Орлеанська діва

Примітки Вольтера

Пісня перша

1 У деяких виданнях стоїть:

Ви велите, щоб славив я святих.

Це читання правильне, але ми взяли інше, як цікавіше. До того ж воно свідчить про велику скромність автора. Він признається, що негоден оспівувати чисту Діву. Цим він викриває неправду видавців, що накинули йому, в одному з видань його творів, оду до святої Женев’єви, коли він аж ніяк не автор тієї оди.

2 Усі вчені знають, що за часів кардинала Рішельє був такий собі Шаплен, автор уславленої поеми про Діву, де, за словами Буало, «він написав дванадцять по дванадцять сот кепських віршів». Буало не знав, що цей великий муж написав дванадцять разів по двадцять чотири сотні, але, бувши скромним, надрукував тільки половину. Родина Лонгвілів, що походить від прекрасного бастарда Дюнуа, визначила славетному Шапленові пенсію в дванадцять тисяч турських ліврів. Можна було б краще вжити свої гроші.

3 Лямотт-Гудар, автор віршованого перекладу «Іліади», перекладу вельми скороченого, а проте стрінутого дуже зле. Фонтенель в академічній похвалі Лямоттові каже, що в тому винен оригінал.

4 Агнеса Сорель, дама із Фроманто, біля Тура. Король Карл VII подарував їй замок «Краса на Марні», і її названо Дамою Краси. Вона мала двоє дітей від короля, її коханця, хоч він не дозволяв собі з нею жодної нескромності, як запевняють історіографи Карла VII, люди, що завжди говорять щиру правду за життя королів.

5 Особа вигадана. Деякі цікаві голови гадають, ніби скромний автор мав на оці певного товстого лакея, що служив певному можновладцеві; але ми цієї гадки не поділяємо, і твердження наше зостається при силі, мовляв Дасьє.

6 Хроматична гама побудована на послідовності півтонів, і з того постає музика ніжна, що дуже пасує до любощів.

7 Парламент Паризький тричі викликав гуком сурми короля, тоді ще дофіна, до мармурового столу, згідно з висновком королівського адвоката Маріньї (див. «Досліди» Паск’є).

8 Цей англійський принц — герцог Бедфорд, молодший брат Генріха V, короля Англії, коронованого, як король Франції, в Парижі.

9 Цей добрий Денис не є гаданий Денис Ареопагіт, а паризький єпископ. Абат Гілдуїн перший написав, що єпископ цей після того, як йому відрубано голову, ніс її в руках від Парижа до абатства, названого його ім’ям. Після того поставлено хрести на всіх тих місцях, де цей святий спинявся дорогою. Кардинал Поліньяк, переказуючи цю історію маркізі дю-Деффан, додав, що Денисові тяжко було нести свою голову тільки до першої зупинки, а дама та відповіла йому: «Звісно, в таких справах тяжкі бувають лише перші кроки».

10 Генріх V, король англійський, найбільший муж своєї епохи, швагер Карла VII, що з його сестрою був він одружений, умер у Венсені, визнаний за короля Франції в Парижі; його брат, герцог Бедфорд, урядував найкращою частиною Франції від імені свого небожа Генріха VI, також визнаного в Парижі за францу­зького короля парламентом, ратушею, судом, єпископом, цехами та Сорбонною.

11 Потон де Сентрайль, Ля Гір — великі полководці; Жан де Дюнуа — нешлюбний син Жана Орлеанського і графині Ангієнської; Рішмон — конетабль Франції, потім герцог Бретані; Ля Трімуйль — із знатної фамілії в Пуату.

12 Президент Луве — радник-міністр за Карла VII.

13 Ореол — це вінок із проміння, що святі мають завжди круг голови. Віроподібно, що він становить наслідування лаврового вінка, листки якого, розходячись, повивали голову героя начебто промінням; от чому дехто виводить слово ореол від laurum, laurеоlа; інші виводять його від aurum. Святий Бернард каже, що у дів цей вінок — золотий. Coronam quam nostri majores aureolam vacant, credo idcirco nominatam...

14 Жезл авгурів зовні був схожий на єпископський посох.

15 Цей Денис, патрон Франції — типовий чернецький святий. Він ніколи не був у Галлії. Див. легенду про нього у Філософськім словнику під словом Денис; звідти видно, що спершу висвятив його на єпископа афінського св. Павло; що він пішов одвідати Діву Марію і висловив їй співчуття з приводу смерті її сина; що потім він покинув єпископство афінське задля паризького; що його повішено, і він проповідував дуже красномовно з шибениці; що йому відрубано голову, щоб не дати йому говорити; що він узяв свою голову в руки і цілував її по дорозі, йдучи засновувати абатство свого імені за льє від Парижа.

Пісня друга

1 На всіх кордонах Лотарінгії стояли за тих часів стовпи з герцогським гербом — трьома орлятами; їх знято року 1738.

2 Вона була справді родом із села Домремі, дочка Жана д’Арк та Ізабо; їй було на той час двадцять сім років, і вона служила за наймичку в корчмі, отже батько її зовсім не був священик. Це поетичний вимисел, недозволенний, може, при поважному сюжеті.

3 «Їздила верхи охляп і проявляла мужність, не властиву звичайним дівчатам», — написано в хроніці Монстреле.

4 Чаклунство було тоді таке поширене, що саму Жанну спалено пізніше як чарівницю, з домагання Сорбонни.

5 Статуя Паллади, з якою пов’язувано долю Трої; майже у всіх народів були такі марновірства.

6 Ченця Жірара, на якого виказано, що він дозволяв собі дещо з панною Кадьєр, бувши її духівником, винувачено в тому, ніби він зачарував її, на неї дишучи. (Див. примітки до пісні третьої).

7 Дебора — перша жінка-войовниця, відома в історії. Іаїль, теж героїня, встромила цвяха в голову полководцеві Сізарі. Той цвях зберігається в декількох монастирях, латинських та грецьких, разом з ослячою щелепою, що нею орудував Самсон, Давидовою пращею та мечем, яким славетна Юдіта відтяла голову Олофернові, побувавши з ним в одному ложі.

8 (Тут іде Вольтерова примітка про французьке римування, нам непотрібна. — М. P.).

9 Пригода, описана в «Енеїді».

10 Пригода в «Іліаді».

11 Один із великих тогочасних полководців.

