Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту

Розділ 3. Що заважає нунчі?

Будь-яка суттєва спроба поліпшити своє життя вимагає перегляду культурних цінностей, які заважали вам уже багато років. Усі народжуються зі здатністю до розвитку нунчі, але щоб дійсно його розвинути, треба брати під сумнів культурний досвід, який вам передавали ще від народження. Я називаю відповідні культурні настанови «блокаторами нунчі». Більшість людей навіть не усвідомлюють, що цінують певні риси характеру більше, ніж решту, проте це може заважати їхній здатності розуміти інших і зближуватися з ними. Ось деякі такі упередження західної культури:

• Емпатію цінують більше, ніж розуміння.

• Говірливість цінують більше, ніж мовчазливість і небагатослівність.

• Екстравертивність цінують більше, ніж інтровертивність.

• Прямоту цінують більше, ніж увічливість.

• Індивідуалізм цінують більше, ніж колективізм.

Розгляньмо послідовно ці упередження. Ви побачите, як кожне з них заважає вам поліпшити своє життя за допомогою нунчі. Варто зазначити, що цих хиб складно позбутися, але, навіть просто усвідомивши їх, ви вже поліпшите своє нунчі.

Емпатією вимощено дорогу до пекла.

Нунчі й емпатія мають багато спільного: обидві здатності спрямовані на розуміння думок і почуттів іншої людини, а головне — на зменшення її страждань. Проте надмірна увага до емпатії — це одна з проблем сучасного західного мислення. Чомусь саме вона посідає чільне місце серед решти чеснот і вважається наріжною та визначальною для розуміння співрозмовника. Дійсно, будь-якій гідній людині властива емпатійність, однак цінність самої емпатії перебільшено. Вона може бути виявом егоїзму і, на мій погляд, не завжди допомагає зрозуміти інших. Емпатія спрямована на людину, яка відчуває співпереживання. На ваші почуття.

Оскільки емпатію та нунчі легко переплутати, я склала наочну порівняльну таблицю:

Як бачите, емпатія та нунчі мають багато відмінностей, хоча обидві ці здатності потрібні, щоб заприязнитися з людьми або просто їх розуміти. Із власного досвіду скажу, що емпатію часто намагалися застосувати проти мене, наче зброю, коли я навчалася в школі й була улюбленицею вчителів як одна з небагатьох дівчаток азіатського походження. Здається, коли мені дорікали, закликаючи до співчуття, то зазвичай намагалися присоромити, щоб я була слухнянішою. В інших випадках мене прагнули розчулити, щоб я поступилася власними інтересами.

Емпатія без нунчі — наче слова без граматики й синтаксису. Беззмістовний шум.

Чи намагалися ви колись придбати килим на східному базарі? Дуже часто продавець говорить, що йому потрібно годувати сім’ю. Агов, пане, я розумію, що вам потрібно годувати сім’ю, і співчуваю вам, проте якщо ви не можете прожити без націнки в десять тисяч відсотків на забрьоханий шмат тканини, який ще тиждень тому використовували як пітник під сідлом верблюда, то щось тут не так. Не на ту напали, друже! Я бачу, що ви закликаєте до емпатії, проте користуюся нунчі.

Останнім часом точиться багато розмов про нарцисизм, соціопатію та психопатію. Люди з цими розладами нездатні до емпатії. Проте буває й так, що емпатія занадто розвинута. Саме такі люди найчастіше потерпають від нарцисів, соціопатів і психопатів.

Наприклад, якщо ви опинилися в ситуації домашнього насильства, емпатія — ваш ворог. Через неї вас можуть убити. Відомо, що схильні до насильства вибирають собі жертв серед тих, кому властиве співпереживання, оскільки співчутливі люди імовірніше пробачають погану поведінку кривдника, пояснюючи її тим, що він «утомився» або «настраждався в дитинстві». Натомість нунчі допомагає розпізнати схильну до насильства особу, перш ніж ви зав’язнете у стосунках з нею. Це може врятувати вам життя.

Ставлення корейців до емпатії

Безумовно, корейці — не чудовиська, вони цінують емпатію, як і нунчі. Власне, у них навіть є прислів’я про важливість емпатії: «Піди деінде й подумай» (цей корейський вираз китайського походження вимовляється як «юк чі са чі»). Інакше кажучи, «поглянь на ситуацію з іншого ракурсу». Еквівалентом могло б слугувати «стань на місце іншого». Проте, як бачите, між двома цими виразами є певна різниця. У корейському варіанті «піди деінде й подумай» означає просто рух, зміну місця або, в умовах використання нунчі, споглядання збоку. А от у виразі «стань на місце іншого» зазначено мету цього переміщення — він означає «спробуй уявити, що ти хтось інший».

