Требізон. Літній семестр

— Вибач, Сью, — схлипнула Ребекка. — Але для мене було занадто, коли ти сказала це. Я просто знаю, що піду до Бета, а це означає, що врешті-решт опинюся у Стерндейлі, на самоті...

Вона плакала, як дитина, й не могла зупинитися. Це було принизливо. Тіш і Сью обійняли її за талію та відвели до вікна. Піппа Феллоус-Вокер чергувала у бібліотеці, розставляла якісь книги на полиці, поглядаючи на дівчат.

— Т-с-с-с! Піппа вижене нас з бібліотеки, — прошепотіла Тіш.

— Ця думка, яка засіла у тебе в голові, про перехід до Бета, вона справді дурна! — вперто сказала Сью.

— Мої оцінки! — випалила Ребекка. — Найвища, яку я отримала з математики цього семестру, — сім з двадцяти! Подивись у мій зошит!

— Це лише через те, що Макс не хвилюється ні про кого, окрім Роберти! — сказала Тіш. — Міс Гейтс не враховуватиме твою роботу цього семестру — він їй не подобається! Якщо ти зможеш отримати сорок п’ять відсотків на іспиті, вони навіть мріяти не посміють тебе переводити...

— Чи навіть сорок, — переможно мовила Сью, задоволена тим, що Тіш, здавалося, з нею погоджується. — Адже у тебе все добре з іншими предметами!

— Як я можу це зробити? — безпомічно запитала Ребекка, припинивши плакати. Вона почувалася на межі смерті. Вона ніколи, просто ніколи не зможе досягти жодних успіхів з математики, хоч як старанно вона працюватиме!

— Ми допоможемо тобі, дурненька, — сказала Тіш.

— Ви не можете! — шоковано сказала Ребекка, а потім раптово зрозуміла, що мала на увазі Тіш.

Вони всі почали сміятися. Піппа, стоячи позаду них, також сміялася. Вперше Ребекка почувалася краще.

— Сумніваюся, що хтось зможе допомогти тобі на самому іспиті, — мовила Піппа. — Але якщо ти хочеш додатково позайматися математикою, краще робити це з кимось зі старших. Я склала свій важливий іспит, тож можу стати твоїм репетитором. Звісно, спочатку треба запитати міс Гейтс.

— Ти?! — вигукнула Ребекка. Їй не почулося? — Справді?

— Звісно! А тепер замовкніть, ви троє, та йдіть галасувати в іншому місці.

— Так, Мейсон є над чим працювати, — сказала міс Гейтс, коли Піппа звернулася до неї. — Якщо б я не була так зайнята атестатами про повну загальну середню освіту цього року, я б сама спробувала зайнятися нею. Хоча насправді це має зробити Денніс Максвелл. Проблема цього молодого чоловіка, — уїдливо сказала вона, — у тому, що тільки почувши дзвоник, він вискакує з вхідних дверей, немов скажена кішка. Але я не повинна обговорювати це з тобою.

Піппа приховала усмішку. Напруження між міс Гейтс і тимчасовим учителем математики сягало легендарних масштабів. Був початок червня, тож Макс проводив кожну вільну хвилинку, купаючись та засмагаючи на мисі Малберрі. Його засмага отримала прихильність дівчат та ще більшу ворожість з боку міс Гейтс.

— Тепер я впевнена! — сказала вона до міс Велбек. — Може, у нього і блискучий розум, але він такий самий ледар, як і всі, хто приїжджає сюди на літо! Він напевно погодився на цю роботу, щоб отримати декілька штампів у трудовій. І неодмінно рахує дні до кінця семестру, коли зможе отримувати виплати по безробіттю та користуватися ними, весело проводячи час, як і решта з них. Я не розумію, що ти знайшла у ньому, Маделін.

— У нього чудові рекомендаційні листи, Евелін!

— Присягаюся, що їх написали його друзі з Кембриджу!

— Одна чи дві дівчинки помітно поліпшили свою успішність у навчанні під його керівництвом. Наприклад, Роберта Джонс.

— Роберта Джонс! — фиркнула вона. — Повірю у це тільки після того, як побачу результат її іспиту.

Списавши Макса з рахунку, міс Гейтс швидко пристала на пропозицію префекта.

