Полювання на мамонтів. Справа №8

Розділ 9

Справа про крадіжки покришок з люків у Горобинівці набула скандального розголосу. Місцеві газети, немов змагаючись між собою, лаяли: організації, яким належали незакриті каналізаційні отвори, за те, що ті їх довго не накривають; міліцію за те, що та так довго не може впіймати злодіїв; міську владу за те, що та не може змусити ні тих, ні інших як годиться виконувати свої посадові обов’язки…

Начальник міського відділу міліції викликав майора Слісаренка «на килим» і влаштував йому справжній рознос.

— Підніміть на ноги громадськість! Підключіть усіх своїх співробітників! Усі вихідні всім співробітникам, доки не впіймаєте злочинців, скасовую! І майте на увазі, майоре Слісаренку! Якщо впродовж тижня злодії не будуть упіймані, ви знову станете капітаном! Я особисто зірву з вас майорські погони!!!

Після такого розносу майор всерйоз узявся за справу. Люками в місті опікувалось кілька господарів. Міськводоканал, який обслуговував водонапірну мережу та каналізацію. Міськтеплоенерго, яке мало стосунок до мережі, по якій подавалася гаряча вода й опалювалися будинки. Газівники, енергетики, зв’язківці… В усіх були свої підземні комунікації, свої люки, а значить, і покришки до них.

Трохи поміркувавши, майор поїхав у міськводоканал, вирішивши, що найбільша кількість люків припадає саме на цю організацію. Там, зустрівшись із начальником, він попросив якомога швидше закрити діри на дорогах.

— Розумієте, — переконував начальника майор, — ми не зможемо зловити злодія, поки не буде кришок! Накрийте люки хоча б на Інтернаціональній. Це головна вулиця міста, там великий потік машин. Не дай Боже що- небудь станеться, вам же, першою чергою, й відповідати! Злодій спробує їх викрасти, тут ми його і схопимо!

Начальник відбивався, як міг:

— А ви розумієте, — заперечував він, — що в мене немає на це грошей? Другі покришки вкрали, а ви все вухами ляскаєте! Де я вам їх візьму? Мені ж покришки ніхто не подарує!

— Піймаємо злодія — я особисто подбаю, щоб з нього стягнули всі ваші збитки! — заприсягся майор.

Так вони сперечалися з півгодини, поки майор все-таки переконав начальника міськводоканалу оформити в банку кредит і негайно закупити покришки для відкритих люків. Піддався начальник тому, що майор пообіцяв виставити на Інтернаціональній вулиці спеціальний наряд, який буде стежити за цими триклятими покришками.

— І нехай стежать цілодобово! А зі злодіїв треба стягнути ще й відсотки за кредит! І за моральний збиток!

— Добре, добре! Стягнемо за все на світі! І за ваші відсотки, і за мій моральний збиток! — пообіцяв Слісаренко.

Вийшовши з будівлі міськводоканалу, майор порився у своєму телефоні й знайшов Михів номер. Той саме виходив зі школи, коли в нього зателенькав мобільний:

— О! Слісаренко! — сказав він Льохові і приклав мобілку до вуха. — Слухаю, Ігоре Борисовичу!

— Михайле, ти говорив про якісь фотографії, що ви зробили в гаражі? — запитав Слісаренко. — Що це за фотки?

— Ну… Там машина і металобрухт, який вона привезла.

— А де ви зараз? — знову запитав майор.

— На шкільних сходах…

— Чекайте мене там. Я зараз під’їду.

— Добре! — Миха повернувся до Льохи. — Зараз Слісаренко приїде. Звелів чекати його тут.

Хвилин за п’ять до школи під’їхала міліцейська «Шкода». З машини виліз майор, знайшов поглядом юних колег і здаля помахав їм рукою. Льоха з Михою підійшли до машини.

Директор школи Владислав Васильович підійшов до вікна, щоб закрити кватирку. Те, що він побачив, змусило його здригнутись! У

міліцейську машину сідали Михайло Мукоїд й Олексій Ремесло.

— Хай йому грець! — обурено вигукнув директор. — Ще цього бракувало! І що тепер накоїли ці два шибеники! Там ще Насті бракує!

