Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту

Розділ 5. Два ока, два вуха, один рот

Щойно корейські малюки починають спілкуватися, батьки навчають їх важливості «мовчазності» — слухання інших та уваги до їхніх дій. Якщо дитині три роки, це не виправдання для браку нунчі; ба більше, у корейців є прислів’я: звички, набутої у віці трьох років, не позбудешся й у вісімдесят. Наприклад, якщо всі стоять праворуч від ескалатора, залишаючи лівий бік вільним, дитина має зрозуміти, що на те є причина: коли всі стоять праворуч, ліворуч можуть пройти люди, які дуже поспішають. Тому не можна бути єдиною нечемою, яка стоїть ліворуч, навіть не усвідомлюючи, що щось не так. Дитина має зрозуміти це сама, і батьки не повинні пояснювати їй правила. Розвиток уміння покладатися лише на себе — важлива частина навчання нунчі.

У Кореї західне ставлення в дусі «Це ж лише дитина!» неприйнятне. Дітей змалку привчають брати відповідальність на себе.

У корейських школах учні самі мають доходити висновків майже про все. Учителі не нададуть їм зручного списку всього, що знадобиться для складного мистецького проекту наступного дня. Вони лише скажуть: «Завтра майструватимемо абажури». Учні мусять самостійно визначити, що взяти із собою до школи для цього проекту. Якщо учень не приніс кусачки — що ж, прикро. У школі таких інструментів немає, але, навіть якби вони там були, вчителі нізащо не дали б їх цьому учневі, бо це він схибив.

Іноді вчителі зумисне висловлюються незрозуміло, коли йдеться про щось важливе, наприклад, про те, де саме відбудеться іспит. І знаєте що? Якимось загадковим чином усі приносять потрібні кусачки та знаходять аудиторію для іспиту (навіть я, учениця, яка на той час не володіла корейською мовою). Так відбувається тому, що дітей змалечку привчають самостійно розбиратися в ситуації. Отримати потрібну інформацію можна в потрібної людини в належний час, запитавши її або, ще важливіше, розплющивши очі, нашорошивши вуха та спостерігаючи за тим, що роб­лять інші. Так розвивається нунчі в школярів.

Західні батьки, мабуть, здригнуться від такої ідеї та скажуть: «Ми ж не хочемо виховати лемінга[31]! Дитина має розуміти, що, коли всі стрибають з даху, це ще не означає, що й вона має стрибнути». Утім, інстинктивно всі ми розуміємо, що існує так звана мудрість натовпу. Наприклад, усі мешканці Нью-Йорка знайомі з цим неписаним правилом: якщо в підземці один вагон порожній, а загалом потяг переповнений, на те неодмінно є причина. Часто-густо вона якось пов’язана із сечею. Не треба заходити в цей вагон. Натовп не завжди має рацію, проте, коли йдеться про громадський транспорт, зазвичай так і є.

Ви використовуєте нунчі щоразу, виходячи з дому. На рівні несвідомого застосовуєте нунчі, щоб вирішити, у кого розпитати дорогу. У лондонському метро ви звернетеся до того, хто, вочевидь, їде на роботу й рухався в цьому напрямку вже з мільйон разів, а не до туриста, який спантеличено роздивляється схему метрополітену. Ви користуєтеся нунчі, щоб визначити: дивак в автобусі поряд з вами просто зацікавився книжкою, яку ви читаєте, чи збирається вразити вас своїм прутнем.

Можливо, бувало, що ви їхали в потязі в протишумових навушниках, увімкнувши музику на всю гучність. Ви не чули, як машиніст оголосив через гучномовець: «Через проблеми в залізничних сигнальних системах цей потяг затримується й не зупинятиметься на таких станціях…» Однак завдяки нунчі ви помітили, що інші пасажири роздратовані й почали щось обговорювати. Отже, розумієте: на маршруті сталося щось непередбачене.

Нунчі потрібне й тоді, коли ви за кермом автівки. Ви інстинктивно відчуваєте, які водії можуть пропустити вас уперед, а які оскаженіють від спроби випередити їх.

У магазині нунчі підказує вам, яка черга до каси просуватиметься швидше. Можливо, спершу ви станете за покупцем, чий візок з продуктами здається майже порожнім, але швиденько перейдете в іншу чергу, помітивши, що в цього покупця сто шоколадок Kinder Surprise, кожну з яких треба сканувати окремо. Ви інстинктивно уникатимете черги до касира, якому час робити перерву, або черги, у якій один з покупців дістав чималий стос купонів на знижку.