12 Він звався не Рожер, а Робер; це — помилка невелика. То власне він, Робер де-Бодрікур, привіз 1429 р. Жанну д’Арк до Тура і представив її королеві. Це був добрий собі шампанець, нездатний хитрувати. Його замок стояв близько Брієнна в Шампані. Я бачив його девіз на дверях убогого того замка: виноградну лозину з написом: «Beau, dru et court». Звідси можна міркувати про характер дотепів того часу.

13 І справді, лікарі та поважні дами оглянули Жанну й посвідчили її дівочність.

14 Корогва, що ангел приніс до абатства Сен-Дені (св. Дениса); колись була вона в руках графів Венсенських.

Пісня третя

1 У славетній битві на Дюнах, коло Дюнкірхена.

2 Коло Мальплаке, біля Монса, 1709 р.

8 Теж 1709 р.

4 Колись називано «раєм безумних», «раєм дурнів» — лімб; там уміщувано душі недоумків та маленьких дітей, що померли нехрещеними. «Лімб» означає край, берег. Про нього говорить Мільтон; у нього диявол переходить раєм дурнів — «the paradise of fools».

5 Це, очевидно, натяк на славетні вірші Руссо:

Je te vois, innocent Danchet,

Grands yemt ouverts, bouche béante[10].

«Рот, як y Дакше» — це зробилося ніби прислів’ям. Цей Данше був середній собі поет, що написав кілька театральних п’єс тощо.

6 Це лімб, вигаданий, як кажуть, якимось Петром Хрізологом. Туди відсилають маленьких дітей, померлих нехрещеними, бо тоді, як умруть вони п’ятнадцяти років, їх засуджують без ніяких труднощів.

7 Знаменита система пана Лоу, шотландця, — система, що зруйнувала багатство стільком людям у Франції за час від 1718 до 1720 р. і залишила фатальні сліди. Сліди ці давалося знати ще 1730 p., коли, на нашу думку, автор почав цю поему.

8 Казуїсти Ескобар та Моліна досить відомі з прегарних «Провінціальних листів»; Моліну названо тут достатнім — це натяк на благодать достатню й непостійну, що про неї уклав він систему так само безглузду, як і система його супротивників.

9 Ле-Тельє — єзуїт, син судового урядовця із Віра в Долішній Нормандії, духівник Людовіка XIV, автор «Булли» і винуватець усього того хвилювання, що вона викликала, вигнаний за часів регентства; пам’ять його навіває тепер огиду. Отець Дусен був перший його радник.

10 Янсеністи говорять, що Месія прийшов тільки для небагатьох.

11 Тут мова йде про кольвунсіоністів та чудеса, що про них свідчить багато янсеністів, чудеса, яких велику збірку видав Карре де-Монжерон і презентував Людовікові XV.

12 Добряга Паріс (в нашому тексті на ім’я не названий. — М. Р.) був недоумкуватий диякон; проте його, як одного з найзавзятіших та найвпливовіших серед простолюду янсеністів, вважав цей простолюд за святого. 1724 р. вигадали ходити молитися на могилі того дивака, на цвинтарі біля одної з паризьких церков, поставленої в ім’я св. Медара, мало, зрештою, відомого. Цей св. Медар ніколи не творив чудес; але абат Паріс натворив їх безліч. Найзнаменитіше з них оспівала герцогиня де-Мен у такій пісні:

Un décrotteur à la royale

Du talon gauche estropié,

Obtint pour grâce spéciale

D’être boiteux de l’autre pied[11].

Св. Паріс таких-от чудес натворив щось із триста чи чотириста; коли б йому були дозволили, він воскрешав би мертвих; але втрутилась поліція; звідси відомий двовірш:

De par le roi, défense à Dieu

D’opérer miracle en ce lieu[12].

13 Галілей, основоположник філософії в Італії, був засуджений інквізиційним судом, посаджений у тюрму і зазнав дуже суворого ув’язнення не тільки як єретик, а й як невіглас, за те, що він довів рух Землі.

14 Юрбен Грандьє, луденський священик, засуджений соборною комісією на спалення за те, що вселив диявола в кількох черниць. Якийсь Ля Менарде був остільки дурний, що видав 1749 р. книгу, де намагався довести, що ті черниці справді-таки були одержимі.

15 Елеонора Галігаї, вельми видатна дівчина, довірена особа королеви Марії Медічі та її двірська дама, дружина Кончіно Кон­чіні, флорентійця, маркіза д’Анкр, маршала Франції, не тільки була обезголовлена на Гревському майдані 1617 p., як стоїть у «Скороченій хронологічній історії Франції», а й спалена, як відьма, а майно її віддано її ворогам. Знайшлося тільки п’ять радників, обурених цим страшним безглуздям, що відмовились бути на суді.

16 За Людовіка XIII парламент, під страхом засуду на галери, заборонив викладати будь-яку іншу систему, крім Арістотелевої, а далі заборонив блювотні ліки, не загрожуючи, проте, галерами ні лікарям, ні хворим. Людовік XIV у Кале вилікувався блювотними ліками, і постанова парламенту втратила свою силу.

17 Історія єзуїта Жірара та панни Ля Кадьєр достатньою мірою відома; єзуїта засудила на спалення як чарівника одна половина енського парламенту і виправдала друга.

18 Фонтевро, «Fons-Ebraldi», містечко в Анжу, за три милі від Сомюра, відоме прославленим жіночим абатством, збудованим главою ордену Робертом д’Арбріселем, що народився 1047 р. і помер 1117 р. Заснувавши свої скити в лісі Фонтевро, він обійшов босий ціле королівство, щоб схилити до каяття блудниць і закликати їх у свій монастир; він навернув тим способом на праву путь багатьох, між іншим, у городі Руані. Він переконав славнозвісну королеву Бертраду надіти рясу в Фонтевро і поширив свій орден по всій Франції. Папа Пасхалій II узяв його під опіку найсвятішого престолу р. 1106. Незадовго до своєї смерті Роберт дав титул генерала ордену жінці на ім’я Петронілла дю Шеміль, і висловив бажання, щоб на посаді генерала ордену завжди жінка заступала жінку, однаково керуючи як черницями, так і ченцями. Тридцять чотири чи тридцять п’ять жінок змінило до цього часу Петроніллу; серед них налічують чотирнадцять принцес, між ними п’ятьох із фамілії Бурбонів. Див. про це у Сент-Марта в четвертому томі «Gallia Christiana» та «Clypeus ordinis Fontebraldensis» панотця де ля Менферма.

19 Дуже можливо, що автор має тут на оці героїнь Аріосто й Тассо. Вони, певне, були не надто охайні; та рицарі не дуже-то додивлялися.