— Це дуже доброзичливо з твого боку, Піппо! Це трохи полегшить працю міс Горт у наступному семестрі, коли Денніс Максвелл поїде від нас.

Міс Горт викладала математику в середній школі.

Червень видався чудовий. Наставало довге, спекотне літо, яке Тіш, сподіваючись, передбачала на початку семестру. Більшість вечорів Ребецці доводилося ходити на город і поливати свої рослини, інакше б вони загинули. Їй подобалось це спокійне заняття наприкінці важких днів, коли спека вже зменшувалася. Вона могла спостерігати політ ластівок із гнізд, розташованими під карнизами старої конюшні, яка виходила на великий огороджений сад.

Ребекка знов стала щасливою. Піппа займалася з нею додатково. Математика трохи втратила свою таємничість, як і тоді, коли Тіш пояснила їй двійкові системи. Цс була важка праця, але все почало ставати на свої місця.

Дні були надто насичені, щоб думати про батьків, але вона згадувала про них тими вечорами, коли город заповнювали запахи літа та доносився шум хвиль. Вони незабаром повернуться до Англії зі свого літнього від’їзду! Якщо вона виграє місцеві змагання на початку липня, то напише їм, що вони можуть приїхати та подивитися, як вона бере участь у змаганнях округу п’ятнадцятого липня. Вони вже повернуться додому до того часу!

Це стало її мрією.

Ребецці було замало тренувань з бігу. У другій половині семестру уроки з ігор містили плавання у морі, серфінг і теніс. Ребекка закохувалася у теніс. Вечори, проведені в морі, ставали справжнім раєм. Але коли День спорту минув, атлетика зникла з офіційного розкладу. Атлетичний клуб, тренування у тренажерній залі, матчі з іншими школами — все це проходило у позакласний час. Ребецці запропонували місце в команді з атлетики, але вона мусила відхилити його. З цією додатковою математикою вона просто не мала часу. Дівчинка ходила на пробіжки з Тіш зранку та сподівалася, що цього буде достатньо.

— Не буде, — трохи різко сказала їй міс Вілліс. — Тобі треба зустрітися зі справжньою конкуренцією перед змаганнями округу. Але якщо ти не можеш поєднувати тренування з постійними предметами, упевнена, нічого не вдасться.

Ребекка важко працювала протягом усього червня. Піппа, як дуже терпляча вчителька, пояснювала матеріал дуже добре, надолужуючи з нею все, що дівчина пропустила під час першого курсу. Математика в її школі в Лондоні була зовсім іншою. Ребецці почали більше подобатись уроки, та вона навіть іноді розуміла, про що говорив Макс. Повільно вона почала поліпшувати оцінки. Вона також старанно готувалася до інших іспитів. Кілька разів увечері подруги спромоглися відірвати її від книжок та витягти на серфінг. Також приходила Мара. Вона приносила із собою на пляж книжки, адже не займалася серфінгом. Вона працювала так само важко, як Ребекка, тримаючи все під контролем.

Вони завжди зголоднілі, поверталися до Будинку Джуніпер, тому одразу мчали на кухню, теревенили й сміялися ще довго після відбою.

Ці вечори були такі веселі, що думка про те, що ця шістка вже ніколи не мешкатиме в одному гуртожитку разом в ' одній кімнаті, змушувала Ребекку сумувати. Найкраще, на що вона могла сподіватися, залишитися з ними у Третьому Альфа та піти до Будинку Норіс зі Сью. Але якщо Тіш мешкатиме в іншому гуртожитку, все ніколи не буде так, як раніше. Ребекка знала, що Сью відчувала те саме, хоча й ніколи не говорила про це.

У червні троянди в чотирикутних садах почали в’янути, адже дні ставали дедалі спекотніші. Раптово настав перший тиждень липня — тиждень літніх іспитів. Іспити тривали з понеділка по п’ятницю, а збори з питань місцевих змагань відбувалися у суботу.

Протягом п’яти днів дівчата з Другого Альфа сиділи в класній кімнаті, схиливши голови над іспитаційними роботами. Панувала цілковита тиша й не лунало жодного звуку, окрім скрипу ручок та дзижчання мух. У маленькій кімнаті на горішньому поверху щодня ставало дедалі спекотніше та задушливіше. Ребекка іноді кидала погляд у вікно, на яскраве небо та хмари, які так стрімко рухались, мріючи про води пляжу Требізон. Але вона раділа, що підготувалася до іспитів. У цілому вони здавалися не такими страшними.