Було б чудово, якби нунчі спрацьовувало так легко та природно і в інших сферах вашого життя, чи не так? На щастя, цього легко досягти. Потрібно лише привчитися дивитись і слухати.

А якщо цього не робити? Що ж, це може призвести до болючих наслідків, які описано в багатьох корейських дитячих книжках з такими, наприклад, назвами: «Маля без нунчі» або «Слоненя без нунчі». Не очікуючи, що ви прочитаєте ці книжки, відразу опишу сюжет: у малюка та слоненяти немає друзів.

Щоб навчитися нунчі, вам не потрібно змалку читати сповнені моральних настанов корейські книжки чи відвідувати корейську школу з її суворою дисципліною. Я зробила це замість вас і сформулювала головні засади нунчі у восьми правилах.

1. Насамперед звільніть свій розум. Позбудьтеся упереджень, щоб розглянути ситуацію розважливо.

2. Пам’ятайте про ефект спостерігача в нунчі. Коли ви заходите в кімнату, атмосфера в ній змінюється. Усвідомлюйте власний вплив на ситуацію.

3. Щойно зайшовши в кімнату, пам’ятайте, що всі інші були тут довше, ніж ви. Спостерігайте за ними, щоб отримати відповідну інформацію.

4. Ніколи не нехтуйте змогою помовчати. Якщо почекати доволі довго, ви отримаєте відповіді на всі свої запитання, не промовивши й слова.

5. Правила етикету існують не без підстав.

6. Розумійте натяки. Люди не завжди прямо висловлюють свої думки, і це їхнє право.

7. Іноді шкода, завдана комусь мимоволі, нічим не краща, ніж заподіяна зумисно.

8. Дійте спритно та швидко.

Одну цитату Брюса Лі часто репостять у соціальних мережах як мем для натхнення, і не просто так. Лі сказав: «Спорожніть склянку, щоб наповнити її знову».

Коли йдеться про аналізування ситуації в приміщенні, варто сприймати кімнату як ємність із водою, а себе — як склянку. Як ви визначите температуру та смак води в ємності, якщо ваша власна склянка вже повна по вінця?

Якщо ваш розум сповнюють упередження щодо людей і ситуації, складно побачити те, що є безпосередньо перед вами, і поводитися відповідно.

Аманда працювала в міжнародній компанії в Лондоні. Якось її запросили на корпоративну вечірку з приводу приїзду Дена, голови нью-йоркського філіалу. Аманда ніколи не бувала в Америці, проте багато знала про американську культуру з фільмів і телепередач. Вона вважала американців галасливими, нахабними й дуже невимушеними у спілкуванні.

Розмовляючи з Деном та іншими співробітниками на вечірці, Аманда дуже хотіла приємно вразити «цього американця», тому не звертала уваги на підказки, які могла б отримати, оглянувши кімнату. Ден аж ніяк не поводився невимушено. До того ж більшість людей навколо розмовляли з ним дуже шанобливо. Завершивши розповідати історію, Ден підняв праву руку, і Аманда, керуючись власними упередженнями, подумала, що так він ніби каже: «Дай п’ять!» Вона була єдиною, хто плеснув його по долоні. Проте Ден не відповів на її дружнє вітання, а з приголомшеного виразу його обличчя вона зрозуміла, що схибила.

Нещасна Аманда гадала, що діє правильно, адже нікому не хочеться, щоб на його «дай п’ять» не відповіли. Проте її поведінка ґрунтувалася на уявленнях про те, як потрібно спілкуватися з американцем. Вона прийшла на вечірку вже з цими уявленнями й не змінила їх відповідно до ситуації в приміщенні. Якби вона зосередилася на сприйнятті людей довкола, то не осоромилася б.

Спорожнити розум можна по-різному: заплющити очі й зосередитися на диханні, перш ніж заходити в приміщення, або ж просто подумки нагадати собі, що потрібно залишатися в ситуації «тут і зараз», коли відчуваєте, як думки починають вирувати у голові.

До початку спілкування з кимось оцініть власний емоційний стан. Люди з тривожними розладами користуються так званою методикою перевірки HALT (від перших літер англійських слів hungry, angry, lonely, tired — «голодний», «злий», «самотній», «утомлений»). Тож подумайте, чи ви, бува, не голодні, не роздратовані, не втомлені й чи не самотньо вам. Якщо відповідь «так», запитайте себе: «Як це може вплинути на те, як я розпочну це спілкування й що побачу в цій кімнаті?» Як то кажуть, ми не бачимо людей такими, які вони насправді, ми бачимо їх такими, які насправді ми.