20 Англійці божаться: by god! God damn me! blood! тощо; німці: Sacrament; французи — словом, що відноситься до присягання італійців, як дія до знаряддя; іспанці: voto a Dios. Один гідний шаноби францисканець написав книгу про божіння у всіх народів, що буде, певно, дуже точна і дуже повчальна; вона оце друкується.

21 Haubert, aubergeon — панцир, кольчуга; складалась вона звичайно із залізних кілець, покритих іноді шовком чи білою шерстю; у неї були широкі рукави та нагрудник.

22 Braguettes, від braye, brасса. Ношено довгі гульфіки, що спускались від штанів; не раз була в них захована помаранча, що її презентували дамам. Рабле згадує про чудесну книгу під назвою: «Про гідність брагет». Це був відзначний привілей благородної статі. От чому Сорбонна клопоталась про спалення Діви, бо ж вона носила штани з брагетами. Шість французьких єпископів, з участю єпископа Вінчестерського, засудили її на спалення, і це було цілком справедливо; жаль, що це буває не досить часто; але ніколи не слід удаватися в розпач.

Пісня четверта

1 Як відомо, Вавилонську башту поставлено за сто двадцять років після світового потопу. Іосиф Флавій гадає, що її збудував Немрод чи то Немврод; сумлінний о. Кальме подав розріз цієї башти, доведеної до одинадцяти поверхів, і прикрасив свій «Словник» відповідними гравюрами, згідно з пам’ятниками; у книзі вченого єврея Jaleus сказано, що Вавилонська башта була двадцять сім тисяч кроків заввишки; це дуже вірогідно. Декілька мандрівців бачили уламки тієї башти.

Святий патріарх Олександр Євтихій запевняє в своїм Літописі, що будували ту башту сімдесят два чоловіки. То, як відомо, був час, коли помішались мови: уславлений Б е к о н знаменито доводить, що від єврейської мови найбільше слідів залишилось у фламандській.

2 У цій битві (при Мальплаке. — М. Р.) двадцять вісім тисяч сімсот чоловіка лягло не на полі, як каже один історик, а в крові й болоті. Їх порахував маркіз де Кревкер, ад’ютант маршала де Віллара, якому доручено поховати мертвих. Див. «Доба Людовіка XIV», рік 1709.

Зауважте, що в битві при Замі, між Публієм Сціпіоном та Ганнібалом, були французи, що служили в карфагенському війську, за Полібієм. Цей Полібій, сучасник і друг Сціпіона, каже, що кількість людей з обох боків була рівна; кавалер де Фолар з цим не згоден; він гадає, що Сціпіон наступав колонами. Але це, видима річ, не так, бо Полібій каже, що загони билися все рукопаш; віддаємо це на суд ученим.

Nota bene, що при Фарсалі в Помпея було п’ятдесят п’ять тисяч вояків, а в Цезаря двадцять дві тисячі. Різанина була велика, двадцять дві тисячі цезарівців, по впертому бої, перемогли п’ятдесят п’ять тисяч помпейців. Ця битва вирішила долю республіки і підбила під владу Нікомедового улюбленця Грецію, Малу Азію, Італію, Галлію, Іспанію тощо. Ця битва мала більше наслідків, ніж невелика Жаннина сутичка; але все ж таки це наша Жанна, наша Діва; будьмо вдячні нашому дорогому землякові, що порівняв подвиги цієї милої дівчини з подвигами Цезаря, не такого чеснотливого, як вона. Хіба шановні отці єзуїти не рівняли святого Ігнатія з Цезарем, а святого Франциска-Ксаверія з Олександром? Ті були схожі на тамтих якраз так само, як двадцять чотири Паскалеві старці на двадцять чотирьох старців з Апокаліпсису. Щоразу порівнюють будь-якого короля з Цезарем; пробачмо ж високолетному співцеві нашої героїні порівняння дрібненької сутички з битвами при Замі та Фарсалі.

3 Видимо, наш глибокодумний автор називає персами вояків Сеннахеріба, насправді ассирійців, з тої причини, що перси довгий час панували в Ассірії; але ми знаємо з певністю, що ангел Господній сам-один побив сто вісімдесят п’ять тисяч вояків Сеннахеріба, коли той насмілився наступати на Єрусалим; Сеннахеріб, побачивши всі ті мертві тіла, повернув назад. Сталося це, кажуть, р. 3293 від створення світу; проте деякі вчені думають, що ця дуже проста подія сталася 3295 p.; ми відносимо її до 3296 року, що далі й доведемо.

4 Це місце, очевидно, є наслідуванням Гомера. У Мільтона людську долю важать під знаком Терезів.

5 Натяк на погляди, викладені в книзі Кенеля, священика Ораторії.

6 Аврора Кенігсмарк — коханка польського короля Августа І і мати відомого графа Саксонського.

7 Роберт д’Арбріссель, засновник прекрасного ордену в Фонтевро: року 1100 він навернув на праву путь, немовби закинувши невід, одною проповіддю всіх гулящих дівчат у місті Руані. Він вигадав для себе новий спосіб мучеництва, а саме — спати щоночі між двома молодими черницями, щоб ошукати диявола, який, очевидно, добре відплатив йому. Він не любив салічного закону, бо настановив жінку за головного абата ченців і черниць того ордену.

8 За Платоном, людина створена була двостатевою. Таким з’явився Адам побожній Буріньйон та її наставникові Аббаді.

9 Цариця Савська одвідала Соломона і мала від нього сина, від якого, напевне, пішов рід царів ефіопських, як воно й доведено. Невідомо, що сталося з нащадками Олександра та Фалестри.

10 (В оригіналі — Птоломеєва сестра, тому у Вольтера й примітка: Клеопатра. — М. P.)

11 (В оригіналі — син основоположника Трої, тому й примітка: Ганімед. — М. P.)

12 Дурисвіти мають жезл Іакова; у магів є книга Соломона під титулами «Обручка» й «Ключ». Царські радники, чарівники при фараоновім дворі, що явили ті самі чудеса, як і Мойсей, звались Яннес і Мамбрес. Ми не знаємо ім’я піфоніси Ендорської, що викликала Самуїлову тінь, але кожному відомо, що таке тінь, а також і те, що жінка та мала дух Піфона, чи піфонічний.

13 Зороастр — власне ім’я його Зердуст — був великий чарівник, як і Альберт Великий, Рожер Бекон та шановний отець Грібурдон.