Відчуття цілковитого полегшення прийшло до неї у п’ятницю, після останнього іспиту. Це була робота з математики, на яку відвели дві з половиною години. У ній містився матеріал за два роки. Працюючи над завданнями, Ребекка була вдячна Піппі. Вона знала, як розв’язувати більшість задач, хоча були й такі, з якими вона не впоралася. Тіш, Сью, Маргот та Ельф зібралися навколо неї, коли все закінчилося, адже їм кортіло дізнатися, як вона впоралася.

— Я думаю... — Ребекка важко зітхнула. Вона не хотіла наврочити. — Я думаю, що, можливо, склала.

— Якщо ти так уважаєш, значить впоралася! — тріумфально сказала Тіш.

— Подивіться на витягнуте обличчя Роберти! — прошепотіла Ельф. — Сумніваюся, що вона впоралася добре, попри допомогу, отриману від Макса.

— А що з Мері Брон... та Джоаною... вони виглядають так, немов ось-ось вибухнуть сльозами! — сказала Маргот, коли вони вп’ятьох вийшли з класу. — Ходімо подивимось, як упоралася Мара!

Мара впоралася чудово.

Цей вечір був один з найкращих, які пам’ятала Ребекка. Десь двадцятеро дівчат пішли плавати, займатися серфінгом, а закінчили барбекю на пляжі: так вони з дозволу міс Морган відсвяткували закінчення іспитів.

Вони готували сосиски на вогнищі та дивилися на магічний захід над морем. Темнішало.

— Ходімо, Беккі, — покликала Тіш. — Краще повернутися в Будинок зараз. Нам завтра бігати, на відміну від них усіх.

— Йду, — сказала Ребекка. Вона чула шум хвиль на відстані, а її обличчя освітлювало багаття. Вона мусила витягнути себе звідти. Дівчинка хотіла, щоб вечірка тривала, адже відчувала, що має що святкувати. Пізніше вона дивувалася, що змусило її почуватися саме так.

Можливо, через недостатню кількість тренувань, Ребекка програла на місцевих змаганнях. Вона пробігла 100 метрів у юніорських змаганнях за 13,2 секунди, її обігнали п’ятеро дівчат. Тож вона не пройшла на змагання округу.

Тіш упоралася краще, прибігши другою у забігу на 800 метрів. Аба Аморі виграла на 200-метровій дистанції, Джоан Гісап стала першою серед старшокурсниць зі стрибків у висоту, легко встановивши 174-сантиметровий результат, а Джосс Вайнінг перемогла в юніорських стрибках у довжину.

— Ми досить добре впорались у школі, — сказала Тіш, коли вони поверталися на мікроавтобусі до Требізону. Міс Вілліс сиділа за кермом. — Але шкода щодо тебе.

— Я розлючена на себе, — сказала Ребекка. Над нею клубочилася хмара депресії. — Я ніколи тобі не казала, але мої батьки повернуться сюди до п’ятнадцятого липня, коли проходитимуть змагання округу... — Вона притишила голос. — Я весь час сподівалася...

Вона замовкла, та Тіш дозволила їй заспокоїтися. За деякий час Тіш сказала:

— Завжди є наступний рік. Значно важливіше скласти іспит з математики у цьому році.

Ребекка трохи підбадьорилася після цих слів.

Але виявилось, вона була дуже самовпевнена.

Коли Макс оголошував результати іспиту з математики наступної середи, вони виявилися, чесно кажучи, не зовсім блискучі. Тільки троє дівчат, Тіш, Енн Фінч та Джосс Вайнінг, отримали більше сімдесяти відсотків. Однак інша частина класу, зокрема Роберта Джонс, подолали межу у п’ятдесят відсотків. І лише четверо дівчат отримали менше — Деббі Рікард отримала сорок п’ять відсотків, Джоана Томсон — сорок один відсоток, Мері Брон — тридцять два відсотки, а останньою з них була Ребекка з двадцятьма вісьмома відсотками.

Двадцять вісім відсотків! Спочатку це просто не вкладалося у Ребекки в голові. Вона думала, що почула щось неправильно. Але було достатньо одного погляду на обличчя Сью. Сью ніколи всерйоз не турбувалася про Ребекку. До цього моменту. Фактично вона дивилася на неї у шоці, з відвислою щелепою. Тіш була нажахана.