Із плином часу медитація та подібні практики можуть допомогти вам сприймати нові ситуації розважливо, без паніки.

Звільніть свій розум, а не вихлюпуйте склянку, по вінця повну своїми емоціями, на інших.

У квантовій фізиці існує поняття «ефект спостерігача»: мовляв, ми змінюємо об’єкт спостереження, просто спостерігаючи за ним. Подібним чином ми впливаємо на ситуацію, опинившись у ній: ви змінюєте атмосферу в кімнаті, просто перебуваючи там, тому не потрібно привертати зайву увагу своєю появою.

Будь-який майстер нунчі скаже: замість того щоб акцентувати увагу присутніх на власній появі, варто спершу віддати шану ситуації. Це допоможе вам згадати про правило нунчі № 1: «Звільніть свій розум».

Серед повсякденних єврейських звичаїв мені дуже подобається традиція цілувати мезузу, заходячи в дім або у приміщення. Мезуза — це маленький сувій у спеціальному футлярі, який вішають праворуч від дверей десь на рівні плеча. На сувої написано молитву «Шма», яка починається словами «Слухай, Ізраїлю» (зверніть увагу на слово «слухай», воно наче нагадує про важливість нунчі!) і містить два уривки з Тори: «Деварім» («Повторення закону») 6:4—9 та 11:13—21. Цілування мезузи — вияв пошани до Бога, проте мені подобається сприймати цю традицію як вияв пошани до приміщення, куди заходить людина. Цілуючи мезузу, вона ніби вітається з цією домівкою. Так роблять навіть тоді, коли в кімнаті або будинку загалом нікого немає.

Мезуза — це чудове тактильне нагадування про важливість внутрішнього спокою. У багатьох релігіях існує щось, що має нагадувати людям про споглядання зовнішнього світу. На думку спадають чотки: у католиків, мусульман і буддистів є власні аналоги. Дотик — це чуття, яке чинить значний вплив на людину. На потребі відчувати дотик ґрунтується віра в різноманітні талісмани. Власне, такі фізичні об’єкти — це втілення нунчі: використовуючи всі органи чуття, ви плідніше взаємодієте зі світом.

Незалежно від вашого віросповідання, навіть якщо ви не сповідуєте жодну релігію, я наполегливо раджу сприймати будь-яке приміщення так, ніби на дверях у нього висить мезуза: заходьте в помешкання усвідомлено й обачно, не думайте лише про себе. Не потрібно думати саме про Бога, головне, щоб ви пам’ятали: ви не пуп землі!

Багато років тому в мене була надзвичайно приязна колега, яку тут я називатиму Віолою. Якось вона запросила мене на вечірку в себе вдома в п’ятницю. Того дня здійнялася страшенна хурделиця, на дорогах утворилися затори, і я запізнилася на вечерю. Ледь зайшовши до помешкання моєї колеги, я засапано проторохтіла: «От лайно, перепрошую, що я запізнилася, погода просто лайно якесь!» Я бачила цих людей уперше в житті.

Усі дивилися на мене спантеличено.

Утім, я так хвилювалася, що базікала далі: «Я прийшла б раніше, але мусила зайти в крамницю придбати вина, а черга була просто величезна, на два квартали, і довелося сюди бігти, то я так засапалася, нічого собі, я наче астматик, ну що, сподіваюся, усі люблять вино “Сансер”?»

Усі мовчки дивилися на мене. Після цього я намагалася заприятелювати з присутніми, розводячи балачки. Усі поводилися дуже ввічливо, проте я розуміла: щось тут не так.

Наступного понеділка, коли ми прийшли на роботу, Віола пояснила, що трапилося. У п’ятницю ввечері, саме перед тим, як я прибігла до Віоли, одна з її подруг повідомила всім важливу звістку: у цієї жінки діагностували неоперабельний рак підшлункової залози, вона вирішила відмовитися від курсу хіміотерапії, і жити їй залишилося декілька тижнів або місяців. Як я зрозуміла, останнім, що вона сказала, перш ніж я вдерлася до вітальні, були слова: «Я хочу просто жити та створити спільні спогади зі своїм чоловіком».

Здається, я теж долучилася до таких спогадів.

Безперечно, я ніяк не могла знати про таке. І Віола аж ніяк не дорікала мені. Я ніяково перепросила за те, що вдерлася на вечірку зі своїм безперервним базіканням, і Віола сказала: «Так-так, звісно. Ти ніяк не могла б здогадатися. Не переймайся. Я просто хотіла пояснити, що сталося».

Проте я розуміла, що Віола більше ніколи не запросить мене до себе.