14 Набукаднетцар, Навуходоносор, син Набо-Полассара, халдейський цар, обложив Єрусалим, взяв його і закував у ланцюги Йоахіма, царя іудейського, відіславши його бранцем до Вавілона, року від створення світу 3429-го. Набукаднетцарові приснився сон, що його він забув; маги, астрологи й мудреці не могли того сна відгадати; тому Аріох, начальник охоронців царевої особи, дістав наказ позбавити їх життя; юний Даниїл розгадує сон і тлумачить його; сон той — то була прекрасна статуя й т. ін. Через деякий час по тому Набукаднетцар звелів поставити ідола з чистого золота, заввишки на шістдесят ліктів і завширшки на шість; зібравши весь свій народ, він примусив його вклонитись тому ідолові під звуки рогу, сурми, арфи, цівниці та гуслів; а коли Сідрах, Місах та Авденаго, молоді євреї, товариші Даниїлові, зреклись теє зробити, цар повелів укинути їх у піч, натоплену того разу всемеро більше, як звичайно; і вони вийшли звідти живі й здорові. Набукаднетцарові приснився ще сон: він бачив дерево велике й могутнє; верховіття його дотикалось неба, і птахи жили в гіллі. Один святий зійшов і крикнув: «Зрубайте дерево й пообрубуйте гілля!..» і далі таке. Даниїл знову витлумачив сон: він прорік цареві, що той буде відлучений від людей; що протягом семи років житиме він разом із тваринами, їстиме траву, як бики, поки волосся в нього не стане, як пір’я в орла, а пазури, як пташині; так воно й сталось. Тертулліан та св. Августін кажуть, що Навуходоносор уявив себе биком, захворівши на так звану «лікантропію». Через сім років до державця того вернувся розум, і він знову посів престол; він прожив тільки рік після свого одужання; але використав він його так добре, що св. Августін, св. Єронім, св. Єпіфаній, Теодорій та інші, згадані у Перерія, сподіваються на його спасіння.

15 Не треба плутати Георгія, опікуна Англії та ордену Підв’язки, із св. Георгієм-ченцем, убитим за народне повстання проти імператора Зенона. Наш св. Георгій — каппадокієць, полковник на службі у Діоклетіана, замучений, кажуть, у Персії, в місті Діосполі. Але ж у персів не було такого міста, отже пізніше мученицьку смерть його приточено до Мітілени, у Вірменії. У Вір­менії нема Мітілени так само, як нема Діоспола в Персії. Та в кожнім разі безперечно, що Георгій був кавалерійським полковником, бо кінь його при ньому в раю.

Пісня п’ята

1 Раніше говорили: sainte n’y touche[13], і говорили правильно. Ясно було, що це жінка, яка ніби ні до чого не торкається; а то вже спотворене слово — sainte Mitouche[14]. Мова дедалі вироджується. Я хотів би, щоб автор мав сміливість сказати «sainte n’у touche», як говорили батьки наші.

2 «Сатана» — слово халдейське, означає приблизно те, що «Аріман» — у персів, «Тіфон» — у єгиптян, «Плутон» — у греків», а в нас диявол. Тільки в нас його малюють з рогами. Див. сьомий том «De formе diaboli» превелебного отця Тамбуріні.

3 «Frappart» (я досить вільно переклав: гультяй. — М. Р.), дружній титул, яким звали один одного францисканці в XV сторіччі. Учені по-різному тлумачать етимологію цього слова; очевидно, воно означає сильного бійця, здорового забіяку, заво­діяку.

4 Цей засуд Хлодвіга та багатьох інших треба розглядати лише як поетичну вигадку. А втім, у моральнім розумінні можна сказати, що Хлодвіг міг бути покараний за вбивство кількох сусідніх державців і декого із своїх родичів, це ж бо не зовсім по-християнському.

5 Костянтин одібрав життя своєму тестеві, зятеві, небожеві, жінці й синові і був наймарнолюбніша і найлюбострасніша на землі людина, зрештою добрий католик; але вмер він аріанином, хрестив його аріанський єпископ.

6 Францисканці завжди ворогували з домініканцями.

7 Як видно, автор тут лише жартує. А втім, Гусман, винахідник інквізиції, що ми звемо його Домініком, був справді гонитель. Добре відомо, що жителі Лангедока, так звані альбігойці, були народ, вірний своєму державцеві, і що з ними проваджено щонайжорстокішу війну єдино через їхні вірування. Нема нічого страшнішого, як нищити залізом і вогнем володаря та його підданців з того приводу, що вони думають не так, як ми.

8 Condigne (співдостойний), від латинського condignus; це слово стрічаємо у письменників XVI ст.

9 Про цю війну сказано тільки в апокрифічній книзі Єноха[15], у жодній іншій з єврейських книг про неї немає ні слова. Вождем небесного воїнства був справді Михаїл, як каже наш автор; але вождем лихих ангелів був не Сатана, а Семехіах; таку помилку можна пробачити в довгій поемі. (Дальша примітка стосується тільки французького тексту. — М. P.)

Пісня шоста

1 Див. у пісні сімнадцятій.

2 Це той самий паж, на чиєму озадку Жанна нарисувала три лілеї.

8 Адоніс, чи то Адоні — син Кініра і Мірри, фінікійський бог, коханий Венери-Астарти. Фінікійці щороку оплакували його смерть, а потім раділи з його воскресіння.

4 Гадають, що Ганнібал пройшов Савойєю; отже, храм Чутки (або Слави. — М. Р.) міститься у савойців.

5 Цей набрід справді огидний. Ці люди, як відомо, лили потоки наклепів на автора, що не заподіяв їм ніякого лиха. Вони писали, що він плагіатор; що він не вірує в Бога; що доброчинець роду Корнелевого — Корнелів ворог; що він мужицький син. Вони накидали йому неможливі пригоди. Вони двадцять разів казали й переказували, що він продавав свої праці. Цілком справедливо, що він, кінець кінцем, виганяє всю цю наволоч із храму Слави, куди вона думала пролізти, як ті злодії, що крадуться вночі до церкви, щоб потягти там чаші.

6 Херувим — небесний дух чи ангел другого ступеня першої ієрархії. Це слово походить від єврейського херуб, у множині — херубім. Херувими мали чотири крила, чотири обличчя і бичачі ноги.

7 Альгвасил: guazil означає по-арабськи воротар, отже alguazil — іспанський лучник.

(Дві дальші Вольтерові примітки стосуються лише французького тексту. — М. P.)

