Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту

Розділ 9. Нунчі в разі тривожності

Одна з причин, чому я написала цю книгу, полягає в тому, що більшість книг-порадників, здається, пропонують не надто дієву, на мій погляд, «допомогу». Доволі часто поради в таких книжках ґрунтуються на засаді: «З вами все має бути гаразд, щоб ви добре почувалися». Знаєте, як, наприклад, пишуть: «Полюбіть себе, інакше ніхто вас не полюбить»? Це що, шантаж? Чому б тоді не сказати читачам, щоб вони всі себе повбивали, та й годі?

Щоб використовувати нунчі собі на користь, геть не обов’язково, щоб з вами все було гаразд. Це одна з його найважливіших переваг. Нунчі допоможе вам незалежно від того, хто ви — володар світу, найжалюгідніша людина чи хтось на шкалі між двома цими крайнощами. Власне, коли вам дуже кепсько, нунчі працює якнайкраще — пам’ятайте, це «перевага небораки».

Утім, вам треба відкрити свій розум для нунчі — звернутися до усвідомлення ситуації, яке ви вже маєте та яке може вам допомогти.

Я кажу вам про це, виходячи зі свого доволі болючого досвіду: мені довелося вчитися на власних помилках, коли я не покладалася на нунчі.

Колись я була змушена лікуватися від соціального тривожного розладу, тому чудово розумію, як соціальні фобії можуть псувати декому життя. На жаль, соціальний тривожний розлад — одна з хвороб, у разі яких стовідсотково ефективний засіб лікування — відмова від спілкування з людьми — непрактичний і недоцільний. Іноді люди мріють стати заможними, щоб уникати спілкування, але потім розуміють, що успіх призводить до протилежного наслідку.

Проте якщо ви саме так ставитеся до людей, навіщо зосереджуватися на них? Хіба це допоможе, якщо проблема саме в них?

Дійсно, певною мірою проблема в них, але для майстра нунчі вони водночас є й розв’язанням цієї проблеми. Точніше, розв’язання — це зміна ставлення до них.

Тут можна знову пригадати стоїків: треба зосереджуватися на тому, що ви можете контролювати, тобто на власних думках і діях.

Будь-хто, від релігійних лідерів до психотерапевтів, скаже, що найкращий нефармакологічний засіб лікування депресії — це допомога іншим людям. Цей же принцип можна застосовувати й у разі соціального тривожного розладу: найкращий нефармакологічний засіб — це нунчі. Ви можете скористатися силою нунчі, щоб спрямувати енергію не на власний дискомфорт, а на своє оточення.

Буддисти вважають тривожні розлади проявом «мавпячого мозку». Уявіть своє хвилювання як розсмикану галасливу мавпочку, якої ви не можете здихатися, оскільки вона становить частину вашої психіки. Якщо намагатися подолати мавпу чи закувати її в кайдани, вона розлютиться й галасуватиме ще більше. Утім, ви можете жбурнути їй абищо, що її відволікатиме: «Нумо, хапаймо це, мавпочко! Молодець, розумако моя!» Можливо, і не варто промовляти це вголос, особливо якщо ви в залі ООН і збираєтеся проголошувати промову чи перебуваєте в подібній ситуації, але ви зрозуміли, у чому полягає моя ідея.

Буддисти також уважають, що можна відволікти мавпу, змусивши її зосередитися на диханні. Тож коли ви відчуваєте панічну атаку, намагайтеся дихати глибоко та спокійно. Пам’ятайте, наступні декілька хвилин ви мусите лише спостерігати за навколишнім світом. «Ми лише спостерігачі, мавпочко».

Якщо напад тривоги починається під час розмови з кимось, згадайте правило нунчі № 1 і звільніть свій розум. Не думайте про те, яке враження ви справите на співрозмовників. Уважно проаналізуйте їхню поведінку, наче вам заплатили за написання розлогого звіту про цих людей у стилі Шерлока Голмса. Подумки робіть нотатки: можливо, ваш співрозмовник засапався? Якщо це так, чи страждає він від астми? Або просто не у формі? А може, він нервується, як і ви! Помітили пляму на плечі? Можливо, це немовля зригнуло? Уявіть собі цю жінку з плямою на плечі в кімнаті з дитиною. Як вона перевдягає маля? Який вигляд має її кімната у вашій уяві: чи оформлено її в рожевих, блакитних або ґендерно-нейтральних тонах? Вимальовуючи в усіх подробицях світ свого співрозмовника, ви можете дійти хибних висновків, але наразі це не має значення, оскільки цієї миті ви намагаєтеся відволіктися від власних емоцій і послабити тривожність. Якщо присутність людей усе ще гнітить вас, не зосереджуйтеся на окремих співрозмовниках. Згадайте, що одиниця обліку нунчі — це приміщення. Погляньте на себе ніби збоку, уявіть кімнату, де ви спілкуєтеся з кимось, як полотно, схоже на величезні, на всю стіну зображення коронацій чи пікніків у музеях.