Можливо, зараз ви подумали: «Слухай, Юні, це дуже неприємний збіг, але ж ти нічого поганого не зробила. І якщо інші так не думають, вони несправедливі».

Дійсно, я не зробила нічого «поганого», проте намір і наслідки — не одне й те саме. У людей на тій вечірці виникли погані асоціації зі мною. Можливо, їм навіть було соромно за ці асоціації, але загалом ситуація склалася кепська, і з цим уже нічогісінько не вдієш.

Як я мала б використати своє нунчі

Попри запізнення, я могла б віддати шану помешканню, перш ніж ступати на поріг. Я ж не органи для життєво важливої трансплантації принесла! Могла б витратити декілька секунд на ритуал «вітання з нунчі» — мовчки проаналізувати вже сформовану в приміщенні атмосферу, а не притьмом змінювати її, наче галасливий рознощик піци. Пізніше, уже вдома, я пригадала, який вигляд мала кімната, і тут мені майнула думка про декілька подробиць:

• Коли чоловік Віоли прочинив мені двері, то тихо прошепотів: «Вітаю». Я мала б здогадатися, що щось не так: чого це він шепоче? Принаймні, могла б напружити своє нунчі та спробувати зрозуміти, що відбувається.

• Коли я зайшла до вітальні, ніхто не посміхався. Це дивно для вечірки. Я подумала, що гості образилися на мене через запізнення, тому що, коли ви не використовуєте нунчі, вам здається: ви пуп землі.

• Одна з жінок — гостя з невиліковною хворобою, як потім з’ясувалося, — нічого не їла й не пила.

• Чоловік поряд з нею міцно стискав її долоню обома руками.

Наведений приклад — це доволі типова помилка у використанні нунчі. Я настільки зосередилася на власній халепі, що була впевнена: усі тільки про мене й думають. Мені хотілося запевнити присутніх, що я їх не зневажила. Але досягла геть іншого.

Запускаючи повітряного змія, ви не можете просто жбурнути його догори й чекати, що він величним соколом порине в небо. Щонайперше ви маєте визначити, звідки дме вітер: зазвичай можна змочити палець і підняти його догори або ж просто подивитися на дерева й траву навколо. Нунчі працює за таким же принципом. І пам’ятайте про невід’ємну рису вітру: він змінює напрямок, коли йому заманеться, а не тоді, коли хочете ви.

Швидке нунчі передбачає здатність визначити, що відбувається в приміщенні, коли ви туди заходите. Як і здатність постійно уточнювати свою оцінку ситуації відповідно до змін навколо. Соціальні взаємодії надзвичайно швидкоплинні: навіть на похороні бувають кумедні миттєвості, і люди можуть бути вдячними за них. Тож пильнуйте, що насправді відбувається, і прилаштовуйтеся до змін, а не чіпляйтеся за уявлення про те, як має бути. Наприклад, на поминках в Ірландії люди інколи розповідають кумедні історії про померлого. Проте це не означає, що ви можете спокійнісінько припхатися на ірландський похорон і почати жартувати про те, як старенька (хай земля їй буде пухом) злягалася з половиною села, коли їй сімнадцяти не було. Варто докладати зусиль, щоб, перебуваючи в кімнаті, справляти таке ж враження, як гігантський персик Джеймса, кулястий та обтічний.

Якось я почула історію про королеву Великої Британії, з якої випливає, що її величність — майстриня швидкого нунчі, хоча ніколи й не чула цього слова. На прийомі в Букінгемському палаці іноземний високопосадовець випив воду з посудини для миття рук. Присутні жахнулися від такої етикетної помилки, але королева, щоб урятувати гостя від ганьби, узяла свою посудину для миття рук і ковтнула з неї води. Інші, наслідуючи її приклад, учинили так само.

Королева виявила виняткове нунчі: вона могла б увічливо натякнути гостеві, що вода в цій посудині — не для пиття. Але зрозуміла, що цей випадок може осоромити її гостя, тому швидко вжила заходів, щоб уникнути його ганьби. Ті, хто теж відпив води з миски для миття рук, продемонстрували спритне нунчі. Вони змогли подолати звичку, яка ґрунтувалася на їхніх знаннях про те, що пити з миски для миття рук — неприйнятно. У цій ситуації вони зрозуміли, що зараз треба вчинити саме так.

Пильнуйте, коли вітер змінюється. Самі змінюйтеся відповідно до цього, щоб підтримувати гармонію в ситуації загалом.