Пісня сьома

1 (Ряса, в оригіналі étole — стола, єпитрахиль, до цього слова примітка у нас зайва. — М. P.)

2 Бузіріс був єгипетський цар, відомий як тиран.

3 Кропило — знаряддя, що з усіх боків має щетину, вправлену в дротяні нитки, а нитки ті входять у дерев’яне чи металеве держальце. Його вживали, щоб кропити свяченою ВОДОЮ тощо. Цим знаряддям широко користувались за давнини; ним орудували, скроплюючи очисною водою втаємничених.

4 Sternum, грецький термін, як мало не всі анатомічні терміни. Це передня частина грудної клітини, до якої прикріплені ребра. Вона складається з семи костей, так добре складених, що вони здаються одною. Це — панцир, що дала природа серцю й легеням.

5 (Humerus — кістка руки від плеча по лікоть. — М. P.)

6 Pubis — лобкова кістка, що сполучається зі стегновими, os pubis, os pectinis.

7 Coccis — хвістцева кістка, що міститься безпосередньо під os sacrum. Ганьба — бути в неї пораненим.

Пісня восьма

1 Абат Трітем був зовсім не з Пікардії, а із Тревської єпархії. Він помер р. 1516. Ми не будемо запевняти, що рід його не походив з Пікардії; у цьому ми звіряємось на вченого автора, що безперечно бачив рукопис «Діви» в якомусь із бенедиктинських абатств.

2 Дім Марії Діви, принесений ангелами з Назарета, містився в Анконській провінції. Спершу, протягом трьох літ і семи місяців, вони переховували його в Далмації, а потім перенесли до Реканаті. Статуя її заввишки чотири фути; обличчя чорне; на ній така сама тіара, як у папи; відомі її чудеса та скарби.

3 Вони не спинились зразу у Лоретто; це неточність нашого автора: «Non ego paucis offendar maculis». Зрештою, в оборону йому можна сказати, що ангели під кінець зупинилися в Лоретто разом із домом, випробувавши спершу декілька інших країн, які не сподобалися святій Діві. Сталося це за понтифікату Боніфація VIII, що про нього кажуть: посадою своєю заволодів він як лис, поводився на ній як вовк, а помер як собака. Історики, що говорили так про Боніфація, не діставали пенсії від римської курії.

4 Брістоль і Кембрідж — два міста, славетні — перший — своєю торгівлею, другий — університетом, що мав великих людей.

Пісня дев’ята

1 Нема читача, який не знав би про прекрасну Юдіту. Дебора, достохвальна дружина Лапідофова, перемогла царя Іавіна, що мав дев’ятсот колісниць, озброєних косами, в гірській країні, де тепер живуть самі осли. Славна жінка Іаїль, дружина Хеверова, прийняла до себе Сізару, Іавінового полководця; вона сп’янила його молоком і прибила його голову до землі, прошивши її від виска до виска цвяхом; то був знаменитий цвях, а вона — знаменита жінка. Аод, ліворук, був посланий господом до царя Еглона і встромив тому в живіт величезного ножа лівицею, і Еглон зараз же сходив до вітру. Щодо Сімона, сина Іониного, то він відтяв тільки вухо Малхові, та й то йому наказано вкласти меча в піхви; це доводить, що церква не повинна проливати кров.

2 Відомо, що дож венеціанський вінчається з морем.

3 Санназар, посередній поет, похований поруч Вергілія, але в пишнішій гробниці.

4 Колись це місце вважали за дуже небезпечний вир.

5 Етна лише зрідка вибухає тепер вогнем.

6 Визнано, що підземний протік від річки Алфея до джерела Аретузи — вигадка.

7 Святий Августін був єпископом гіппонським.

8 (В оригіналі — vieu peuple ionique, давнє іонійське плем’я, і Вольтер дає примітку: фокейці. — М. P.)

9 Скеля святого Максиміна зовсім поруч; це дорога на гору Святих Пахощів.

Пісня десята

1 Карл VI справді збожеволів; але невідомо ні чому, ні як саме. Цій хворобі підлягають і королі. Божевілля цього нещасного державця спричинилось до страшного лихоліття, що мучило Францію протягом тридцяти років.

2 Таке ворожіння дуже було поширене; ми навіть бачимо, що король Філіпп III посилав єпископа та абата до певної бегінки в Нівелі близько Брюсселя, великої прозорливиці, щоб дізнатись, чи вірна йому його жінка, Марія Брабантська.

3 Завжди тільки вночі з’являлись лемури, лярви, добрі та лихі духи; так було воно і з нашими домовиками; при досвітніх півнях вони всі щезали.

Пісня одинадцята

1 За давніх часів бога таємниці не знали; це, без сумніву, вигадка нашого автора, алегорія. У древніх було кілька різного роду таємниць, як те свідчать Павзаній, Порфирій, Лактанцій, Авл Геллій, Апулей та інші. Але тут не про це мова.

2 Всім відомо, що св. Георгія зображають завжди верхи на чудовому коні; звідси прислів’я: «їздить верхи, як святий Георгій».

3 Натяк (див. за кілька рядків угору. — М. Р.) на Декартові вихори та на його тонку матерію, — смішні химери, що так довго були в пошані. Чомусь автор прикладає епітет мрійника і до Ньютона, що довів порожнечу; очевидно, це тому, що Ньютон гадає, ніби дуже еластична субстанція — причина тяжіння; а втім, не треба чіплятись до всякого жарту.

4 Увесь цей уривок — очевидне наслідування Гомера. Мінерва говорить Марсові те, що розсудливий Денис каже тут гордовитому Георгієві: «о Марсе, о Марсе, кривавий боже, кому до смаку тільки битви» і т. д.

5 Знову наслідування Гомерові — у нього поранено самого Марса.

6 Мільтон, у п’ятій пісні свого «Втраченого раю», запевняє, що частина ангелів зробила порох та гармати і повергла в небесах додолу легіони ангелів; що ці останні взяли в небесах сотні гір, завдали їх собі на спини разом з гірськими лісами та ріками, які з тих гір текли, і кинули ріки, гори й ліси на ворожу артилерію. Це один із найправдоподібніших уривків у всій поемі.

Пісня дванадцята

1 Треба визнати, що пістолети вигадано в Пістоні аж багато пізніше. Ми не сміємо запевняти, щоб ото можна дозволить так перехоплювати час; але чого не пробачиш в епічній поемі! Епопея має великі права.

