Самоцвіт семи зірок

Розділ XVI Печера

Ввечері містер Трелоні знову зібрав усю групу в себе в кабінеті.

— Я дійшов висновку, — почав він, — що для правильного виконання того, що ми назвемо нашим Великим експериментом, нам слід перебувати в цілковитій ізоляції. Тут здійснити це неможливо: нам можуть перешкоджати. Досить буде вже візитів листоноші, та й інших гостей. Крім того, події минулого тижня привернули увагу поліції до цього будинку. Навіть якщо Скотланд-Ярд чи районний відділок не отримали особливих інструкцій наглядати за нами, можете бути певні, що поліція сюди вряди-годи зазиратиме.

А ще й звільнені слуги поширюватимуть чутки про нас: для врятування власної репутації потрібно буде якось пояснити, чому вони відмовилися від служби в моєму домі, яка, смію зауважити, вважається почесною. Балакатимуть про нас і сусіди. А як втрутиться преса, то про приватність годі буде й думати.

Навіть якщо ми забарикадуємось усередині, це все одно не порятує нас, тож нам потрібно виїхати звідси. Задовго до цього я передбачив таку можливість і підготувався.

Коли Корбек вирушив на пошуки світильників, я підготував свій будинок в Кілліоні: він повністю обладнаний електрикою і оснащений освітлювальними приладами. Ніхто з вас не знає про цей дім — він стоїть на невеликому скелястому мисі, позаду крутого пагорба, і побачити його можна тільки з моря. За давнішої пори він був обгороджений високим кам'яним муром, бо пращури мої побудували його тоді, коли віддалений маєток мусив мати засоби для власного захисту.

Це місце настільки відповідає нашим потребам, що можна розпочати підготовку будинку для нашої мети. Я поясню вам усе, коли ми вже будемо на місці. Я написав Марвіну кілька слів, щоб найняти спеціальний поїзд, який перевозитиме нас уночі, а також відповідну кількість возів і критих фургонів із достатньою кількістю людей і приладдя, щоб перевезти увесь багаж у Педингтон. Поки преса пронюхає про нас, ми зникнемо з будинку. Ми сьогодні ж розпочнемо пакуватися, і насмілюсь припустити, що до завтрашнього вечора вже все буде готово. В прибудовах зберігаються ящики, в яких були привезені речі з Єгипту; вони витримали подорож у пустелі й Нілом до Александрії, а потім у Лондон, тож стануть у пригоді під час переїзду до Кілліона.

Сьогодні слуги поїдуть у Кілліон, а місіс Грант займеться усіма необхідними приготуваннями. Вона візьме з собою все потрібне, щоб ми не привертали уваги місцевих жителів своїми щоденними потребами — вона забезпечуватиме нас їжею із Лондона. Слуг уже попередили про секретність, тож пліток можна не остерігатися.

А що вже пора пакуватися, то обговорення залишмо на пізніше, коли матимемо вільний час…

Відповідно до цих вказівок ми розпочали нашу роботу. Під керівництвом містера Трелоні дістали з прибудов ящики. Деякі з них були надзвичайно міцні, підсилені багатьма дерев’яними прокладками, залізними смугами і стержнями з кріпленням. Той, хто не звик пакувати речі, не зможе собі навіть уявити, скільки це роботи. Старожитностей у містера Трелоні була сила-силенна, тож ми працювали до глибокої ночі. Й тільки за вечерею ми почали усвідомлювати, яку значну частину роботи зробили. Згодом ми запакували великі саркофаги; ящики, де було багато предметів, не можна було закривати, поки всі вони не були посортовані й запаковані.

Вночі я спав як убитий.

Наступного дня ще до вечері ми завершили всю роботу; незабаром прийшли підводи, і на них повантажили всі ящики. Перед від’їздом ми всі пройшлись по цілому будинку, який видавався справді покинутим. Потому як усі слуги поїхали в Корнвалл, не було зроблено жодної спроби навести лад; підлога була вкрита папером, сміттям і слідами брудних підошов.