Утім, ніхто не каже, що під тиском оточення ви повинні чинити щось, на ваш погляд, неприйнятне. Участь у цьку­ванні, домаганнях або інших антисоціальних діях, які відбуваються у вашому оточенні, аж ніяк не відповідає вимогам нунчі.

Il faut tourner sept fois sa langue dans sa bouche avant de parler.

(Перш ніж говорити, сім разів язиком у роті поворушити треба.)

Французьке прислів’я

Слова ноги мають.

Моя мама

Коли я навчалася в корейській школі, ніхто ніколи не підіймав руки під час уроків, щоб щось запитати. Не було жодного правила, яке забороняло б розпитувати вчителя, просто ніхто так не робив. Запитання вчителеві інші сприйняли б як егоїстичне переривання уроку. Навіщо зупиняти викладання матеріалу й позбавляти всіх змоги отримати інформацію лише для того, щоб щось для себе з’ясувати?

Цей факт шокує більшість людей західної культури. Часто вони навіть уважають, що я перебільшую. Але спробуйте подивитися на це з іншого боку: під час мого навчання в класі було шістдесят учнів, тож, якби лише десять відсотків з них ставили запитання, освітній процес був би просто неможливим. Безперечно, відповідь на запитання одного з учнів може цікавити й інших, проте, імовірніше, вони навчилися б більшому, якби вчителеві дали змогу завершити викладати матеріал.

Що ж відбувалося, якщо й після уроку учень мав запитання? Із цим не виникало проблем: треба було піти на консультацію на перерві чи після уроків. Учителі заохочували нас підходити до них у позанавчальний час — і щедро надавали нам уваги.

Звичай не ставити запитань під час уроку — одна з причин того, чому корейські діти так швидко навчаються нунчі.

У мене, дванадцятирічної дівчинки, яка виросла в Америці, цей звичай викликав культурний шок. Але я засвоїла два цінних уроки: 1) якщо почекати доволі довго, можна отримати відповіді на більшість своїх запитань; 2) слухаючи, дізнаєшся більше, ніж говорячи.

Згадайте робочі наради: багато людей про щось запитують, щоб похизуватися, підлабузитися до керівництва або просто щоб їхня участь у нараді була помітною. Чи отримують якийсь зиск люди, які ставлять якнайбільше запитань на нарадах? Чи, може, їх усі автоматично більше поважають? Буває й таке. Іноді велика кількість запитань на нараді підкреслює заохочення співробітників. Але іноді ті ж запитання викличуть лише роздратування у ваших колег, яких непокоїть, що вже пів на першу і черга за тако[32] в їдальні за рогом щомиті стає довшою. Проаналізуйте ситуацію й пам’ятайте, що не треба озвучувати кожне запитання, яке виникає у вашій голові, особливо якщо ось-ось має початися обідня перерва.

У суспільстві XXI століття, особливо на Заході, особливо в англомовних країнах, крикливість уважають за чесноту. Небагатослівність асоціюють з меншовартісною поведінкою. Мені така позиція здається курйозною та суперечливою, оскільки ми також прославляємо стереотип «сильної мовчазної людини», наприклад ковбоїв або незламних військових командирів.

Будь-який спеціаліст із переговорів скаже, що мовчазність здатна значно поліпшити вашу позицію. То чому ж ніхто не розповідає про переваги небагатослівності? Тому що мовчазні люди не схильні патякати про те, як чудово мовчати. Навряд чи вони скажуть: «Я бачу, що моє мовчання змушує вас більше розповідати, а в цьому й полягає моя мета». Нунчі — найкраще в цій чесноті. Переговори — це шанс інтроверта продемонструвати, хто тут головний.

Уявіть, що вам шалено сподобався новий будинок і ви дуже хочете його придбати. Звісно, ви прагнете якнайбільше збити ціну, а продавець і його агент із нерухомості наполягатимуть на найвищій ціні.

І от агент запитує, чи є у вас діти. Якщо ви майстер нунчі, то вже здогадалися, що агент збирається пояснити високу вартість будинку чудовими школами в цьому районі. Навіть якщо ви ще не знаєте, навіщо агент розпитує вас про дітей, нунчі найнижчого рівня підказує, що краще надати йому якнайменше інформації. Помовчте п’ять секунд — хоча вони й здаватимуться вічністю, — а потім просто скажіть: «Чому ви запитуєте про це?»

Навіть якщо агент не збирався використовувати цю інформацію та просто поцікавився вашим життям, зі стратегічного погляду небагатослівність — гарна ідея. Змусивши агента нервувати, ви продемонструєте, що в цих переговорах виступаєте з позиції сили.

