Самоцвіт семи зірок

Розділ XVIII Урок «ка»

Того вечора ми всі пішли спати раніше. Наступна ніч буде тривожною, і містер Трелоні вважав, що ми повинні підкріпитися сном. День також мав бути заповненим роботою. Все, що пов’язане з Великим експериментом, повинно бути завершено, щоб ми врешті-решт не припустилися помилки в нашій роботі.

Що ж до мене, то я відчув полегшення. Я прийняв точку зору містера Трелоні: якщо цариця була справді такою, якою ми її уявляли, — такою, яку ми тепер справді приймали на віру, — вона не повинна шкодити нам, адже ми повністю втілювали її бажання. Я почувався досить спокійно, але в мене були інші причини для хвилювання, які я не міг викинути з голови. Найголовнішою серед них був дивний стан Маргарет. Якщо у ній і справді були дві сутності, що станеться тоді, коли вони обидві перетворяться на одну? Знову і знову міркував я над цією справою. Мене нітрохи не заспокоювало те, що сама Маргарет була задоволена, а її батько покірно погодився з таким станом. Кохання — егоїстичне почуття й не визнає конкуренції.

Мені здавалося, ніби я чую, як стрілки рухаються циферблатом годинника, як морок перетворюється на темряву, темрява на світанок, а світанок на світло, й усе це посилювало мої почуття. Врешті я підвівся з ліжка і почав ходити коридорами.

Всі до єдиного спали, я міг чути рівномірне дихання кожного, і моє серце раділо, що ця тривожна ніч минула безпечно. Я вийшов із будинку і спустився до моря кам’яними східцями. Плавання освіжило мої нерви, і я знову став собою.

Коли я піднімався по східцях, сходило сонце.

І все ж таки я був стривожений. Усе було занадто яскраве, як це деколи буває перед початком шторму. Коли я зупинився, на плече моє лягла чиясь долоня, і, обернувшись, я побачив Маргарет. Цього разу це була моя Маргарет! Моя давня Маргарет, і я відчув, що цей останній день принаймні добре почався.

Але, на жаль, радість тривала недовго. Коли ми зайшли в дім, почалася та сама рутина: тривога, надія, одухотвореність, глибока депресія і апатична віддаленість.

По сніданку ми зібралися в печері, де містер Трелоні пояснив розміщення кожної деталі. Він мав із собою великі сувої паперу, на яких були плани з вимірюваннями, знаками і кресленнями, які він скопіював із давніх своїх записів. Як він пояснив, ці плани містили всі ієрогліфи зі стін, стелі й підлоги гробниці в Долині Мага.

Містер Трелоні пояснив нам і деякі інші речі, які не були викладені на схемі. Наприклад, те, що заглиблення в столі точно відповідало формі чарівної скриньки й було призначене для неї — ніжки цього стола були позначені на підлозі зміями різних форм, голова кожної була обернута в напрямку такої ж змії, що оповилася довкола ніжки стола.

Крім того, мумія повинна була лежати головою на захід і ногами на схід згідно з природними земними струмами.

— Якщо таким був задум, — сказав містер Трелоні,— а я припускаю, що таким він і був, то сила та мала певне відношення до магнетизму чи до електрики. Може, тут фігурує й інша сила, наприклад, випромінювання радію. Я експериментував із ним, але камінь, із якого виготовлена скринька, не піддасться його впливу — напевне, вона належить до класу інертних елементів, які відкрив сер Вільям Рамзай. У цій скриньці, зробленій із метеорита, можливо, міститься якийсь елемент, невідомий у нашому світі, і в ній може бути ув’язнена якась могутня сила, яка звільниться, коли скриньку відчинять.