Перш ніж покинути будинок, містер Трелоні забрав із великого сейфа рубін із сімома зірками. Коли він надійно запакував його у свій футляр, Маргарет, яка здавалась смертельно втомленою і стояла поруч із батьком бліда й напружена, раптом аж засяяла.

— Маєш рацію, батьку, — сьогодні в нас більше не буде проблем. Вона не зашкодить твоїм приготуванням, життям клянуся!

— А хто нашкодив нам у пустелі, коли ми вийшли з гробниці в Долині Мага? — похмуро запитав містер Корбек, який стояв неподалік.

— О, тоді вона була поруч зі своєю гробницею, куди упродовж тисячоліть ніхто й не заглядав. Вона повинна знати, що тепер усе інакше.

— Звідки вона це знатиме? — гостро запитав Корбек.

— Якщо вона має те астральне тіло, про яке говорив батько, певна річ, вона мусить знати! Адже вона може бувати скрізь, навіть у віддалених зоряних світах!

Маргарет замовкла, і її батько урочисто сказав:

— Завдяки цьому припущенню ми й просуваємося вперед. Ми повинні бути сміливі у наших переконаннях і діяти відповідно до них — до самого кінця!

Маргарет узяла його за руку. Вона тримала її, поки він замикав двері, поки ми простували до воріт і сідали в кеб, який прямував до Педингтона.

На станції всі робітники сіли в поїзд; туди ж повантажили й фургони, які використовувалися для перевезення ящиків із великими саркофагами. Звичайні підводи й велика кількість коней чекали нас у Вестертоні, який був нашою станцією для пересадки в Кілліон. Містер Трелоні замовив спальний вагон для нашої групи; щойно поїзд рушив, ми розійшлися по своїх купе.

В ту ніч я спав добре. Я відчував безпеку. Переконлива заява Маргарет: «Сьогодні ввечері в нас більше не буде проблем!» — надала мені певності — я не поставив її під сумнів, як і всі інші. Тільки пізніше в мене виникло запитання, чому вона була так у цьому впевнена.

Поїзд їхав повільно, надовго зупиняючись на маленьких стоянках. По обіді ми обговорювали Великий експеримент, який, здавалося, набув цілісної форми в наших думках. Містер Трелоні загорявся дедалі більшим ентузіазмом; його надія перетворювалася у певність. Доктору Вінчестеру передався цей настрій, хоча інколи він повідомляв якийсь науковий факт, котрий руйнував наші аргументи й діяв на нас як відро холодної води. З іншого боку, містер Корбек завжди заперечував нову теорію.

Що ж до Маргарет, вона здавалася мені виснаженою. Загалом вона віддалялася від нас, ніби поринаючи в думки, хоча бували моменти, коли вона раптово виходила з цього стану. Зазвичай це було тоді, коли потяг зупинявся на станції чи проїжджав крізь тунель, пробуджуючи відлуння серед пагорбів та довколишніх скель. Зі мною вона поводилася дуже дивно. Часом це була трохи сором’язлива, трохи гордовита відстороненість, а часом і пристрасть, від якої в мене аж голова обертом ішла. Проте загалом подорож протікала монотонно. Трапився лише один епізод, який міг нас збентежити, але ми тоді спали, тож він нас не потривожив. Ми дізнались про нього лише вранці: поміж Доулішом і Тейнмаусом поїзд зупинили попереджувальним сигналом, бо попереду був обвал — червона земля з навислого берега зсунулася на шлях. Проте виявилось, що колія була вільна, тож за хвилину поїзд рушив із місця. За словами охоронця, «на цій колії забагато тієї клятої обережності».

Ми прибули до Вестертона близько дев’ятої вечора. На нас уже чекали підводи й коні. Поки розвантажували наші речі, ми сіли в екіпаж і подалися до Кілліона.

Й от у яскравому місячному сяйві перед нами постав будинок. Він стояв над морем на вершині скелястої кручі. Коли ми поминули закрут і виїхали на плато, де височіла кам’яниця, до нас долинув гуркіт прибою і подих вогкого морського повітря.

В домі все було готове. Місіс Грант і прислуга добре попрацювали, все довкола світилося свіжістю і чистотою. Ми оглянули кімнати, потім розійшлися, щоб помитися і переодягнутися після довгої подорожі, яка тривала понад добу.