Припустімо, що ваша перша здогадка виявилася правильною й агент каже: «Я запитую про це, оскільки школи в цьому районі просто чудові. Саме тому ціна зависока». Можливо, рівень шкіл для вас дійсно дуже важливий, але це ще не означає, що ви мусите допомагати агентові отримати більшу комісію за свої послуги. Вам потрібно лише сказати: «Зрозуміло…»

Цієї миті агент почне нервувати. Ваша небагатослівність змусить його зрозуміти, що вас не зачарувати і зниження ціни будинку — єдине, що на вас уплине.

Вочевидь, ця тактика може не спрацювати в цьому конкретному випадку. Можливо, власник будинку не хоче поступатися в ціні — і ви тут ні до чого. Утім, це все одно перемога, тому що надалі агент — свідомо чи ні — знатиме, що вас не так просто вразити. Якщо ви від самого початку будете триматися стоїчно, ваша позиція у переговорах щодо всіх наступних будинків, які показуватиме вам агент, буде значно сильнішою. У найгіршому разі ви нічого не втратите.

Будьте сильними й мовчазними. Найкрикливіша людина не завжди перемагає в переговорах. Залиште вільний простір для тиші навколо себе, щоб люди могли до вас наблизитися.

Нунчі зневажають ті ж люди, на чию думку етикет — це снобістська пастка, вигадана представниками вищого класу, щоб принизити робітників. Це не так, не так, не так! Якщо ви справді так уважаєте, будь ласка, ніколи не приходьте до мене додому.

Етикет має декілька корисних цілей:

1. Саме складність етикету перетворює приміщення на безпечний простір — правила поведінки за столом у цьому схожі на правила в спорті. Можливо, вас дратує потреба чекати, доки всі розсядуться, або їсти суп, не плямкаючи, проте так ви завжди пам’ятаєте, що потрібно брати до уваги, чи зручно людям навколо вас. Завдяки такій поведінці у всіх у приміщенні виникає почуття спокою та стабільності.

2. Етикет — це ігровий простір для всіх присутніх. Можливо, він вибоїстий, проте гарні манери — це запрошення до співіснування в цьому просторі завдяки повазі до здорових особистих меж. Столовий етикет відрізняється в різних культурах, і ніхто не вимагає, щоб ви знали всі правила поведінки в усіх культурах. Що від вас насправді потрібно, так це використання нунчі, чули ви це слово чи ні.

Розглянемо приклад про тарілки для хліба. Сара запросила свого нового хлопця Магнуса на обід з давніми друзями. Він поклав скибку хліба на невеличку тарілку, яка стояла праворуч від нього. Його дівчина, яка сиділа ліворуч, прошепотіла: «Любий, твоя тарілка для хліба ліворуч, ця не твоя». Проте Магнусові забракло нунчі послухати її, він надто знітився. Тож погіршив ситуацію, поклавши ще хліба на тарілку й наквецявши на скибки товстезний шар масла.

От тільки виникла проблема: якщо ви взяли чужу тарілку, це означає, що ваш сусід залишився без неї. Жінка, яка сиділа праворуч від Магнуса, ніяково сказала: «Перепрошую, проте, здається, ти взяв мою тарілку для хліба…» Потім Магнус весь вечір бурчав, дорікаючи Сарі, що її друзі — сноби.

Так, він помилився тарілкою, з ким не буває? Проте насправді його помилка полягала в тому, що він не скористався «окоміром», не подивився, що роблять інші, не підлаштувався до ситуації. Помилка Маркуса відрізняється від помилки іноземного високопосадовця на прийомі в королеви, який випив води з посудини для миття рук: високопосадовець (потенційно) ускочив у халепу сам, а от нездатність Маркуса проаналізувати ситуацію наробила клопоту іншій людині.

Коли йдеться про етикет і нунчі, важливо пам’ятати: етикет існує для того, щоб усім було зручно, а не для того, щоб ви почувалися зверхньо завдяки знанню всіх гарних манер. А от голосні повчання щодо того, як можна поводитися за столом, — аж ніяк не вияв гарного нунчі.

Один мій друг якось сказав: «Якщо хочеш зрозуміти, що тобі насправді кажуть, не звертай уваги на звуки». Така порада здається дивною, однак це не так. Ідеться про те, що не варто сприймати слова людини як точне відображення її думок. Звертайте увагу на контекст, на мову тіла. Інакше кажучи, не судіть про книгу за обкладинкою. Доволі часто людські слова — це лише обкладинка, не більше.

