Теплі історії до кави

ОСІННЄ ШОКОЛАДНО-ГОРІХОВЕ ЛАТЕ

Осінь прекрасна хоча б тому, що її світанки наступають трохи пізніше, і з’являється більше шансів встигнути після сну на небесну трансляцію. А ще восени особливо смачно виходить шоколадно-горіхове лате. Уранці, коли теплі ковдроподушкові обійми такі спокусливі, неможливо себе витягнути з ліжка нічим. Ніяка сила барона Мюнхгаузена тут не допоможе — неодноразово перевірено і доведено сотнями статистичних бюро по всьому світові.

Виманити розніжене тіло можна хіба думкою про те, що робиться на небі за вікном і що може вийти, якщо ось просто зараз піти й почаклувати трохи на кухні.

І ти підіймаєшся, треш сонні очі, розправляєш складки на смішній картатій піжамі й волочиш ноги в бік усіх тих красиво розкладених баночок-скляночок. Кава — твоя улюблена, м’яка, без усіляких кислинок і гірчинок. Турка — теж улюблена, глиняна й пузата. Загріти молоко й збити його до пінки у френч-пресі… Молодці ті французи, геніальний винахід — чайничок зі збивалкою всередині. І байдуже, що вони й подумати не могли, що ти збиватимеш у ньому молоко. Зате пінка виходить така пухка й схожа на хмаринку. І на твою ковдру, але про це зараз краще не думати.

У велике прозоре горня насипаєш подрібнених горішків — зовсім трішки. І кладеш один шоколадний квадратик — на щастя. Тоді наливаєш каву, м’яку, без усіляких кислинок і гірчинок, твою улюблену. Молочна пінка, як хмаринка, та сама, із геніального винаходу французів. Розсипаєш по ній піщинки подрібненого цинамону. І вранішньо-осіннє кавове щастя готове.

Накидаєш на плечі плед, рукою поправляєш волосся, пальцями розплутуючи кумедні кучері на тім’ячку. Береш горня й виходиш надвір — там повітря таке терпке, а тумани густі й кучеряві.

Кіт треться до ніг, а сусід — той, що рання пташка і навіть улітку спостерігає за світанковими трансляціями, — підморгує і бажає тобі доброго ранку.

Ти вдома. І це, напевне, найкраще місце на землі. А ще зараз осінь, і так добре, що її світанки настають трохи пізніше.