Сказав — і як накаркав. Бо саме в цей момент зі школи вийшло кілька дівчат, у тому числі Настя, Тася і Яна. Побачивши, що Льоха з Михою сідають у міліцейську машину, Яна труснула Настю за плече:

— Настю, глянь!!!

Настя здивовано подивилася на Яну, а та вказала їй на міліцейське авто. Тася теж повернула голову в той бік. Дівчата тільки побачили, як за Льохою і Михою закрилася дверцята, і машина рушила з місця.

— Льохо!!! — загорлала Тася й кинулася вниз по сходах.

— Михо!!! — немов відлуння, відгукнулися Яна й Настя і кинулися за Тасею.

Але машина вже від’їхала.

— А-а-а!!! — горлопанила Тася. — Ментозаври Льоху з Михою пов’язали!

З пам’яті ще не стерся випадок, коли Миху підставили, і він, абсолютно незаслужено, потрапив до міліції. Тому школа миттєво вибухнула протестом. Навколо подружок тут-таки почали збиратися школярі. І як би не старався директор вплинути на цей процес, нічого в нього не вийшло. Усі його заклики розійтися викликали зворотний ефект: за кілька хвилин біля входу в школу стояло чоловік сто.

— Що? Що трапилося? Як пов’язали? За що? Миху й Льоху? — запитання градом посипалися на подружок.

Усе спробувала пояснити Тася:

— Льоха з Михою розслідують справу про крадіжку покришок. їх крадуть — і в металобрухт… вони ж важкі… Ось Льоха й Миха розслідують. А їх менти за це в машину! Ганьба ментам!!!

Натовпом покотились Тасьчині слова:

— Покришки крадуть… А тут Льоха й Миха… А їх у міліцію…

Зробивши коло юрбою, це уривчасте й зовсім не зрозуміле пояснення повернулося до дівчат доповненим і перекрученим:

— Льоха й Миха крадуть покришки, а вони важкі… І менти їх пов’язали… А вони важкі, просто непід’ємні! І коштують дорого… А Льоху й Миху в міліцію ні за що… А зараз із них будуть вибивати зізнання, що це вони покришки крали…

— Що?!! — заволала Таська. — 3 мого Льошки будуть щось вибивати? Та я сама з них що завгодно виб’ю! Дівчата! Хлопці! Гайда до міліції! Ми їм зараз покажемо, де раки зимують!!!

— Хлопці, чоловіки ви, чи хто?!! — окрилена Тасиними словами, загорлала й Настя. — Дівчата! Влаштуємо їм марш порожніх каструль!!!

Директорові вмовляння на школярів не подіяли, навіть ще більше розбурхали натовп.

Юрбище потяглося до виходу зі шкільного двору. Стояв неймовірний гул, немов гримів штормовий морський прибій. Натовп скандував: «Ганьба!», «Геть!» — і ще багато чого, що часто можна почути по телевізору. За кілька хвилин вулицю Інтернаціональну було перекрито, утворився чималий затор.

У той момент на тротуарі з’явився Миколка Гасисвітло. Він забув у школі зошит з математики. Виявив це вже вдома. Вискочивши з під’їзду, Миколка побачив Миху, Льоху й майора Слісаренка, що розглядали якісь фотографії. Привітавшись, Гасисвітло побіг до школи.

Миколка, побачивши розлючений натовп і впізнавши серед крокуючих своїх однокласників, звісно ж, вирішив дізнатись, у чому річ. На чолі натовпу йшли Таська, Настя і Яна. Час від часу вони підносили руки, і натовп починав скандувати образливі для міліції гасла. Гасисвітло підбіг до дівчат:

— Що трапилося? Куди ви всі йдете?

— Ти що, не знаєш? — вигукнула Настя. — Миху й Льоху заарештували! І зараз вибивають з них зізнання в тому, що це саме вони крали покришки з люків!

— Льоху? Миху? Коли?!!

— Півгодини тому! Я сама бачила, як їх у машину пакували! — відповіла Настя і з запалом вигукнула: — Свободу Ватсону іХолмсу!!!

І натовп тут же її підтримав:

— Свободу Ватсону і Холмсу!!! Свободу Ватсону і Холмсу!!!

