Ще літо, але вже все зрозуміло

{ ще літо, але вже все зрозуміло }

Перші жовті листки на серпневих деревах, як перші сиві волосини у двадцятип’ятирічних. Щойно перестали рости, як починають старіти. Власне, ми починаємо помирати одразу після народження. В цьому нічого страшного нема. Бо душа безсмертна, а тіло — один зі станів землі. Ми ж це добре знаємо, але часом боїмося згадувати. Так диявол вселяє у наші голови страх і метушню. Через те серця можуть відволікатися від любові.

Знаємо, що ми є із землі. Можливо, вся земля і є тілами незлічі людей, що існували на цьому світі перед нами. Може, якраз від цього вона трохи виростає. Очевидно, що як з водою нічого не стається: вона просто може замерзати, розтоплюватися, випаровуватись у хмари і знову падати вниз, — так і грудки землі стають тілами, які спинаються трохи над цілою землею, але потім природно повертаються до неї.

Ось ця частинка світу, в якій ми перебуваємо, — дуже кумедна. Ми ледь-ледь вийшли із землі. Можемо навіть підстрибнути і трошки відірватися від неї. Але далеко земля не пускає, тримає біля себе. Скоріше за все, польоти в космос є протиприродними. Хоч з іншого боку — природа землі нам це дозволяє. Адже літальні апарати створені з того, що є в землі.

Чого ж ми піднімаємося над землею і ходимо по ній? Гадаю, це спосіб реалізації для душі. Душа в цілій землі не може бути, то через те фрагменти землі відділяються і перебувають на землі, поки мають у собі душу. Коли ж тіло вичерпує себе, душа повертається на небо.

Загалом, помирати не має бути страшно. Це дуже гарно і природно. Може бути лише здивування від неосяжної мудрості Бога. Ми вже звикли, що вода міняє агрегатні стани. А ще, вода теж не з’являється інша, а тече відколи світу одна і та ж. Навіть та, яка шкідлива для нас, бо забруднена, перетікає крізь землю, очищується і з часом стає цілющою. І навпаки.

Так само грудки наших тіл на трошки відділяються, а тоді повертаються. І коли людина помирає, то її тіло єднається з цілістю землі. По суті, людина тоді стає землею. Вона є Україною, Болгарією і Китаєм. Отже, якщо говорити про патріотизм тіла, то всі землі світу є однаково рідними. Просто ми їх не однаково знаємо, тому і не однаково любимо. Але треба йти до того, щоб сприймати цілість. Так само і з патріотизмом душі. Тут навіть не може йтися про родину чи націю. Тут може бути лише один єдиний небесний народ.

Ще гарно, коли згадати, що маємо день і ніч. Вони постійно міняються, і ми бачимо їх по черзі. А тепер уявімо, що коли ми стаємо землею, то весь час можемо бути під сонцем. В якій би частині планети не були поховані наші тіла, вони вже є частиною цілості. Тому, так чи інакше, якась частина планети усе під сонцем.

Отже, старіння — лише мила зміна агрегатного стану. Найкраще це видно у серпні. В одній з розмов поет Василь Герасим’юк зауважив, що серпень — це ще літо, але вже все зрозуміло. І дуже добре, що нам приходить цей час і нагадує. Щоб ми не лякалися і не вважали це непередбачуваною несподіванкою. А далі буде осінь — вона взагалі найчесніша.