Ще літо, але вже все зрозуміло

{ перша гроза }

О, як давно так не було. Я вдома у селі. Гримить і блискає, тому довелося вимкнути комп’ютер. Мама і сестра вже двічі перепитували, чи вимкнув. І тепер пишу рукою на папері. О, ці архаїчні кулькові ручки. Ними вже роки три ніхто не писав. І тепер я знову хочу одною з них скористатися. Дві перші не пишуть — закінчилося чорнило. Добре, що третя добра. І є не до кінця списаний старий конспект сестри.

Вже давно так не було. Я на другому поверсі під самим дахом дерев’яної хати. Чутно могутній гуркіт грому. Час від часу кімната заливається світлом блискавки. Тато запалив освячену на Стрітення свічку. І за кожним спалахом блискавки треба перехреститися, щоб і наступний не влучив у хату. Хай краще лупить у смереки. З ударених блискавкою потім виходять найлункіші трембіти і роги.

А по даху впевнено тарабанить дощ. Цей стукіт відчувається так добре, ніби я сам є хатою і дощ падає на мене. Але він хороший. Під нього добре засинати. Така колискова від матусі-природи. А якщо зморило на сон ще перед початком грози, то прокидання може бути незвичним.

Коли заснути у тиші, а будить шум, то з’являється осторога. Хоч, насправді, нічого надзвичайного не стається. Просто міняється ритм. На зміну зимовій вайлуватості приходить весняно-літня жвавість. Мова зовсім не про те мляве літо (час відпусток), коли більшість мріє позасмагати на пляжі і віддатися мирній бездіяльності.

У горах перші грози задають ритм росту трави. Вона прудко пнеться вгору і вже наприкінці травня — на початку червня відбуваються перші сінокоси. Тому прокидатися треба до сходу сонця. В прохолоді косити найліпше, бо найлегше. Роса холодить босі ноги і навіть трохи змерзаєш, а тому маєш охоту до руху. Трава покірно лягає у рівні валки. Вже як сонце осушить росу, треба розтрусити траву тонким шаром, щоб добре просушилася.

Такою була перша гроза. А день перед тим був перший грім. Я тоді косив у толоці ожину, яка розростається по всьому пасовиську і забирає пашу для корови. Колючки трохи подряпали руки, але це зрівноважувала змога втомлюватись і перепочивати. В час перепочинку можна було прилягти в затінку берези і читати якусь хорошу книжку. Або навіть подрімати. В час такого короткого нетривкого сну я й почув перший грім у цьому році. А в горах є повір’я, що коли вперше гримить, то треба тої ж миті покласти на голову камінь, аби весь рік не боліла голова.

Коли я написав про цей грім вірша й опублікував його в соцмережі, то наймолодший гуцульський поет Мирослав Лаюк прокоментував: «Якщо ти писав цей вірш у Брустурах, то я вчора чув цей самий грім у Смодній (село в Косівському районі). Моя мама прикладала камінь до голови, аби не боліла цілий рік, а ми з татом з неї сміялися».