Містер Трелоні помовчав і заговорив знову:

— Є одна річ, яка, мушу признатись, збивала мене з пантелику. Це, можливо, не найважливіша річ, але в таких справах, як ця, ми повинні вважати важливим усе. Не можу уявити собі, що в справі, обдуманій з такою надзвичайною скрупульозністю, проґавили таку деталь. Як можна побачити з плану гробниці, саркофаг стоїть біля північної стіни, чарівна скринька скерована на південь. Простір, який покриває остання, без жодних символів. На перший погляд, це могло б вказувати на те, що креслення робили після розміщення саркофага в гробниці. Але більш докладне обстеження виявить, що символи на підлозі розміщені таким чином, щоб досягнути певного ефекту. Бачите, тут написи ідуть у правильному порядку, наче вони перескочили через пропуск. Лише звернувши увагу на певні ефекти, починаєш розуміти, що в цьому є якесь значення. Що це за значення — ось що нам хотілось би дізнатись. Подивіться на верх і на низ вільного простору, який лежить на захід і на схід щодо узголів’я і ніг саркофага. Тут продубльовані ті самі символи, але розміщені вони таким чином, що частини кожного з них є невід’ємними частинами якогось іншого напису, розміщеного навхрест. Лише поглянувши на загальний вигляд верхньої чи нижньої частини, ви побачите символічне значення малюнку. Бачите! Вони потроєні по кутах і в центрі, як угорі, так і внизу. В кожному разі зображене сонце, поділене навпіл лінією саркофага, немов горизонтом. Поруч із кожною половинкою розміщена ваза, яка в ієрогліфічному письмі означає серце — «аб», як називають його єгиптяни. За кожною з них є ще одна фігура — пара широко розкинутих рук, це — детермінанта «ка», або «двійника». Але їх відносне положення відрізняється вгорі й унизу. В узголів’ї саркофага, верх «ка» повернутий в бік вази, але в ногах — розкинуті руки звернуті в протилежний бік.

Таке розміщення символів означає, мабуть, що під час проходження сонця з заходу на схід — від заходу до сходу, себто крізь нижчий світ, уночі — серце, яке залишається матеріальним навіть у гробниці й не може її покинути, просто обертається, щоб завжди лежати на Ра, богові сонця, джерелі усього добра; а двійник, який репрезентує активний принцип, йде куди забажає і вночі, і вдень. Якщо все це правильно, то це попередження, пересторога, нагадування про те, що свідомість мумії не спить і з нею слід рахуватися.

Або, можливо, це зображення має на меті пояснити, що певної ночі після відродження «ка» назавжди залишить серце, вказуючи на те, що цариця воскресне для фізичного існування. Що станеться в такому разі з її пам’яттю і досвідом її мандрівної душі? Найважливіша цінність її відродження буде втрачена для світу! Проте це мене не насторожує, адже це всього-на-всього припущення і воно відповідає постулатові єгипетської релігії про те, що «ка» — значна частина людської особистості.

Він замовк, а ми всі чекали. Мовчанку порушив доктор Вінчестер:

— Хіба це не вказує на те, що цариця боялася вторгнення в свою гробницю?

Містер Трелоні посміхнувся у відповідь.

— Мій дорогий сер, вона була до цього готова, ба більше, навіть очікувала пограбування. Переховування світильників у сердабі й установлення «скарбничого» свідчать про те, що вона захистила гробницю.

Ми слухали мовчки. Першою заговорила Маргарет:

— Батьку, можна я візьму цю схему? Я б хотіла вивчити її!

— Певна річ, моя люба! — сердечно відповів містер Трелоні, простягаючи їй карту. І провадив далі: — Гадаю, було б добре, якби ми всі знали, як увімкнути електричне світло. Ви, мабуть, помітили, що дім забезпечений електроенергією. Електрика виробляється набором турбін, які обертає морський приплив та відплив. Ходімо зі мною, я поясню вам систему схем і покажу місця вмикання і розташування запобіжників.

Коли ми знайомилися з енергосистемою, я не міг не звернути уваги на те, як досконало було все продумано в домі — містер Трелоні убезпечив себе від будь-якої катастрофи, яку тільки може передбачити людина.