— Настю! Ви всі здуріли?! Я їх щойно бачив біля нашого будинку! І майор Слісаренко разом з ними. І машина… Я підійшов, привітався… Ніхто їх там бити не збирався… Начебто… Вони розмовляли цілком мирно…

— Що?!! — накинулася на Миколку Таська. — Ти!.. Тебе спеціально міліція підіслала! Щоб нашу демонстрацію розігнати, так? Міліцейський прихвостень!!!

— Тась! Що ти верзеш?!. У тебе мобіла є? То подзвони Льохові! А ти, Янко, своєму Михові!

Або ти, Настю… У вас що, геть дахи позносило?!!

Дівчата перезирнулись. А й справді… Як вони раніше не додумалися зателефонувати? Настя набрала Льохів номер. Послухала й підозріло подивилася на Миколку:

— Зайнято…

Миколка усміхнувся і кивнув головою на Тасю, яка так і прикипіла вухом до телефону.

— Ще б пак… Тут деякі вже висять на дроті…

За мить Таська припинила розмову, запхала мобільний у кишеню і розгублено озирнулась:

— Це… Льоха зараз підійде… з Михою… І з цим… з ментом… тобто, з майором…

Усі три подруги одночасно обернулися і подивилися на розбурхану юрбу. Першою зорієнтувалася Настя. Вона несподівано піднесла руки вгору, тримаючи в одній телефон, і щосили закричала:

— Вони нас злякалися!!! Вони відпустили хлопців! Ура!!! Ми їх перемогли!!!

Натовп тут-таки вибухнув радісними криками і почав розходитись. Подружки поспішили додому. Ще здалеку вони побачили біля фітнес-клубу міліцейську «Шкоду» і, не змовляючись, побігли до неї.

Майор Слісаренко, за спиною якого стояли Льоха та Миха, зайшов до завгоспової комірчини.

— Пан Савчук? Андрій Олександрович? — запитав майор.

Завгосп відірвався від паперів, розкладених на крихітному столику, і сказав:

— Ну, я Савчук. Далі що?

— Це ваша машина? — трохи суворіше запитав завгоспа майор і поклав на стіл темнувату фотку сірого «Ланоса».

— Моя… — здивовано відповів завгосп і виструнчився. — В усякому разі, номери мої.

— І це ваш металобрухт? — Поклав майор на стіл другу фотку.

— Ну… Як його… загалом і в цілому… якщо можна так сказати… — зам’явся ще більше здивований завгосп.

— То ви його здавали, чи не ви? — продовжував наполегливо майор.

— Ну… словом… так… я здавав… — нарешті погодився завгосп.

— Тоді якби поясните наявність у ньому ось цього? — вже зовсім грізним тоном поставив наступне запитання Слісаренко і тицьнув у фотографію пальцем.

— А-а… — розгубився завгосп, розглядаючи фотку. — Ну… — м’явся, не знаючи, що сказати. — Ви ж розумієте… Зарплата маленька… А тут це…

— Збирайтеся, поїхали! — скомандував майор.

— Куди?! — ще більше розгубився завгосп.

— До нас. У відділення. Далі бесіду будемо вести під протокол. — Слісаренко взяв фотографії зі столу і поклав у папку.

— Та годі вам… Ви що? За двісті кілограм старого заліза відразу до відділення… Протокол…

— А те, що через вас дитина ледь не загинула — це що, не рахується?

— Через мене?! — здивувався завгосп. — Це ж як???

— Як?!. Сам же покришки з люків цупив, а тепер дурня клеїть! Як — запитує! — обурився Льоха. — Дівчинка через тебе в каналізацію провалилася! Якби не ми з Ватсоном, вона б узагалі втопилася!

— І ще машина на діру наїхала! — Додав Миха. — Добре, що ніхто не загинув!

— Заждіть, заждіть! До чого тут каналізація? Так! Я здав у металобрухт з десяток старих дисків від штанги. Три були поламані… Клуб закупив нові штанги… У них прогумовані круги — щоб не так сильно гриміли… А старі я здав… Треба було, звичайно, ці гроші оформити за прибутковою накладною і здати в касу… То я здам… Це ж копійки…

— Диски зі штанги?! — сплеснув руками Миха. — Йо-пе-ре-се-те!.. Який же я бовдур! Як же я відразу не здогадався…

Льоха закрив очі й схопився за голову:

— Повний капець!.. Оце-то невезуха!