Знаю, коли ось-ось почнеться панічна атака через думки про потребу спілкування, яке спричинить значні наслідки, поради на кшталт «заспокойте свій розум» або «зосередьтеся на інших» викликають лише сарказм: «Овва, дякую, я зцілився!» І ви маєте рацію. Проте повірте, коли я кажу, що нунчі допоможе вам упоратися з найнеприємнішими ситуаціями у вашому житті, якщо ви зможете відволіктися від себе.

Щоб не хвилюватися через якісь банальні балачки, може, варто просто не долучатися до них? Можливо, треба трохи послухати, як спілкуються інші? Якщо ви будете уважно придивлятися та слухати — тобто скористаєтеся нунчі, хай йому грець! — люди нададуть вам достатньо інформації про те, що варто сказати.

Зверніть увагу, соціальний тривожний розлад відрізняється від ненависті до людей. На жаль, подолати цю ненависть нунчі вам не допоможе.

Як я вже згадувала, моє нунчі швидке не від природи. Я здобула цей хист, оскільки мусила пристосуватися до значних життєвих змін, коли мені було дванадцять років і моя сім’я виїхала зі США до Південної Кореї. Нунчі розвинулося в мене доволі пізно, і я досі розумію, що мені ще потрібно довго вчитися його використовувати.

Будь-хто принаймні декілька разів кардинально змінював своє життя, і я не виняток. Я неодноразово перебиралася з країни в країну, з міста в місто, мешкала у Франкфурті, Берліні, Парижі, Нью-Йорку, до того ж неодноразово поверталася в ці міста.

Я не стверджую, що постійні зміни місця проживання зробили мене кращою чи мудрішою людиною. Говорю лише, що цей досвід навчив мене пристосовуватися до оточення. Тому я можу впевнено стверджувати: попри те що вислів «усе, що нас не вбиває, робить нас сильнішими» — це, на мою думку, цілковита маячня, здатність спостерігати за навколишнім світом і пристосовуватися до нього, безперечно, допоможе вам стати сильнішими.

Зміна країни допомагає звернути увагу на відмінності між культурами, які можуть виявитися разючими. Цілком невинний у США жест уважатимуть непристойним в Італії. Неписані закони поведінки на дорозі в Європі й Азії суттєво відрізняються. Крім того, існують майже непомітні культурні відмінності в межах однієї країни, а іноді навіть одного міста. Здатність спостерігати за навколишнім світом і пристосовуватися до нього допоможе вам, хай де б ви опинилися.

«Довіряйте інтуїції» — ця порада не завжди настільки однозначна, як здається. Опинившись на побаченні з людиною, яка вам дійсно дуже подобається, ви не завжди можете визначити, на які думки впливає ваше «нутро», на які — мозок, на які — серце, а на які — статеві органи.

Іноді й нунчі може збити з пантелику. Наприклад, якщо у вас раптом холоне кров, то чи означає це напад ірраціональної тривожності, наприклад, страх, що якась качка хоче залізти до вашого помешкання й убити вас, або ж це нунчі намагається попередити вас про справжню небезпеку?

На мій погляд, певною мірою погане нунчі погане не саме по собі, проблема полягає в небажанні людини пов’язати його та власні вчинки. Починаючи підозрювати, що нова інформація спонукає її до певного рішення, людина затуляє нунчі рота, наче заручникові, якого запхали в багажник автівки. Вона боїться правди. Не хоче припустити, що й справді перетворилася на жалюгідну п’яничку або що, наприклад, красень-коханий їй бреше. Такій людині хотілося б відволіктися на захопливіші, хоч і несправжні проблеми… наприклад, качок-убивць.