Решта уроку пройшла для Ребекки неначе в тумані. Коли пролунав дзвоник, Ребекку оточили, щоб поспівчувати, не тільки її подруги, але й інші дівчата, зокрема Енн Фінч та близнючки Нейтон. Вони всі знали, як важко вона працювала. Підійшла навіть Роберта Джонс. Вона була шокована з інших причин, адже отримала шістдесят один відсоток та не могла повірити у це.

Ребекка не могла витримати співчуття, навіть від своїх найкращих подруг. Який сенс про це говорити? Більше нема що казати! Вона від самого початку знала, що не досягне жодних успіхів у математиці. Що взагалі змусило її думати інакше? Все це виявилося лише ілюзією!

Вона побігла з класу сходами вниз. Була ранкова перерва, і Ребекка побігла шукати Піппу. Префект сиділа на майданчику та малювала.

— Я підвела тебе, — категорично сказала Ребекка. — Я склала іспит найгірше та отримала двадцять вісім відсотків.

— Ребекко, — префект поглянула на неї. — Я цьому не вірю!

— Це правда.

— Ох, — Піппа справді здивувалася. — Найгірше?! Після усього цього зубріння! І ти, здавалося, так добре розумієш! — Вона підвелася та обійняла Ребекку за плече. — Ти нервувала?

— Не те, щоб дуже сильно. Я просто не знаюся на математиці, ось і все.

— Ні, Ребекко! Справа не в цьому, — Піппа шукала пояснення. — Я гадаю, — сказала вона, засмутившись, — що місяця просто було недостатньо. Ти ще все надолужиш.

— Але тепер я піду до Третього Бета, — сказала Ребекка, силкуючись не заплакати.

— Можливо, — сказала Піппа. — Я знаю, що це важко визнати, але математика є дуже важливою, тому ти повинна вивчати її. Немає сенсу бігти швидше, ніж ти здатна. Почекай та подивишся, чого досягнеш.

Вона дивилася на Ребекку, поки та йшла, ледве не плачучи. Яка ганьба! Дівчина доклала всіх зусиль, аби допомогти, але нічого не змінилося. Піппа перебувала у шоці. Вона скаже міс Гейтс, як сильно шокована.

Списки мешканців гуртожитків розмістили на дошки оголошень останніми вихідними семестру. Навчання закінчиться наступного четверга. Знаючи, що повинні розмістити списки, Ребекка не могла доторкнутися до обіду, хоча Ельф і благала її, розповідаючи, яким смачним був пиріг. Тіш та Сью не казали нічого. Вони й самі не дуже хотіли їсти. Сью ненавиділа себе за те, що ніколи серйозно не сприймала острахи Ребекки протягом семестру.

Тепер вона боялася найгіршого разом з Ребеккою та іншими. За сусіднім столом Роберта Джонс сиділа, немов на голках.

— Я помру, якщо мене не переведуть до Третього Бета, — оголосила вона.

— Третього Бета? — шоковано запитала Мара. Всі знали, що Роберта дуже старалася протягом усього семестру, особливо з математики, щоб залишитись у класі Альфа.

Роберта та Деббі Рікард обмінялися багатозначними поглядами.

Раніше, попри усі спроби Дсббі подружитися, незграбна Роберта не могла змиритися з тим, щоб товаришувати з такою непопулярною дівчинкою. Вона лише утворила трійцю з тихими близнючками Нейтон. То й все. Макс та п’єса все змінили! Роберта розквітла й взяла Деббі під своє крило. Зрештою це закінчилося тим, що Деббі стала значно приємнішою людиною, особливо отримавши визнання за свою роль у п’єсі. Зараз у Роберти була найкраща подруга, про яку вона завжди мріяла.

— Якщо я залишуся у класі Альфа, то піду до Будинку Курт, — сказала Роберта, скорчивши пику. — А я хочу піти до Норісу! Ми з Деббі та близнючками все розрахували. Якщо я перейду до Третього Бета, то ми всі зможемо мешкати в Норіс разом!

— Але тоді ти будеш навчатися в іншому класі... — почала Мара.