Але саме ця довершеність породжувала страх! В нашій справі йшлося не про людську, а про божисту мудрість і силу.

Коли ми повернулися в печеру, містер Трелоні сказав:

— Тепер ми повинні визначити, коли розпочнеться Великий експеримент. Цілком очевидно, що захід сонця займав важливе місце в приготуваннях цариці Тери. Як ті сонця, вирізьблені з такою математичною точністю щодо краю саркофага, були погоджені з цілим планом, так і ми повинні взяти їх за орієнтир. Крім того, ми постійно зустрічаємося з тим, що число сім мало важливий вплив на всі думки цариці, її мислення і дії. Можна зробити логічний висновок, що пора воскресіння — це сьома година після заходу сонця. Це випливає з того факту, що кожного разу, коли в моєму домі відбувалися якісь події, вона обирала саме цей час. А оскільки сонце заходить о восьмій вечора, наш час — третя година ночі!

Запала тиша. Єдиною людиною, яка почувалася якоюсь мірою спокійно, була Маргарет, яка поринула в один зі своїх станів відстороненості. Батько, який уважно за нею спостерігав, посміхнувся: її стан був прямим підтвердженням його теорії.

А я був геть зморений. Слова містера Трелоні прозвучали для мене, мов сурми останнього дня. Коли я згадую про це зараз, то розумію, як почувається засуджена людина перед стратою.

Та шляху назад уже не було! Ми були в руках Господа!

До реальності мене повернув твердий голос містера Трелоні:

— Тепер ми займемось світильниками і завершимо наші приготування.

Ми взялися до роботи й під його керівництвом підготували єгипетські світильники, переконавшись, що вони заповнені кедровою олією, а ґніт добре прилаштований і справний. Ми засвітили, перевірили їх один по одному і залишили напоготові, щоб їх можна було швидко запалити.

Все це забрало чимало часу, й усі були здивовані, коли, вийшовши з печери, почули, як великий годинник у холі вибиває четверту.

Ми поснідали. Маргарет була бліда і стомлена, тож я порадив їй лягти і постаратись заснути. Вона пообіцяла, що так і зробить, і з усією своєю давньою ніжністю і люблячою делікатністю поцілувала мене на прощання. Я пішов прогулятися; душа моя аж співала від щастя.

Коли я повернувся, всі вже пили чай.

Чоловіки були похмурі — майбутнє завдання не наводило на веселі роздуми. Маргарет була життєрадісна, та я відчував, що вона знову відсторонена від мене. Після чаювання вона вийшла з кімнати, але за хвилину повернулася із сувоєм креслень, які взяла у батька. Підійшовши ближче до містера Трелоні, вона сказала:

— Батьку, я міркувала над тим, що ви розповіли сьогодні про приховане значення сонць, сердець і «ка», й знову переглянула ці малюнки.

— І які ж результати, дитя моє? — зацікавлено спитав містер Трелоні.

— Тут можливе й інше пояснення!

— Яке саме? — його голос тремтів тепер від тривоги.

— Це означає, що під час заходу «ка» входить в «аб» і лише під час сходу сонця «ка» його покидає!

— Продовжуй!

— Це означає, що в цю ніч двійник цариці, який в інших випадках вільний, залишиться в її серці, яке є смертним і не зможе покинути своє місце під покривалами мумії. Це означає, що поки сонце впаде в море, цариця Тера перестане існувати як свідома сила аж до світанку, поки Великий експеримент не поверне її до життя, тож не варто боятися її. Хоч які зміни стануться після втілення Великого експерименту, не слід чекати чогось поганого від безпомічної мертвої жінки, яка протягом усіх цих століть чекала на цю ніч, яка віддала за майбутній час всю свободу вічності, здобуту в старому світі, яка покладала надії на нове життя в новому світі, про який вона так пристрасно мріяла!

Маргарет замовкла, потім одвернулася, і я побачив, що її очі наповнилися сльозами.

