Самоцвіт семи зірок

Розділ XVII Сумніви і страхи

Ми дізнаємось про великі речі через незначні події. Історія століть є нескінченним повторенням історії годин. Розповідь душі є багаторазовим повторенням історії моменту. Ангел-хоронитель пише у Великій Книзі не всіма барвами веселки, його перо вмочається не в чорнило, а в світло і темряву. Мудре око не потребує тих відтінків. Всі речі, всі думки, всі емоції, всі переживання, всі сумніви, надії і страхи, всі наміри, всі бажання врешті розподіляються на цілковиті протилежності. Якби хтось захотів прочитати запис життя, де був би зібраний увесь той досвід, який може випасти людині, то його задовольнила б моя історія, записана упродовж наступних сорока восьми годин. А янголу були б потрібні світло й тінь, які представляють рай і пекло. Бо у найвищих небесах є віра, а сумнів нависає над поглинущою темрявою пекла.

Час Експерименту наближався. Результатом його могла бути смерть, та ми до цього були готові. Щодо ризику наші думки із Маргарет збігались. Питання морального боку цієї справи, яка зачіпала релігійну віру, в якій я був вихований, мене не хвилювало; що ж до причин і результатів, які за цим стояли, то вони були за межами мого розуміння. Для мене сумніви в успіху Великого експерименту були радше стимулами, ніж перешкодою. Чому ж тоді я так тривожився?

Я почав сумніватись у Маргарет!

Я не мав сумнівів щодо її любові, честі, правдивості чи доброти — сумнівавсь я в ній самій!

Маргарет змінилася! Інколи я навіть не впізнавав її. Раніше у щонайгірших обставинах вона була повна життя, а тепер ходила замислена й часом немовби ставала іншою людиною. Такої пори вона була притомна, та її повернення до самої себе справляло на мене враження, ніби в кімнаті з’являлася нова особа.

Поки ми не поїхали з Лондона, я завжди почувався спокійно в її товаристві. Мене охоплювало те солодке відчуття безпеки, яке з’являється з усвідомленням того, що тебе теж кохають, але зараз я в цьому сумнівався. Тепер я ніколи не знав, чи та особа була моєю Маргарет — тою Маргарет, яку я покохав із першого погляду — чи іншою Маргарет, яку я насилу розумів, чужою дівчиною, яка відгородилася від мене якимсь бар’єром.

Деколи вона раптом прокидалась, та хоч і говорила мені милі й приємні речі, як бувало раніше, все ж таки саме тоді й здавалась на себе несхожою. Це виглядало так, ніби їй хтось диктує ті слова, а вона їх повторює, мов папуга. Я вже не міг розмовляти з нею так вільно, як раніш, і ми дедалі більше віддалялися. Не знаю, що було б, якби вона іноді не ставала отією давньою Маргарет, яку я знав. Нечасто це бувало, та воно рятувало мою любов. Я віддав би цілий світ, якби мав змогу поділитися з кимось своїми сумнівами; але це було неможливо. Хіба міг я говорити про це з кимось, крім її батька! Як я міг висловити свій сумнів Маргарет, якщо його причиною була вона сама? Я міг тільки терпіти — і надіятися.

Гадаю, Маргарет мусила відчувати, що нас розділяла якась межа, бо вона почала мене уникати. Раніше вона шукала будь-яку можливість побути зі мною, так само прагнув і я бути з нею, а тепер кожна спроба уникнути одне одного завдавала болю нам обом.

У домі було тихо. Кожен із нас займався своєю роботою або був зайнятий власними думками. Ми зустрічалися лише за столом. Прислуги не було. На кухні був запас їжі на декілька днів. Надвечір я вийшов прогулятися. Хотів був запросити на прогулянку Маргарет, але вона була охоплена апатією. Я був лютий сам на себе, тож пішов гуляти сам.

Я піднявся на скелю. Звідси був гарний краєвид на море, чутно було гуркіт прибою і крики чайок. Мене охопив спокій. Тут, на самоті, перед лицем стихії, я почав думати по-справжньому. Підсвідомо я зрозумів, що ставлю собі запитання, на яке не дозволив би собі відповісти, аж врешті тверезо зважив свої сумніви і заходився аналізувати факти.