Якщо ви не впевнені, що ваш страх — це наслідок ірраціональної тривожності чи намагання нунчі привернути вашу увагу до небезпеки, щонайперше визначте, де саме у вашому тілі виникає відповідне відчуття.

Коли нунчі одержало й опрацювало інформацію, будь-які сильні відчуття, наприклад страх, будуть більш вираженими у животі: холод у шлунку, намацальний, навіть жахливий. Під час панічної атаки ваш мозок-розумник намагається спантеличити вас, і відчуття виникає у двох місцях у тілі водночас — у голові й грудях, до того ж у грудях воно буде сильнішим. Якщо вам здається, що важке ковадло тисне вам на груди, заважаючи дихати, це прояв тривожності, а не наслідок роботи нунчі.

Нунчі активує інстинкт виживання, запускає реакцію «бийся або тікай». Саме ця здатність допомагає матері відчути, що її дитині загрожує небезпека, надає їй блискавичної швидкості, щоб миттєво опинитися в кімнаті, і надлюдської сили, щоб утримати важку дубову полицю, яка могла б розчавити малюка. Тривожність не дає змоги зробити нічого подібного.

Щоб пов’язати певні почуття з певними частинами тіла, потрібен досвід. На мій погляд, достатньо усвідомити цей зв’язок разів з десять за різних життєвих обставин, щоб ця звичка почала здаватися вам природною. Значну перевагу в цьому процесі дістають люди, які займаються йогою, медитацією або якимось спортом, що вимагає розуміння взаємовпливу свідомості й тіла. Мені у розвитку цієї звички допоміг пілатес. Коли мій тренер з пілатесу каже: «Під час цієї вправи мають більше працювати м’язи спини, аніж рук», я знаю, як свідомо напружити спину, щоб саме в цій частині тіла відчувалося навантаження. Ця звичка пришвидшить оцінювання вами того, як певні думки й почуття взаємопов’язані з певними органами тіла.

Якщо це здається вам маячнею, зверніться до власного досвіду. Якщо ви декілька годин намагалися розв’язати складну математичну задачу, у вас болітиме голова, а не палець на нозі. Якщо ви заскочили кохання свого життя за подружньою зрадою, то відчуєте, ніби вас ударили в сонячне сплетіння, а не у вухо. Насправді ви завжди усвідомлюєте зв’язок почуттів і певних зон тіла.

Подорожувати з майстрами нунчі надзвичайно приємно. Вони можуть зайти в аптеку чи магазин у країні, де ніколи раніше не були, і, навіть не володіючи мовою місцевого населення, чарівним чином знайти полицю з гранатовим соком чи слоїк з цілющим кремом зі зміїної отрути, ніби все життя саме тут усе й купували. Їм легко пояснюють, як саме пройти в потрібне місце, хоча вони й не розуміють мови. Вони вибирають чудовий ресторан, не звертаючись по пораду до місцевого гіда й виходячи лише з власної інтуїції.

Такі люди тонко відчувають різницю між культурами, ба більше, ця різниця їх захоплює. Вони розглядають її як частину досвіду від подорожі незнайомою країною. Досвіду, який вони готові прийняти. Ця їхня здатність здається цілком природною, але кожен із нас може розвинути в собі хист до пильності, який робить людину бажаним гостем у будь-якій країні.

І навпаки, люди, яким бракує нунчі, виснажують нас у подорожі та спричиняють численні сварки. Ми часто чуємо, що пари розпадаються після тривалої спільної подорожі — а іноді навіть під час неї. Причина полягає в тому, що брак нунчі опиняється в центрі уваги саме у незвичному оточенні, і друга людина в цих взаєминах не вірить власним очам.

Мандрівники без нунчі випорожнюються в біде. Вони випадково ображають місцевих мешканців. Витрачають гроші на вуличні картярські ігри або сплачують зависоку ціну на ринку, тому що уявлення не мають, скільки має коштувати сир. Дозволяють шахраям відволікти себе, а потім поцупити гроші. Вони ходять у небезпечні райони незнайомого міста, бо не помічають, що там їм щось може загрожувати. Влаштовують істерики, оскільки бояться загубитися. Іноді своїми вчинками навіть наражають на небезпеку тих, хто подорожує разом з ними. У такі миттєвості нестача нунчі вже не здається кумедною, і від думки про те, що подібна поведінка дещо дратує, свідомість переходить до… «Поряд з цією людиною я почуваюся в небезпеці. Невже я дійсно хочу підтримувати з нею дружні/романтичні стосунки?»