Ви можете думати, що всі зобов’язані чітко висловлюватися, але це не так. Корейцеві така ваша вимога здалася б зухвалою. Іноді вам справді потрібно читати думки — а з гарним нунчі це не так складно, як можна припустити.

Уявіть, що ви погодилися допомогти сім’ї біженців з охоп­леної війною країни. На деякий час ця сім’я оселилася у вашому будинку, і спершу все було чудово: вони ввічливі й тихі, охайні й тактовні, миють за собою посуд, і хоча ви не володієте рідною для них мовою, розумієте, що після восьмої вечора батьки не дозволяють дітям зчиняти галас. Коли ви читаєте або сидите за комп’ютером, ця сім’я докладає зусиль, щоб вас не непокоїти.

Якось мати цих дітей запитує у вас: «Чи багато людей у цій країні їдять свинину, як ви?» Ви відповідаєте: «Ну, мабуть, ті, хто полюбляє свинину, доволі часто її готують, так». Це запитання здається вам дещо дивним, утім, ви не підтримуєте розмову на цю тему з тією жіночкою, хоча нунчі й мало б підказати вам, що варто з’ясувати, чому вона заговорила про це.

Через деякий час це запитання повторює батько: «Люди в цій країні їдять свинину щодня?» І знову, замість того щоб уточнити, чому чоловік цим цікавиться, ви не звертаєте на його слова уваги. Лише місяць по тому дізнаєтеся, що ці біженці — мусульмани. Релігія забороняє їм їсти свинину, але весь цей час ви пригощали своїх гостей стравами зі свинини, а вони їли, не бажаючи виявити неповагу до того, хто їх прихистив.

Вірогідно, у такій ситуації ви були б спантеличені або подумали б: «Це просто смішно! Чому вони мені не сказали?! Запитувати про те, чи всі в нашій країні їдять свинину… Це ж пасивна агресія! Я що, маю думки читати?!»

Але якби у вас було гарне нунчі, ви помітили б з десяток ознак того, що ця сім’я дотримується дуже непрямого стилю спілкування задля уникнення конфронтації. Тактовні зусилля, яких вони докладали, щоб вас не непокоїти, мали б сигналізувати вам, що ці люди не звикли просити про щось безпосередньо. Уся їхня поведінка мала б підказати вам, що ці люди цінують чужий спокій значно більше, ніж безпосереднє спілкування. Так, у цьому сенсі ви мали б «прочитати думки» або, принаймні, почути свою інтуїцію й запитати в цих людей без манівців, чому їх так цікавить любов до свинини у вашій країні.

Щоразу, коли ви думаєте: «Казна-що! Я ж не телепат!», сприймайте це як симптом браку нунчі.

Коли ви викликаєте в оточення неприємні емоції, бо вам бракує нунчі, те, що ви не збиралися когось засмутити, не є пом’якшувальною обставиною. Нунчі не схоже на змагання, де всі здобувають призи незалежно від результатів.

Розглянемо приклад Карен, яка захопилася поліпшенням здоров’я та самопочуття й усім про це розповідала. Вона чудово почувалася завдяки методу інтервального голодування й силовим тренуванням. Їй хотілося, щоб усі інші теж поліпшили своє самопочуття. Намір у неї був якнайкращий. Щоразу, дізнаючись, що її знайомі вибрали шлях здорового способу життя, вона намагалася «підтримати» їх: «Слухай, ти, бува, не схудла? Виглядаєш бомбезно!», «Невже перейшла на салатики? Шкіра в тебе просто сяє, раніше такого не було!», «Якщо хочеш, можемо разом ходити на тренування! Я залюбки допоможу тобі підкачати плечі!»

Певний час по тому Карен помітила, що друзі почали її уникати. Вона так зосередилася на власному здоров’ї, що й не здогадувалася, наскільки ображала друзів її «підтримка». Жінка гадала, що підбадьорює їх, а вони чули від неї докори щодо їхніх звичок.

Універсальна порада: запитання про те, чи хтось схуднув, майже завжди є виявом жахливого нунчі. Можливо, людина схудла від стресу, хвороби, тяжкої втрати, і звертати на це увагу нетактовно. Якщо вам аж так кортить підкреслити зміни в зовнішності вашого співрозмовника, просто скажіть: «Чудово виглядаєш!» Навряд чи ці слова можна сприйняти інакше ніж комплімент.

Як незнання законів не звільняє від відповідальності в суді, так і брак розуміння не звільняє від обов’язку поліпшувати своє нунчі. Без відповідальності за усвідомлення ситуації ви не станете людиною з гарним нунчі.

