Ще літо, але вже все зрозуміло

{ снігова каша }

Хочу спати, та не можу заснути. Дуже калатає серце. Видно, від двох горнят кави. Ранкового й післяранкового. Ми, як тільки приїхали чотири дні тому, планували виїжджати сьогодні, але раптом почалася заметіль і ледве вдалося виїхати з двору на центральну вулицю. Проте й там не дуже добре, бо машин мало й снігу багато. Снігова каша. А шляхом можуть бути великі замети, крізь які годі проїхати. Принаймні сьогодні.

Ще була думка виїхати, а в разі чого вернутись. Але це марна трата часу, якщо виїжджати й у разі чого вертатися. Краще випити другу чашку кави й заспокоїтися, бо все-таки сьогодні в місті мали бути дві очікувані зустрічі. Їх не буде.

Проте можна просто почитати й спробувати відчути радість від того, що все пішло не так, як планувалося. Бо ж пощо плани? Пливи. А коли не виходить, то розслабся. В хаті тепло. Є кава, чай, їжа. Навіть можна зазирнути в інтернет, щоб перевірити погоду на завтра й написати друзям, що сьогодні не вийде зустрітися.

Дуже добре, що можна писати саме електронного листа чи повідомлення. Бо паперовий буде йти довго. Есемес набирати незручно й дратівливо — мала клавіатура й малий екран. Розмовляти телефоном не дуже люблю, тим більше якщо треба буде повідомляти, що не зможемо зустрітися.

Для повної картини було б добре, щоб і мережі не було. Мовляв, замело село й зустрінемося не раніше березня. Але то було б надто красиво й маловірогідно. Звісно, можна було б спробувати їхати в таку негоду, але кожен у глибині душі мріє опинитися хоч на якийсь час поза всім. Без роботи, без зустрічей, без імпрез. Принаймні в мене глибоко, чи й не дуже, в душі таке бажання чаїться.

Можна вважати, що це різдвяний подарунок. Бо найбільше в цій ситуації дошкуляє те, що поламалися плани. А так — жити можна. І плюс «Стенання плечима» Андрія Жураківського. Теж такий гарний подарунок.

Я давно люблю Жураківського за книжки «К» і «Сателіти». А коли випало познайомитися з батьками й друзями письменника, то виявилося, що Андрій залишив ще багато непублікованих рукописів. Тому найбільше для себе самого я організував видання повного зібрання Андрієвих текстів. І вже півтора року, як книжка вийшла, а я її ще в книжковому варіанті не читав. Бо читання й упорядковування рукописів не рахується. То більше технічна праця.

І невідь-чому кілька місяців тому принагідно завіз цю книжку до цієї хати, нині відірваної від світу. Вона тут непотрібно лежала, аж доки я тепер не взявся за неї знову. Такий класний смак. Насправді, це чудово. Це найбільший різдвяний подарунок, бо за останні робочі часи стало моє світовідчуття доволі прісним. Вчора знічев’я видаляв старі нездалі вірші. Принаймні вчора здавалося, що нездалі. В небуття пішло кілька десятків. А нового жодного не появилося.

І тут ця «різдвяна кутя» Жураківського. Так смачно. В горняті від кави лишилася сама гуща. Але в книжці ще кількасот сторінок. Невже матиму щастя дочитати її на цих святах до кінця?