Людям без нунчі так складно подорожувати, тому що вони схильні до невротичного страху змін. Невипадково нездатність пристосуватися до змін — чільний фактор під час розлучення. Адаптація до змін — головний хист справжнього майстра нунчі.

Попри те що ви навряд чи виявитеся людиною без нунчі, навіть частковий брак нунчі завадить вам насолодитися подорожами так, як ви могли б. Отже, ви позбавляєте себе однієї з найбільших насолод у житті — і досвіду, який найкраще розвиває нунчі.

Моя подруга Хелен, яка має бездоганне нунчі, говорить: «Уважати, що всі такі, як ти, — означає припускатися однієї з найбільших помилок у житті». Це правда, коли йдеться про життя загалом. І це правда, коли йдеться про подорожі.

Ось декілька прикладів прохань моїх друзів, які навідувалися до мене в Париж:

• «Скажи їм, що мені потрібно дегустаційне меню на дванадцять страв і всі страви мають бути вегетаріанськими».

• «Скажи їм, що я хочу поговорити з менеджером про надто повільне обслуговування в цьому закладі».

• «Скажи тій парочці, що через їхні цигарки в мене зараз почнеться алергія» (варто зазначити, що цієї миті ми сиділи на терасі ресторану й на всіх столиках стояли попільнички).

Якщо ви не уявляєте, як можна не висувати таких необґрунтованих вимог, дайте світові спокій. Раджу вам сидіти вдома та грати у відеоігри абощо. І нехай ваш закордонний паспорт ось-ось утратить чинність — не поновлюйте його.

Звісно, неможливо знати геть усе про країну, де ви ніколи не були. Ось декілька універсальних правил, які допоможуть вам на 90 % території нашої планети, де живуть люди.

Професор Мінсу Кан — справжній експерт з використання нунчі за кордоном, адже він виріс у сім’ї співробітника дипломатичного корпусу Кореї, тож у дитинстві жив у багатьох країнах світу. Він зазначає, що в Ірані, де він колись мешкав, треба «бути дуже обережним з компліментами: іранець віддасть вам річ, яка вам сподобалася, й образиться, якщо ви не візьмете його подарунок».

Мандрівник, якому бракує нунчі, можливо, відмовиться вірити в існування подібних культурних традицій. Але невже ви гадаєте, що хтось просто вигадує такі історії, коли радить вам поводитися певним чином? Невже ви будете наполягати: «Так, я розумію, що ти кажеш, але мушу залишатися собою»?

Припустімо, що ви завітали до іранського державного службовця. Вражені його дорогою лампою, ви висловлюєте комплімент, і службовець вам її дарує. Гарні новини: у вас з’явилася чудова лампа. Погані новини: ви ніяк не можете визначити, чи хотів господар будинку взагалі комусь віддавати цю лампу. Можливо, він більше ніколи не запросить вас до себе й буде всім розповідати про вас як про жахливого іноземця, який його пограбував, і неважливо, яким був ваш намір.

Мушу визнати, що я сама порушувала це правило (як ви вже знаєте, я не народилася зі швидким нунчі, а розвинула цей хист методом спроб і помилок): наприклад, відмовлялася носити хіджаб у місцях, де мені радили чинити так заради власної безпеки. Мені здавалося, що я роблю важливу заяву з позиції фемінізму, оголюючи обличчя й волосся. Проте насправді я лише даремно витрачала час місцевих мешканців — співробітники мого готелю й поліція мусили повсякчас стежити за тим, щоб ніхто не заподіяв мені шкоди.

Часом я стикалася з тим, що люди нервували, коли хтось у їхній присутності розмовляв мовою, якою вони не володіли. Таким людям притаманний ірраціональний страх: їм здається, що всі навколо обговорюють саме їх. Просто припиніть це. Ви не все розумієте — і це неприємно. Але просто пересидьте це почуття.

Це правило схоже на заборону казати на першому побаченні, що тепер людина, яку ви запросили, не може відмовити вам у сексі, адже хтось інший покохався з вами після того, як ви сходили з ним до цього ж ресторану.

Якщо ви завітали до країни, де існує традиція залишати чайові, не варто казати: «Вибачте, у моїй країні залишати чайові не заведено». Якщо ви завітали до країни, де в ресторанах за хліб чи печиво треба платити окремо, ваша незгода з такою політикою — це не проблема ресторану.

