитав:

Через усе твоє життя

тебе веде

внутрiшня жага пiзнання —

ця неспокiйна духовна сутнiсть,

яка i є твоїм справжнiм «я».

Не вiдвертайся

вiд можливих рiзновидiв майбутнього,

аж поки не пересвiдчишся, що в них

немає чого навчитися.

Ти завжди вiльний

змiнити свiй вибiр

i обрати iнше майбутнє

чи iнше

минуле.

Обрати iнше минуле? Буквально чи образно? Як це зрозумiти?..

— Схоже на те, Доне, що мiй розум розладнався. Не знаю, чи здатен я навчитися такого.

— Практика. Трохи теорiї i багато практики, — сказав вiн. — На це потрiбно десь пiвтора тижня.

— Пiвтора тижня?

— Еге ж. Повiрте у те, що знаєте всi вiдповiдi, i ви знатимете усi вiдповiдi. Повiрте у те, що ви Вчитель, i ви — станете ним.

— Я нiколи не казав, що хочу бути Вчителем.

— Ваша правда, — мовив вiн. — Не казав.

Посiбник я залишив у себе, i Дон так i не попросив його повернути.

Загрузка...