2 Справедливо буде відзначити на цім місці дивовижну повчальність цієї поеми. Порок у ній завжди зазнає кари: спокуситель-духівник умирає без покаяння, Грібурдона засуджено, Шандоса переможено і т. ін. Це саме й радить мудрий Горацій Флакк in Arte poetica.

3 Карл забуває про сімсот жінок, а разом це виносить тисячу. Але тут ми можемо тільки вітати стриманість і розсудливість автора.

4 «Надир» по-арабськи значить найнижчий, а «зеніт» — найвищий. Віз (фр. «La Grande Ourse», рос. «Большая Медведица». — М. Р.) — це «Арктос» греків, що дав свою назву арктичному полюсові.

5 За тої доби королів титуловано «високість».

6 Отців-капуцинів ще не було; це помилка щодо побуту.

7 Неуки в попередніх, геть спотворених виданнях надрукували Лікомед замість Нікомед; це був Віфінський цар.

«Caesar is Bithiniam missus», — каже Светоній, — «desedit apud Nicomedem, non sine rumore prostratae régi pudicitiae».

8 «Alexander paedicator Hephaestionis, Adrianus Antinoi». Імператор Адріан не тільки поставив статую Антіноя в Пантеоні, але й спорудив йому храм; і Тертулліан визнає, що Антіной творив чудеса.

Пісня тринадцята

1 Автор ясно визначає час — кінець червня. Пам’ять святого Івана Хрестителя святкують 24 червня.

2 Те, що говорить тут автор, — натяк на тридцять четверту пісню «Orlando Furioso»:

Quando scoprendo il nome suo gli disse

Esser colui che l’Evangelio scrisse.

Дивіться в нашій передмові й, особливо, згадайте, що Аріосто приміщує святого Івана на Місяці разом з трьома Парками.

3 Приклади кидання жеребка раз у раз бачимо в Гомера. За допомогою жеребка ворожили у євреїв. Сказано, що Юдине місце заступлене було по жеребку; і тепер деякі посади у Венеції, Генуї та інших державах обіймають люди по жеребку.

4 Одинадцять тисяч дів та мучениць, похованих у Кельні.

5 Щит, що впав у Римі з неба; його пильно берегли, як запоруку безпеки міста.

6 Наш автор, видимо, має на оці хитрощі Якова, до яких він удався, щоб на нього подумали, що то Ісав. (У франц. тексті до Якова приточено епітет patte-pelu, буквально — «волохата лапа», переносне значення — хитрун, лукавець; до цього автор додає примітку: «patte-pelu — натяк на рукавиці з шкури та вовни, що їх він надів тоді собі на руки». — М. P.)

7 Анна де-Пісселе, герцогиня Етампська.

8 Діана де-Пуатьє, герцогиня Валанська.

9 Генріх III і його улюбленці.

10 Папа Олександр VI мав троє дітей від Ваноцці. Його дочка Лукреція була, казали люди, його коханкою і коханкою свого брата: «Alexandri filia, sponsa, nurus».

11 Славнозвісна Габріель д’Естре, герцогиня Бофорська.

12 Та, що була потім за конетаблем Колонна.

13 Колись носили штани на зав’язці; і про чоловіка, що не виконав свого обов’язку, говорили, що в нього зав’язана зав’язка. Завжди чаклунам накидувано владу перешкоджати шлюбові; це звалось «зав’язати зав’язку». Мода на зав’язки минула за Людовіка XIV, коли стали прикріпляти до гульфіків ґудзики.

Пісня чотирнадцята

1 Цей вступ, як видно, наслідування першої пісні чудової поеми Лукреція:

Aeneadum genitrix, hominum divumque voluptas,

Alma Venus, coeli subterlabentia signa, etc, etc.

2 Комос — бог бенкетування.

3 Rostbeef, вимовляйте — «ростбіф»; це улюблена страва англійців; це те, що ми звемо «aloyau» — хребтова частина яловичини. Пудинги — це тісто; бувають плум-пудинги, бред-пудинги і кілька інших ґатунків пудингів. «Notandi sunt tibi mores».

4 Він і був ним справді.

5 Алкід, Діоніс (Вакх у Вольтера. — М. P.), Персей — сини Юпітера, Ромул — Марса і т. ін.

6 Вільгельм Завойовник, нешлюбний син нормандського герцога, син повії, як те сумлінно свідчить автор, за лордом Ч...дом.

7 Тут маємо знову наслідування Гомера, але ті, хто вдає, що читав його по-грецьки, скажуть, що по-французьки завжди виходить воно гірше.

Пісня п’ятнадцята

1 Ми вже казали, що абат Трітем ніколи нічого не говорив про Діву та про вродливу Агнесу; автор поеми тільки задля скромності накидає іншому всі гарні прикмети цієї повчальної повісті.

2 Архієпископ Турпін, якому накидають «Життєпис Карла Великого і Роланда», був реймським архієпископом у кінці VIII сторіччя; книга ця належить ченцеві на ймення Турпін, що жив у VIII ст. З цього роману Аріосто й узяв деякі зі своїх оповідань. Розсудливий автор удає тут, ніби позичив свою поему в абата Трітема.

3 Односпів (у Вольтера faux-bourdon — одноголосний, унісонний церковний спів. — М. Р.) — розмірений церковний спів. Парафіальний серпент (інструмент музичний. — М. Р.) дає тон, а всі партії достроюються до нього, як уміють. Це чудесна музика для тих, у кого немає ушей.

4 Стентор був вістуном у Гомера. Цей прехороший хист зробив його безсмертним, і цілком заслужено.

Пісня шістнадцята

1 Признаюсь, у Трітема я її не читав; але можливо, що я не прочитав усіх писань цього великого мужа.

2 «Верни меча свого на його місце; усі-бо, хто взяв меч, від меча загинуть». Св. Петро тут, побожно хитруючи, радить англійцям не воювати.

3 Лямотт-Гудар, поет трохи сухий, що написав, проте, непогані речі, складав на лихо в 1730 році оди в прозі; новий доказ, що ця божественна поема написана була саме за цього часу.

4 Фортунат, єпископ Пуатьє, поет. Накидувана Фортунатові поема «Pange lingua» належить не йому.

5 Святий Проспер, автор дуже сухої поеми про благодать, V ст.

6 Григорій Турський, перший, хто написав історію Франції, де повно чудес.

