Теплі історії до кави

РІЗДВЯНІ ЛИСТИ

Усе навколо пахло Різдвом: свіжо-солодкий аромат молодої глиці, мандарини в скляній вазі, імбирне печиво, гаряче какао з карамеллю у горнятку, печені яблука з солодким сиром і цинамоном. Навіть свічки, запалені в кімнаті, пахли Різдвом — принаймні, так підказувала наклейка на коробці, в якій вони продавалися.

Але Марта завжди думала, що всі ці чудові запахи більше пасують до західного стилю святкування Народження Спасителя — свято, яке залишилося в її пам’яті, пахло тертим маком, медом і узваром…

Це було перше Різдво, яке вона святкувала далеко від дому, у чужій для неї Америці, наодинці зі свічками, смачною вечерею і кицькою, яку залишила під її опіку сусідка-кореянка — ось так узяла й залишила, а сама подалася святкувати величне зимове свято зі своєю галасливою родиною…

Це Різдво для Марти було невиправдано неправильним. Від самого початку все було не так. Перш за все, цей семестр у коледжі виявився особливо складним, а дівчина ніяк не могла зосередитися на науці — смуток за домом і рідними викликав у неї депресію.

Марта завжди була відкритою й швидко знаходила собі друзів. Вона вміла сміятися по-справжньому й дарувати світло. Але тут у неї наче вимкнули джерело енергії, позбавивши місця, де вона черпала сили й відчувала підтримку, де знаходила напрямок і любов за будь-яких обставин.

Може, для Марти й було найлегше йти вперед і досягати поставлених цілей у порівнянні з іншими, більш «домашніми» членами її родини, але вона точно знала, що без них вона — ніщо. Тато завжди казав, що як квітка не може цвісти без стеблинки й корінця або як прекрасний купол на церкві не височітиме без фундаменту й стін, так і людина не може розвиватися й досягати вершин без тих, хто даруватиме їй опору.

Але зараз усі її рідні були дуже далеко. Сестра з чоловіком і дітьми тільки-но переїхали до Лондона, і батьки з молодшим братом вирішили провідати їх і влаштувати в засніженій казці Англії справжнісіньке сімейне свято. Звісно, Марта теж мала бути там. Але коли, підхопивши жахливий грип, вирішила модерувати свої квитки на сайті авіакомпанії, то натиснула на неправильну клавішу й… скасувала свій політ. А для того щоби замовити нові квитки перед самим Різдвом, потрібно було бути мільйонеркою…

Так, вона телефонувала в авіакомпанію і писала їм листи — але працівник із напівкомп’ютерним голосом уперто переконував дівчину, що це не помилка на сайті, а, мабуть, вона сама не дочитала якихось там правил маленьким шрифтом… Із кредитного рахунку Марти зняли гроші — квитки були найдешевшими, за такі не передбачають повернення коштів, — і вона тепер не могла провести цього єдиного свята в році зі своїми найдорожчими…

— Це нестерпно, — Марта із дзенькотом поставила горня на стіл і підійшла до ялинки.

Гірлянда миготіла так часто, що дівчині почало свербіти в очах. Вимикати її чомусь не пасувало, тому Марта відвернулася, а потім, щось надумавши, пішла в спальню й вмостилася під ковдрою. Кішка майже зразу причимчикувала до дівчини й уляглася їй коло плечей.

Марті зовсім не хотілося спати. Перед очима їй поставали люди, яких вона любила. І ті, котрі, хоч і з’являлися лише в кількох епізодах її життя, запам’яталися надовго. Перший учитель… так так, у всіх була перша вчителька, а в неї був перший учитель. Незрівнянний перший учитель! Інколи Марті здавалося, що саме він визначив багато напрямків для її подальшого життя — тим, чим захоплювався сам, і тим, що розгледів у ній — маленькій рудокосій дівчинці. Сусідка — бабуся Галя, в якої росли найкращі у світі папірівки. Вона ще робила найсмачніший чорничний пиріг. І сміялася дзвінко, просто, відкрито. Світла людина…

Марті взагалі щастило на світлих людей. Мудрих, терплячих, готових пробачати, люблячих і глибоких. Таких, які точно святкують Різдво більше двох разів на рік — вони святкують його щодня. Своїм життям, своїми усмішками й сльозами. Вони світять, гріють і ніколи не очікують за те ні оплати, ні бодай «спасибі»… Вони віддають заради того, щоби віддавати. Бо просто інакше не вміють…

Марті до щему захотілося обійняти кожного з них. Подякувати, розповісти, як важливо для неї все те, що вони роблять. Подарувати їм щось гарне… Як шкода, що всі вони були так далеко від неї!

І тут Марті на думку спала ідея: вона напише їм листи! Усім-усім! Накупить книжок, солодощів, вив’яже камізельки для горняток, зробить листівки… Просто зараз! А потім відішле поштою — як нагадування про Різдво, яке вони святкують щодня.

Скоро мало світати. На столі коло ялинки з’явилася чимала купка листів. А дівчина все продовжувала заклеювати конверти…

«Дорога моя бабусю Галю, — писала Марта, — я знаю, що Ви отримаєте мого різдвяного листа щонайшвидше на Водохреще. Але хіба то важливо? Дати, числа, традиції, звички, звичні аромати свята… Ні-ні, то лише приємний додаток. Найважливіше — у самій суті Різдва. У близькості, що не вимірюється кілометрами. У колядках, які можна співати серцем… У любові, яка змінила світ і продовжує змінювати його щодня… Ваші яблука, чорничний пиріг із волошковим чаєм, Ваш сміх — ось що має значення. Тому я вітаю Вас, бабусю Галю, із Різдвом! Христос народився! Славімо Його!»