Вечеряли ми у великій їдальні в південній частині будинку, стіни якого практично були над морем. Морський прибій деколи стихав, але ніколи не припинявся. Північна сторона будинку була відкрита, бо мис глибоко врізався в море. Від решти світу нас затуляли великі скелі, які височіли довкола маєтку. На тому боці затоки ми бачили вогні замку, а коло берега то тут, то там світилися вікна рибальських хатин.

По вечері ми всі зібралися в кімнаті, яку містер Трелоні обрав за свій кабінет. Він підійшов до столу і, вийнявши портмоне, зважив його на долоні. Потім страшенно зблід.

— О Боже! — вигукнув він, падаючи в крісло. — Рубін зник! Без нього не можна провести Великий експеримент!

Його слова, здавалося, розбудили Маргарет. Її лице скривилося, та за мить вона заспокоїлася і сказала:

— Ви могли залишити його в своїй кімнаті, батьку. Можливо, він випав із портмоне, коли ви переодяглися.

Не кажучи ні слова, ми всі поспішили до сусідньої кімнати.

Там на столі лежав Самоцвіт Семи Зірок і сяяв, наче зорі його просвічували крізь живу кров!

Ми перезирнулися. Маргарет була тепер настроєна, як і ми. Вона втратила свій спокій і так міцно зціпила пальці на руках, аж кісточки побіліли.

Містер Трелоні взяв Самоцвіт і поспішив із ним до сусідньої кімнати. Там він відімкнув сейф і поклав туди рубін. Коли він замкнув дверцята, йому аж полегшало.

Легше стало і нам. Усі ми втямили, що зробили ще один крок до втілення нашого задуму.

Найдужче змінилася Маргарет: у ній відчувалася вся її життєрадісність, вся її ніжність, всі її глибокі почуття; коли батько дивився на неї, його обличчя аж сяяло.

Поки ми чекали на прибуття возів, містер Трелоні провів нас по всьому будинку, пояснюючи, де будуть розміщені речі, які ми привезли з собою. Не сказав він лише про те, як розмістяться речі, які повинні брати участь у Великому експерименті,— вони так і лишилися в ящиках у холі.

Поки ми досліджували будинок, почали прибувати підводи. Містер Трелоні стояв у холі й показував, куди ставити багаж. За короткий час усе позаносили до будинку, й носії пішли собі, отримавши щедрі чайові. Потім ми розійшлися по своїх кімнатах. Нас охопило дивне відчуття безпеки — гадаю, ніхто не сумнівався, що решту ночі ми проведемо спокійно.

Наші сподівання виправдалися: коли вранці ми знову зібрались разом, виявилося, що всі спали добре.

Цілий день пішов на розміщення старожитностей. Потім вирішили, що слуги разом із місіс Грант вранці повернуться до Лондона.

Коли слуги пішли, містер Трелоні повів нас у кабінет.

— Тепер, — сказав він, коли ми сіли, — я хочу поділитися секретом, але повинен попросити кожного з вас урочисто присягнутися не відкривати його нікому. Протягом уже принаймні трьохсот років така присяга вимагається від кожного, кому передається цей секрет, і не одне життя і безпека людей були збережені завдяки вірному дотриманню обіцянки.

Я навіть порушую звичай, бо маю право розкривати цю таємницю лише найближчим членам свої сім’ї.

Ми всі склали присягу, яку він від нас вимагав. Тоді містер Трелоні продовжив:

— У цьому будинку є таємне місце, печера природного походження. Не стверджуватиму, що її завжди використовували згідно з законом. В епоху кривавих асизьких судів у ній переховувалося чимало корнуольців, а потім там зберігалися контрабандні товари. Тож ця схованка завжди вважалася цінним надбанням, а що діди і прадіди мої завше наполягали на збереженні цього секрету, то я зобов’язаний берегти його.

Він встав, і ми теж підвелися. Залишивши нас у холі, він вийшов на декілька хвилин і, повернувшись, подав нам знак іти за ним.