7 Св. Бернард, бургундець, родився 1091 p., був ченцем у Сіто, потім абатом у Клерво; він втручався у всі тогочасні громадські справи і стільки само діяв, як і писав. Не можна сказати, щоб він написав багато віршів. Щодо антитези, за яку вихваляє його автор, то він справді був великий аматор цього засобу. Він каже про Абеляра: «Leonem invasimus, incidimus in draconem». Коли його мати ходила ним важка, їй ніби приснилось, що вона вродила білого собаку, і їй провістили, що син її стане ченцем і гавкатиме на мирян.

8 Св. Аустін, чи то Августін, чернець, уважаний за фундатора єпископства Кентерберійського; чи то Кентербюрійського.

9 Як відомо, євреї позичили у єгиптян сосуди і втекли.

10 Левіти, що зарізали двадцять тисяч своїх братів.

11 Фінеес, який звелів знищити двадцять чотири тисячі своїх братів за те, що один із них розділив ложе з мадіанітянкою.

12 Аод, чи Ауд, убив царя Еглона, але лівою рукою.

13 Самуїл розтяв на шматки царя Агага, що з нього Саул узяв викуп.

14 Відома всім Юдіта.

15 Вааса, цар Ізраїля, убив Надада, чи Надава, і став після нього царем.

16 Ахав узяв великий викуп з Венадада, царя сирійського, як Саул з Агага, і був убитий за те, що простив.

17 Йоас, що його вбив Єгозавад.

18 Натяк на епіграму Расіна:

Je pleure, hélasl pour ce pauvre Holopherne,

Si méchamment mis à mort par Judith[16].

19 Василіск — дуже відома тварина, якої, проте, ніколи не було на світі.

20 Левіафан — теж вельми знана тварина. Одні кажуть, що це кит, інші — що крокодил.

21 Фосфор — світлоносець, що з’являвся перед ранньою зорею, а та йшла перед колісницею Сонця. Все жило, все виблискувало в древній міфології. В поезії не можна перестать жаліти, що минулися ті натхненні часи, повні прекрасних вимислів, поспіль алегоричних. Які, в порівнянні з цим, ми бідні, — ми, «нащадки варварів»!

22 Древні дали Сонцю колісницю. Це була зовсім звичайна річ: Зороастр на колісниці переносився в повітрі; Іллю знесено на небо в блискотливій колісниці. Четверо коней Сонця були білі. Їм імена, за Овідієм, були: Піроей, Еой, Етон, Флегон, — тобто полуменистий, східний, річний, горючий. Але, на думку інших учених дослідників античності, вони звались: Ерістрей, Актеон, Ламп і Філогей, тобто червоний, осяйний, блискотливий, земний. Я гадаю, що вчені ці помилились і взяли назви чотирьох частин дня за імена коней. Це груба помилка, яку я відзначу в найближчому номері «Меркурія», поки вийдуть дві дисертації in folio, що я написав з цього приводу.

Пісня сімнадцята

1 Скюдері — автор «Аларіха», епічної поеми; Лемуан — єзуїт, автор «Святого Людовіка», чи «Луїзіади», епічної поеми; Демаре Сен-Сорлен — автор «Хлодвіга», епічної поеми; ці три твори — жахливі епічні поеми.

2 Імена, що давано богословам.

3 «Історія Марії Алакок», твір, яких мало, — стільки там усяких нісенітниць; написав його Ланге, тодішній єпископ Суассонський. Це місце показує, що видатну поему, коментовану нами, написано близько 1730 p., коли багато говорилося про Марію Алакок.

4 Це те, що колись називали «Кишеньковою кухнею» і що мається на оці у віршах комедії: Porte cuisine en poche, et poivre concassé[17].

5 Як вам відомо, Єрихон упав під звуки сурм; це зовсім звичайна подія.

Пісня вісімнадцята

1 Герцог Бургундський, що вбив герцога Орлеанського. Але добрий Карл відплатив йому як слід при мості Монтеро.

2 Карла VII викликав до мармурового стола генеральний адвокат Демаре.

Гонесса, село під Парижем, відоме своїми пекарями та кількома битвами.

3 Його власна мати, Ізабелла Баварська, переслідувала його більше, ніж будь-хто. Вона добилася, щоб було складено угоду в Труа: за тією угодою зять її, англійський король Генріх V, дістав корону Франції.

4 Це англійський герб.

5 За тогочасними хроніками, був бідолаха, що мав таке ім’я; він писав листки під аркадами Святих Немовлят. За деякі витівки він кілька разів сидів у Шатле, в Бісетрі та в Фор-Левеку. Якийсь час був він ченцем, але його вигнано з монастиря; у новому ремеслі дуже йому повелося. Багато славних письменників віддали йому належне. Родом він був із Нанта і жив у Парижі з професії газетного сатирика. Не було ніколи людини, так зневажаної та ненавидженої, як він, — говориться в «Хроніці» Фруасара.

6 Койон, чи Гюйон, автор часів Карла VII. Він написав «Римську історію», насправді потворну, але годящу як на ту добу. Склав він також «Оракул філософів». Це химерна плетениця обмов. Монстреле каже, що на схилі свого віку він покаявся.

7 Інший тогочасний обмовник.

8 Теж обмовник.

9 Абат Саботьє чи Сабатьє, родом із Кастра, автор двох нібито словників, де він висловлюється за і проти; нахабний брехун — і все за гроші. Він продав свого пана, графа де Л-ка, і за те його досить неделікатно вигнано; це він довго пам’ятав.

10 Фрелон видавав тоді щотижня листок, де іноді зважувався на дрібну брехню, дрібну обмову, дрібні образи, за що його, як ми вже казали, і покарано згідно із судовим вироком.

11 Бачимо в цій пісні абата Трітема немовби пророцтво: справді, ми знали такого собі Фантена, доктора й священика у Версалі, спійманого на кражі сувертка — п’ятдесят луї — у хворого, що він сповідав. Його прогнано, але не повішено.

12 Знову пророцтво. Весь Париж бачив, як Грізель, відомий духівник вельможного жіноцтва, тратив на потаємну розпусту гроші, що витягав він од своїх доньок духовних нібито на бідних. Подібно, що хтось, обізнаний із нашими звичаями, вставив частину цієї тиради в нове видання божественної поеми абата Трітема. Він повинен був би сказати кілька слів і про абата ля Коста, засудженого на таврування розпеченим залізом і на довічну каторгу року Божого 1759 за фальшування документів. Цей абат ля Кост працював разом із Фрелоном у «Літературному річнику».