— Кого це хвилює! — твердо мовила Роберта. — Однаково не можна веселитися на уроках. А у Норісі можна займатися дослідами вчотирьох та разом займатися. Ми планували створити театральний клуб у середній школі...

— А батьки як? — запитала Лаура Вілкінс. — Вони будуть проти.

— Ні, не будуть! — заперечила Роберта. — Я теж так уважала, але татусь написав мені під час іспитаційного тижня та попросив не хвилюватися. Він пише, що у житті багато цікавішого, ніж повсякчас читати книжки, а такі речі, як написання п’єси й отримання найбільшої кількості грошей за неї, — значно важливіші.

— Він у дечому має рацію, — кивнула Мара. Вона давно вирішила, що достатньо зубрила цього семестру й цього вистачить на все життя. Хоча б до часу, поки вони всі будуть разом!

Тож коли розмістили списки мешканців, Роберта заплакала у розпачі. Вона переходила до Третього Альфа й до Будинку Курт.

— Це нечесно! — почала голосити вона. — Я піду та знайду Гейтс! Я скажу їй, що іспит з математики — лише везіння!

Всі засміялися. Який поворот подій!

Ребекка з друзями не сміялися зі списків мешканців. Вони дивилися на них з важким серцем.

Все мало бути чудово. Мара отримала місце у класі Альфа та її записали до Будинку Курт разом з Тіш, Маргот, Ельф та навіть Сью!

Сью не могла повірити своїм очам. Урешті-решт вона не мешкатиме сама у Будинку Норіс. Мері Брон перевели до Третього Бета й оселили в Будинку Норіс, а це означало, що Сью пройшла до Будинку Курт з іншими, як дванадцятий номер!

Усе було б чудово. Але Ребекка перейшла до Третього Бета та до Будинку Стерндейл, сама. Це все зіпсувало.

— О, Ребекко, — прошепотіла Мара.

Її батько, судновласник, передав чарівний торт-морозиво в школу для них усіх. Він стояв у коробці в кабінеті міс Морган. Мара хвилювалася, що він міг там і лишитися.

Розділ одинадцятий

Ввечері суботи шестеро дівчат ходили шкільним майданчиком та шукали, чим зайнятися, замість того, щоб забрати торт. Вони просто не могли витримати те, що наступного семестру Ребекку відділять від них усіх. Ніхто не хотів говорити про це. Ребекка була їм удячна. Вона просто хотіла не думати про це зараз. Але марно. Це мовчки висіло у повітрі.

— Може, займемося серфінгом? — запропонувала Мара. — Гаррі чергує.

Тіш подивилася у небо та скривилася. Уперше за декілька тижнів погода здавалася погрозливою. Хмари темно-синього кольору нависли над пляжем Требізон. Решта також подивилася вгору.

— Ні, — зітхнула Маргот, — не вийде.

— А як щодо бадмінтону? — сказала Сью, намагаючись говорити радісно.

Всі відмовились.

Дівчата йшли стежкою, яка вела до «Гіларі», та ко́пали на ходу камінчики, а потім трошки постояли біля озера.

Ребекка намагалася кидати деякі камінчики так, щоб вони ковзали по воді, але безуспішно. Тіш кілька разів намагалася поцілити у водяну траву, що посеред озера, але промахувалася.

— Треба зробити Г. Д. на цих вихідних! — раптово сказала вона.

— Дивно усвідомлювати, що це наше останнє видання, — мовила Мара.

Це її батько подарував копіювальний апарат для Будинку Джуніпер, але наступного року, коли вони переїдуть до гуртожитків середньої школи, його доведеться залишити. Газета «Джуніпер», яку Тіш з Марою започаткували під час першого семестру Ребекки, продовжить своє існування з іншими редакторками.

— Наше останнє видання, — сказала Ребекка.

— Ми маємо постаратися та зробити його гарним! — швидко сказала Тіш, якій кортіло позбутися поганого настрою. — Почнемо з якихось божевільних фактів для «Чи знаєте ви?..».

— Не можу згадати жодного, — в’яло мовила Ребекка.

Вони продовжили блукати.

— Ми так і не знайшли того, хто поцупив гроші за серфінг, — сказала Ельф.

— Ми навіть не здобули жодного доказу, — додала Сью, — попри те, що заприсяглися розгадати цю загадку до кінця семестру!