Чому змінилася Маргарет? Що в ній змінилося — її характер, розум чи її сутність? Я пригадав усе, що про неї розповідали.

За словами Корбека, мати народила її, коли батько зі своїм другом були у трансі в гробниці поблизу Асвану. Той транс наслала на них мумія, в якої було астральне тіло і надзвичайно потужний розум.

Завдяки астральному тілу простір переставав існувати. Величезна відстань між Лондоном і Асваном ставала нічим. Яку ж тоді чорну магію застосували до матері й дитини?

Мертва дитина! Може, дитина померла, а її знову оживили? Але звідки взялася душа?

Згідно з єгипетською релігією, «ка» мертвої цариці та її «ху» могли оживити що завгодно. Тоді Маргарет була просто фазою самої цариці Тери, астральним тілом, яке цілковито улягає мумії!

Я обурився. Все в мені протестувало проти такого висновку. Адже то була моя Маргарет!

Маятник логіки знову хитнувся назад. Дитина не була мертва. Якщо так, то чи мала цариця стосунок до її народження? Цілком очевидно, що існує дивна схожість між Маргарет і царицею Терою. Як це могло статися? Це не могла бути психічна травма, яка відображала думки матері, адже місіс Трелоні ніколи не бачила портретів цариці Тери. Це питання не давало мені спокою.

Залишалась іще одна можливість зв’язку між Маргарет і муміфікованою царицею — завдяки якомусь окультному шляху цариця мала владу мінятися з нею місцями. Цю точку зору не можна було так легко відкинути. Багато підозрілих обставин підтверджували це тепер, коли моя увага сконцентрувалася і мій розум визнав таку можливість. Мені одразу ж почали спадати на думку всі ті чудернацькі події, які сталися упродовж останніх днів. Спершу вони перемішались в моїй голові, але знову ж таки моя професійна звичка перемогла, і вони вишикувалися у правильній послідовності. Тепер мені було простіше керувати собою: адже потрібно було щось осягнути і зробити те, що, можливо, не пішло б на користь моїй коханій. Але я боровся за неї, і найпершою зброєю для її захисту була правда. Я повинен багато про що дізнатися і багато чого зрозуміти, тоді я зможу діяти. А факти були ось які.

По-перше, дивна схожість цариці Тери і Маргарет, яка народилася за тисячі миль від Єгипту.

По-друге, зникнення книги ван Гайна, коли я дочитав до опису Зоряного рубіну.

По-третє, світильники в будуарі Маргарет. Тера з її астральним тілом могла викрасти їх у Корбека, могла відчиняти вікна й двері, проникати в приміщення. Не було необхідності, щоб Маргарет особисто брала в цьому якусь участь, але це було принаймні дивно.

А ще мені знову згадалися підозри детектива і лікаря.

А ще були ситуації, коли Маргарет передбачала наближення періодів спокою, ніби знала про наміри астральної цариці.

А ще її вказівка, де може бути загублений рубін. Тепер я дійшов висновку, що цариця Тера сама вкрала самоцвіт із портмоне містера Трелоні, щоб не сталося чогось із ним дорогою з Лондона. А потім через Маргарет припустила, що він загубився, і допомогла його знайти.

І родима пляма на її зап’ястку.

І врешті оте перевтілення Маргарет, яке відбувається останніми днями.

Подвійне існування! Це справді був той висновок, який узгоджував усі суперечності. Якщо й справді Маргарет діяла під примусом чужої волі або сутність її підмінили, тоді все було можливо. Все залежало від тієї особистості, яка нею керувала. Якщо та особистість була така ж добра і чиста, все могло бути добре. Але якщо ні!.. Я аж похолов од цієї думки.