13 Ля-Бомель, родом із села під Кастром, деякий час проповідник у Женеві, вчитель у п. де Буасі, пізніше втік до Копенгагена. Вигнаний відтіля, він рушив до Готи, де вкрадено в однієї дами одіж та мережива; він утік з покоївкою, що вкрала ті речі, як то відомо цілому Готському дворові. Двічі саджено його до в’язниці в Парижі; потім його вигнали відтіль; зрештою той бідолаха найшов собі протекцію. Це він — автор поганенького невеликого твору під заголовком «Moї думки», де він закидає щонайпідлішими образами майже всіх людей, що посідають якесь у суспільстві становище. Це він підробив «Листи пані Ментенон» і надрукував їх з примітками, щонайскандальнішими та найбрехливішими. У Франкфурті він видав у чотирьох маленьких томах «Добу Людовіка XIV», річ фальсифіковану і з примітками, не тільки огидними через цілковите неуцтво, але й злочинними через жахливу обмову на королівську родину та найславніші в королівстві фамілії.

Всі, про кого тут мова, написали томи всяких мерзот проти того, хто із ласки своєї згадує тут про них. Є люди, що з приємністю дивляться, як негідники обкидають брехнею та образами людей, прославлених у мистецтві. Вони кажуть їм: «Не зважайте на те; хай кричать оті нещасні, щоб нам порозкошувати з видовища, як набрід обліплює вас болотом». Ми гадаємо інакше: нам здається, що мерзотників треба карати, коли вони нечесні та нахабні, а найпаче тоді, коли вони докучають. Ці надто правдиві анекдоти стрічаються в двадцятьох місцях і повинні бути там, як вироки злочинцям, вивішені на перехрестях усіх улиць: «Oportet cornosci malos».

14 Гарпії Келено, Окіпета і Аелла — дочки Нептуна і Землі — жерли всі страви, подавані до столу фракійського царя Фінея, і оскверняли весь дім. Зет і Калаїс, сини Борея, прогнали цих гарпій аж до Строфадських островів близько Греції. Вони вчинили з Енеєм як з Фіпеєм; але Вергілій робить із них пророчиць; смішно подумати, що такі створіння могли мати натхнення від Бога!

Virginei voluccum vultus, foedissima ventris

Proluvies, uncaeque manus, et pallida semper

Ora fame.

Вони скаржаться Енеєві, що той хоче битися з ними за кілька тих шматків м’яса, і пророкують йому, що він за кару муситиме колись із’їсти в Італії свої тарілки. Аматори античності кажуть, що це прегарна вигадка.

Пісня дев’ятнадцята

1 Ви знаєте, любий мій читачу, що Гектор і Менелай змагались у двобої, а Єлена спокійно на те дивилась. Доротея багато достойніша, і взагалі наш народ далеко достойніший за греків. Наші жінки легковажні, але по суті вони куди ніжніші, я це й доводжу в своєму «Християнському філософові», том XII, стор. 169.

2 На мою думку, кажучи про Атласа, що він «жалю не знав», автор має на оці немилосердя, виявлене Атласом, коли він одмовив у гостинності Персеєві. Він залишив його спати надворі, а Юпітер покарав його за це, як відомо всім, обернувши його в гору.

3 Белліні справді жив за тих часів; це він змалював пізніше Магомета II.

4 Ви знаєте, — Бруно заклав початок картезіанству після того, як побачив магдебурзького каноніка, що говорив по смерті.

5 Я догадуюсь, що ми маємо тут у автора деяку іронію.

Пісня двадцята

1 Педант Ларше, смішний мазарініанець, книгогриз, що запевняє, за Геродотом, у критичній праці, ніби у Вавилоні всі дами проституювали в храмах задля благочестя і ніби всі галли були содоміти.

2 Ось як слід говорити про диявола та про всіх дияволів, що заступили фурій, і про всі нісенітниці, які прийшли на зміну нісенітницям древніх. Добре відомо, що Сатани, Вельзевула, Астарота немає, так само як і Тізіфони, Алекто і Мегери. Похмурий і фанатичний Мільтон із секти індепендентів, нікчемний латинський секретар парламенту, називаного «охвістям», і жалюгідний апологет убивства Карла І, може собі скільки хоче прославляти пекло, малювати диявола в образі баклана та жаби і збирати всіх дияволів у вигляді карликів у великій залі. Ці бридкі, жахливі, неподобні вигадки могли подобатись таким, як він, фанатикам. Ми кажемо, що нам огидні усі ці потворні химери. Ми хочемо тільки розважатись.

3 Бернар, автор опери «Кастор і Поллукс» та кількох дрібних п’єс, написав, як і Овідій, «Мистецтво кохання», але цей твір іще не надрукований.

4 Це Сіленів осел, добре знаний; гадають, що він служив за сурмача.

5 Aпyлеїв осел зовсім не говорив; він тільки й умів вимовляти «о» і «ні»; але в нього була любовна пригода з однією дамою, як це видно з Апулея в двох томах in40 «cum notis, ad usum Delphini». Втім, за всіх часів тваринам накидали ті самі почуття, що й у людей. В Іліаді та Одіссеї коні плачуть, звірі говорять у Бідпая, Локмана, Езопа тощо.

6 Єретики мають знати, що коли диявол попросив милостини у св. Мартина, той дав йому половину свого плаща.

7 Святого Роха, що зцілює від чуми, малюють завжди з собакою, а святого Антонія — із свинею.

8 Леда, що явила прихильність до лебедя, знесла двоє яєць.

9 Пасіфая, закохана в бика, мала від нього Мінотавра. Філіра мала від коня кентавра Хірона, Ахіллового вчителя; кінську подобу взяв собі не Нептун, а Сатурн; тут наш автор помиляється. Але не перечу, що дехто з учених і досі одної з ним думки.

Пісня двадцять перша

1 Автор «Заповіту кардинала Альбероні» і ще декількох книг того ж сорту наважився видати «Діву» з віршами на свій смак, наведеними в нашій передмові. Цей бідолаха був розстрижений капуцин, що втік до Лозанни та Голландії, де був коректором в друкарні.

2 Тут ясно відчувається, що ім’я пані Оду стоїть замість імені значної двірської дами, справді надто прихильної до комедіанта Барона.

3 В Сіто і в Клерво є велика бочка, як та, що в Гейдельберзі; це найкраща монастирська реліквія.

4 Афродіта — грецьке ім’я Венери; воно означає просто шумовиння. Але як же прекрасно бринять грецькі імена! Яка прегарна алегорія — це шумовиння! Загляньте до Гезіода. Ви переконаєтесь, що не раз давні казки — емблеми істини.