Спостерігайте за навколишнім світом та адаптуйтеся, а не вимагайте від цілої культури, щоб вона адаптувалася до вас.

Пам’ятаю, один мій знайомий американець невідомо чому почав розповідати, як він літав у Париж: «Це було жахливо. Я підійшов до віконця довідкового бюро в метро й попросив допомогти мені. Але мені ніхто не допоміг! Попри те що допомагати пасажирам — це їхня робота!»

Розпитавши його про той випадок, я дізналася, що він наскочив на співробітника метро, відразу почавши розмову англійською мовою. От халепа! Я розумію, чому співробітник не захотів допомагати такій людині.

Ну гаразд. По-перше, якщо не йдеться про безпосередню загрозу вашому життю, починаючи розмову з кимось за кордоном, завжди вітайтеся з цією людиною її мовою. У Франції треба вимовити bonjour і дочекатися, коли співрозмовник його повторить. Пам’ятайте про правило нунчі № 5: «Правила етикету існують не без підстав».

Привітання (bonjour чи інше слово будь-якою мовою) — це не гаяння часу, не анахронізм, який лишився нам з минулого століття. Це спосіб донести іншій людині, що ви хочете щось їй сказати. Потрібно дочекатися її відповіді, щоб вона відволіклася від власних думок і могла звернути на вас пильну увагу. У більшості культур світу до початку розмови і між друзями, і між незнайомцями заведено вітати одне одного.

Навіть якщо ви не знаєте, як вітаються в цій країні, будь ласка, не ризикуйте й починайте будь-яке звернення з проханням про допомогу з еквівалента виразу «Добридень» — будь-якою мовою, хоча б вашою рідною. На нашій планеті немає жодної культури, представники якої почали б глузувати з вас або образилися б на вас через те, що ви привіталися, перш ніж попросити про щось.

По-друге, чому ви взагалі вважаєте прийнятним починати розмову іноземною для співрозмовника мовою без будь-­якого попередження? Навіть людину, яка володіє декількома мовами, може спантеличити раптове звернення іншою мовою. Якщо ви хочете використовувати свою рідну або будь-яку іншу мову, яку за нормальних обставин у цій країні не використовують, будь ласка, завжди починайте із запитання: «Чи володієте ви [моєю мовою]?» Воно ментально підготує співрозмовника до зміни мови або спонукатиме відшукати когось, хто зможе вам допомогти.

Саме так учинив Мінсу Кан, коли прийшов до одного професора в Кембриджському університеті. Кан здобув освіту на Заході й вільно володіє англійською мовою, але навіть за таких умов людина зі швидким нунчі ніколи не сподівається, що все розуміє лише завдяки знанню мови. Потрібно брати до уваги й інші дані. Джордж Бернард Шоу казав: «Англія й Америка — дві країни, розділені спільною мовою»[56]. Кан розповів мені: «Доки я спілкувався з професором, мені здавалося, що я нахабно вдерся до його кабінету. Професор поводився дуже ввічливо, але я помітив, що він не може дочекатися, коли я заберуся звідти. Тож я сказав: “Дякую, що знайшли для мене час” — і встав, збираючись іти. Саме тоді він запитав, чи не хочу я завітати до нього додому на обід з його сім’єю. Я припустив, що він сказав так з увічливості, тому відмовився».

Як виявилося, нунчі Кана допомогло йому чітко визначити настрій професора. Після повернення до Сполучених Штатів Америки колега, який домовлявся про зустріч Кана з цим професором, повідомив йому неочікувану новину: «Професорові ти надзвичайно сподобався! Знаєш чому? Бо ти відмовився йти до нього на обід».

З цієї історії Кан дійшов таких висновків: «Відмовившись іти до нього, я зробив йому послугу. У його уявленні такий учинок свідчить про мою непересічну ввічливість. З погляду англійця, саме в цьому й полягає ввічливість».

Коли йдеться про нунчі, доволі часто ви самі виявляєтеся своїм найзатятішим ворогом, особливо якщо хвилюєтеся через те, що подумають про вас інші. Іноді ви блокуєте власне нунчі, побоюючись почути щось небажане. Наприклад, ви боїтеся критики. Не треба її боятися. Я не кажу, що варто вірити всім, хто не схвалює вашу поведінку чи зовнішність. Говорю лише, що не треба боятися цього несхвалення. Нунчі підкаже вам, до кого варто дослухатися. Якщо хтось намагається просто принизити вас, а не допомогти вам розвиватися, нунчі допоможе це зрозуміти.