У внутрішньому холі ми виявили, що стіна в кутку була відсунута набік і в отворі видно було східці, вирубані в дикій скелі. Ми без вагань рушили за містером Трелоні й спустилися у велику печеру. Це було велетенське підземелля, куди світло знадвору цідилося крізь декілька вузьких віддушин. Поруч із ними висіли віконниці, якими можна було легко затулити всі шпарини. Знадвору долинав гуркіт прибою. Містер Трелоні одразу ж заговорив:

— Це найкраще місце для проведення Великого експерименту — воно відповідає тим умовам, що є першочерговими для досягнення успіху. Тут ми будемо ізольовані, як цариця Тера в своїй кам’яній гробниці в Долині Мага. Ми повинні використати наші шанси й отримати результати. Якщо нам пощастить, ми зможемо пролити на сучасну науку такий потік світла зі старого світу, що це змінить і сучасну теорію, і практику. Якщо нас чекає невдача, тоді знання про нашу спробу загине разом із нами! До цього ми цілком готові!

Він замовк. Ми схилили голови на згоду. Він продовжив, але вже з деяким ваганням:

— Ще не пізно! Якщо хтось із вас сумнівається, на Бога, скажіть це зараз! Ви зможете піти собі!

Він знову замовк і проникливо поглянув на кожного з нас. Ми перезирнулися, але ніхто не відступив. Я глянув на Маргарет. Її обличчя було безстрашне і спокійне.

Містер Трелоні глибоко вдихнув і вже веселіше провадив далі:

— Дозвольте повідомити вам, що печера освітлюється електрикою. Ми не будемо підключатися до загальної електромагістралі, але в цій печері є кабель, який можна під’єднати до дротів у холі!

Він узяв кабель і під’єднав до вимикача. Печера наповнилася світлом. Тепер я побачив, що біля східців було обладнання для піднімання вантажів.

— Так, це новинка, — сказав мені містер Трелоні.— Я сам встановив цю систему, бо знав, що нам доведеться спускати вниз великі вантажі, а мені не хотілося залучати до цієї роботи сторонніх людей.

До півночі ми спустили вниз і розмістили в печері всі великі саркофаги, старожитності та інші речі, які взяли з собою.

Коли до печери занесли Сильвіо, то він одразу ж налетів на мумію кота і почав шматувати її з колишньою люттю. Цей інцидент показав Маргарет із несподіваного боку: побачивши лютий напад Сильвіо, вона й сама розгнівалася. Її очі спалахнули, вона підступила до Сильвіо, ніби збиралася втрутитися в напад. Коли я підійшов до неї, вона зловила мій погляд і зупинилася. Я затамував подих. Вона вмить заспокоїлась, взяла Сильвіо на руки і почала пестити його.

Мене охопив страх: Маргарет почала мінятися, і мені хотілося, щоб це в неї хутчій минулося. Більш ніж коли-небудь я бажав у той момент, щоб наш жахливий Експеримент нарешті щасливо скінчився.

— Тепер усе готово, — сказав містер Трелоні, коли речі розставили на місця. — Ми повинні тільки дочекатися відповідного часу, щоб почати роботу.

Ми мовчали. Першим заговорив доктор Вінчестер.

— Коли настане «відповідний час»? — запитав він.

Трелоні одразу ж відповів:

— Після тривалих роздумів я зупинився на 31 липня!

— Можу запитати, чому саме ця дата?

— Цариця Тера значною мірою керувалася містикою, тож природно, що для відродження вона обрала період, який перебуватиме під покровительством бога, який займався такими справами. За тієї епохи покровителем четвертого місяця повеней був Хармачис, це ім’я Ра, Сонця, яке сходить уранці й уособлює пробудження та відродження. Це повернення до фізичного життя, адже воно є частиною щоденного людського буття. Оскільки цей місяць починається згідно з нашим календарем 25 липня, сьомий день припадає на 31 число.

— Насмілюся сказати, — озвався доктор Вінчестер, — дехто дивується з того, що наші приготування настільки докладні. Ось чому! Ми повинні бути повністю готові, коли прийде той час; але немає сенсу чекати зайву кількість днів.

Тому ми чекали лише на 31 липня, тобто через два дні мав відбутися Великий експеримент.