Цього разу батькове серце не відповіло на її почуття. Містер Трелоні й не думав заспокоювати доньку, а лише сказав:

— Ми зможемо перевірити точність твого припущення і її почуттів лише тоді, коли прийде час!

Сказавши це, він пішов до своєї кімнати. Маргарет стурбовано дивилася йому вслід.

Коли містер Трелоні вийшов, у кімнаті запанувала тиша. Згодом пішла й Маргарет, а я вийшов на терасу з краєвидом на море. Свіже повітря і навколишня краса допомогли мені повернути гарний гумор, який був у мене на початку дня. Незабаром я відчув, що радію: Маргарет переконала мене в тому, що нам нічого не загрожуватиме під час Експерименту. Я піднявся в свою кімнату і вклався на дивані.

Мене розбудив Корбек.

— Ходімо до печери! Містер Трелоні хоче бачити всіх нас там. Поспішіть!

Я схопився і побіг вниз до печери. Там були всі, крім Маргарет, яка прийшла одразу ж після мене, несучи на руках Сильвіо. Кіт побачив мумію і спробував випручатися з рук, та Маргарет міцно його тримала і заспокоювала. Я поглянув на годинник. Була майже восьма.

Коли Маргарет приєдналась до нас, батько з м’якою наполегливістю запитав її:

— Ти віриш, Маргарет, що цариця Тера з власної волі вирішила розлучитися цієї ночі зі своєю свободою? Стати лише мумією і нічим більше, поки не завершиться експеримент? Ми можемо бути певними, що вона буде безсила за будь-яких обставин, поки все не закінчиться і не здійсниться акт воскресіння?

По паузі Маргарет відповіла тихим голосом:

— Так!

Під час цієї паузи змінилася її зовнішність, вираз обличчя, голос і манери. Навіть Сильвіо відчув це і перелякано випручався з її рук, а вона, здається, цього й не помітила. Я чекав, що кіт нападе на мумію, але він боявся й наблизитися до неї. Я взяв його на руки, і, вмостившись там, він заспокоївся. Містер Трелоні знову заговорив:

— Ти впевнена в тому, що кажеш? Ти віриш у це усією душею?

Обличчя Маргарет втратило відсторонений вираз, тепер воно, здавалось, було осяяне відданістю такої особи, якій довірено виголошувати великі істини. Вона відповіла голосом, який хоч і був тихий, але вібрував від переконаності:

— Я це знаю! Моє знання перевершує віру!

Містер Трелоні знову заговорив:

— Якщо ти настільки певна, то чи можеш ти довести це в інший спосіб?

— Так! — безстрашно відказала вона.

— Навіть пославши на смерть свого охоронця?

Вона мовчала, і я бачив, що вона страждає. Я вже хотів був утрутитися, та містер Трелоні глянув на мене, і я затнувся. Всі були мов зачаровані. Перед нами відбувалося те, чого ми не розуміли!

Містер Трелоні підійшов до стіни й відчинив віконниці. В печері повіяло морським вітром. Показавши на сонце, яке сідало в море, твердим рішучим голосом, який пам’ятатиму я до скону, він сказав:

— Вибирай! Говори! Коли сонце сховається, буде запізно!

Неземна краса вечірнього сонця осяяла обличчя Маргарет, і вона відказала:

— Навіть це!

І підійшовши до маленького столика, поклала руку на мумію кота. Чистим дзвінким голосом вона сказала:

— Якби я була Терою, то мовила б: «Забирай усе, що маю! Ця ніч лише для богів!»

Коли вона виголосила це, сонце сіло і холодна тінь раптом укрила всіх нас. Якусь мить ми стояли непорушно. Сильвіо зіскочив із моїх рук і побіг до своєї господині. Тепер він не звертав жодної уваги на мумію.

— Сонце сіло, батьку! — сумно сказала Маргарет. — Чи хтось із нас побачить його знову? Настала ніч ночей!