Ця метафора про захоплення чужого місця завжди видавалася мені неприйнятною. Саме такий підхід штовхає нас до відмови від чогось свого. Крім того, він передбачає порушення особистого кордону: якщо ви не можете зрозуміти іншу людину, доки не станете на її місце, то потрібно наблизитися до неї настільки, що навряд чи якась життєва ситуація цього вимагає.

Ставши на чуже місце, ви послаблюєте власну здатність проаналізувати проблему — та й ситуацію загалом — об’єктивно. Якщо перефразувати слова відомого французького письменника XIX століття Гі де Мопассана, Ейфелева вежа — це єдине місце в усьому величезному Парижі, звідки Ейфелеву вежу не видно. Ставши на місце іншої людини, неможливо сприймати її об’єктивно, адже ви надто близько до неї.

Припустімо, ви активуєте всю свою емпатію, але залишаєтеся ні з чим, бо не проживали того, що відчуває ваш співрозмовник, і не можете уявити себе в такій ситуації. То що, треба сказати: «Вибач, не розумію»?

Як хірург може оперувати пацієнта, цілковито пройнявшись його болем? Одна з моїх найближчих подруг — лікарка. Вона не дозволила б мені стати її пацієнткою. Чому? Тому що надмірне співчуття до мене як до подруги завадило б їй об’єктивно оцінити стан мого здоров’я.

Справжній майстер нунчі може зрозуміти почуття іншої людини незалежно від того, «резонує» він з нею чи ні. Використання нунчі означає, що ви розумієте ситуацію, навіть якщо не маєте нічого спільного зі співрозмовником. Навіть якщо ви спілкуєтеся різними мовами.

У західних культурах часто засуджують мовчазні роздуми, аж до жахливого абсурду: коли після нашого запитання хтось мовчить, думаючи над відповіддю, ми кажемо: «Агов, Земля викликає Тома! Ти мене почув?»

Люди, які не можуть впустити тишу до свого розуму, узагалі не здатні використовувати нунчі. Важливість притишення думок стає зрозумілішою, якщо згадати, що нунчі не цілковито обумовлене культурою — багато в чому це вроджена здатність. Нунчі ґрунтується на повазі до всіх п’яти чуттів, інтуїції (яку багато сучасних ґуру називають «шостим чуттям») і давньої, мудрої частини мозку, яка відповідає за інстинкти.

Певною мірою мозок можна поділити приблизно на три частини. Перша, неокортекс, відповідає за те, що ми називаємо раціональним мисленням, і в приматів становить основну частину кори головного мозку — це так звана нова кора. Неокортекс еволюціонував останнім, а в житті окремої людини його формування потребує більше часу, ніж формування інших частин мозку. Інакше кажучи, це наймолодша мозкова ділянка, яку, утім, уважають «найрозумнішою».

Друга за віком частина — це лімбічна система, яка є в усіх ссавців. Вона відповідає за емоції. Найстаріша ж — базальні ганглії, «мозок плазунів», який відповідає за інстинкти й виживання. Зони мозку, відповідальні за нунчі, так би мовити, розподілені в усіх цих трьох частинах — неокортексі, лімбічній системі й базальних гангліях, — і неокортекс відіграє тут аж ніяк не провідну роль.

Сучасні люди Заходу найбільше цінують саме свій величезний неокортекс. І це зрозуміло, адже без нього ми не були б людьми. Проте він зчиняє багато галасу, заважаючи нам почути щось важливе від інших частин мозку — та й тіла загалом.

Щоб налаштуватися на давні й мовчазні частини мозку, які відповідають за інстинкти, потрібно навчитися певним прийомам, які допоможуть притишити голосну й вимогливу молодшу частину мозку (часом її називають «мавпячим мозком», оскільки вона завжди намагається дотягтися до чогось нового). Саме тому духовні лідери й філософи — від Будди, Ісуса, Марка Аврелія, талмудистів, ранніх католицьких схоластів до Екхарта Толле — закликали людей до медитації, молитов і мовчазливості. Зберігання спокою — найкращий спосіб вправляння в нунчі.

Мовчання — це просто, але аж ніяк не легко. У декого медитація та молитва викликають відразу, і мені не вдалося їх переконати. Проте існують і «світські» методи, за допомогою яких ви можете заспокоїти свідомість, якщо вам не до вподоби релігійні.