Існує парадокс нунчі: щоб не хвилюватися з приводу того, що думають про вас інші, треба зосередитися на тому, що саме вони думають про вас. Утім, будь ласка, не звертайте уваги на те, що люди пишуть вам у соціальних мережах. Вони не можуть застосувати «окомір» до вас, а ви — до них, у соціальних мережах усі звертаються до глобальної аудиторії, а не лише до безпосереднього співрозмовника. Якби вас намагався образити дванадцятирічний підліток, який сидить у підвалі в будинку своєї матусі й повсякчас грає у відеоігри, чи сприйняли б ви його слова на віру? Ні, лише посміялися б. Але ж саме такими можуть виявитися люди, які відповідають на ваші твіти. Соціальні мережі — це суцільна катастрофа без нунчі. Ніякої мудрості натовпу там немає.

І навпаки, варто завжди звертати увагу на те, хто саме вас критикує й навіщо. Ви можете припустити, що подруга прохає вас менше переривати людей, оскільки «просто заздрить» вам, але, можливо… це чудова порада, якої більше ніхто вам не дасть, адже ви постійно всіх відлякуєте своєю балаканиною. Менеджер, який відмовляє вам у роботі, оскільки ваш досвід «надто еклектичний», може виявитися «просто бовдуром»… хоча, можливо, ви дуже нервуєте на співбесіді та справляєте враження неврівноваженої людини. Звертайте увагу на критику, яку співрозмовник висловив у приватній розмові віч-на-віч, і не намагайтеся відразу виправдовуватися. Спроби захиститися миттєво блокують нунчі.

Іноді ви почуваєтеся надто кепсько, щоб думати про власний розвиток. Будь-хто в депресивному стані скаже: «Мені однаково, що зі мною буде. Однаково, чи прокинуся я завтра вранці. Тож де мені взяти сили на нунчі?»

Та знаєте що? Ваш «мозок плазуна» й інстинкт виживання з вами не погодяться. Мозок плазуна хоче вижити. Навіть людина, яка схильна до самогубства, спробує ухилитися, якщо хтось ударить її в обличчя. Потенційний самогубець, який сидить у автівці та збирається проковтнути жменю снодійних пігулок, натисне на газ і чкурне геть, побачивши величезного ведмедя, який загрозливо реве й щодуху мчить до нього. Це інстинкт.

Безумовно, якщо у вашому оточенні є специфічні люди, які завжди викликають у вас тривогу через токсичність ваших взаємин, то зробіть собі ласку та здихайтеся їх. Ви будете старішати, ваше тіло охоплюватиме втома, і вам знадобляться сили, щоб захиститися від хвороб і піклуватися про себе та близьких. Тут варто згадати популярний інтернет-мем: «Якщо вам здається, що у вас депресія, спершу зважте можливість того, що вас просто оточують наволочі».

Невеличкий тест

У яких із цих ситуацій ідеться про здорове побоювання, яке ґрунтується на нунчі, а в яких — про ірраціональну тривожність?

Правильні відповіді: А, В і Ґ — це приклади спостережень, які ґрунтуються на нунчі. Ваші побоювання — це реакція на поведінку, через яку вам потрібно принаймні обережно розпитати інших, що, власне, відбувається. У ситуаціях Б, Г й Д йдеться про прояв ірраціональної тривожності, викликаної власними упередженнями чи невпевненістю.

***

Під час загострення тривожного розладу чи депресії або просто у незвичному для вас оточенні згадайте корейський вислів: «Нунчі — таємна зброя небораки». Хай як би ви впали, нунчі допоможе вам піднятися. Не сприймайте його як тяжку працю чи філософію — сприймайте як могутню внутрішню силу, що зростає в екстремальних ситуаціях. Здатність до нунчі закладено у ваших генах, вона зберігалася й розвивалася мільйони років, щоб забезпечити вам комфортне існування. Щастя й успіх уже закодовано у вас… і поза вами. Зацікавленість у навколишньому світі, світі поза вами — це перший крок до щастя й успіху. Ви впораєтеся.