Особистість цариці могла бути ницою й підступною. Коли я про це думав, у мене з’явилась причина для страху. Список смертей, пов’язаних із мумією, був просто-таки разючий. Араб, який украв руку мумії, і той другий, який забрав її з його тіла. Арабський шейх, який намагався вкрасти самоцвіт у ван Гайна і на горлі якого були сліди семи пальців. Двоє чоловіків, яких знайшли мертвими в першу ніч, коли Трелоні забрав саркофаг, і троє після повернення в гробницю. Араб, який відкрив таємний сердаб. Дев’ять мертвих чоловіків, одного з них, вочевидь, убила сама цариця! А ще кілька нападів на містера Трелоні, коли за допомоги свого охоронця вона намагалася відкрити сейф і дістати талісман.

Якщо цариця йшла до своєї мети по трупах, то хіба обирала вона засоби? На який іще жахливий крок вона могла піти, щоб втілити свої бажання? Чого хотіла вона найбільше? Адже про її наміри ми знали тільки з пристрасних розповідей Маргарет, а в написах у гробниці й слова не було про якесь кохання. Ми знали напевне, що вона поставила собі за мету відродження, й особливу роль в цьому повинна була відіграти північ, яку вона чомусь так любила. Але цілком очевидно, що відродитися вона мала в своїй гробниці — це видно з приготувань: саркофаг не був закритий віком, глеки з олією можна було легко відкрити, поховальна камера всупереч усім канонам була відчинена, а коло дверей був залізний ланцюг, яким вона могла спуститися додолу. Ми не знали, якими були її подальші наміри. Думка про те, що вона хотіла жити собі звичайною простою жінкою, зігрівала моє серце і заспокоювала душу.

В дім я повернувся з іншим настроєм, ніж його покидав, і був зачарований, побачивши Маргарет — давню Маргарет, яка чекала на мене.

Залишившись по обіді наодинці з батьком і дочкою, я сказав:

— Як ви вважаєте, чи не варто було б ужити всіх заходів на випадок, якщо те, що ми робимо, не сподобається цариці?

Відповідь Маргарет була дуже швидкою, і я був переконаний, вона підготувала її заздалегідь.

— Вона все схвалює! Усім своїм розумом, енергією і сміливістю батько намагається втілити саме те, чого бажає велика цариця!

— Але, — заперечив я, — навряд чи це так. Своє відродження вона готувала в скелястій гробниці, відгородившись від цілого світу всіма можливими засобами, щоб уникнути чогось непередбаченого. Звісно, тут, в іншій країні, в інший час і в зовсім відмінних умовах, вона могла накоїти помилок і стати загрозою для будь-кого з нас, як вона робила це з іншими людьми в давніші часи. Дев’ятеро людей загинуло від її руки — вона може бути безжалісною.

Лише згодом, коли я обмірковував цю розмову, мене вразило те, що я погодився з фактом існування цариці Тери. Перш ніж заговорив, я боявся, що можу образити містера Трелоні, але він тільки усміхнувся.

— Мій дорогий друже, в певному розумінні ви маєте рацію. Цариця й справді мала намір перебувати в ізоляції, тож було б найкраще, якби її експеримент відбувся так, як вона запланувала. Але це стало неможливо, коли до гробниці ввійшов голландський дослідник. Я не винний в цьому, хоча це стало поштовхом для повторного відкриття гробниці. Майте на увазі, я жодного разу не сказав, що не вчинив би так само, як це зробив ван Гайн. Я увійшов у гробницю з чистої цікавості й узяв звідти те, що беруть колекціонери. Але тоді я ще не знав про наміри цариці, гадки не мав про довершеність її приготувань. Все це прийшло значно пізніше, й коли це сталося, я зробив усе, щоб утілити її плани. Єдине, чого я боюсь, це того, що міг неправильно зрозуміти якийсь текст або проґавив щось. Але в одному я певен: я не залишив невиконаним нічого, що вважав за потрібне зробити, і не зробив нічого, що не відповідало б приготуванням цариці Тери. Я хочу, щоб Великий експеримент завершився успішно. Заради цього я не шкодував ні праці, ні грошей, ні самого себе. Я пережив труднощі й переборов небезпеки.

Весь мій розум, всі мої знання, якими я володію, всі мої старання присвячені цій меті, поки ми не переможемо чи не програємо цю велику ставку.

— Велику ставку? — повторив я. — Воскресіння жінки? Доказ того, що відродження можна досягнути за допомогою магічних сил, наукового знання чи використовуючи силу, яка наразі не відома світу?