— Нумо знов пошукаємо на майданчиках! — рішуче сказала Тіш.

— Гарна ідея! — мовила Ребекка. — Пропоную влаштувати справжні пошуки! Злодійка повинна була викинути десь ящик, вона б не посміла тримати його в школі. — Дівчата доходили цього висновку раніше. Але зараз Ребекка знову розлютилася. — Ми заприсяглися, що ніколи не здамося.

Вони шукали у дуже дивних місцях, адже вже давно зневірилися знайти щось у звичайних. Ребекка залізла на велике кедрове дерево, біля переднього майданчика головної будівлі школи, та шукала на довгих широких гілках. Там не було жодних ознак ящика, але їй було приємно знайти собі активне заняття, яке хоча б мало сенс. Вони шукали навіть в маленькій церкві Святої Марії, яка знаходилась у віддаленому, тінистому від гілок дерев шкільному майданчику й ніколи не зачинялася. Ребекка почувалася так, немов вони займалися блюзнірством, коли вони зі Сью повзали там навколішки, шукаючи під лавками. Тіш з Маргот і Марою обшукували дзвіницю, а Ельф стояла на варті. Але вони, як завжди, не знайшли нічого.

Дівчата знаходились на півшляху до школи, коли яскрава блискавка освітила небо, а за нею одразу почувся гуркіт грому й почалася злива. Вони побігли до спортивного комплексу, щоб укритися там. Водночас туди з Будинку Віллоубі вбігла Роберта Джонс. Вона дізналася, що міс Гейтс проводила там додаткові заняття з математики для дівчинки з молодшого шостого. Роберта чекала цілу годину, адже хотіла побачити класну керівницю старших класів, все ще засмучена через списки мешканців. Її наполегливість дала результати.

— Що, заради Бога, сказала міс Гсйтс? — зацікавлено запитала Тіш.

— Вона дуже уважно слухала мене, — розповіла Роберта. Її волосся намокло, тому вона виглядала так, немов тільки прокинулася. — Вона ставила купу запитань, навіть поцікавилася назвою моєї минулої школи та чи правда те, що Макс навчав мене там. Я, чесно кажучи, не знаю, навіщо це їй, але найголовніше, що... — очі Роберти засяяли надією, — мабуть, я переконала її, що не так гарно знаюся на математиці й мені краще навчатися у класі Бета. У неї до мене особливий інтерес.

— Бідолашна Роберта, — сказала Тіш, коли пухка дівчинка пішла до роздягальні, щоб знайти фен. — Кого вона обманює?

— Міс Гейтс справді поводилась так увічливо? — здивувалася Мара.

— Так, вона, напевно, була ошелешена, — мовила Сью.

Ребекка нічого не сказала, бо перебувала у глибокому відчаї. Якщо б тільки вони з Робертою могли помінятися місцями! Життя таке несправедливе...

Інші дивилися на неї й точно знали, про що вона думає.

— Ходімо, дощ трохи вщух, — сказала Ельф. — Повернімося до Джуніперу. Скидається на те, що дощитиме цілий вечір.

Вони повернулися до гуртожитку молодших класів та пішли до кімнати для хобі.

— Ну ж бо, подумаймо, що ми помістимо до прощального випуску Г. Д., — сказала Тіш. — Почекаємо ще Сюзанну.

— Це означає, що ми не викрили злодія, — зітхнула Мара.

— Це гидко! — випалила Ребекка. — Ми так старалися. Огидно думати про тридцять фунтів, які пішли комусь у кишеню, а повинні були допомагати тваринам!

— Міс Морган казала, що людина зізнається до кінця семестру, — згадала Ельф. — Що ж, їй краще поквапитися, адже часу в неї — лише до четверга.

— Це правда, — мовила Ребекка згадуючи, як засмутилася міс Морган. — Вона також казала, що нечиста совість — надто важкий тягар, щоб носити його за собою! Якщо так, то ця людина носитиме на плечах величезну ношу всі літні канікули, а може, й усе життя!

— Я придумала! — вигукнула Тіш. — Г. Д.!

— Г.Д.?

— Це те, що ми маємо зробити. Одне останнє звернення до винуватиці. Не пара рядків, як ми робили раніше. Ми зробимо це головним матеріалом, без биття кулаками у груди, щиросерде звернення, у якому ми розповімо, що тридцять фунтів можуть зробити для тварини, хворої, страждаючої...