До речі, ще одна перевага поліпшення нунчі полягає в тому, що ситуації, коли ви випадково когось ображаєте, зійдуть нанівець.

Як ми вже визначили, про людину, яка майстерно опанувала нунчі, у Кореї кажуть: «У неї швидке нунчі». Прислів’я «скорий поспіх — людям посміх» не можна застосовувати до нунчі. Іноді неважливо, що ви дійшли правильних висновків, якщо це відбулося запізно.

Коли я думаю про людей з найшвидшим нунчі в літературі й кінематографі, на думку спадає слово «неборака». Дуже багато майстрів нунчі були сиротами: Том Сойєр, Беккі Шарп з «Ярмарку марнославства» Теккерея, Дік Віттінґтон з однойменної казки, головний герой фільму «Мільйонер із нетрів», який виграє в телегрі, і вуличний хлопчисько-розвідник Гаврош із роману «Знедолені» (насправді його батьки були живі, проте це не має значення для сюжету).

Власне, існує навіть сюжетне кліше про те, як, долаючи труднощі, сирота стає кмітливішим і потім завдяки метикуватості долає нові перешкоди на своєму шляху. Це відповідає корейському уявленню про нунчі як таємну зброю знедолених.

Наприклад, Том Сойєр застосовує нунчі, щоб не виконувати неприємне для нього завдання — побілити паркан. У знаменитому епізоді твору хлопчик удається до реверсивної психології: він переконує друзів, що йому дуже весело білити паркан, а вони позбавлені такого задоволення. Це призводить до того, що друзі білять паркан замість нього. Хоча цей приклад унаочнює зловживання нунчі, ця ж здатність швидко зметикувати, що робити, ще не раз урятує життя Томові та його друзям у романі. Коли пригоди Тома й Гека Фінна добігають кінця, Том використовує швидке нунчі, щоб умовити Гека залишитися на прямому шляху.

Кмітливість Гавроша дає йому змогу не лише успішно жебракувати на вулицях Парижа, але й отримувати найкращий білий хліб, а не другосортний питльований. Розвинуте нунчі допомагає йому помічати, коли хтось прикидається, тому одинадцятирічний хлопчик стає очима й вухами антимонархістського революційного угрупування. Коли антагоніст інспектор Жавер намагається видати себе за одного з революціонерів, саме Гаврош помічає, що з Жавером щось не так. Із цього хлопчик доходить правильного висновку про те, що Жавер — поганець.

Припустімо, що ви з найкращим другом зайшли в улюблене кафе. Усі столики зайнято. Ви намагаєтеся зрозуміти, де б стати, щоб з найвищою вірогідністю зайняти місце, щойно воно звільниться. Можливо, ви перемовляєтеся: «Диви-но, он той хлоп наче підводиться… а, ні, то він просто поворушився, видно, дупа затерпла!» або «Осьо, отам, оно, столик!.. Ні, дзуськи нам, то вона по цукор пішла!»

Якщо ви з цим другом часто ходите у переповнені кафе, то, можливо, помітили, що один з вас завжди правильно передбачає, який саме столик звільниться, а другий метикує повільніше. Той, хто першим помічає столик, що ось-ось звільниться, має швидше нунчі.

Справжній майстер нунчі має надприродні здібності до передбачення людської поведінки.

Невеличкий тест

Які з цих відвідувачів із найвищою вірогідністю першими вийдуть з кафе, звільнивши столик, який ви зможете зайняти?

А. Замріяні закохані, які не зводять погляду одне з одного.

Б. Хіпстер-одинак у протишумових навушниках, у якого на столику ноутбук і три порожні філіжанки з-під кави.

В. Двоє знічених чоловіків у ділових костюмах.

Г. Декілька молодих мам з немовлятами за столиком, зусібіч оточеним візочками.

Якщо ви вибрали варіант В, ви маєте рацію — за інших однакових умов. Найвірогідніше, що це колеги, які вийшли на обідню перерву. Насправді вони не товаришують, і зараз їм невтерпки забратися звідси. Щодо варіанта А: не варто підходити до закоханих, навіть якщо вам здається, ніби вони от-от підуть. Вони можуть замовити десерт або ще кави, тож ви уявлення не маєте, коли вони збираються йти. Варіант Б поганий тим, що хоча люди зазвичай не затримуються в кафе на самоті, це правило не спрацьовує, якщо вони мають із собою комп’ютер і чимось зайняті. Якщо ви вибрали варіант Г… Вам що, клепки забракло? Ви хоч уявляєте, скільки часу потрібно, щоб кожна матінка вклала своє немовля у візочок, а потім вивезла його з кафе?