Тоді містер Трелоні розповів про свої надії. Раз чи двічі я чув, як Корбек розповідав про потужну енергію його молодості, але поки що я не помічав у ньому якогось великого запалу, а тепер слова його дали мені зовсім інше уявлення про цю людину.

— Хіба ж воскресіння жінки ми прагнемо? Ми вже ризикуємо життям однієї жінки, найдорожчим для мене життям. Ми ризикуємо і життям чотирьох чоловіків — вашим і моїм, а також двох приятелів, які завоювали нашу довіру.

«Доказ того, що відродження можливе!» Це значно більше! Це дивовижна річ у наш час науки і скептицизму, який і створює знання. Життя і відродження — це частина того, що ми можемо отримати після втілення Великого експерименту. Уявіть собі, що станеться, якщо в наш світ повернуться знання, які містилися в Александрійській бібліотеці. Ця жінка розповіла б нам про те, яким був світ до Потопу, могла би звернути наш розум до вивчення речей, які нам зараз здаються первісними, але які були задовго до появи патріархів. Але і це ще не кінець! Ні, це ще навіть не початок! Якщо історія цієї жінки така, як ми думаємо, то ми здобудемо знання, які лежать поза межами нашого часу, поза межами людських можливостей. Ми повинні будемо визнати, що «ка» цієї великої цариці пізнало більші таємниці, ніж будь-яка інша людина, що жила на землі. Ми вже маємо доказ того, що хоч її тіло спить, та розум її не покинув, воля лишилася незламною, і що найважливіше, пам’ять нітрохи не потерпіла. О, які можливості з’являються після появи такої людини! Людини, чия історія почалась задовго до подій у Біблії, чий досвід передував появі богів у Греції, людини, яка зможе зв’язати разом старе й нове, землю і небо!

Він замовк. Маргарет узяла його за руку і тримала, поки він говорив. Але з її обличчям сталася зміна: вона знову була десь далеко. Батько нічого не помітив, та коли він замовк, вона знову стала сама собою й поцілувала його руку. Тоді обернулася до мене і мовила:

— Малкольме, ти казав про тих, котрі були справедливо покарані царицею за те, що мало не зашкодили її планам. Хіба тобі не здається, що ти був несправедливий? Хто б не зробив цього на її місці? Пам’ятай, вона боролась за своє життя, своє кохання, свої надії! Адже вона хотіла поширити в майбутнє стремління своєї шляхетної душі! Невже на її місці ти не боровся 6 усіма засобами задля втілення своїх мрій? Невже ти не розумієш, що її розум відпочивав протягом усіх цих виснажливих століть, поки її вільна душа літала безмежними просторами галактик? Хіба ж не отримала вона від них знання, котрі зберігає для нас?

Вона замовкла, по її щоках бігли сльози. Я й сам був зворушений. Це справді була моя Маргарет, і від усвідомлення її присутності моє серце забилось дужче. Поцілувавши її руку, я звернувся до містера Трелоні:

— Ну, що скажете ви, сер? Вона не могла б говорити красномовніше, навіть якщо б дух самої цариці Тери був із нею, щоб надихнути її і навіяти ці думки!

Відповідь містера Трелоні просто ошелешила мене. Вона підтвердила мені, що він пройшов через такий самий шлях роздумів, як і я.

— А якщо так і було? Якщо так і було? Я добре знаю, що дух її матері живе в ній. Якщо в ній живе ще й дух великої цариці, то вона буде для мене вдвічі дорожчою! Не бійтесь за неї, Малкольме Росс!

Маргарет підхопила цю тему так швидко, що її власні слова радше здавались продовженням слів її батька, ніж втручанням.

— Не бійся за мене, Малкольме. Цариця Тера знає все й не зашкодить нам. Я певна цього, як певна й мого кохання до тебе!

В її голосі було щось настільки дивне, що я швидко поглянув їй в очі. Вони були ясні, але в глибині їхній чаїлася якась прихована думка.

Цієї миті до кімнати хтось зайшов, і ми почали розмовляти на інші теми.