— Ребекка має написати це, — сказала Сью, плескаючи в долоні. — Ребекко, пам’ятаєш ту чудову статтю, яку ти написала для тижня благодійності?

— А хто ж іще? — сказала Тіш. Її кучері стрибали, коли вона махала руками так, немов була редакторкою важливої щоденної газети, а не новинного видання, яке коштує п’ять пенні. — Гадаю, це спрацює. Яка сенсація для Г. Д.! Ми будемо на висоті. Ти напишеш це, Ребекко?

— Спробую! — нетерпляче сказала Ребекка.

— Не будемо просити винуватицю зізнатися, — запропонувала реалістичне рішення Мара. — Це буде забагато. Звернімося з проханням повернути ящик з тридцятьма фунтами у ньому анонімно.

— Гарна ідея!

— Де ми попросимо залишити його?

— Церква! — сказала Ребекка. — На ґанку. Туди майже не ходять протягом тижня. Дівчинка, яка поцупила гроші, може прокрастися туди крізь дерева, й ніхто її не помітить. — Скажемо, що вона може залишити ящик там у будь-який час, а ми перевірятимемо щоранку перед сніданком, чи повернули гроші.

— Скажемо їй, що часу залишилося до четверга! Скажемо, що час спливає! — додала Маргот.

— Тоді я просто зараз піду до бібліотеки, — сказала Ребекка, — та накидаю кілька речень, — у неї в очах блиснув захват. — Що ж, дякую, Маргот, цікаво, що з цього вийде...

— Починай! — Тіш нетерпляче підштовхнула Ребекку до дверей. — Швидше, поки ти не втратила своє натхнення! Намагайся зробити це найкращим з усього, що ти коли-небудь писала.

«Ось подивишся! — подумала Ребекка. — Я також хочу бути на висоті».

Стаття, яку написала Ребекка, отримала широке визнання. Тіш дала їй простий, прямий заголовок: «Будь ласка, позбався своєї нечистої совісті, ким би ти не був. Це твій останній шанс». Слова, що йшли далі, також були прості та зворушливі.

Газету «Джуніпер» продали в школі навіть швидше, ніж зазвичай. Міс Морган з гордістю принесла до викладацької своє звичайне замовлення на двадцять чотири копії.

— Я переживаю всі злети й падіння разом із ними, — сказала вона місіс Далзейл. — Але вважаю, що це найкращі другокурсниці, які у мене були.

У понеділок Ребекка з рештою гадали, чи справить Г. Д. якусь дію на злодія.

— Тільки подумайте, — сказала Ельф. — Ящик може вже стояти там уранці.

— Я так не вважаю, — мовила Сью. — Ще зарано. Людині потрібен час, щоб про це подумати. Але що швидше наближатиметься четвер, то менше шансів виправитися до літніх канікул залишатиметься.

— Сумніваюся, що щось трапиться у найближчі пару днів, — погодилась Тіш.

Але вони обидві помилялися.

Пізно ввечері понеділка, під покровом ночі, якась фігура пробиралася крізь дерева, поки не почала виднітися церква. Свята Марія виглядала тихою, безлюдною. Єдиний рух належав кажану, який трохи покружляв у нічній пітьмі та повернувся на дзвіницю.

Фігура чекала і чекала, поки не впевнилася, що навколо ні душі. Прокралася у маленьку хвіртку та рушила стежкою до церкви. Вона легко відчинила величезні дубові двері одним поштовхом. Фігура увійшла, дістала металевий ящик з рюкзака та обережно поклала його на лавку біля порогу. Потім вона вийшла, зачинила двері й пішла геть стежкою.

— Стояти! — пролунав голос.

Злодій застигнув та повільно обернувся.

Двері церкви знов відчинилися, а нерухома фігура із сивим волоссям стояла там, тримаючи ящик із грошима. Міс Гейтс сиділа в церкві від заходу, слухала та чекала.

— Я телефонувала до Ґрінкорту вранці, — сказала вона крижаним тоном, який відлунювався у церкві. — Пропоную залишити ящик тут на ніч, щоб дівчата змогли самі знайти його вранці. Я запишу нас обох на прийом до міс Велбек після Асамблеї, якщо вам буде зручно.

— Чорт забирай, — сказав Макс.