Можете вдатися до прийому, який використовую я: відчуваючи, що думки шалено вирують у голові, я подумки повторюю чи перефразовую кожне речення мого співрозмовника під час розмови. Це дає мені змогу не нервувати й не перебивати співрозмовника, а ще людині здається, ніби я уважно дослухаюся до її слів… бо я й справді до них дослухаюся! Слухаючи співрозмовника, ви щонайшвидше здобудете його довіру й симпатію. Річ у тім, що (як іще до мене зауважували багато видатних мислителів) одна з найважливіших людських потреб після потреби в їжі й безпеці — це потреба бути почутим. Більшості людей навіть однаково, чи погоджуєтеся ви з ними, головне — що ви слухаєте.

З якоїсь причини екстравертів уважають здоровими та щасливими, а от інтровертів — антисоціальними та смутними. Коли в подружжі один екстраверт, а другий — інтроверт, вони можуть часто сваритися, коли до них приходять гості, і це повторюється знов і знов: «Чого ти там ховаєшся, якщо наші друзі тут?» У більшості випадків друзі стають на бік екстраверта й витягають мовчазного товариша з його сховку, щоб він «здійснив свій внесок до спілкування».

Екстравертові в цій ситуації варто замислитися над правильністю своїх припущень. Чому ви так упевнені, що інтроверт ніяк не впливає на настрій присутніх? Якщо відстороненість інтроверта вас бентежить, чому ви вважаєте, нібито це його провина, а не ваша? Чому б вам просто не уявити, що ви зібралися у вітальні XIX століття й усі змушені сидіти саме там, бо це найтепліша кімната в оселі, де кожен може займатися рукоділлям, грати, спати тощо?

Коли випаде нагода, спробуйте поспілкуватися з інтровертом і краще з ним познайомитися. Найімовірніше, він знає більше, ніж будь-хто, про взаємини ваших друзів. Відстороненість інтроверта дає йому змогу зауважити загальну динаміку взаємин усіх присутніх та проаналізувати мову їхніх тіл — а екстраверт може навіть не помітити цього.

У дитинстві однією з моїх найулюбленіших книжок була дитяча повість Роальда Дала «Джеймс і гігантський персик»[19]. Джеймс, утративши батьків, зустрічає незнайомця. Той дає хлопчикові чарівні крокодилячі язики, але Джеймс випадково впускає мішечок з язиками на землю, і на дереві виростає гігантський персик. У ньому Джеймс подорожує світом з відчайдушною командою величезних комах-­мутантів. Коли персик опиняється неподалік від узбережжя Португалії, на нього нападають акули, проте він занадто великий і круглий, тому акули не можуть його вхопити, і все закінчується добре.

Ця історія завжди нагадувала мені про нунчі. Хотілося стати схожою на гігантський персик Джеймса: він був такий круглий, великий та обтічний, без гострих виступів, за які хтось міг би вхопитися, щоб скористатися ним. Обтічному персику акули не страшні.

Західне суспільство заохочує нахабних, гострих на язик людей. Нічого дивного, адже зухвальці намагаються привернути до себе увагу, тож ми частіше їх помічаємо. Проте гостроязикість призводить до двох наслідків. По-перше, гостра на язик людина може мимохіть образити співрозмовника. По-друге, якщо не тримати язика за зубами, то за нього схопити можуть. І більше не відпустять. Якщо ж ви спілкуєтеся обтічно, розмови у вас гладесенькі-рівнесенькі, голки не підточиш.

І вам не треба кардинально змінювати свою поведінку. Обтічність — це якість, а не вчинки.

Тож як бути «обтічним»? Якщо у вас виникає з кимось конфлікт, не варто відразу говорите перше, що спадає на думку. Насамперед потрібно вдихнути і, перш ніж щось сказати чи зробити, запитати себе: «Що я роблю й чому?»

Маячня якась, еге ж? Проте цей прийом спрацьовує. Неважливо навіть, як ви відповісте на це запитання. Замислившись над причиною своєї поведінки, ви відсторонюєтесь від плину власних думок, зосереджуєтеся на зовнішніх обставинах — і уникаєте загострення конфлікту.

Це запитання миттєво стабілізує вашу свідомість — ніби човен, який дуже розгойдався, зненацька щось зупинило. Ви збиралися нагримати на колегу через погано виконану роботу? Запитайте себе: «Що я роблю й чому?» Це аж ніяк не означає, що ви не можете дорікнути некомпетентному колезі, — на здоров’я, він, напевно, на це заслуговує. Але імовірніше, що ця розмова піде вам на користь, якщо спочатку ви замислитеся над цим запитанням.

Навіть якщо ви вирішите не стримуватись у поведінці чи словах, у цій ситуації у вас буде значно більше конт­ролю. Якщо ви не застосуєте цей прийом, ваша поведінка буде зумовлена неврівноваженістю та спантеличенням. Спробуйте намалювати коло в хиткому човні — нічого не вдасться! Лише гістряки на папері.

У Кореї, коли дитина вередує, наприклад, у черзі до буфету й починає скиглити: «Скільки нам ще чекати? Я їсти хочу!», її батьки не скажуть: «Ти ж мій бідолашечка! Ось, у мене виноград є, ягідки вже навіть навпіл порізані…» Вони скажуть: «Ти що, єдина людина у світі?» (Корейською це звучить приблизно так: «Сесан е нуу ман ісо?») Ця фраза — дуже поширений батьківський докір. Інакше кажучи: «Слухай, малий, усі в цій черзі голодні, і ти зрозумів би це, якби нунчі мав». Або інакше: «Ти не пуп землі!» Цей принцип відіграє надзвичайно важливу роль у вихованні корейських дітей — і є наріжним каменем для нунчі.

Корейці навчають цього малечу різними способами. Наприклад, у корейських школах зазвичай немає прибиральників. Учні розподіляються на групи й по черзі прибирають у класі щодня після навчання. Робиться це для того, щоб діти засвоїли декілька важливих уроків. По-перше, дитина розуміє: що більше вона охайна, то менше їй прибирати. По-друге, так діти сприймають свій клас як єдиний колектив: що добре для однієї дитини — добре і для решти.

2017 року мережею розійшлося вірусне відео аварії у довгому тунелі у Південній Кореї. За однісіньку хвилину всі автівки в тунелі утворили «рятівний шлях», щоб бригада швидкої допомоги могла під’їхати до місця аварії без зволікань. Кожен водій поквапився скерувати свою машину праворуч і припаркував її біля стіни тунелю, щоб звільнити середину дороги. Є подібні приголомшливі відео про аварії в Китаї та Німеччині. Таке можливо лише в культурі, де цінують не тільки індивідуалізм, а й колективізм.

У деяких культурах — де індивідуалізм відіграє найважливішу роль — такий «рятівний шлях» ніхто не створив би. Дуже багато водіїв не мали б достатньо нунчі, щоб зрозуміти дії інших. Або вони помітили б, як деякі автівки паркуються біля стіни, і подумали б: «Що ці йолопи роб­лять? О, чудово, дорога вільна, я цей тунель миттю проскочу! Ура!» І в тому, що бригада швидкої допомоги не змогла під’їхати до місця аварії, були б винні саме вони. Вітаю, убивці!

Для багатьох з нас слово «колективізм» лайливе. Дехто, мабуть, аж скривився, прочитавши його, або згадав стару радянську пропаганду. Проте не хвилюйтеся: нікому не треба відмовлятися від індивідуалізму. Потрібно лише визнати, що кожен із нас — частина соціуму.

Наступного разу, коли ви прийдете на якусь спортивну гру або ж дивитиметеся її по телевізору, зверніть увагу на миттєвості, коли вболівальникам, здається, одночасно спадає щось на думку: наприклад, під час турнірів з бейсболу в США або чемпіонату світу з футболу під егідою ФІФА вболівальники «пускають хвилю» («ла-ола»), швидко встаючи й сідаючи, сектор за сектором, щоб створити ефект хвилі на стадіоні; або на чемпіонатах з регбі вболівальники можуть раптом заспівати пісню «Swing Low, Sweet Chariot»[20]. Хто каже вболівальникам, що зараз саме та мить у грі, коли варто почати це робити? І як ці практики поширилися? Ніхто не знає. Ці приклади свідчать, що ми в будь-якому разі існуємо в колективі. Узагальнюючи, можна сказати, що наша поведінка впливає на інших, подобається це нам чи ні.

Мета не в тому, щоб звільнитися від упереджень — насправді, це неможливо, адже когнітивні упередження обумовлені вродженими структурами нашої психіки. Проте їх усвідомлення допоможе вам віднайти шлях до нунчі. Так звана усвідомленість — це не просто модне слівце, яке всім уже остогидло. Завдяки усвідомленості ви налаштовуєте свій мозок на значні зміни, які допоможуть вам кардинально поліпшити своє життя.

Невеличкий тест

Жартую! Тесту після цієї глави не буде: подолання упереджень ґрунтується на вільному світосприйнятті, яке формується завдяки готовності ставити правильні запитання, а не завдяки фіксації на правильних відповідях! Інакше кажучи, запитання — це і є відповідь.